Відмова від договору та розірвання договору

Забезпечення виконання зобов'язань.

Порядок укладення, виконання та припинення господарського договору.

Цивільно-правові та господарські договори. Особливості господарського договору.

Договір у сфері підприємництва.

Господарське зобов’язання.

1. Господарське зобов’язання є правовідношенням, в силу якого зобов’язана сторона вчиняє дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь управненої сторони або утримується від певних дій, а управнена сторона вимагає від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Специфіка господарського зобов’язання полягає і в тому, що його сторони – суб’єкт господарювання та інший учасник відносин у сфері господарювання. Тобто одна із сторін – суб’єкт господарювання.

ГК виділяє 2 види основних господарських зобов’язань:

Майново-господарські;

Організаційно-господарські.

Соціально-комунальні та публічні зобов’язання не вважаються основними, але вони є обов’язковими для суб’єкта господарювання, і перші виникають на підставі рішення місцевої ради, а другі - на підставі закону.

Господарські зобов’язання можуть виникати також з актів управління, з угод, внаслідок заподіяння шкоди, у результаті створення ОПІВ.

До господарських зобов’язань цілком застосовні критерії класифікації цивільних зобов’язань. За суб’єктами виконання та відповідальністю: солідарні, часткові, субсидіарні, регресні. За наявністю прав і обов’язків у сторін: односторонні і двосторонні. За змістом: прості і складні. За ступенем ризику: ризиковані (алеаторні) і не ризиковані. За наявністю зв’язку між зобов’язаннями: основні і додаткові. За строками виконання: короткострокові і довгострокові. За підставами виникнення і т.д.

Слід зауважити, що самостійними суб’єктами господарського зобов’язання не є структурні підрозділи юридичної особи. Вони виступають від імені юридичної особи.

У більшості випадків у ринкових умовах суб’єкти господарювання вступають у майново-господарські зобов’язання добровільно.

2. Договір у сфері підприємництва. Роль договору не обмежується тим, що він впливає на динаміку цивільних чи господарських правовідносин (встановлює, змінює, припиняє відносини), а й визначає зміст конкретних прав і обов’язків сторін. Отже, він є засобом регулювання поведінки учасників цивільних і господарських правовідносин.

Роль договору зросла у ринкових умовах, бо він є універсальною і найдоцільнішою формою опосередкування товарно-грошових відносин. Він використовується у процесах роздержавлення і приватизації. У договірному порядку створюються і нові підприємницькі структури, наприклад, товариства, спільні підприємства, господарські асоціації. Перехід до ринку зумовив звуження планово-адміністративного впливу держави на майнові відносини і розширення свободи вибору партнерів у господарських зв’язках та визначення змісту договірних зобов’язань. Це стосується, зокрема, договорів, спрямованих на забезпечення потреб юридичних і фізичних осіб у матеріальних, енергетичних, продовольчих ресурсах. Не зменшується і роль договорів майнового найму, підряду. Із запровадженням патентної системи охорони прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки підвищилася роль і ліцензійних договорів як правової форми передачі виключних прав інтелектуальної власності.

У ЦК закріплено принцип свободи договору (ст. 3 ЦК), що дозволяє вільно вибрати контрагента, вільно вступити у договірні відносини, укласти навіть такий договір, який хоч і не передбачений законом, але не суперечить йому. Згідно цього принципу сторони вільні у визначенні умов договору. Як правильно зазначає В.В. Луць, сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення закону як акта нормативного і договору як акта індивідуального.

Через тісні міжнародні економічні стосунки і залежність від світового ринку виникла необхідність в уніфікації угод. Міжнародний інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА) розробив Принципи міжнародних комерційних договорів з метою встановити в деяких випадках стандарти розумної поведінки у міжнародних комерційних відносинах, що вплинуло і на законотворення в Україні, зокрема, на зміни у регулюванні договірних відносин, на появу нових інститутів договірного права.

У науковій літературі, судовій практиці використовуються поняття „господарський договір”, „комерційний договір”, „підприємницький договір”. У законодавстві зарубіжних країн відоме поняття „торговельна угода”. До її ознак у дореволюційній Росії відносили такі: спекулятивність угоди, двосторонність, наявність кредиту, кількість товарів перевищує межі звичайного особистого споживання. Що стосується перших трьох, то поняття господарського договору знайшло закріплення у гл. 20 ГК, хоч там прямо і не визначено, що таке господарський договір. Поняттям підприємницький договір не послуговується ЦК, але про таку категорію договору можна говорити, проаналізувавши статті про фізичну особу-підприємця. Підприємницьким слід вважати такий договір, сторонами якого є юридичні чи фізичні особи-підприємці і за яким передається майно, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності, або для інших цілей, не пов’язаних з особистим споживанням. Отже, ознаки підприємницького договору: суб’єкти – юр. і фіз. особи-підприємці; мета – підпр. д-сть або інша, не пов’язана з особистим споживанням; може встановлюватися окремий порядок їх укладення (біржові, приватизаційні угоди і ін.); порядок виконання і відповідальність сторін можуть мати певні особливості (наприклад, відповідальність підприємця незалежно від вини в порушенні зобов’язання).

Договір слід відрізняти від зобов’язання. Договір перш за все правовий документ, який визначає умови виконання зобов’язання, права, обов’язки сторін. Договір – підстава виникнення зобов’язання. Можна сказати, що він опосередковує зобов’язання. Саме зобов’язання – це правовідношення, у яке вступають суб’єкти господарювання і в якому реалізують свої права та обов’язки.

Це важливо розрізняти і для прокурорської практики. Адже прокурорська перевірка за змістом договору може і не виявити порушення. А ось акти виконаних за договором робіт дозволяють виявити відповідність чи невідповідність робіт умовам договору. Співставлення актів і самих результатів виконання дозволяє виявити невідповідність між ними, приховування реальних наслідків, фактично невиконаної роботи, неправильно здійснених розрахунків.

Дата добавления: 2014-01-07