Фоносимволіка

Звуки можуть мати символічне значення. Найхарактерніші символічні значення деяких звуків:

О — радість, відвага, сила духу.

А — голосіння, голосний крик, радість, страх, білий колір.

І — спокій, ніжність, кохання, краса, синь, захоплення, подив, переляк.

У — страх, сум, біль, жаль, передчуття смерті: Кружить, кружить над Рунами крук

Г — грім, битва, гамір: "Гармидер, гамір, гаму гаї" (Т. Шевченко).

Л — любов, ніжність, м'якість, лагідний смуток: Неначе ляля в льолі білій / Святеє сонечко зійшло. (Г. Шевченко)

Р — суворість героїзм, рішучість, трагізм, рух. За кражу, за войну, за кров, / Щоб братню кров промити, просять / І потім в дар тобі приносять / З пожару вкрадений покров.(Т. Ш.)

Шиплячі — свистячі, африкати (ж, ч, ш, дж, з, ц, с, дз) — брязкіт зброї, плин ріки, шум, смерть, шелест листя.

Віршована мова характеризується своєрідністю інтонації й особливим темпом, пов'язаним з великою кількістю пауз. У зв'язку з цим питома вага і змістове значення кожного слова в контексті вірша підсилюється. Крім того, віршована мова характеризується настановою на музичне звучання.

До основних засобів організації вірша відносять: ритм, стопу, розмір, риму, строфу (розрізняють ще астрофічний та нерівнострофічний вірші) тощо.

Під ритмом (від грецького – такт, розміреність, узгодженість) розуміють закономірне чергування у часі подібних явищ, впорядкований рух. У прозі, де ритм менш помітний, чергуються словосполучення і речення (синтагми). Віршовий ритм більш виразний, бо має звукову природу.

Ритмможе формуватися і за рахунок довгих та коротких складів (античне віршування), і за рахунок їх кількості (силабіка), і за рахунок принципу наголошеності та ненаголошеності (силабо-тоніка), і за рахунок наголосів у вірші (тонічне віршування).

Ритм вірша у силабо-тонічній системі визначається характером чергування наголошених і ненаголошених складів, довжиною віршового рядка (кількістю стоп у ньому), відсутністю або наявністю цезури (паузи) і видами клаузул (тобто ритмічного закінчення рядка, починаючи з останнього наголошеного складу).

Одиницю виміру та визначення віршового ритму називають стопою. Це – найкоротший відрізок певного віршового метра (розміру), сконцентрованого у групі складів з відносно незмінним наголосом (ритмічним акцентом). Залежно від кількості складів в українській силабо-тоніці стопа найчастіше буває: 1) двоскладов а (ямб, хорей, пірихій, спондей), 2) трискладова (дактиль, амфібрахій, анапест, бакхій, молос) та 3) чотирискладова (пеон).

Якщо автор має на меті передати особливості діалектної, нелітературної вимови, обмовок, мовних похибок (заїкання, гаркавості), виразити та посилити емоційну сторону висловлювання, вказати на душевний стан персонажа, він використовує графон – графічну фіксацію індивідуальних особливостей вимови: спотворення графічного обліку слова; графічний розрив слова, повтор букв; дефіксацію – дефісне написання цільного слова з певною експресивною метою.

А. Ткаченко включає в фоніку інтонацію (лат. Шопо — голосно вимовляти). Інтонація — це фонетичний засіб мови. Елементи інтонації:

1) мелодика мови, вона виявляється у підвищеннях і пониженнях голосу (тону);

2) ритм (чергування наголошених і ненаголошених складів);

3) фразовий і логічний наголос, який служить засобом виділення окремих слів або груп слів у фразі;

4) темп мови (тривалість мовних відрізків і зупинок між ними).

Інтонація може бути мажорною, урочистою, сумною, гнівною, іронічною, наспівною, розповідною, запитальною, ствердною, запрошувальною, драматичною, меланхолійною.

Мовна мелодика не має строгого регламентованого темпу і тональності. Перерви у мелодиці називають павзами (грец.рашіз — припинення) — це перерва у мовленні, яка виконує роль словоподілу, вона відмежовує одну фразу від іншої. Павзи позначаються розділовими знаками: крапкою, комою, крапкою з комою. Не завжди розділові знаки позначають павзу. Порівняльні звороти "засіяла, як блискавка ", "висока, як тополя " можна читати з павзою і без павзи.

Пунктуація допомагає читачеві сприймати те, що в усному мовленні передається за допомогою наголосу, тону голосу, пауз. Разом із функцією членування речення та тексту на складові, пунктуація семантизує емоційні паузи, іронію, обурення, хвилювання.

Стилістичне навантаження розділових знаків неоднакове. На особливу увагу заслуговують знаки оклику та питання. Насиченість тексту зазначеними знаками вже свідчить про його емоційність.

Проте, коли знак оклику, наприклад, поставити після речення, яке не є окличним, можна виразити обурення, подив чи навіть іронію

Для досягнення прагматичної мети у художньому дискурсі використовують тире та багатокрапку для виділення емоційної паузи, психічних станів персонажів (нерішучості, нервозності, збентеження, невпевненості. Тире та багатокрапка вказують на затягнуту

паузу перед якимось важливим текстовим елементом з метою привернення до нього уваги. В цьому випадку пунктуаційні знаки не рідко використовують разом з так званими

заповнювачами пауз.

Крапка як пунктуаційний знак ставиться в кінці оповідного речення для вираження закінченої думки. Цей знак може фасцилізувати дискрептиви динамічної та швидкої зміни подій: він членує текст на короткі речення, що створює враження єдності та динаміки цілого.

Лапки тяжіють до пунктуаційний засобів оформлення тексту: за їх допомогою автор виокремлює пряму мову, робить наголос на «чужі» слова.

Дата добавления: 2014-01-07