Історична основа

«Велесова Книга» (скорочено «ВК») цілком заслужено вважає святинею українського народу. Вона викладає історичний шлях, світогляд, звичаї, вікопомні події, етнічні витоки та світосприйняття русів (українців-русичів і загалом слов’ян), а також давньоукраїнську релігійну концепцію створення світу – триєдність Яви, Прави і Нави, що знайшло своє втілення у Тризубі – сучасному Гербі України.
Задум творців «ВК» був не інакше як грандіозний і мав на меті охопити всю історію і праісторію Руси. На це вказує вираз: «І все те сталося за дві теми до суть… Стократ починалася Русь і стократ розбита була од півночі до півдня...» (д.2а). Етимологія слова «тема» має реальну числову відповідність: тема – прадавній лік часу по затемненням сонця (найбільша тривалість – так званий Парад Планет наприкінці Великого Епохального циклу, тривалість якого 9576 років; заокруглені 10 000). Таким чином, творці «ВК» мали намір описати історичні події, що охоплювали 20-тисяч років. Можливо цей задум не вдалося втілити творцям «ВК», або він був втілений, але не всі дощечки «ВК» знайдені на сьогодні.
Цей висновок підтверджений словами дощечки д.4б: «За десяток віків забули своє родство, і так роди жили окремими племенами. Се називаються ті поляни, свередзі і деревляни: тут бо всі руські… За другу тисячу літ підпали розділу і лишились у самотності… І так на двадцять тисяч літ не могли сутворитися до Русі, а там прийшли варяги»… Як бачимо, двотисячолітній огляд історичних подій реально закладений у «ВК» і спонукає до переосмислення висновків, що побутують нині стосовно цієї літературної пам’ятки.
Вважається, що більша частина «ВК» написана з усних переказів аналогічно тому, як були записані індійські веди, складені на теренах України-Руси в 4-3 тисячоліттях до н.е., але записані лише в 2-тисячолітті до н.е. брахманами в Індії. Відомо, що тексти усіх вед заучувалися брахманами напам’ять, як обов’язкова умова посвяти в релігійний сан. Відтак, напевне, і «ВК» заучувалася волхвами (служителями рідної української релігії), але навряд чи повністю вся літературна пам’ятка була складена (записана) виключно з переказів. Цілком ймовірно, що деякі дощечки «ВК» були записані на початку нашої доби, або й раніше. Зокрема текст дощечки 22, де згадані кам’яні боги греків дохристиянських часів, має датуватися не пізніше як 325 роком, тобто до утвердження в Греції християнства. Не дивно, що тексти дощечок близькі до давньоруської літературної традиції дохристиянських часів за своїми лексико-граматичними характеристиками.
При уважному прочитанні «ВК» можна помітити повтори і навіть різний стиль викладу, а це свідчить про те, що певні частини тексту (окремі дощечки) написані різними людьми. Зокрема дослідники «ВК» розрізняють дощечки, написані здебільшого волхвами Західного Полісся (басейну ріки Прип’яті, яка звалася Дніпром та Лукою), а також волхвами Наддніпрянщини та прибічниками отця Ора, (патріарха й царя антів), який привів антів-укрів (пращурів українців-русичів) зі степів Причорномор’я до Києва після навали скіфів у VІІ ст. до н.д.; декілька дощечок містять певну кількість чеських слів, що також вказує на причетність нащадків роду Щека (чехів) до написання цієї літературною пам’ятки. Не виключно, що до створення «ВК» долучились і прибалтійські руси (на це вказує згадка про величне святилище Світовида на о. Рюген в Балтійському морі). Зауважимо, що на просторах між Одрою й Лабою жили і поляни, і волиняни, і деревляни – родичі наддніпрянців (носіїв черняхівської культури), утворивши там Балтійську Русь. Згодом поляни-укри (нащадки Кия, Щека, Хорива) одержали перевагу і сформували державну спільність під назвою Русь. Проте лише укри-укріани Балтійської Русі зберегли традиції найдавнішого індоєвропейського етносу аж до ХІІІ століття.
Окремо зазначимо, що патріарх Ор (отець Орій, він же старотець) реальна історична особа. Ймовірно на його честь було назване давнє місто в Причорномор'ї, відоме на сьогодні як Перекоп; не виключно, що саме звідти під час навали азіатів-скіфів були ведені анти-русичі старотцем Орієм на північ до Києва. Однак стосовно Ора і його синів (Кия, Щека, Хорива) варто зауважити, що розповіді про ті історичні події перейшли з реального викладу в легендарний і переповідались

кожним давньослав’янським родом (племенем) на свій лад. Пояснення в тому, що кожен давньо-слав’янський рід хотів бути причетним до легендарного минулого антів-русичів-українців; це стосується зокрема й тих родів, що повернулися в степи Причорномор’я на землі пращурів «з краю іншого» (д.38а) – тобто з Анатолії (Малої Азії), після чергової руйнації Трої, яка

неодноразово була зруйнована землетрусами. На жаль, перекладач ВК (Б. Яценко) помилково сприйняв вислів автентичного тексту «изъ края иньска» як «з краю Індійського», після чого усі нерозважливі дослідники опиралися на цей помилковий вираз як на достеменне свідчення, зазначаючи, що патріарх Ор зі своїми синами – Києм, Щеком, Хоривом – прийшли з «Індії» (?). Авторський переклад автентичного тексту виправляє цю прикру помилку, опираючись на аналогічний вислів на дощечці 20, до того ж виправлене помилково зазначене «гуни» на «інгуши».
Загалом у збірнику «ВК» не менше 15-ти пам’яток, складених у різний час різними людьми і зведених воєдино у VІІ – ІХ століттях, коли християнська релігія поточилась на Русь, несучи свої фатальні згубні наслідки. Не викликає сумніву, що «ВК» була складена для того, щоби донести нащадкам правдиву історію українців-русичів, не спотворену вітхозавітними вигадками. Саме завдяки «Велесовій Книзі» ми можемо з упевненістю сказати, що Русь була відома в Старому Світі за тисячоліття з-перед того часу, котрий зазначили християнські літописці «Повісті плинних літ», розпочавши літочислення Русі з 852 року.
Історичні події, на тлі яких розгортається оповідь «ВК», охоплюють великий проміжок часу, вподовж якого наші пращури вирізнялися поміж народів Старого Світу, прибравши багато найменувань. Орії - орійці - оріяни - трипільці - пелазги (дослівно «лелеки») - гіперборейці - кияниди - кияни (тобто «києносці» чи «скіпетроносці») - кімерійці («кім-орії», згідно «ВК») - анти - славії - слави - славени - слав’яни - русини - русичі - руси – все це неповний перелік назв українського народу дохристиянської доби. Напевне жоден народ у світі не має стільки назв, як українці, але й жоден народ у світі не має такої давнезної історії та цивілізації, яка обчислюється десятком тисячоліть і сягає поза межі існування будь-якого іншого народу на землі.
ІІ – І тисячоліття до н.е. – доба Кімерійців («кім-оріїв», згідно «ВК»), найдавнішого з народів, згаданих у світовій історії на теренах України-Руси (згідно «ВК», кімерійці й анти – це один народ, бо цар антів Ор був кімерійцем);
Х – ІХ століття до н.е. – поділ слав’ян на венедів (що пішли на захід), русів і борусів (д.36а);
VІІІ ст. до н.е. – утворення Царства Антів, назване «Русь» (від Орду й Вісли до Волги та від Чорного моря до Білого); розбудова укріплень Києва царем антів Орієм (батьком Кия, Щека, Хорива) на місці стародавньої Куяви, котра вважалася «матір’ю городів руських» (д.22);
VІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. – існування Старокарпатської держави, розбудованої Щеком і Хоривом, синами царя антів – Ора (д.36б);
VІІ ст. до н.е. – навала войовничого іранського племені скіфів (скитів), які витіснили Кімерійців-Антів і Амазонок з Причорномор’я;
VІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е. – утворення Сарматії, військового союзу Антів з Амазонками, що мешкали на території сучасної Кубані і були також потіснені скіфами (сармати поступово потіснили скіфів і врешті у ІІ ст. остаточно вибили їх на своїх землях, зокрема й в Криму);
V ст. до н.е. – «батько історії» грек Геродот відвідав Сарматію і описав її населення (вони, поза сумнівом, були індоєвропейці);
ІV – VІІ ст. н.е. – утворення й існування військового угрупування «Київська Троянь», яке згадане у «Слові о полку Ігоря» як «тропа Трояні; віки Трояні; земля Трояні», про що варто сказати окремо:
– після перемоги русичів над готами, що хлинули з норманських країв на схід, ватажок готів Вінітарій запросив руського царя Божа (Буса) і його князівське оточення на банкет, буцімто перед тим, як податися геть з землі русичів. Зустріч відбулась на річці Рось (с. Синяви, Рокитнянського р-ну), де готи підступно схопили і стратили царя антів Божа з синами і сімдесятьма вельможами. Українська історіографія датує вбивство готами царя Божа 375 роком, після чого анти-русичі, лишившись без воєначальників, відійшли з південної степової зони до Києва, навколо якого утворили військове угрупування «Троянь», котре очолив князь Велемир. У 382 році русичі розбили готів ущент і вигнали за межі Руської землі (розбиті готи частково осіли поза Доном, а більшість подалась назад на захід, де згодом утворили державу «Германію», названу на честь їхнього ватажка Германаріха, неодноразово згаданого у «ВК»).

Хронологія подій реально проглядається в цілком завершеній композиції дощечок 5а – 7а, зокрема:
– Прихід до Карпат за 1500 літ до правління Діра (д.5а, д.6в). Якщо врахувати, що Дір був на Русі в 860 році н.е., то прихід до Карпат припадає на 640 рік до н.е. Згідно «ВК», отець Ор з синами – Києм, Щеком (Пащеком) і Хоривом (Горовато) – звели кремлі на київських горах, а

потім, залишивши Кия княжити у місті-фортеці й околишніх землях, Щек і Хорив подалися до Карпат, де заснували Старокарпатську державу, яка проіснувала майже тисячу років, як непоборний заслін для греків і римлян. Нащадки Хорива (хорвати) розселилися понад Дунаєм та частково разом з нащадками Щека повернулися до Дніпра.
– Вихід русичів з Карпат починається близько 140 року до н.е. і триває до ІІІ століття н.е. Перехід русичів з Карпат до Дніпра (власне до Прип’яті) підтверджений археологічними дослідженнями, що проводились задовго до оприлюднення «ВК». На початку нашої доби, згідно сучасної історіографії, на Прип’яті відбулася зміна населення, утворилася слав’янська (зарубинецька) культура.
– Війна з готами (германцями) й гунами у ІVст. н.е.: «Світояр розбив готів 1003 року од приходу слов’янського люду на Русь» (д.4б), – тобто, якщо рахувати від приходу до Карпат (640р. до н.е.), то перемога Світояра була 363 року, що відповідає сучасній історіографії (у 375 році, перед тим як покинути Русь, готи підступно схопили і стратили царя антів Божа (Буса) з синами і сімдесятьма вельможами, за що були покарані русичами у 382 році і вигнані за межі Русі).
– Через 200 літ наші родичі розселилися на широкій території (д.5б), – тобто у VІ ст., що також відповідає сучасній історіографії. Потужний рух на захід слов’янських племен з Прип’яті й Наддніпрянщини розпочався у VІ ст. і невдовзі слов’яни заполонили увесь Балканських півострів і більшу частину Європи. Саме тоді з'являються слов’янські пам’ятки празького типу і на Поліссі (Прип’яті), і в Чехії, і на Одрі.
– Згадка про Кия, котрий розбудував м. Києв за 700 років до нашої доби: «І так було се через років тисячу триста по Кию-отцю, триста років по Карпатському життю» (д.22); [мається на увазі VІ ст. нашої ери, бо «Карпатське життя» закінчилось в ІІІ ст., відтак Кий-отець розбудував Київ у VІІ ст. до н.е.].
«ВК» згадує найдавніший з відомих народів на теренах України-Руси – кімерійців (кіморіїв) як «отців наших» (д.6е), від яких походив отець Ор (батько Кия, Щека, Хорива) – «який і Сірію воював, і Єгипет» (д.6в), та повідомляє багато історичних подробиць:
– повернення частини слов’янських (тобто індоєвропейських) племен з Індії, «з краю Індського» (д.38а), куди вони подалися після того, як засноване ними Шумерське царство в Месопотамії припинило своє існування у ІІІ тисячолітті до н.е.;
– згадка про перську навалу (помилкове Дарій-ІІІ), йдеться про Дарія-І, який воював зі слов’янами у VІ ст. до н.е. (д.6д);
– повернення полонених русів з вавилонського полону в Месопотамії часів Новохудоносора (д.6г);
– розбудова Сурожа (Суренжа) – сучасне м. Судак в Криму (д.6е);
– велика перемога в битві з римлянами на початку ІІ ст. н.е.: «І се Рюрік іде. І згадаймо, як ромейські орли зазнали поразки від дідів наших у гирлі Дунаю. І то було за триста літ до нашого часу (тобто до опису подій)» (д.29). Дійсно римський полководець Троян воював у Дакії на початку ІІ ст., і тоді напав на дулібів. В описі подій відбилися в тексті «ВК» два шари творчості: у V ст. була складена й записана оповідь про війну, а у ІХ ст., коли ці оповіді переписувалися, було згадане героїчне минуле, щоб надихнути народ мужністю у битві з варягами під проводом Рюрика й Аскольда.
Та найцікавіша історична подробиця, яку повідомляє нам «ВК», це те, що ані Дір, ані Аскольд не були русичами, як оповідає християнська «Повість плинних літ», при тому кажучи, що русичі самі запросили варягів до себе княжити. Аскольд був варязьким воєводою при Дирові, котрий прибув до Києва з Візантії як купець, маючи намір навернути непереможних антів-русів до християнства:
– «І се Аскольд є варяг озброєний, щоб охороняти еланських (грецьких) купців, що ходили до Дніпра-ріки. І се Дір еланський, кажуть, присмирив наших і був на престолі цьому (київському) раніше його. І се Аскольд забив Діра, і є він один на місце те; і також є ворог наш, і не хочемо його, як ворога» (д.29).

Історичні події, які охоплює «ВК», закінчуються згадкою про Аскольда й Рюрика, що дає цілком виправдані підстави вважати, що укладання «ВК» було закінчене у ІХ столітті, точніше до 879 року. У наступні роки – власне після «Аскольдового хрещення Русі» – християнство почало стрімко утверджуватися на Русі, винищуючи не тільки літературні пам’ятки українців-русичів дохристиянської доби, служителів нашої Рідної Православної Віри – волхвів.

Дата добавления: 2014-01-07