Тема 3

Мостом, який поєднує теоретичні уявлення з педагогічною практикою, слугують принципи навчання. Вони використовуються у якості регулятивних норм педагогічної практики та розглядаються у сучасній дидактиці як рекомендації, які скеровують педагогічну діяльність та навчальний процес в цілому, як засоби досягнення педагогічних цілей з урахуванням закономірностей навчального процесу.

Кожний вчений у галузі дидактики вищої школи вважає за потрібне викласти власну систему принципів навчання. Так, С.І. Зинов’єв, автор однієї з перших монографій, присвячених навчальному процесу у вищій школі, принципами дидактики вищої школи вважав: науковість; зв'язок теорії з практикою та практичного досвіду з наукою; системність та послідовність у підготовці спеціалістів; свідомість, активність та самостійність студентів у навчанні; поєднання індивідуального пошуку знань з навчальною роботою у колективі; поєднання абстрактності мислення з наочністю у викладанні; доступність наукових знань; прочність засвоєння знань.

Легко встановити, що усі вони є трансформацією принципів, які сформульовані дидактикою для середньої школи. Однак при виділенні системі принципів навчання у вищій школі необхідно враховувати особливості навчального процесу цієї групи навчальних закладів. Наприклад, у вищій школі вивчаються не основи наук, а самі науки у розвитку; відбувається зближення самостійної роботи студентів та науково-дослідної роботи викладачів; спостерігається єдність наукового та навчального начал у діяльності викладача вищої школи на відміну від вчителя середньої школи; ідеї професіоналізації у викладанні майже всіх наук відображено значно яскравіше, сильніше, ніж у середній школі.

Виходячи з цих особливостей було сформульовано принципи навчання, які відображують специфічні особливості навчального процесу у вищій школі: забезпечення єдності наукової та навчальної діяльності студентів; професійна спрямованість, професійна мобільність; проблемність; емоційність та мажорність усього процесу навчання.

Останнім часом висловлюються ідеї про виділення групи принципів навчання у вищій школі, які синтезують усі наявні принципи:

· орієнтація вищої освіти на розвиток особистості майбутнього спеціаліста;

· відповідність змісту вузівської освіти сучасним та таким, що прогнозуються, тенденціям розвитку науки, техніки та виробництва;

· оптимальне поєднання фронтальних, групових та індивідуальних форм організації навчального процесу у вузі;

· раціональне застосування сучасних методів та засобів навчання на різних етапах підготовки спеціалістів;

· відповідність результатів підготовки спеціалістів вимогам, які пред’являються конкретною сферою їх професійної діяльності, забезпечення їх конкурентоспроможності.

Такий процес, як справедливо відзначив Ю.К. Бабанський, «є абсолютно природним, оскільки дидактичні принципи не є раз і назавжди встановленими догмами, вони синтезують у собі досягнення сучасної дидактики та оновлюються під їх впливом».

4. Однією з найважливіших проблем дидактики є проблема методів навчання. У залежності від її вирішення знаходяться сам навчальний процес, діяльність викладача і студентів, а, відповідно, і результат навчання у вищій школі в цілому.

Термін «метод» походить від грецького слова «methodos», яке означає «шлях», «спосіб просування до істини». У педагогічній літературі немає єдиної думки щодо ролі та визначення поняття «метод навчання». Так, І.Ф. Харламов дає наступне визначення цього поняття: «Під методами навчання слід розуміти способи навчальної роботи вчителя та організації навчально-пізнавальної діяльності учнів з вирішення різних дидактичних завдань, спрямованих на оволодіння матеріалом, що вивчається».

Ю.К. Бабанський вважає, що «методом навчання називають спосіб упорядкованої взаємопов’язаної діяльності викладача та студента, спрямованої на вирішення завдань освіти».

Т.О. Ільїна розуміє під методом навчання «спосіб організації пізнавальної діяльності учнів».

В історії дидактики склалися різні класифікації методів навчання. Але одна з найбільш вдалих та продуктивних класифікацій належить вченим-педагогам Ісааку Яковичу Лернеру та Михайлу Миколайовичу Скаткіну, яку було запропоновано ними ще у 1965 році. Вони вважали, що оскільки успіх навчання значною мірою залежить від спрямованості та внутрішньої активності тих, хто навчається, характеру їх діяльності, то саме характер діяльності, ступінь самостійності, прояв творчих здібностей і мають слугувати важливим критерієм вибору методу.

Лернер і Скаткін запропонували виділити 5 методів навчання, причому у кожному наступному ступінь активності та самостійності у діяльності студентів зростає.

1. Пояснювально-ілюстративний метод. Студенти отримують знання на лекції, з навчальної та методичної літератури «у готовому вигляді». Сприймаючи та осмислюючи факти, оцінки, висновки, студенти залишаються в межах репродуктивного (відтворюючого) мислення. У ВНЗ цей метод знаходить найширше застосування при передачі великого масиву інформації.

2. Репродуктивний метод. До нього відносять застосування вивченого на основі зразка або привила. Діяльність студента має алгоритмічний характер, тобто виконується за інструкціями та правилами у аналогічних, східних з наведеним зразком ситуаціях.

3. Метод проблемного викладення. Використовуючи найрізноманітніші джерела та засоби, педагог, перш ніж викладати матеріал, ставить проблему, формулює пізнавальне завдання, а лише потім, розгортаючи систему доказів, порівнюючи точки зору, різні підходи, демонструє спосіб вирішення поставленого завдання. Студенти немов би стають свідками та співучасниками наукового пошуку.

4. Частково-пошуковий або евристичний метод. Він здійснюється через організацію активного пошуку рішень висунутих у навчанні (або самостійно сформульованих) пізнавальних завдань або під керівництвом педагога, або на основі евристичних програм та вказівок. Процес мислення набуває продуктивного характеру, але при цьому поетапно скеровується та контролюється педагогом чи самими студентами на основі роботи над програмами (у тому числі й комп’ютерними) та навчальними посібниками. Такий метод, - одним з різновидів якого є евристична бесіда, є перевіреним засобом активізації мислення, збудження інтересу до пізнання на семінарах та колоквіумах.

5. Дослідницький метод. Після аналізу матеріалу, постановки проблем та завдань й короткого усного або письмового інструктажу студенти самостійно вивчають літературу, джерела, ведуть спостереження та вимірювання та виконують інші дії пошукового характеру. Ініціатива, самостійність, творчий пошук виявляються у дослідницькій діяльності найбільш повно. Методи навчальної роботи безпосередньо переростають у методи наукового дослідження.

«Види підприємств, їх організаційно-правові форми»

План

1. Сутність і призначення поділу підприємства на види.

2. Види підприємств за окремими класифікаційними ознаками.

3. Поняття та ознаки добровільних об’єднань підприємств.

Дата добавления: 2014-01-07