Категорії духовної культури

Статево-вікова стратифікація.

Статево-вікова стратифікація – це ієрархічна система різних вікових груп обох статей і соціальних відносин між ними: діти, дівоча громада, парубоча громада, одружені чоловіки і жінки (окрема група – молодиці), літні люди. В різних суспільствах і в різний час у них різні побутові і ритуальні ролі, права і обов'язки.

Терміни віку – це терміни на позначення не кількості років, а вікових груп людини. Напр., «пастух» в укр. – це не лише професійна роль, а й позначення дитин, яка вже за віком може випасати худобу. Інші позначення дітей – немовля, плазунець, гуляка (вміє ходити), зубань (після І зуба), белькотун (щось говорить). Щойно одружні – молодята і т.д. Перехід з однієї вікової групи в іншу в традиційних суспільствах закріплювався обрядами переходу. (народження, хрещення, вступ до дів/паруб громади, одруження, смерть)

Звичай – це усталений, традиційний, загальноприйнятий порядок виконання дій, традиційне правило/модель поведінки в конкретній етнічній спільності (звичай гостинності, звичай усиновлення, ввічливості, миття рук перед їжею, обідати усією сім'єю, відпочивати в суботу чи неділю, піст, брити бороду, сусідської взаємодопомоги, успадкуваня, вендетти (кровної помсти), умикання тощо);

Обряд – різновид звичаю, що несе символічне навантаження (весільний обряд, поховальний обряд, обжинковий, різдвяний); обрядодія – окремі дії під час обрядів (випікання короваю чи розплітання коси молодої на весіллі, внесення дідуха до хети чи колядування під час різдвяних свят тощо).

Ритуал – певний порядок, послідовність або сукупність обрядових дій.

Традиція – послідовний зв’язок поколінь, механізм позабіологічної передачі від старших до молодших поколінь усталених соціальних ідей, знань, цінностей, моральних норм, культурно-побутових особливостей з метою підтримання життя етносу.

Пережиток – явище, чуже сучасному стану суспільного і культурного життя, яке є спадщиною пройдених ступенів культури, що зберігається членами конкретної етнічної спільності за звичкою чи за наслідуванням. Пережитки досить часто можуть бути залишками давніх обрядів і звичаїв, які колись відігравали важливу роль в житті суспільства. Першим цей термін вжив Е.Тейлор в праці «Первісна культура» (1871): обряди, звичаї, погляди та ін., які в силу звички перенесені з однієї стадії культури, котрій вони були притаманні, в іншу, більш пізню, лишаються живим свідченням або пам'ятником минулого.

Інновації – нові елементи культури соціальних організмів, які виникають внаслідок цілеспрямованої діяльності людей і свідомо зберігаються і наслідуються в межах етносу.

Свято – урочисте відзначення якихось подій, знаменних дат, вільний від роботи час, день на честь певної події або святого, що святкується церквою. Воно включає розважальні елементи та обрядові дії.

Вірування – окремі або відносно систематизовані уявлення, які відображають віру людини в існування надприродних сил і істот і їх вплив на його долю та пов’язаних з ним людей;

Релігія окрім відомого класичного визначення, як форми суспільної свідомості, що відображає безсилля людини перед незрозумілими їй стихіями природи і соціальними силами, повинна ще бути визначена і як чітка система поглядів. яка відображає віру людини в існування надприродної істоти (бога), що має зовнішній прояв в спеціальних атрибутах, будівлях.

Магія – вегетативна (родючості), подібності, контактна, симпатична (Фрезер)

Плювіальні обряди – викликання дощу (напр., Папаруда у молдаван і румунів)

Табу – заборона, що накладається на предмети, дії, слова, імена традицією, священнослужителями або владою, порушення якої неминуче жорстоко (хворобою, смертю) переслідується надприродними істотами, духами, богами. Табуація – дія, пов’язана з накладанням табу.

Жертвопринесення – обряд принесення дарів богам, духам, предкам – сім’ї, роду, племені. В ранніх релігіях виділяється особлива група осіб – жерців, яка бере на себе виконання жертвопринесень, завдяки чому стає важливою соціальною силою.

З духовною культурою народів пов’язані численні позитивні знання про оточуючу природу. Суму таких позитивних знань в етнології називають народними знаннями. До них відносяться астрономічні, агротехнічні, метеорологічні, гідрографічні, зоотехнічні, медичні і т.п. спостереження.

Спеціальним розділом в етнологічній науці виділяють народні ігри, які мають не стільки розважальний, скільки соціальний характер, оскільки вони були пов’язані з передаванням виробничих навичок, ініціаційними і сімейно-шлюбними обрядами, фізичним загартуванням і витривалістю. Ігри – суттєва частина народних свят, традиційних розваг і гулянь, пристосованих до великих виробничих і соціальних циклів.

Фольклор – народна мудрість, народне знання, явища народної культури, усна народна творчість. На сьогодні немає єдності у вживанні його в сучасній науці. На Заході переважає уявлення про фольклор як про “релікти”, “пережитки” первісної культури в духовній культурі “цивілізованих” суспільств. Його вживають в універсальному значенні - “народних знань”, “народних традицій” і т.п. Поряд з цим розвивається соціологічний напрям, який позначає терміном фольклор весь комплекс явищ культури “народних класів”. В Україні, як і на пострадянському просторі, термін фольклор означає всю сукупність словесних, словесно-музичних, музично-хореографічних, ігрових і драматичних видів народної творчості.

Дата добавления: 2014-01-07