Яким повинно бути виховання сьогодні?

Відповідь знаходимо у розроблених вченими концепціях:

виховання розглядається як формування стосунків (Бойко А.М.,

Щуркова Н.Є.), як мистецтво життєтворчості особистості (Сохань Л.В., Ярмаков І.Г.); санкт-петербурзькі вчені розглядають виховання як взаємодію співробітництва дорослих і дітей в сфері їх спільної діяльності, вплетеної в тканину проживання дітьми і дорослими свого індивідуального життя (технологія колективної творчої діяльності за Івановим І.П.)

Автори концепції відмічають, що провідною метою виховання залишається ідеал гармонійно розвинутої особистості.

Але разом з тим вводиться поняття реальної мети. Реальна мета – дати учневі базову освіту і культуру, на їх основі створити умови для розвитку особистості.

При цьому ядром базової культури особистості є загальнолюдські цінності.

Таким чином, автори концепцій єдині в думці, що метою виховання стає розвиток і саморозвиток особистості. Головне – викликати у вихованців потребу жити за законами ДОБРА, ІСТИНИ, КРАСИ.

У педагогічній літературі зустрічаються різні визначення мети:

- мета – це елемент виховного процесу: системоутворюючий фактор;

- мета – (через цілепокладання) – це етап управлінської діяльності (самоврядування) педагога і вихованців;

- мета – це критерій ефективності системи, процесу і управління вихованням в цілому;

- мета – це те, до чого прагне педагог і в цілому освітній заклад.

Неправильно поставлена мета – причина багатьох невдач і помилок в педагогічній роботі.

Нечіткість у постановці мети, а про це свідчить той факт, що у трьох найголовніших документах освіти по-різному тлумачиться мета виховання (закон України “Про освіту”, “Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад, Державна національна програма “Освіта”), значно гальмує виховний процес. Тим часом відсутність мети має об’єктивний характер, якщо ми не знаємо, яке суспільство будуємо, то не сформулюємо мету виховання. Адже остання залежить і визначається характером суспільних відносин і рівнем розвитку продуктивних сил.

Сформульована в Положенні про середній загальноосвітній навчальний заклад мета виховання має в своєму змісті і виховання, і формування громадянської позиції, власної гідності, але вона повинна бути ближчою до природи людини, потребує конкретнішого спрямування на мобілізацію особистісного потенціалу дитини на основі вільного вибору відповідно до сучасних потреб людини і суспільства. Це допоможе формувати індивідуальність, а не індивідуаліста, громадянина, а не ортодоксального націоналіста. Адже сьогодні ми спостерігаємо тривожні симптоми формування таких явищ.

Цілепокладання у виховній роботі може бути успішним, якщо воно буде здійснюватись із врахуванням наступних вимог:

● Діагностичність, тобто висунення, обгрунтування і коректування мети на основі постійного вивчення потреб і можливостей учасників педагогічного процесу, а також умов виховної роботи.

● Реальність, тобто висунення і обгрунтування мети із врахуванням можливостей конкретної ситуації. Необхідно співвідносити бажану мету, проектовані результати з реальними умовами.

● Наступність, яка означає: а) забезпечення взаємозв’язку між метою і завданнями у виховному процесі (окремих і загальних, індивідуальних і групових, і т.д.); б) висунення і обгрунтування мети на кожному етапі педагогічної діяльності.

● Ідентифікація мети, яка досягається через включення в процес цілепокладання всіх учасників діяльності;

● Спрямованість на результативність досягнення мети через чітко, конкретно визначену мету виховання.

Дослідження свідчать, якщо цілеспрямована виховна діяльність організована і пронизує весь педагогічний процес, то в дітей виробляється потреба в самостійному цілепокладанні на рівні групової і індивідуальної діяльності. Школярі набувають такі важливі якості, як цілеспрямованість, відповідальність, діловитість; у них розвиваються прогностичні вміння.

Розрізняють загальну, групову та індивідуальну мету виховання.

Загальна відображає якості, які повинні бути сформовані у всіх людей, групова – у людей, які об’єднанні у спільній групі, індивідуальна передбачає виховання окремої людини.

Вчені Л.В.Байбородова і М.І.Рожков пропонують наступні типи цілепокладання у вихованні: “вільний”, “жорсткий” і “інтегрований”.

№ п/п	Вільне цілепокладання	Інтегроване цілепокладання	Жорстке цілепокладання
1.	Пошук загальних цілей в процесі спільного інтелектуального спілкування	Визначення мети педагогами, керівниками груп	Визначення мети педагогами, керівниками груп
2.	Врахування досягнутих результатів	Врахування запланованих результатів	Врахування запланованих результатів
3.	Орієнтація на особисті потреби	Орієнтація на мотиви обов’язку і врахування особистих інтересів	Орієнтація на мотиви обов’язку
4.	Колективна розробка програми дій по реалізації мети	Колективна розробка дій по реалізації мети	Програма дій задається педагогами

Як бачимо зі схеми, тип цілепокладання залежить від особливостей об’єднання: вікового, якісного і кількісного складу групи, довготривалості існування, способу виникнення, доступності змісту діяльності, а також майстерності педагогів. Безумовно, що найбільш ефективним є вільне цілепокладання.

Процес цілепокладання можна представити з допомогою двох моделей (В.В.Горшкова):

Перша модель: один партнер залучає до свого способу мислення, досвіду стосунків, цінностей іншого за його згодою, шукає в його особистості “точку опори” для встановлення контакту з ним і розвитку в собі готовності зрозуміти і сприйняти від нього і в ньому щось незнайоме для себе.

Друга модель: індивід намагається приєднатись до способу мислення, цінностей, установок іншого індивіда, висловлює впевненість у наявності в партнера особистісних установок, намагається адекватно їх зрозуміти і процес прилучення до цінностей свого партнера зробити способом свого власного становлення, розвитку.

Реалізація цих моделей можлива лише при умові, що учасники зорієнтовані на загальнолюдські цінності, мають високу культуру спілкування.

В.П.Безпалько умовно визначив виховну задачу як конкретизацію мети в конкретних умовах і реалізацію її з допомогою конкретних засобів і дій. Таким чином, виховна задача включає в себе три компоненти: мету, умови, дію.[4].

Наприклад:

а) розвиток пізнавальних інтересів учнів через створення системи додаткових занять за вибором;

б) розвиток пізнавальних інтересів через організацію діяльності клубних об’єднань і інше.

Отже, визначивши загальну мету спільної діяльності, і вчителі, і учні конкретизують свою роль, індивідуальну мету, яка відображає загальну; позиції, можливості учасників цілепокладання.

Виховні задачі зорієнтовані на розвиток учнів, відношення їх до оточуючого середовища, згуртування колективу дітей і вдосконалення стосунків у ньому.

Наведемо приклад взаємозв’язку виховних задач (життєвопрактичних і організаційно-педагогічних).

Життєво-практичні задачі	Цікаво і корисно організувати вільний час, дозвілля учнів
Виховні задачі	Розвинути потребу в культурному проведенні вільного часу, творчих здібностей, вміння спілкуватись
Організаційно-педагогічні задачі	Вивчити інтереси і потреби дітей, сформувати групи за інтересами і з врахуванням цього спланувати організацію позаурочної роботи; виявити можливості батьків в організації вільного часу дітей і залучення їх до позаурочної виховної роботи і т.д.

Як бачимо, цілепокладання – це багаторівневий процес мислення, який включає в себе складні операції (аналіз, синтез, прогнозування) і проходить (явно чи скрито) на кожному етапі, елементі виховного процесу. Мета з’являється як підсумок розумових висновків, висловленого в усній чи письмовій формі.

Умовно цілепокладання може відбуватись наступними етапами:

1. Діагностика виховного процесу, аналіз результатів попередньої спільної діяльності учасників роботи.

2. Моделювання педагогами виховної мети і завдань, можливих результатів.

3. Організація колективного цілепокладання, спільної цілеспрямованої діяльності педагогів, учнів, батьків.

4. Уточнення педагогами виховної мети і завдань, внесення коректив у задум, складання програми педагогічних дій по їх реалізації із врахуванням пропозицій дітей, батьків і прогнозованих результатів.

Етап діагностики в цілепокладанні особливо важливий, тому що дозволяє вчителям виявити найбільш значимі педагогічні засоби, дієві моменти в попередньому досвіді, порівняти оцінки ефективності роботи дорослими і дітьми, а відповідно, краще зрозуміти запити, потреби школярів, оцінити спільну діяльність педагогів і учнів з позиції самих дітей.

На основі матеріалів, інформації, отриманої в процесі діагностування, спільного аналізу визначається перший варіант виховних, організаційно-педагогічних задач.

Для проектування актуальних і реальних задач на рівні школи необхідно зібрати наступну інформацію:

а) яка загальна мета виховання;

б) які особливості мети виховання в регіоні, даній установі, колективі;

в) які завдання стояли перед школою в даному навчальному році і які успіхи в їх вирішенні;

г) до вирішення яких завдань підійшов колектив на наступному етапі;

д) які можливості для реалізації мети може запропонувати школа, мікрорайон, місто і т. д.;

е) як учнівський колектив готовий до вирішення найближчих завдань.

Як засвідчує практика, учні швидше і свідоміше сприймають мету, якщо те, що пропонують педагоги: а) пов’язане з їх конкретним життям, з потребою стати дорослим; б) висловлено серйозно, значимо, довірливо; в) приведе до очікуваних результатів; г) доступне і зрозуміле; д) яскраве і емоційне (Безрукова В.С.)

Методика цілепокладання передбачає набір педагогічних прийомів і дій дітей. Покажемо це на конкретних прикладах.

Перспективне цілепокладання – модель особистості випускника.

Вона розглядається як загальна мета освітньої установи, в розробці якої можуть брати участь всі класні колективи, учні і батьки, звичайно, під керівництвом педагогів.

Представники цих колективів на загальних зборах захищають свій варіант. Матеріали узагальнюються творчою групою. Узагальнений варіант моделі випускника виноситься на обговорення педагогічного колективу, активу батьків і учнів.

Важливий сам процес усвідомлення своєї перспективи кожною дитиною, батьками, враховуючи, що він будується на діагностиці, оцінці, самооцінці, самотестуванні дітьми особистих якостей.

Для обговорення можна запропонувати наступні питання:

● Які якості необхідні сучасній людині?

● Якими якостями повинен володіти випускник нашої школи, щоб визначити своє місце у самостійному житті?

● Які якості успішно формує наша школа?

● Які якості відсутні або погано розвинуті у сьогоднішнього школяра?

● Що потрібно змінити в школі, щоб виховати в учнів бажані якості?

Можна використати і таку форму виховної роботи як випускний ринг, мета якого – уточнення життєвої позиції випускників.

На ринг приходять всі учні школи. Кожний присутній на ньому може задавати любе запитання всьому випускному класу або окремо його членам. Відповіді оцінюються суддівською комісією. Крім того, всі учні (1 – 11 клас) висловлюють своє судження відносно характеру життєвої позиції випускників.

Випускному рингу передує підготовка. За цей час його організатори готують запитання для випускників. Створюється суддівська бригада і суддівська колегія.

Суддівська бригада складається із школярів – представників учнівського самоврядування. Вони слідкують за дотриманням правил рингу, часом, відведеним на питання.

Суддівська колегія складається із педагогів, батьків, громадськості. Вони контролюють змістову сторону рингу, виносять свою оцінку.

Орієнтовні питання для випускників:

1. Що було найрадіснішим та найважчим у шкільному житті?

2. Що було головним в 11 класі?

3. Які навчальні предмети були для вас найголовнішими? Чому?

4. Чи є у вас ідеал? Який він?

5. Які якості особистості ви ставите на перше місце?

6. Яким ви уявляєте щастя?

7. Що ви будете робити, якщо зустрінетесь із злом у житті?

8. Як ви будете вибирати професію?

9. Щоб ви змінили, коли б могли, у своєму шкільному житті?

10. Що ви порадите тим, хто ще продовжує вчитися в школі?

Визначення загальної мети виховання в освітній установі спонукає дітей і батьків до необхідності вироблення індивідуальних властивостей, якостей особистості із врахуванням створеної ними моделі випускника, що визначає програму росту на найближчий період і перспективу.

Сучасні філософсько-гуманітарні теорії спонукають до формування цілей виховання, які грунтуються на таких вихідних положеннях:

1. Людська особистість неповторна.

2. Розвиток особистості можна визначити двома критеріями: постійним вдосконаленням змісту її діяльності відносно внутрішніх можливостей та ступенем гармонізації цієї діяльності з цінностями суспільства, в якому вона проживає.

Отже, якщо виховний процес школи спрямований на створення умов для творчої самореалізації особистості та засвоєння нею моральних правил життя у людському суспільстві, то така школа працює на вдосконалення своєї держави, на її гуманістичний, а отже, і на загальний розвиток.

Педагогічні моделі реалізації такої мети можуть бути різними. Це може бути модель цілісної педагогічної системи, забезпеченої матеріальними, технічними, кадровими ресурсами. Але такі можливості мають зараз небагато

шкіл. Може бути і найпростіша модель – певний набір виховних проектів. Можливості для їх здійснення, має, мабуть, кожна школа. Бо цими можливостями є справді золотий запас нашої освіти – вчителі, які здійснюють свою професійну діяльність як духовну місію вчительства.

Дата добавления: 2014-01-07