Ний підхід як методи соціального пізнання

ПЛАН

Контрольні запитання та завдання

1. Розкрийте сутність економіки туристичного бізнесу.
2. Охарактеризуйте туризм як міжгалузевий комплекс суб'єктів обслуговування туристів.
3. Яка роль суб'єктів туристичної індустрії в економіці країни (регіону)?
4. Що є об'єктом і предметом вивчення економіки туристичного бізнесу?
5. Поясніть мету вивчення курсу "Економіка туристичного бізнесу".
6. На яких методологічних підходах ґрунтується вивчення економіки туризму?
7. Що обумовило виникнення туризму?
8. Як розвивався туризм та які етапи розвитку він пройшов?
9. У чому полягає економічна сутність і завдання туристичної діяльності?
10. Дайте законодавче визначення туризму і туриста.
11. Розкрийте поняття "туристична послуга" та "туристичний продукт".
12. Як створюється та просувається туристичний продукт до споживачів?
13. Охарактеризуйте особливості туристичних послуг та їх відмінності від звичайних товарів.
14. Які організаційні форми туризму існують?
15. Виділіть відмінні риси між внутрішнім і міжнародним туризмом.
16. Звідки походить слово "тур" і що воно означає?
17. Як розробляються маршрути і формуються тури?
18. Які підприємницькі структури існують у туристичному бізнесі України?
19. Що являє собою туристична індустрія?
20. Яка роль туристичного бізнесу в народногоподарському комплексі країни?
21. Перерахуйте умови інтенсивного розвитку туризму в Україні.
22. Розкрийте сутність державної політики розвитку туризму в Україні та шляхи її реалізації.
23. Які фактори впливають на розвиток туризму позитивно, а які негативно?
24. Розкрийте сутність і цілі державного регулювання туристичної діяльності в Україні.
25. Чи існують пріоритетні напрями державної політики України в розвитку туризму?

1. Науковий статус соціології, об'єкт та предмет соціологічної науки

2. Принципи об'єктивності, історизму та системний підхід як методи

соціального пізнання.

3. Закони соціології

4. Структура і функції соціологічної науки.

Висновки

1. НАУКОВИЙ СТАТУС СОЦІОЛОГІЇ, ОБ’ЄКТ ТА

ПРЕДМЕТ СОЦІОЛОГІЧНОЇ НАУКИ.

Термін «соціологія» походить від латинського слова «societas»
(суспільство) та грецького «logos» (вчення). Отже, дане словосполучення означає в прямому розумінні вчення про суспільство. Виникнення соціології як самостійної науки було зумовлене розвитком
соціуму та суспільствознавства в кінці XVIII - на початку XIX ст.
В ті часи світ переживав глибокі соціальні зміни, пов'язані з переходом від традиційного до сучасного індустріального суспільства. Нові
форми економічного та політичного життя вимагали конкретного
наукового аналізу. Поставала потреба переходу від загальних абстрактних філософських роздумів про суспільство та тенденції його
розвитку до позитивної науки, яка має справу не тільки з теорією, а
й оперує значним фактичним матеріалом. А так як наукові методи
пізнання були розроблені і застосовувались в той час природознавством, то соціологія перебувала під його впливом. В цьому зв'язку
виникає питання відносно того, в чому полягає специфіка соціологічної науки, її відмінність від інших галузей пізнання.

Даючи відповідь на це питання, треба, перш за все, зазначити, що
кожна наука має свій об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом соціології є суспільство. Але виділення поняття «суспільство»" в якості похідного для визначення специфіки соціологічного пізнання не достатньо. Адже суспільство виступає як об'єкт всіх суспільних наук - соціальної філософії, політекономії, соціальної психології, історії і т.д., так само як об'єктом природничих наук є природа. Але ми знаємо, що природничі науки диференціюються на фізику, хімію, біологію, астрономію. Отже, об'єкт науки це поняття досить широке. Об'єкт - це все те, на що спрямована діяльність даної науки. Будь-яке явище, процес або відношення об'єктивної реальності можуть бути об'єктом дослідження різних наук. Таким чином можна сказати, що за об'єктом дослідження науки поділяються на природничі, суспільні, гуманітарні і т.д., хоч такий поділ сьогодні багатьом вченим вважається нераціональним. Ще давньогрецький філософ Спевсіп вбачав «загалі, начала в науках». Видатний фізик М.Планк говорив «що наука являє собою єдине ціле», а її поділ на окремі галузі зумовлений «не так природою, як обмеженістю людського пізнання». М.Планк зазначав що «в реаліях існує нерозривний ланцюг від фізики і хімії через біологію та антропологію до соціальних наук, ланцюг, який ні в одному місці не може бути розірваний».

Але все ж таки сучасна наука поділена на багато галузей, кожна
з яких має свою специфіку дослідження об'єктивної реальності. Так
фізика поділяється на класичну механіку, квантову механіку, термодинаміку, оптику, хімія - на органічну, неорганічну хімію і т.д. Не
менш диференційованими є й суспільні науки. І тут справа полягає в тому, що крім об'єкта кожна конкретна галузь наукового пізнання
має ще й предмет свого дослідження. На відміну від об'єкта предмет
науки є поняттям досить звуженим, характерним для даної галузі
наукового пізнання. Наприклад, фізика, хімія, біологія мають об'єктом
свого дослідження природу. В той же час фізика вивчає фізичні процеси, які мають місце в природі, хімія - хімічні і т.д. Те ж саме можна
сказати і про соціальні науки. Всі вони в одному і тому ж об'єкті
досліджують специфічні закони і закономірності, яким підпорядковані розвиток та функціонування суспільства як об'єкта названих
наук. Так розвиток і функціонування соціуму визначається економічними, ідеологічними, психологічними та іншими законами, які є
предметом дослідження відповідних наук. Більш того, окремі сторони даної об'єктивної реальності також можуть бути об'єктом дослідження різних наук. Наприклад, праця, побут, освіта, сім'я, місто, село, політичні інститути і т.д. є об'єктом дослідження економіки, соціології, психології, демографії, права і ін. Але знову ж таки кожна з цих галузей соціального пізнання вивчає свої, притаманні її особливості функціонування і розвитку перелічених сторін суспільного життя.

Таким чином, предмет науки не може ототожнюватись з об'єктом,
який вона вивчає, так як останній - це емпірично дана реальність,
яка представляє ту чи іншу сторону об'єктивного світу. Предмет же
науки - це відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні
через виявлення найбільш значимих з практичної точки зору закономірних зв'язків і відносин цієї реальності. Предмет будь-якої на­уки - це не просто якесь явище або процес об'єктивної реальності, а результат теоретичного абстрагування, яке дає можливість виділити ті закономірності розвитку і функціонування досліджуваного об'єкта, які є специфічними для даної науки і ніякої більше.

Що ж являє собою предмет соціології? Аналіз зарубіжних джерел свідчить, що частіш за всього соціологія визначається як наука про соціальні спільності, соціальні групи, їх поведінку, відносини поміж собою і всередині їх. Одні соціологи визначають соціологію як науку про суспільство, соціальні групи і соціальну поведінку. Інші вважають, що соціологія вивчає не ізольованих індивідів, а людей, об'єднаних у спільності в певних соціальних умовах. Мета такого вивчення полягає в тому, щоб зрозуміти причини соціальної поведінки та взаємодії соціальних спільностей і груп. У Міжнародній енциклопедії соціальних наук предмет соціології визначається як «вивчення соціальних агрегатів і груп та їхньої інституціональної організації, а також причин і наслідків змін інститутів та соціальних організацій».

Вчені Оксфордського університету Джейн Томпсон і Джудіт Прістлі в своєму підручнику «Соціологія», який вийшов у 1996 р. і здобув визнання у багатьох країнах світу, визначають соціологію як науку, що вивчає «складні взаємовідносини між людьми і суспільством, те як люди створюють змінюють суспільство, та те, як суспільство фор­мує поведінку людей і їхню уяву про себе».

Отже, соціологія - це наука про загальні і специфічні соціальні закони та закономірності розвитку і функціонування історично виз­начених соціальних систем, наука про механізм дії та форми, в яких проявляють себе ці закони і закономірності під час діяльності особи­стостей, соціальних груп, спільностей, класів, народів.

В системі суспільних наук соціологія займає особливе місце, що можна проілюструвати наступною формою. Якщо є "N" різних об'єктів для вивчення, то наук, що вивчають ці об’єкти буде "N+1", тобто «N> наук і «N+1» - теорія, яка вивчає те спільне, що є характерним для всіх цих об'єктів. Такою теорією і виступає соціологія, так як вона дає науково обґрунтовану концепцію про суспільство, його структуру, забезпечує розуміння законів та закономірностей
взаємодій різних елементів цієї структури. В цьому відношенні статус соціології по відношенню до спеціальних суспільних дисциплін
подібний статусу загальної біологи відносно анатомії, фізіології, зоології чи ботаніки.

Схематично місце соціології в системі наук про суспільство можна показати таким способом:

Філософські та психологічні науки	Духовна сфера
Юридичні науки	Правова сфера
Політичні науки	Політична сфера
Економічні науки
	Економічна сфера

Разом з тим, в системі суспільних наук є дисципліна, з якою
зв'язок соціології є найбільш тісний і взаємно необхідний. Мова
йде про історію. І історія, і соціологія мають об'єктом своїх дослід-
жень суспільство. І перша і друга науки відтворюють соціальну
дійсність в єдності необхідного і випадкового. В той же час між соціо
логією та історією є й відмінності. Вони полягають у тому, що істо-
рія відтворює соціальний процес post factum, а соціологія - factum.
Деякі вчені вважають, що історія і соціологія неможливі як науки,
тому що, по-перше, вони вивчають поодинокі та неповторні в своє-
му роді факти; по-друге, так як діяльність людей не може бути де-
термінованою однією причиною, то вона в принципі не може бути
запрогнозована. Дійсно, якби ми визначали соціологію та історію як науки, що займаються дослідженням тільки тих явищ, які повторюються (лінійних і причинних залежностей), то було б неважко довести що ці науки неможливі, так як в суспільному житті, як у минулому, так і в сьогоденному, неможливо знайти двох тотожних явищ чи процесів, адже для них характерними є історичні категорії детермінації (статистичні, аксііологічні і т.д.). Як історія, так і соціологія стикаються з двома проблемами, з одного боку з наявністю у суспільстві об’єктивних закономірностей, що не залежать від волі і свідомості людей і які детермінують зміст, характер і напрямок роз­витку соціальних процесів. З іншого боку, й історія, і соціологія мають справу з явищами та процесами, що не повторюються і тому не можуть бути причиново пояснені, але ці явища та процеси мають закономірний характер, вони в змозі суттєво впливати на «зигзаги» в розвитку суспільства, в його історії.

Слід зауважити, що соціальні закони визначають загальні тенденції розвитку суспільства. Їхня особливість полягає в тому, що вони реалізуються через діяльність людей, яка в даному випадку підпо­рядкована строгій причиновій детермінації (тут мова йде про лінійну причинну залежність). Ці закони с тим способом, відповідно з яким функціонує і розвивається суспільство. Якщо дію соціального зако­ну зобразити у вигляді прямої лінії, то середні рівнодіючі різних «індивідуальних величин» одного й того же виду будуть являти собою певний спектр ліній, що відхиляються в різні сторони від цієї прямої. В даному випадку соціологія вказує, що соціальна зако­номірність не може проявляти себе інакше, чим в середній, суспільній, масовій закономірності, яка є результатом взаємогасіння індивіду­альних нахилів в той чи інший бік.

Відхилення кожної середньої рівнодіючої величини від абсолют­них вимог соціального закону пропорційне суспільно необхідному часу для досягнення загальної соціальної мети. Чим більшими бу­дуть відхилення, тим більше часу знадобиться і суспільству для вирі­шення гострих проблем. Відповідно, тривалість часу залежить віл індивідуальних дій особистості, характер яких може бути пізнаним на емпіричному рівні.

Вивчення характеру та обставин дій і вчинків людей дають мож­ливість коригувати ці дії та вчинки шляхом зміни умов життєдіяль­ності, скорочуючи тим самим терміни досягнення соціальної мети, що повстала перед суспільством. В цьому і полягає основна роль соціології як науки. Поряд з цим, спрямовуючи свою діяльність на вивчення соціуму, основним елементом якого є людина, соціологія не може обійти таку проблему як питання коеволюції. Дане поняття означає взаємопроникнення біологічного і соціального, їх взаємодоповнюваність в широких масштабах. Тут соціологія взаємодіє із при­родничими науками, зокрема з біологією. Взагалі для визначення місця соціології в системі не тільки суспільних, а й в цілому всіх наук можна використати таку схему:

В середині кола виділяємо три сектори, які символізують три ступені розвитку матерії - нежива природа, біожиття, суспільство. На свою чергу матеріальний світ обводимо кільцем трьох груп (сту­пенів) розвитку наукових знань. Над кільцем знань підноситься знан­ня про знання - діалектика, теорія пізнання, логіка, наукознавство. Отже якщо переміщати вектор наших роздумів відносно ролі трьох ступенів наукових знань у пізнанні матеріального світу за годиннико­вою стрілкою, то стане очевидним те, що соціологія, тобто суспільст- вознавство, ставить остаточну крапку в цьому процесі. Позитивістська соціологія, заснована Огюстом Контом, розглядає суспільство за аналогією з природою, застосовуючи при цьому методи точних і природничих наук. Розуміюча соціологія, основоположниками якої були Макс Вебер і Георг Зіммель, аналізує насамперед значимі змістовні елементи соціального життя, акцентуючи на розумінні змін, що мають місце у суспільстві.

2. ПРИНЦИПИ ОБ’ЄКТИВНОСТІ, ІСТОРИЗМУ ТА СИСТЕМ –

Досліджуючи соціальні процеси, соціологія користується певни­ми методами та дотримується конкретних принципів, що дає мож­ливість піднести пізнання суспільних процесів і явищ на високий науковий рівень. Метод в соціології - це спосіб побудови і обґрун­тування соціологічного знання. Це сукупність прийомів, процедур і операцій емпіричного та теоретичного пізнання соціальної реальності.

Методи соціального пізнання можна розділити на загальні та конкретно-наукові. Загальними методами соціології є матеріалістич­на діалектика. Суть загальних методів соціології полягає в тому, що економічна система суспільства є первинною, а соціальна, пол­ітична і духовна - вторинні, похідні. При вивченні соціальних про­цесів застосовуються такі принципи матеріалістичної діалектики як об'єктивність, історизм та системний підхід.

Принцип об'єктивності був розроблений ще Емілем Дюркгей- мом, який писав, що «якою б гнучкою не була природа соціальних фактів, вона не може бути змінена штучно». Відповідно до даного положення кожне соціальне явище розглядається як багатогранне та суперечливе. Вивчається вся система фактів - позитивних і негативних. Об'єктивність соціологічних знань передбачає, що процес їх пошуку відповідає об'єктивній реальності, незалежній від людини З цього приводу Е.Дюркгейм "у своїй фундаментальній праці «Метод соціології» писав, що «соціологію не слід ставити на сторону тієї чи іншої ідеологічної доктрини». «Соціальні факти - суть предмети і тому мають вивчатися тільки як таке», - підкреслював він.

Принцип історизму в соціології передбачає вивчення соціальних проблем, інститутів та процесів у їх виникненні, становленні, роз­витку. За характером пізнавальних прийомів історичний метод може бути віднесений до методів теоретичного пізнання дійсності. Він передбачає застосування генетичного підходу, який враховує трива­лу еволюцію предмета від його виникнення до сучасного стану. Так як минуле неможливо визначити емпірично, то історичний метод використовує якісно інші пізнавальні засоби; він переважно висту­пає способом одержання наукових результатів опосередкованим, логічним шляхом, без безпосереднього звернення до експерименту. Чим далі в глибину часового простору заглиблюється дослідник, тим менше в нього безпосереднього емпіричного матеріалу і тим більше теоретичний характер мають наукові проблеми.

Історизм тісно пов'язаний з розумінням протиріч як рушійних сил, що призводять до зміни існуючих відносин. Він дає можливість робити уроки з минулого досвіду. Застосовуючи принцип історизму, соціологія має можливість досліджувати внутрішню динаміку явищ і процесів, визначати рівень та напрямок їхнього розвитку та пояс­нити особливості, які зумовлені історичними зв'язками цих явищ і процесів з попередніми.

Як різновид методу історизму можна розглядати порівняльно-історичний метод. Треба сказати, що в соціологічному дослідженні широко застосовується порівняння, наприклад, методи множинних порівнянь, методи визначення переваг і т.д. Але в цих випадках дос­лідник не ставить перед собою мету вияснення динаміки об'єкта. За допомогою порівняльно-історичного методу вивчається не якийсь один стан об'єкта, а ті зміни, які він пройшов за час свого розвитку.

Наприклад, вивчаючи такий важливий феномен, як розвиток політичної культури студентської молоді, ми можемо методом істо­ричного порівняння визначити, як змінюється уявлення молодих людей про владу і політику на різних етапах історичного розвитку нашої країни.

Порівняння - важливий прийом наукового пізнання, за допомо- гою якого розкриваються відношення тотожності, схожості та відмінності між предметами та явищами об'єктивної дійсності. По­рівняння являє собою одну із форм проникнення в сутність речей Шляхом теоретичного мислення. Порівняльно-історичний метод виступає в соціології як один з активних дослідницьких прийомів, він складає одну з важливих ланок у ланцюзі досягнення наукових результатів. При цьому треба мати на увазі те, що порівнювати можна не тільки об'єкти, а й стадії їх розвитку і таким чином встановлюва­ти напрямки їхньої еволюції. Таким чином порівняльно-історичний Метод виступає в соціологічному пізнання не тільки засобом, за до­помогою якого можна виявити те, як розвивались явища що вивча­ються, він дозволяє встановити характер цього розвитку, його зако­номірності. Порівняння, наштовхуючись на повторюваність етапів, моментів у розвитку явищ, встановлюючи схожість між ними, слу­жить цілям генералізації знання та наукового передбачення.

Системний підхід - це спосіб наукового пізнання і практичної діяльності, при якому окремі частини якогось явища розглядаються у нерозривній єдності з цілим. Системний підхід сформувався шляхом конкретизації принципів матеріалістичної діалектики в ході вивчення складних об'єктів і став розповсюджуватися у соціології у другій половині XX ст. Основним поняттям системного підходу виступає система, яка знаменує собою певний матеріальний чи ідеальний об'єкт, що розглядається як складне цілісне утворення. В зв'язку з тим, що одна і та же система може розглядатися з різних точок зору, системний підхід передбачає виділення певного системоутворюючого параметра, тобто властивості, що зумовлює пошук сукупності еле­ментів системи, зв'язків і відносин між ними, її структури. Дивля­чись на те, що будь-яка система знаходиться в певному середовищі, слід підкреслити, що системний підхід в даному випадку має врахо­вувати її зв'язки і відносини з оточенням. Звідси виходить друга вимога системного підходу - враховувати те, що кожна система ви­ступає підсистемою іншої, більш складної системи і навпаки, виді­лити в ній менші підсистеми, які у певних випадках можуть розгля­датись як системи. Наприклад, суспільство як систему утворюють системи меншого ступеня спільності - економічна, політична, соціаль­на, духовна.

В свою чергу, в економічній підсистемі можна виділити фінансо­ву систему, систему виробництва, в політичній системі - систему законодавчої влади, систему виконавчої влади і т.д.

Системний підхід в соціології обов'язково передбачає визначен­ня принципів ієрархії елементів соціальної системи, форм передачі інформації між ними та способів їхнього впливу один на одного. Слід зауважити, що суспільство являє собою динамічну систему. Розріз­няють лінійні і нелінійні динамічні системи. Поведінка лінійної ди­намічної системи (як, наприклад, вільне коливання маятника) відбу­вається в межах одного стаціонарного стану, незалежного від часу. Підсистеми лінійної системи слабо взаємодіють між собою і прак­тично незалежно входять у систему. Відповідь лінійної системи на зовнішні подразники майже пропорційна силі дії подразника.

Нелінійні системи мають стійкий і нестійкий стаціонарний стан. При цьому один і той же стаціонарний стан такої системи за одних обставин може бути стійким, а за інших нестійким. Стійкі стаціонарні системи більш характерні для самих систем, а нестійкі символізують власне зміни в ній. Мінливі нелінійні системи відрізняються множин­ністю стаціонарних станів, єдністю стійкості і нестійкості. Це створює феномен складної та різноманітної поведінки, яка не поміщається в єдину теоретичну схему і може бути непередбачуваною в певні про­міжки часу. В цьому зв'язку у соціології кінця XX ст. все ширше зас­тосовують синергетичний підхід до моделювання соціальних про­цесів. Синергетичний стиль наукового мислення включає в себе, з одного боку, імовірнісне бачення світу, яке набуло широкого розпов­сюдження в кінці XIX ст., з іншого боку, синергетику можна розгля­дати як сучасний розвиток кібернетики та системних досліджень. Однак на відміну від останніх, вона несе в собі суттєво нові моменти, відмовляючись від абстрактно-математичних формалізацій і займаю­чись дослідженням «фізичних основ формування структур» на основі вивчення конкретних матеріальних форм.

Дата добавления: 2014-01-07