Вітчизняні тенденції у сфері інновацій

Не розумію, чому автомобілі народжуються

у США, Німеччині, Японії, а помирати

приїжджають на Україну

(жарт)

Системний підхід до формування законодавчої бази інноваційної діяльності в Україні почав закладатися ще з 1991 р. з прийняттям Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність». Наступними кроками було прийняття Законів України: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (8. Г, 2004. О.В. 1993), «Про наукову і науково-технічну експертизу» (1995), «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» (1999) та Концепції науково-технологічного й інноваційного розвитку України (1999), а також із прийняттям у 2002 році базового закону «Про інноваційну діяльність». Низка положень щодо інновацій та регулювання інноваційної діяльності регламентуються в окремих розділах Господарського кодексу України (2003).

Сьогднішній етап розвитку української економіки характеризується доволі суперечливи тенденціями. Одна з них – деіндустріалізація вітчизняної економіки. «У той час як весь світ бореться за право виробництва і реалізації більш технологічної продукції, пов’язаної з додатковими доходами, Україна майже два десятки років рухається у зворотному напрямку. Протягом 1990-2008 років частка машинобудування в структурі її промислового виробництва знизилася вдвічі – із 31 до 145, а чорної металургії, навпаки, зросла і майже в такому самому співвідношенні – з 11 до майже 27%. При цьому спостерігається явне згасання інноваційної діяльності. Так, пов’язане з нею освоєння промислової продукції скоротилося в 2003-2008 роках утричі» [2].

За останні 20 років Малайзія і Китай зміцнили свої позиції на міжнародному ринку мікроелектроніки, а вітчизняне виробництво, яке оснащувало колись унікальні військові комплекси, зводиться до пискавок для дитячих іграшок. Візьмім для прикладу два тернопільських радіозаводи – «Оріон» і «Сатурн» та їх початковий потенціал, який не те, що не використано, його втрачено. Адже змогла свого часу респектабельна фірма з виробництва гумового взуття і туалетного паперу «Nokia» перепрофілюватись і стати однією з домінуючих у виробництві мобільних телефонів.

Інший приклад – незрозуміла позиція вітчизняного автопрому, який підвищує свій технічний рівень шляхом складання корейських, китайських та індійських автомобілів. Тоді як Угорщина, Польща, Росія, Румунія і Чехія роблять ставку на освоєння американського, французького, німецького і японського виробництв, експортуючи потім його продукцію в Україну. Більше того, китайські підприємці уже домовляються з «Ford»ом про придбання «Volvo».

Незалежна Україна, схоже, так і не усвідомила, що успадковане нею авіабудування – технологічна розкіш, право володіння якою належить усього кільком країнам. І якщо всупереч національній політиці її ще не втрачено, то тільки завдяки закладеному колись запасу міцності, який аж ніяк не безмежний. Тим більше що вітчизняний авіапром давно вже втратив ознаки масового виробництва, стиснувшись до складання кількох літаків на рік [2].

У той час як провідні країни пов’язують своє майбутнє з нанотехнологіями, в Україні воно знову залежить від кам’яновугільних і залізорудних пластів Донбасу та Криворіжжя. При тому, що сто років тому їхня потужність відображала нові обрії вітчизняної економіки, а сьогодні – її «постіндустріальне» минуле. Напередодні кризи частка сировинної продукції в структурі вітчизняної промисловості становила 70% проти 14,6% товарів інвестиційного призначення. Аналогічні співвідношення спостерігаються і в структурі товарного експорту. Якщо у 80-х роках у ньому домінувала продукція машинобудування – приблизно 37%, а частка чорної металургії була вдвічі меншою (18%), то у 2005-2008 роках вже спостерігалися прямо протилежні пропорції: машинобудування – 15%, а чорна металургія – 40%.

На початку 90-х мало хто передбачав ризик сировинного перепрофілювання України. Сьогодні це вже не ризик і не загроза, а доконаний факт, що не викликає жодних дискусій. Вітчизняна економіка, схоже, цілком адаптувмася до нового статусу сировинної периферії. При цьому її динаміка досить жорстко прив’язана до руху світових цін на сталь, хімікати, зерно і соняшник.

Після двадцяти років ринкових перетворень у Китаї світ заговорив про нове економічне диво, визнавши успіхи країни, яка щороку збільшує свій ВВП приблизно на 10%. В Україні ж після 20 років експериментів обсяги валового продукту стали на 25% меншими від рівня 1990 р. За результатами вісімнадцятого вони, швидше за все, виявляться нижчими від цього рівня на 35-37%. При цьому посилання на негативні наслідки світової кризи малопереконливі, оскільки незрозуміло, чому вони не заважають зростанню Китаю чи Польщі.

Розглянемо детальніше інноваційну діяльність вітчизняних підприємств. Так, згідно із даними Держкомстату України за 2009 р. загальний обсяг інновацій у промисловості становив 7949,9 млн. грн. (2007 – 10821 млн. грн.) у фактичних цінах. При цьому розподіл їх джерелами фінансування мав такий вигляд:

Таблиця 2

Джерела фінансування іновацій в Україні, %

Джерела фінансування інновацій	2000 р.	2007 р.
Державний бюджет Місцеві бюджети Власні кошти підприємств Кошти інвесторів – вітчизняних – іноземних Інші джерела	0,4 0,1 79,6   2,8 7,6 9,5	1,3 0,1 73,7   0,2 3,0 21,7	1,6 0,1 65,0   0,4 19,0 13,9

Маловтішною виглядає динаміка інноваційної активності українських промислових підприємств (табл. 2). Адже у таких розвинутих країнах, як США, Японія, Німеччина, Франція, інноваційно активні підприємства складають від 70 до 82% загальної кількості підприємств (60-70% згідно з [3]).

Таблиця 3

Кількість інноваційно активних промислових підприємств в Україні

	13,7%		11,9%		11,2%		14,2%		13,0%		12,8%

Рівень витрат на розробку і впровадження нових технологій, продуктів та ін. в Україні надзвичайно низький. Так, у 2008 р. вітчизняні промислові підприємства на дослідження і розробку витратили 1,25 млрд. грн. (приблизно 160 млн. євро). Для порівняння у Фінляндії з населенням понад 5 млн. чол. на ці ж цілі річна сума витрат склала приблизно 3,5 млрд. євро. Або, скажімо, така корпорація як «Сіменс» щорічно витрачає на фінансування НДДКР приблизно 5 млрд. євро.

За характером інновації, що впроваджувались на зазначених вище підприємствах найбільшою мірою стосувались комплексної механізації і автоматизації виробництва – 75,7% від загальної кількості інноваційно активних підпиємств, освоєння нових видів продукції – 47,6%, нових технологічних процесів – 43,4% (табл. 4).

Таблиця 4

Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації

усього	% до заг. кількості підпр-в, що впро-ваджували інновації	усього	% до заг. кількості підпр-в, що впро-ваджували інновації	усього	% до заг. кількості підпр-в, що впро-ваджували інновації	усього	% до заг. кількості підпр-в, що впро-ваджували інновації
Усього		х		х		х		х
Впроваджували нові технологічні процеси, у т. ч.: - маловідходні, ресурсозберігаючі, та безвідходні		27,9     11,5		49,6     25,7		43,4     24,2		38,3     18,2
Освоювали вироб-ництво нових видів продукції з них нові види техніки		92,0     13,5		77,8     19,3		47,6     15,0		52,0     15,9
Здійснювали ком-плексну механіза-цію і автоматиза-цію виробництва		11,7		39,9		75,7		65,0
Реалізовували інно-ваційну продукцію		х		х		х		х

Оцінки зарубіжних експертів потверджують, що інноваційна ситуація в Україні практично не покращується. Більше того, за основними показниками інноваційного розвитку спостерігається негативна тенденція.

Так, у звіті 2010-2011 рр. Всесвітнього економічного форуму (м. Давос) Україна серед 139 обстежених країн посіла 88 місце (у 2009-2010 – 80-е із 133 країн) за чинниками інновацій. Зокрема,

– за показниками інноваційного розвитку Україна посіла 63-ю позицію у рейтингу (спроможність до інновацій – 37; якість НДІ – 68; закупівлі передової технічної продукції – 112; університет-промислова співпраця – 72).

Для зіставлення з 2009-2010 рр.: 62-а позиція у рейтингу інноваційного розвитку (спроможність до інновацій – 32; якість НДІ – 56; закупівлі передової технічної продукції – 85; університет-промислова співпраця – 64).

– за технологічною готовністю – 83-ю сходинку (92-у позицію щодо наявності сучасних технологій, 124-у сходинку за рінем прямих іноземних інвестицій і передачу технологій, 96-у – за рівнем впровадження технологій) [1, с. 16-22; с. 334-335].

Для зіставлення з 2009-2010 рр.: за технологічною готовністю – 80-а сходинка (90-у щодо наявності сучасних технологій, 116-у сходинка за рінем прямих іноземних інвестицій і передачу технологій, 97-а – за рівнем впровадження технологій).

Використана література

1. The Global Competitiveness Report 2010-2011 [Електронний ресурс] // Режим доступу до журн.:

www.weforum.org.

2. Кораблін С. Україна постіндустріальна [Електроннний ресурс] // Дзеркало тижня. – 2010 – № 4. – Режим доступу до статті:

http://www.zn.ua/newspaper/articles/59129#article.

3. Вишневский В., Дементьев В. Деньги нас не спасут. Почему Украина – не инновационная держава [Електроннний ресурс] // Режим доступу до журн.:

http://www.vsve.ho.ua/index.php?type=full&name=ekdum/money1.htm.

4. Харів П.С., Собко О.М. Активізація інноваційної діяльності промислових підприємств регіону: Монографія. – Тернопіль: Економічна думка, 2003. – 180 с.

5. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посіб. – К.: Заповіт, 1996. – 240 с.

6. Пригожин А.И. Нововведения: стимулы и препятствия. – М.: Полииздат, 1989. – 270 с.

7. Шумпетер Й. Теория экономического развития (Исследование предпринимательской прибыли, кредита, процента и цикла коньюктуры) / Пер. с нем. –М.: Прогресс, 1982. – 453 с.

8. Лапко О. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання. – К.: ІЕП НАНУ, 1999. – 254 с.

9. Макаренко І. Інновація: порятунок чи «кризова пастка» // Вісник НАН України. – 1997. – № 7-8. – С. 28-42.

10. Хучек М. Социально-экономическое содержание инновации на предприятии // Вестник Московского ун-та. Серия экономика. – 1995. – № 1. – С. 62-71.

11. Перлаки А.И. Нововведения в организациях: Пер. со словац. – М.: Экономика, 1980. – 144 с.

12. Санто Б. Инновация как средство экономического развития: Пер. с венг. – М.: Пргоресс, 1990. – 296 с.

13. Власова А.М., Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: Нач. Посіб. – К.: КНЕУ, 1997. – 92 с.

14. Економічна енциклопедія: В 3 т. – Т. 1. – К.: Вид. центр «Академія», 2000. – 864 с.

15. Ілляшенко С. Інноваційний розвиток ринкових можливостей вітчизняних підприємств в умовах перехідного періоду // Економіка, фінанси, право. – 1999. – № 9. – С. 4-6.

16. Водачек Л., Водачкова О. Стратегия управления инновациями на предприятии. – М.: Экономика, 1989. – 168 с.

17. Уткин Э.А., Морозова Г.И., Морозов Н.И. Инновационный менеджмент. – М.: АКАЛИС, 1997. – 208 с.

18. 8 С, 1997. й менеджмент. и. орозов Н.и. тии. ожливостей вітчизняних підприємств в умовах перехідного періоду // Економіка, фГончаров В.В. В поисках совершенства управления: руководство для высшего управленческого персонала: В 2 т. – Т. 2. – М.: МНИИПУ, 1997. – 736 с.

19. Скрипко Т.О. Інноваційний менеджмент: Підручник / Т.О. Скрипко. – К.: Знання, 2011. – 423 с.

20. Колодійчук А.В., Пісний В.М., Семчук Ж.В. Сутність інновацій, структура та основні етапи інноваційного процесу // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.9. – С. 191-196.

21. Инновационный менеджмент: Учебник / Под ред. С.Д. Ильенковой. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 327 с.

22. Хотяшева О.М. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие. 2-е изд. – СПб.: Питер, 2006. – 384 с.

23. Дорофеев В.Д., Дресвянников В.А. Инновационній менеджмент: Учеб. пособие. – Пенза: Изд-во Пенз. гос. ун-та, 2003. – 189 с.

24. Йохна М. А., Стадник В. В. Економіка і організація інноваційної діяльності. – К.: Видавничий центр «Академія», 2005. – 400 с.

25. Закон України «Про інноваційну діяльність» // ВВР. – 2002. – № 36. – Ст. 266.

26. Васильєв О.В., Богдан Н.М. Конспект лекцій «Економіка і організація інноваційної діяльності». – Х.: ХНАМГ, 2010. – 100 с.

[1] Винахід-піонер – видатний винахід, якому у світовій практиці не передували прототипи чи аналоги і в основ якого лежить відкриття.

[2] Раціоналізаторська пропозиція – технічне рішення з відносною новизною стосовно конкретного підприємства, галузі чи ринку.

Дата добавления: 2014-01-07