Лекція 3. 1. Загальна характеристика довідкових видань

ПЛАН

1. Загальна характеристика довідкових видань.

2. Енциклопедичні видання: визначення, мета, підвиди енциклопедій за структурою, цільовим призначенням, читацькою адресою, характером інформації, обсягом, форматом.

3. Словники: визначення, підвиди словників за характером інформації, цільовим призначенням, читацькою адресою.

4. Довідкові видання: визначення, відмінність від енциклопедичних видань, підвиди за цільовим призначенням.

5. Загальна характеристика інформаційних видань: визначення, предмет, цільове призначення, основні вимоги, читацька адреса, види.

6. Бібліографічні видання: поняття «бібліографічна інформація», функції, підвиди.

7. Реферативне видання: визначення, поняття «реферативна інформація», функції, підвиди.

8. Оглядове видання: визначення, функції, підвиди.

9. Дайджест.

І. Довідкове видання - видання, що містить стислі й найголовніші відомості наукового чи прикладного змісту, розташовані в порядку, зручному для швидкого пошуку.

Ці видання виконують довідкову функцію - призначені для отримання різноманітних відомостей, сумують наукові знання та відомості прикладного характеру.

Для них характерні:

- особливий відбір фактів, зумовлений "згортанням" інформації;

- системність;

- лаконізм, концентрація, точність викладу;

- відкритість для пошуку потрібних відомостей.

Види довідкових видань: енциклопедія, словник, довідник. Довідкову функцію також виконують путівник, каталог, прейскурант.

ІІ. Енциклопедія - довідкове видання, що містить в алфавітному чи систематичному порядку узагальнені відомості з однієї чи всіх галузей знань і практичної діяльності, про певний регіон тощо.

Теоретиком та істориком українського енциклопедичного книговидання є Н. Черниш. У своїй праці "Українська енциклопедична справа: історія розвитку, теоретичні засади підготовки видань" вона подала таке визначення енциклопедії - "наукове чи науково-популярне довідкове видання, що містить у систематизованому порядку найсуттєвіші відомості з усіх або окремих галузей знань та практичної діяльності".

Укладання енциклопедії передбачає тематичний план, на основі якого проводиться науково-методична робота, та формування словника, реєстру слів. Тематичний план визначає розподіл обсягу майбутнього видання між певними дисциплінами та між окремими типами статей. Словник - повний перелік назв статей, що супроводжуються короткою анотацією (вказівкою про обсяг статті в друкованих знаках, бібліографію, ілюстрації тощо).

Енциклопедичні статті поділяються на огляди, довідки, тлумачення, відсилання. Перші три види статей задовольняють інформаційні потреби читачів, четвертий - виконує допоміжне значення. Найґрунтовніші й найбільші за обсягом статті-огляди детально розкривають основні питання теми енциклопедії, у них подаються списки літератури (від

1 000 знаків і більше). Менші від них статті-довідки висвітлюють вужчі теми, подаючи відомості про їхній сучасний стан, не завжди мають список рекомендованих джерел (приблизно від 400 - 500 знаків). Статті-тлумачення складаються з визначення терміна й етимологічної довідки (якщо слова іншомовного походження) (200 - 300 знаків). Статті-відсилання спрямовують реципієнта на іншу статтю, де він зможе знайти потрібні відомості.

За структурою (розташуванням матеріалу) виділяють такі підвиди енциклопедій:

- алфавітні (матеріал розміщений в алфавітному порядку, що сприяє швидкому пошуку необхідної інформації, є більш раціональною побудовою видання); структурна одиниця основного тексту алфавітної енциклопедії - словникові статті (самостійні тексти із заголовним словом та його поясненням);

- систематичні (інформація подається відповідно до загальновизнаної в певній галузі системи або за хронологією);

- алфавітно-систематичні (змішані) (великі розділи, які висвітлюють систематичну інформацію з певної теми або проблеми, поєднані зі словниковою частиною, побудованою за алфавітом; важливу роль у них відіграють оглядові статті, розташовані перед словниковою частиною).

За цільовим призначенням енциклопедії поділяються на:

- фахові (використовуються у фаховій, науковій, виробничій діяльності);

- науково-масові та ужиткові (використовуються з науково-популярною та ужитковою метою).

За читацькою адресою:.

- дитячі (розраховані на дитячу адиторію);

- фахові (для висококваліфікованих читачів, спеціалістів певної або суміжної галузі знань, котрі потребують найсуттєвішу інформацію);

- масові (видаються для масового читача й містять довідкові матеріали з усіх галузей знань або відомості науково- популярного характеру).

За характером інформації:

- універсальні (охоплюють інформацію з усіх галузей знань та практичної діяльності);

- галузеві: власне галузеві (загалом охоплюють певну галузь чи практичну діяльність), підгалузеві (подають відомості частини галузі), міжгалузеві (викладають матеріал суміжних галузей);

- спеціалізовані: тематичні (подають інформацію з певної теми), персональні (охоплюють відомості про факти житгя й діяльність видатного діяча);

- регіональні (краєзнавчі) (грунтовно висвітлюють інформацію про частини світу, країну, місто, особливості певного народу тощо).

За обсягом:

- великі (понад 12 т.);

-малі (10- 12т.);

- короткі (3-6 т.);

- енциклопедичні словники (12 т.).

За форматом:

- настільні (призначені для роботи за столом, формат 84x108/16);

- портативні (формат 70x108/16, 70x100/16);

- кишенькові (формат 75x90/32).

Апарат енциклопедій має супроводжувальну статтю, зазвичай від редактора, редакційної колегії або видавництва, в якій окреслюється мета видання, рекомендації щодо користування ним; список умовних скорочень та умовних позначень; іменні, предметні, тематичні тощо покажчики.

ІІІ. Словник - довідкове видання, що містить упорядкований, зазвичай в алфавітному порядку, перелік слів, словосполучень, фраз, термінів, імен, знаків із коротким тлумаченням чи перекладом іншою мовою. Цей вид видання складається зі словникових статей, в яких подаються заголовне слово, його тлумачення, синоніми, наголос, іншомовні еквіваленти тощо.

За характером інформації виділяють мовні (лінгвістичні), термінологічні, енциклопедичні, тлумачні словники.

Мовний словник - словник, котрий пояснює значення чи вживання слів. За співвіднесенням заголовного слова й інформації про нього мовні словники поділяють на односторонні (мають лише заголовні слова, скажімо, орфографічні) і двосторонні (містять заголовні слова й інформацію про них). В останніх розрізняють за мовною ознакою перекладні (дво- і багатомовні) та неперекладні, за способом розташування матеріалу алфавітні й неалфавітні (тематичні). У свою чергу, серед алфавітних виділяють власне алфавітні (строгоалфавітні), гніздові (структурною одиницею яких є гніздо - сукупність однокореневих слів, що розташовуються в похідному порядку) й зворотні. У гніздових словниках матеріал розташовується за алфавітом так званих першообразних слів, їхні похідні й спільнокореневі знаходяться в одній статті відповідно до словотвірних зв'язків, що додатково характеризує морфологічні й словотвірні якості слів. У зворотних словниках заголовні слова підбираються в алфавітному порядку на за першою буквою, а за останньою, потім передостанньою і т. д.

Неалфавітні словники поділяються на тематичні (заголовні слова об'єднані за певною темою) й статистичні (заголовні слова розташовані за частотою вживання в прямому чи зворотному порядку).

Мовні словники поділяють також:

- за відбором лексики: загальні, що охоплюють всю лексику (тезауруси), та часткові, котрі висвітлюють певні її пласти (словники неологізмів, архаїзмів, скорочень, іншомовних слів, діалектичні, просторічні словники, арго, мови письменника тощо);

- за способом опису слів, що розкривають певні аспекти слів та зв'язки між ними, на етимологічні, словотвірні, орфографічні, орфоепічні, синонімічні тощо;

- за одиницею лексикографічного опису - словники, які описують одиниці менше слова (словники коренів, морфем), більше слова (словники словосполучень, фразеологізмів) чи збігаються зі словом;

- за призначенням - словники помилок, труднощів, навчальні;

- за мовною ознакою - одномовні, двомовні, багатомовні;

За цільовим призначенням серед мовних словників

виділяють:

- наукові - складаються з матеріалів лінгвістичних досліджень, призначені для спеціалістів;

- нормативні - містять тільки закріплену лексику сучасної літературної мови відповідно до її норм;

- навчальні орієнтовані на відбір лексики згідно із завданнями навчання, виступають засобом збагачення лексичного запасу учня, вивчення мови;

- популярні - містять найуживанішу лексику сучасної мови й вирішують загальноосвітні завдання (розмовники, кишенькові словники).

Термінологічний словник - словник, що відбиває сукупність термінів, які застосовують у певній галузі знання чи діяльності (термінологію). У ньому стаття подає заголовне слово, його визначення, граматичні чи фонетичні відомості, іншомовний еквівалент, взаємопов'язані терміни, синоніми, приклади.

За цільовим призначенням термінологічні словники поділяються на нормативні, навчальні, популярні.

Енциклопедичний словник - словник, в якому, на відміну від енциклопедій, інформація складається з коротких статей-довідок про певні поняття і практично немає статей-відсилань.

Тлумачний словник - довідкове видання, в котрому подається тлумачення слова.

ІV. Довідник - довідкове видання, що містить короткі різноманітні відомості, розташовані в алфавітному, систематичному, топографічному, хронологічному тощо порядку. Структурна одиниця - довідкова статгя. На відміну від широти й повноти охоплення матеріалу енциклопедій, довідники розробляють певний науковий, виробничий або прикладний аспект, не пояснюють і не обґрунтовують дані, а дають коротку, вичерпну відповідь на певне питання (інколи заголовками довідкових статей виступають запитання, рішення задач, виведення формул, рецепти, поради тощо).

• За цільовим призначенням довідники розрізняють на:

- наукові - акумулюють наукові знання з певної галузі науки, призначені для роботи науковців;

- виробничо-практичні - подають відомості щодо певної галузі виробничої діяльності, призначені для спеціалістів- практиків;

- масово-політичні - включають актуальну суспільно- політичну інформацію для широкого читача;

- навчальні - містять відомості з певної навчальної дисципліни відповідно до навчальної програми, призначені для учнів;

- популярні - подають відомості з певної теми, призначені для широкого читача;

- ужиткові - містять матеріал прикладного характеру, що використовується в повсякденному житті.

V. Інформаційне видання – видання, що містить систематизовані повідомлення про опубліковані і/чи неопубліковані документи у формі, зручній для швидкого ознайомлення з ними, і випускається органами наукової й технічної інформації, організаціями, що здійснюють інформаційну діяльність. (До неопублікованих праць належать дисертації, депоновані рукописи (машинописи вузькоспеціальної наукової роботи, передані до органу науково-технічної інформації на зберігання), конструкторська документація, звіти про науково-дослідну й дослідно-конструкторську діяльність, тощо). Ці видання відбивають результати всіх сфер інформаційної діяльності – науки, мистецтва, виробництва тощо.

Предмет інформаційних видань - відомості про первинні документи.

Цільове призначення – система бібліографічних описів, рефератів, анотацій, оглядів відбиває потік первинних документів.

Основні вимоги:

· актуальність і достовірність відомостей;

· повнота охоплення вітчизняних і зарубіжних джерел;

· лаконічність;

· своєчасність повідомлення читачів про нові надходження;

· оперативне оприлюднення наукових і технічних досягнень;

За характером інформації виділяють такі види інформаційних видань:

- бібліографічне;

- реферативне;

- оглядове;

- дайджест

За періодичністю інформаційні видання поділяються на неперіодичні (книга, брошура, аркушівка), періодичні (бюлетень, періодичний збірник, журнал) та продовжувані.

Читацька адреса:

- колективні споживачі – наукові бібліотеки, довідково-інформаційні фонди, органи НТІ науково-дослідних інститутів, в яких використання цього виду видань зумовлено науковими й виробничими завданнями. Інформаційні видання використовують для комплектування довідково-інформаційних картотек, формування бази даних, пошуку інформації тощо; результати праці колективних споживачів виконують функцію інформаційного обслуговування споживачів інформації другої категорії;

- індивідуальні споживачі (окремі читачі) – науковці, що провадять науково-дослідну роботу (інформаційні видання дозволяють їм спостерігати за новими досягненнями науки, в якій працюють, і суміжних наук, техніки, виробництва); інженери-розробники нової техніки (використання матеріалів інформаційних видань у практичній діяльності); керівники наукових закладів, науково-дослідних інститутів, програм (ознайомлення з матеріалами інформаційних видань допомагає орієнтуватися в пріоритетних напрямах розвитку науки, техніки, виробництва і, відповідно, обирати власний перспективний напрям); викладачі (можливість систематично й повно ознайомлюватися з новими досягненнями обраної галузі, новітніми методичними розробками тощо); будь-яка зацікавлена людина.

VІ. Бібліографічні видання – інформаційне видання, що містить упорядковану сукупність бібліографічних записів про документи, а також їхню коротку анотацію.

Основою бібліографічних видань є бібліографічна інформація - відомості про документи, потрібні для їх ідентифікації та використання, за допомогою якої знімається інформаційний бар'єр - недоступність документа читачеві через просторові, часові, змістові, мовні, кількісні, психологічні, якісні, орієнтаційно-вибірні чинники.

За визначенням Г. Швецової-Водки, бібліографічна інформація "стандартизована інформація про документ (його частину чи документальний потік, документальний масив), опублікований шляхом видання чи депонування; що створюється з метою інформування споживача про існування документа, його зовнішні (формальні) ознаки, зміст та інші властивості". Вона виникає як результат аналітико-синтетичної обробки документів. Елементом бібліографічної інформації є бібліографічне повідомлення — "текст, який містить <...> організовані за певними правилами відомості про документ, його частину чи групу документів". У свою чергу, бібліографічне повідомлення складається з бібліографічних даних (відомостей про автора, назву, рік і місце видання тощо). Документально занотовані бібліографічні повідомлення називаються бібліографічними записами, що містять бібліографічні описи - множину "записаних за певними правилами бібліографічних даних, що ідентифікують документ". Систематизована сукупність бібліографічних записів називається бібліографічними посібником.

Подаючи інформацію про нові надходження літератури, бібліографічні посібники виконують наступні функції:

· сигнальну (повідомляють споживачів про всі опубліковані первинні документи);

· комунікативну (виконують роль посередника в документальній комунікації);

· оцінну (оцінюють документи за якісними критеріями з урахуванням групових та індивідуальних особливостей читачів, їхніх можливостей сприйняття інформації);

· систематизуючу (упорядковують первинні документи);

· орієнтувальну (орієнтують у потоці інформації);

· пошукову (допомагають швидко знаходити потрібну інформацію);

· пропагандистську (активно рекомендують первинні документи);

· функцію реєстрації документів.

Г. Швецова-Водка класифікує бібліографічні посібники за п'ятьма групами: 1) за ознакою внутрішньої форми; 2) за суспільним призначенням; 3) за особливостями об'єкта обліку (за особливостями документів, що відображені в бібліографічних посібниках); 4) за особливостями методів бібліографування; 5) за ознаками зовнішньої форми.

1. За внутрішньою формою виділяють наступні жанри бібліографічних посібників: окреме бібліографічне повідомлення, бібліографічний список, бібліографічний покажчик, бібліографічний огляд, бібліографічна бесіда, бібліографічний бюлетень, бібліографічний журнал, бібліографічний відділ у періодичному виданні, допоміжний покажчик до видання, бібліографічний каталог, бібліографічна картотека.

2. За цільовим призначенням розрізняють державний (обліковий), науково-допоміжний, рекомендаційний,

професійно-виробничий, видавничо-книготорговельний (видавничий, книготорговельний), бібліотечно-каталожний бібліографічні посібники.

- державні (облікові) - бібліографічні посібники, що на основі державного обліку містять відомості про випущені твори друку. Система державного бібліографування створювалася впродовж багатьох десятиліть. Її початок пов'язаний із заснуванням Книжкової палати України в 1919 р. за доби Гетьманату, коли друкарні та інші поліграфічні підприємства були зобов'язані надсилати обов'язковий безоплатний примірник видавничої продукції, що дало можливість регулярно інформувати суспільство про нові види видань, випущені на території держави. Як зазначає О. Устіннікова, "попередником державних бібліографічних покажчиків став «Бюлетень Української Книжкової палати» - складова частина критико- бібліографічного журналу «Книга», що видавався «Книгоспілкою»". 1923 р. побачили світ чотири випуски "Бюлетеня". Проте систематичність, повнота обліку та єдність методів бібліографічного опису видань пов'язана з "Літописом українського друку", який почав виходити з 1924 р. (з 1954 р. і до сьогодні - "Літопис книг"). Згодом стали засновуватися "Літописи" інших творів друку: 1935 р. "Літопис рецензій", 1936 р. - "Літопис друку. Журнальні статті" (з 1954 р. і до сьогодні - "Літопис журнальних статей"), 1937 р.

"Літопис друку. Газетні статті" (з 1954 р. і до сьогодні "Літопис газетних статей"), "Літопис друку. Твори образотворчого мистецтва" (з 1996 р. - "Літопис образотворчих видань"), 1996 р. - "Літопис нот", "Літопис картографічних видань", 1999 р. - "Літопис авторефератів дисертацій" [10];

- науково-допоміжні - бібліографічні посібники, котрі "формують інформаційно-бібліографічну базу для діяльності спеціалістів різних галузей знань, виробництва, культури, акумулюючи відомості про відповідну літературу". Укладанням науково-допоміжних посібників займаються Національна "бібліотека України ім. В. І. Вернадського НАН України, Національна парламентська бібліотека України, Державна науково-технічна бібліотека України, Український інститут наукової, технічної та економічної інформації та інші інформаційні центри;

- рекомендаційні - бібліографічні посібники, які допомагають у загальній та професійній освіті, вихованні, пропаганді тощо. У цьому виді виділяють три основні типи:

* на допомогу загальній освіті та самоосвіті;

* на допомогу вихованню та пропаганді знань;

* на допомогу професійній освіті та самоосвіті.

Центром підготовки рекомендаційних посібників є Національна парламентська бібліотека України;

- професійно-виробничі - бібліографічні посібники, що допомагають фахівцям у виробничо-практичній діяльності. "Ці посібники є проміжною ланкою між науково-допоміжними і рекомендаційними, але ні їхня система, ні центри з підготовки чітко не визначені";

- видавничо-книготорговельні - бібліографічні посібники, котрі містять інформацію, що допомагає книгообігу, розповсюдженню й рекламі видавничої продукції. Різновиди:

- видавничі - інформують про випущені видання або ті, що готують до випуску;

- книготорговельні - повідомляють про асортимент певних книготорговельних організацій із метою збуту видань.

У підготовці та випуску зазначених різновидів бібліографічних посібників зацікавлені видавництва, видавничі підрозділи, книгорозповсюджувальні організації тощо. Крім того, цим займається Книжкова палата України (бібліографічний посібник "Нові видання").

3. Бібліографічні посібники за особливостями об'єкта

обліку.

а) за видами відображених документів - покажчик літератури (текстових документів), покажчик нетекстових документів (покажчик нот, покажчик картографічних документів, покажчик образотворчих документів), покажчик інших видів документів, покажчик документів різних видів;

б) за тематико-галузевим змістом відображених документів - універсальний, багатогалузевий (комплексно- тематичний, біобібліографічний, персональний), галузевий (загальногалузевий, вузькогалузевий, тематичний, біобібліографічний, персональний):

- універсальний — бібліографічний посібник, що подає інформацію про різні або всі галузі знань;

- багатогалузевий - бібліографічний посібник, в якому відомості про документи з кількох галузей знань зумовлені наперед визначеною темою;

- комплексно-тематичний - бібліографічний посібник, що містить різногалузеві документи з однієї комплексної теми;

- біобібліографічний - бібліографічний посібник, що подає відомості про одну (кількох осіб) та критичну літературу про неї (них) або про її (їх) діяльність;

- персональний — бібліографічний посібник, який містить твори одного автора та / або літературу про нього;

в) за змістово-територіальними зв 'язками відображених документів - краєзнавчий, країнознавчий, посібник, що відображає документи незалежно від зв'язку їхнього змісту з певною територією;

г) за часом видання відображених документів — поточний,ретроспективний,перспективний:

- поточний - бібліографічний посібник, що регулярно інформує про документи, які випущені в світ протягом від одного тижня до одного року;

- ретроспективний - бібліографічний посібник, що містить інформацію про документи певного періоду;

- перспективний - бібліографічний посібник, який відображає документи, котрі готуються до випуску;

ґ) за місцем видання (підготовки) відображених документів - міжнародний, загальнодержавний, покажчик (список, огляд) місцевого друку;

д) за мовою відображених документів мономовний (відображають документи, видані однією мовою) і полімовний (відображають документи, видані різними мовами);

ж) за ступенем згортання інформації, що міститься у відображених документах, — покажчик (список, огляд) первинних документів, покажчик (список, огляд) бібліографічних посібників, покажчик (список, огляд) первинних документів і бібліографічних посібників.

4. За особливостями методів бібліографування, котрі застосовувалися при складанні:

а) за способом бібліографічного відбору - реєстраційний, вибірковий;

б) за способом бібліографічної характеристики - сигнальний, анатований, реферативний, критико-бібліографічний, оглядовий, технічно-кодований;

в) за способом бібліографічного групування - із формальним групуванням (алфавітний, хронологічний, топографічний тощо), із змістовим групуванням (систематичний, предметний, тематичний), зі змішаним групуванням (біобібліографічний, словниковий).

За зовнішньою формою: карткове, книжкове, аркушеве.

За періодичністю, неперіодичне - книга, брошура, аркушівка; періодичне, продовжуване - бюлетень, періодичний збірник, журнал.

VІІ. Реферативне видання - інформаційне видання, що містить упорядковану сукупність бібліографічних записів та рефератів (коротких викладів змісту твору).

Під реферуванням мають на увазі аналіз первинних документів і складання на його основі реферату. Звідси реферативна інформація "змістовний результат процесу реферування, який відбивається в реферативному виданні у формі певного знакового (літературного) твору - реферату чи їх сукупності - з метою виявлення нової, цінної й корисної документальної інформації".

Реферативні видання виконують наступні функції:

- оцінну (змістовно-аналітичну) (виявляється у відборі цінних первинних документів, визначенні обсягу рефератів);

- функцію вироблення нової соціальної інформації;

- інформативну (надавати можливість ознайомитися з інформацією необхідного документа й визначитися в доцільності читання його цілком);

рекомендаційну (надавати рекомендації щодо соціальної інформації, необхідної для вирішення певної проблеми);

- функцію наукової комунікації (сприяти подоланню лінгвістичних бар'єрів між різномовними науковцями, таким чином установлюючи інтернаціональні зв'язки, вдосконалювати науковий стиль, виробляти наукову термінологію);

- акумулятивну (зосереджувати інформацію, розкидану в первинних документах);

- пошукову;

- орієнтувальну.

Із 1998 р. в Україні функціонує загальнодержавна реферативна база даних "Україніка наукова" (130 тис. записів наукових джерел) та видається реферативний двотижневий журнал "Джерело". Вони постали завдяки Національній бібліотеці ім. В. І. Вернадського й Інституту проблем реєстрації інформації НАН України. "Україніка наукова" виконує такі функції:

· "кумуляцію реферативної інформації з усіх галузей знань та доведення її до користувачів у вигляді галузевих серій Українського реферативного журналу і його електронних копій на компакт-дисках;

· забезпечення віддаленого доступу та багатоаспектного пошуку в базах даних та зв'язку з глобальними комп'ютерними мережами;

· організацію архівного збереження ретрофонду реферативних ресурсів".

Серед реферативних видань виділяють реферативний журнал, реферативний збірник, експрес-інформацію, інформаційні листівки.

Реферативний журнал - інформаційне періодичне видання, що містить реферати опублікованих первинних документів.

Реферативний збірник - інформаційне неперіодичне видання, що містить реферати, як правило, неопублікованих первинних документів.

Експрес-інформація - реферативне періодичне видання з розширеними рефератами найбільш актуальних опублікованих зарубіжних матеріалів чи неопублікованих вітчизняних документів, які потребують оперативного ознайомлення з ними спеціалістів.

VІІІ. Оглядове видання - інформаційне видання, що містить систематизований виклад інформації з певної теми (проблеми) або низки тем (проблем). На думку О. А. Еречихіна та І. Е. Здорова, "огляд - це інформаційний твір (документ, видання), що створюється шляхом аналітико-синтетичного (логічного) опрацювання документальної інформації з метою отримання необхідного вивідного знання щодо стану, розвитку й можливих (оптимальних) шляхів вирішення певної проблеми".

Оглядові видання виконують наступні функції:

- синтезу наукової інформації (накопичення інформації, систематизація документальних джерел);

- пізнавальну (використання як навчального матеріалу);

- наукової комунікації;

- інформативну (визначення системи фактографічної інформації, повідомлення про неї потенційних читачів);

- пошукову (наявність усіх елементів для пошуку первинних документів).

Особливості оглядових видань:

· на відміну від інших інформаційних видань, позбавляють читача від необхідності звертатися до первинного документа;

· носять проблемний характер (спрямовані на вирішення певного завдання, показують інформаційне забезпечення виконання цього завдання);

· мають прогностичний характер (прогнозують тенденції і шляхи розвитку певної галузі).

Призначення оглядових видань - логічне опрацювання "документальної інформації з метою отримання необхідних висновків - оптимальної інформаційної характеристики розвитку певної соціальної діяльності - для вирішення будь- якого суспільного (ідеологічного, наукового, технічного, педагогічного і т. і.) завдання" [2, с. 159].

За характером інформації розрізняють такі огляди:

- джерелознавчий (бібліографічний) - огляд як результат звідної бібліографічної характеристики документальних джерел;

- фактографічний (реферативний) - огляд як результат фактографічного узагальнення;

концептографічний - огляд як результат рекомендаційного узагальнення.

Виділяють моновидання - огляди з однієї теми, проблеми, напряму; збірники оглядів, що включають низку оглядових статей.

ІХ. Дайджест - періодичне чи продовжуване видання, яке містить добірку найцікавіших матеріалів, передрукованих з інших видань у скороченому, як правило, адаптованому варіанті, або неперіодичне видання у вигляді добірки витягів з оригінального тексту, відібраних таким чином, щоб дати про нього загальне уявлення.

Дата добавления: 2014-01-07