Характеристика українського сегменту Інтернет

Технології PR-комунікацій у Інтернет мережі.

Інформаційні можливості Інтернету.

Характеристика українського сегменту Інтернету.

Наша держава досі зберігає один із найнижчих у Європі показників доступу населення до мережі Інтернет—нині він скла­дає 20 користувачів на 100 осіб. З іншого боку, характерною є висока динаміка інформатизації країни і зростання вітчизняної інтернет-аудиторії: наприкінці 2008 р. названа пропорція скла­дала 15 користувачів всесвітньої мережі на 100 мешканців.

За результатами дослідження агентства Gemius, лідера онлайн вимірювань у регіоні Центрально-Східної Європи, абсо­лютна кількість української інтернет-аудиторії у 2008 р. — 7,1 млн. користувачів (real users) у віці від 16 років. Це на 1,7 млн. користувачів, або на 30 %, більше, ніж у попередньому році. А на кінець 2009 року ця цифра вже становила 13,1 млн. користувачів.

Ключовим чинником зростання чисельності вітчизняної інтернет-аудиторії є досить інтенсивна інформатизація країни — розбудова телекомунікаційних мереж, швидке впровадження ІКТ на тлі підвищення (принаймні до четвертого кварталу минулого року) платоспроможності населення. Сегмент послуг комп'ютерного зв'язку, зокрема надання доступу до Інтернету, є найбільш динамічним на вітчизняному ринку зв'язку. Лише у 2009 р. доходи від даного виду послуг зросли в 2 рази, зокрема від надання доступу до мережі Інтернет — на 148 %.

Одним із пріоритетних напрямків розвитку телекомуніка­ційних мереж залишається будівництво сучасних волоконно- оптичних ліній зв'язку з впровадженням технологій CWDM та DWDM, розвиток мережі широкосмугового доступу, в тому числі бездротового за технологіями Wi-Fi та WiMAX. Зростає аудиторія абонентів широкосмугового доступу до мережі Інтернет: на кінець 2008 р. цей показник складав близько 1,2 млн. користувачів. Рівень проникнення широкосмугового до­ступу перевищив 8 % від загальної кількості сімей в Україні.

Разом із цим, уже багато років дуже нерівномірним за­лишається розподіл користувачів Мережі по регіонах. У 2009 позицію абсолютного лідера, як і раніше, займає Київ — 60,14 % загальної чисельності користувачів. Далі, у порядку зменшення частки користувачів, ідуть Харків (5,39%), Одеса (5,14%), Дніпропетровськ (4,92%), Донецьк (4,82%), Львів (2,83%), Крим (2,80%), Запоріжжя (1,80%). їх сумарна частка складає 24,9%. На решту ж регіонів припадає лише 13,26%. Аутсайдерами за рівнем проникнення Інтернету в 2009 році стали: Луцьк (0,18%), Житомир (0,21%), Чернівці (0,32%), Закарпаття (0,31%).

Загальний час, проведений українськими інтернет- користувачами в глобальній мережі, на кінець 2009 року ста­новив понад 4,351 млрд. хвилин, що на 7,97% більше, ніж на початку 2009 року.

Далі, якщо у розвинених країнах зазвичай немає суттє­вої різниці між охопленням населення інтернет-сервісами у містах і селах, то в Україні в сільській місцевості мешкають лише 10 % від загальної кількості користувачів. Щоправда, у 2009 році ці диспропорції дещо помякшилися активністю ре­гіональних користувачів — за обсягом трафіку та часом пере­бування в мережі вони в середньому майже наздогнали сто­личних.

Триває повільне, але стабільне зростання національного сегменту Інтернету, за яким серед користувачів і медіа-експертів уже мідно закріпилася назва «УАнет» (від доменних присвоєнь.иа і.net, тобто «українська мережа» — UAnet). У 2009 р. кількість українських веб-сайтів сягнула 45 тис. (для порівняння: наприкінці 2008 р. - 40,3 тис., у 2007 р. - 36,0 тис.), кількість, реальних хостів у національному домені мережі Інтернет — 215,5 тис. (у 2008 році — 200,5 тис.), кількість діючих доменів в українському сегменті мережі Інтернет — 91,2 тис.

Найбільшими ресурсами українського сегменту Інтернет нині є: Meta.ua, Bigmir.net, Korrespondent.net, Marketgid.com, І.иа, Liga.net, Pravda.com.ua, Online.ua, сайти групи Обоз, Unian.net та інші.

Найпопулярнішою пошуковою системою, як і раніше, залишається: Google - 72,74%, Yandex (16,88%), rambler.ru (3,09%), ukr.net (2,35%), bigmir.net (2,04%), Meta.ua (2,01%), mail.ru (1,31%), live.com (1,29%), yahoo.com (0,3%), msn.com (0,21%).

Окрім виключно українських ресурсів, за даними інфор­маційної компанії Alexa.com, популярними також є:google. com.ua, vkontakte.ru, mail.ru, odnoklassniki.ru, yandex.ru та ін.

Традиційно приналежність ресурсу до того чи іншого на­ціонального сегменту визначають за двома базовими крите­ріями: національний домен (наприклад —.ru,.de,.fr,.ua) та мова. Останній критерій для Уанету підходить лише частково через мовно-культурну амбівалентність нашого суспільства, практично всі громадяни якого вільно володіють російською, зате далеко не всі — українською. Саме через це чимало вітчиз­няних он-лайн-ресурсів є повністю російськомовними, деякі репрезентують механічну суміш української та російської мов, треті існують у двомовному (подекуди - з англійською - три­мовному) варіанті. При цьому майже завжди йдеться про орі­єнтацією не на зовнішню, неукраїнську аудиторію, а саме на вітчизняного користувача. У такій ситуації природним конку­рентом Уанету стає російській сегмент веб-простору — Рунет, який, будучи значно розвиненішим й насиченішим інформа­ційно, донині легко перебирає на себе більшу частину україн­ської аудиторії.

За одностайною думкою фахівців, Уанет у своєму роз­витку на декілька років відстає не лише від світових лідерів, але й від найближчих сусідів (Росія, Польща, країни Балтії). Відставання це спостерігається, насамперед, за такими на­прямками:

• відсоток користувачів у населенні країни;

• обсяг, частотність оновлення, якість контенту, питома

вага контенту власного виробництва;

• сектор інтерактивного Інтернету Web 2.0 (форуми, блоги, соціальні мережі, аукціони, Вікіпедія тощо), що розглядається експертами як найперспективніший вектор розвитку всесвітньої мережі на найближче де­сятиліття;

• сервіси української частини Інтернету (Уанет) творять

фрагментарне, недостатньо структуроване інформаційне поле з багатьма „лакунами", значну частину ін­формації доводиться шукати поза межами національ­ного сегмента;

• нормативно-правова неврегульованість галузі, відсутність перевіреного практикою і сприйнятого спільно­тою кодексу корпоративної етики;

• обсяг ринку інтернет-комерції й он-лайн-реклами.

Загалом, український сегмент Мережі, наслідуючи алгоритми розвитку інших країн регіону, в найближчі 3-5 років буде, очевидно, планомірно рухатися в напрямку подолання вищеозначених проблем. Водночас, немає вагомих підстав очікувати його стрімкого, випереджаючого розвитку, який необхідний, зокрема, для успішної конкуренції з Рунетом.

Додатковим стимулом для його розвитку може стати сприятлива кон'юнктура на ринку он-лайн-реклами. Сьогодні обсяг цього ринку, за різними оцінками, складає від 18 до 25 млн. дол., і можна досить впевнено прогнозувати його подальше зростання щонайменше на 20-40% завдяки, зокрема, таким чинникам:

• швидке зростання аудиторії;

• наявність значної кількості дешевих рекламних площин

на тлі зростання розцінок в інших різновидах медіа;

• широкі можливості варіювання рекламних стратегій,

форм подачі інформації, вибору «нішових» аудиторій.

2. Інформаційні можливості Інтернету

PR-діяльність тісно пов'язана з роботою зі ЗМІ, тому, говорячи про Інтернет, одразу потрібно згадати про ті інформаційні можливості, які він надає. Варто також порівняти його з основними конкурентами — традиційними засобами масової інформації, з'ясувати переваги та недоліки Мережі щодо, ска­жімо, друкованих ЗМІ або телебачення.

Перше, про що варто згадати, це те, що Інтернет — відкрита система, яка теоретично має входи скрізь, де є інфраструктура зв'язку. Доступ до інформаційних ресурсів можна одержати як через телефонну лінію або супутниковий канал, так і через мережі кабельного телебачення. Отже, будь-яка людина, заці­кавлена в доступі до ресурсів Мережі, може його одержати.

Друге — це дешевизна й оперативність доставки інформа­ції споживачеві. Якщо користувач перебуває в Москві, а ін­формація, що його цікавить, у Японії, то час, необхідний для одержання цієї інформації або інформації з сусіднього будинку, становить кілька секунд. Наприклад, електронний лист у 2000 знаків із України до США йде приблизно секунду та стільки ж назад, при цьому вартістю пересилання інформації можна зневажити. Відправити сторінку тексту в Америку по факсу коштує доларів п'ять, електронний лист відповідного обсягу обійдеться в тисячу разів дешевше.

Третє — це свобода вибору інформації. Оскільки відста­ні не мають значення, то можна обирати, що читати зранку — свіжий номер «Відомостей» або «Пше», тим більше що й те, й інше поки безкоштовне, і, вочевидь, таким і залишить­ся, оскільки боротьба за споживача інформації в мережі над­звичайно гостра, а основні доходи постачальники інформації одержують за рахунок реклами.

Четверте, що необхідно зазначити, це величезний обсяг інформації. Систематизувати типи інформації, доступні через Інтернет, можна у такий спосіб:

Різноманітна корпоративна інформація від прес-релізів і рекламних оголошень до систем спільної роботи над проектами, служб підтримки клієнтів і віртуальних офісів, що виконують по­вний цикл виробничих (торговельних, інформаційних) операцій.

Безпосередньо ЗМІ у найширшому розумінні цього слова. Це можуть бути як електронні версії паперових газет, журналів або новинні стрічки інформаційних агентств, так і спеціалізовані мережеві видання або компанії, що ведуть моніторинг преси. Сьогодні набагато простіше сказати, які ЗМІ в Інтернеті не представлені, ніж перелічити ті, зокрема й українські, які мають повнотекстові версії своїх видань в Інтернеті. Найчастіше їхні електронні версії мають більший обсяг інформації, ніж її основний носій.

Різноманітна інформація розважального плану від клубів по інтересах до віртуальних казино.

Офіційна інформація державних установ.

Наукова й науково-технічна інформація, розповсюджувана як науковими інститутами, так і корпораціями.

Персональна інформація.

Різноманітне інформаційне «сміття», що не піддається жодній класифікації.

П'ята характерна риса Інтернету — це можливість оперативного одержання оновленої інформації. Існуючі технології дозво­ляють повністю автоматизувати процес повідомлення споживача про появу нової інформації на тему, що його цікавить. Наприклад, з появою на веб-сервісі якої-небудь фірми нового прес-релізу, інформація про це автоматично доставляється на комп'ютер зацікавленої особи, для цього сайти багатьох компаній пропонують залишити адресу своєї електронної пошти; або при зміні позицій у прайс-листі фірми, розміщеному в Інтернеті, всі зацікавлені особи (дистриб'ютори, дилери, партнери, покупці) моменталь­но сповіщаються про це. Відомі проекти, наприклад, віртуальних магазинів, що продають комп'ютери, де користувач може піді­брати й придбати комп'ютер оптимальної для себе конфігурації' за максимально низькою ціною. У тому випадку, якщо ціна обрано­го комп'ютера перевищує фінансові можливості, можна вказати ціну, за якою користувач у змозі придбати цей товар. Як тільки внаслідок дисконту, наприклад, на процесори, ціна обраної вами системи зрівняється з тією, яку ви готові заплатити, віртуальний магазин автоматично повідомить вас про це.

Шосте — це широкі можливості індивідуалізації процесу доставки інформації кінцевому споживачеві. Наприклад, вико­ристання індивідуального шрифтового або колірного оформ­лення залежно від уподобань кожного конкретного споживача. Схожі технології можуть використатися, наприклад, для показу різних рекламних оголошень відвідувачам веб-сервісу, залежно від того, у який час доби вони бачать це оголошення, з якого регіону вони надходять. Можливі й більш тонкі налаштування. Наприклад, реклама рибальського спорядження показуєть­ся винятково відвідувачам віртуального магазина, які протя­гом останніх двох тижнів придбали в компанії гумовий човен або спінінг (таку систему в дії можна спостерігати на сервері Microsoft), або реклама певної фірми показується винятково або переважно співробітникам того банку, у якому фірма споді­вається одержати вигідний для себе кредит.

3. Технології PR-комунікацій у мережі Інтернет

Варіанти інтернет-представництва та його цілі

Інтернет-представництво без перебільшення вже сьогод­ні дає колосальні можливості для просування інтересів компанії, формування та підтримки бренду. Дуже складно уявити собі компанію, яка не має хоча б сторінки в І-мережі. Однак варіанти представництва бувають різними, і не можливо од­нозначно сказати, яким із них найкраще скористатися. Усе за­лежить від конкретних цілей і одержуваних результатів щодо закладених витрат.

Тепер потрібно сказати про конкретні моделі віртуаль­ної присутності. Залежно від поставлених завдань, інтернет- представництво може бути побудоване в рамках одного або декількох форматів.

Мабуть, найпростішою формою подання інформації в Інтернеті, є власна сторінка. Якщо звернутися до технологій створення інтернет-представництва (веб-дизайну), то ми по­бачимо, що воно починається саме з верстки однієї сторінки, яка виконується за допомогою спеціальної програмної мови HTML. Веб-сторінку ми можемо охарактеризувати як джере­ло, що містить мінімальну інформацію про певну компанію або організацію. Інтернет-сторінки, як правило, виконані не про­фесійно, за допомогою найпростіших програм домашнього ви­користання, не вимагають ніяких вкладень, і, як показує прак­тика, рідко оновлюються й підтримуються в майбутньому.

Якщо 5-6 років тому, на початковому етапі освоєння технологій веб-дизайну, така форма представництва була досить поширеною в російському секторі Інтернету через відсутність на ринку справжніх професіоналів, то сьогодні вона дуже рід­ко використається в І-мережі.

Існує й трохи інший погляд на таку форму представлення, як інтернет-сторінка. Деяким компаніям або організаціям через специфіку здійснюваної діяльності буває досить і так званих найпростіших «сайгів-візитівок», що складаються з однієї єдиної сторінки, які також можуть бути включені до описаної категорії.

Наступний простий варіант це корпоративний сайт. Його цільова аудиторія нечисленна й визначається як група споживачів, принципово готових до контактів із організацією. При цьому в рамках заданого ланцюжка характеристик «поінфор­мованість - ставлення - поведінка» ця група містить у собі два сегменти: цілеспрямовані відвідувачі, тобто коли споживачі були інформовані про бренд, товар, послугу, організацію, і випадкові відвідувачі, споживачі, які до цього не були обізнані з

брендом, але готові до співробітництва з компанією.

Цілі проекту в цьому випадку визначаються в такий спосіб:

• вплив на установки цільової аудиторії для формування

переконаності у необхідності співробітництва;

• підвищення загальної інформованості про бренд.

Оскільки корпоративний сайт є, по суті, віртуальною ві­зитною карткою бренду чи компанії, то дизайнерське рішення в цьому випадку цілком може стосуватися категорії худож­ніх, особливо, якщо мова йде, скажімо, про елітні товари. Щоправда, оскільки «художність» оформлення майже завжди спричиняє «перевантаження» сторінок сайту, тут важливо не перестаратися: якщо ідеальна з погляду дизайну сторінка буде вантажитися занадто довго, це може відштовхнути будь-якого, навіть самого зацікавленого клієнта. Утім, у цьому випадку за­вжди можна скористатися відомим прийомом — створити дві версії сайту (одну - зі стильним дизайном, але яка довго завантажується, іншу — зі спрощеним дизайном, але з тим же набором інформації й можливістю легкого завантаження) і на першій же сторінці запропонувати відвідувачеві обрати той варіант, який його влаштовує. Так, наприклад, модна в дизай­нерських рішеннях флеш-анімація сильно сповільнює роботу сторінки, тож багато власників сайтів, де застосовується ця технологія, надають користувачеві можливість вирішити самому, чи потрібно йому дивитися на безмежні можливості дизайнерів, а чи буде досить просто довідатися новини, роз­цінки на послуги тощо.

Центральною інформаційною складовою в рамках даної моделі інтернет-присутності є докладні відомості про бренд або компанію. Тут розміщується детальний опис самої пропозиції, характеристик товарів, асортиментного ряду, умов співробітни­цтва (придбання, обслуговування), історії бренда чи компанії, іміджева інформація. Інформаційне насичення може бути розширене завдяки періодично оновлюваної стрічки новин.

Створення й подальший розвиток корпоративного сайту не вимагає особливих матеріальних, організаційних витрат, великого обсягу робіт, він може функціонувати за рахунок зу­силь мінімальної кількості людей. На етапі створення це дизайнер, програміст, системний адміністратор, редактор. На етапі подальшого розвитку — промоутер, системний адміністратор, редактор, адміністратор. При цьому треба враховувати, що й ефект від такої присутності компанії в Інтернеті буде не занадто високим.

Отже, сайт, на відміну від сторінки, є досить мобільною системою, що передбачає оперативне розміщення інформації, її періодичне оновлення, взаємодію з відвідувачем, організа­цію зворотного зв'язку й т.д. Для створення сайту та підтрим­ки його роботи потрібні певні ресурси. У першу чергу до них відноситься робота веб-дизайнера і веб-майстра по створенню графічних елементів, програмних модулів, деяких мультиме­дійних рішень, що дозволяють привернути увагу користувача. Крім того, це послуги надійного хостингу (тобто можливість зберігання інформації сайту на постійно доступному сервері), а також систематична підтримка його окремих елементів. Пошук і реєстрація доменного імені (електронної адреси сайту) вимагає мінімальних фінансових вкладень, однак значимість дійсно вдало обраного домену важко переоцінити.

На сьогоднішній день сайт є базисним елементом Інтернету й найпоширенішою формою подання інформації в Мережі.

• Типові блоки інформації на сайті компанії чи організації:

• історія організації;

• звертання до відвідувачів сайту першої особи організації;

• профіль діяльності, послуги або продукція організації;

• новини з життя організації;

• офіційні прес-релізи, публікації ЗМІ про організацію;

• анонси проведених організацією заходів;

• питання, які часто ставляться, і відповіді на них;

• конференції для відвідувачів;

• питання представникам (керівникам) організації;

• чати (сторінки спілкування користувачів мережі);

• зворотний зв'язок.

Наступною моделлю інтернет-представництва є корпоративний сайт із елементами порталу. У рамках даної моделі мова йде про створення ресурсу, що може позиціонуватися як універсальне джерело галузевих відомостей. Принципова відмінність цієї моделі від простого корпоративного сайту по­лягає в тому, що елементи порталу дозволяють досягти роз­ширення аудиторії впливу. Цільова аудиторія в цьому випадку, так само, як і в першому варіанті, визначається групою спожи­вачів принципово готових до співробітництва, а також групою випадкових відвідувачів, що не прийняли рішення про спів­робітництво, і які розглядаються як потенційні споживачі.

Цілі проекту, відповідно до більш широкого кола завдань, виглядають наступним чином:

• залучення сегмента інтернет-відвідувачів, які є потенційними споживачами продукції даної галузі (послуг даного напрямку);

• підвищення понформованості відвідувачів сайту про організацію, галузь у цілому;

• вплив на установки прихильників бренда для остаточного формування переконаності в необхідності співробітництва;

• вплив на установки потенційних споживачів галузевих конкурентів для формування переконаності в необхідності співробітництва з даною компанією.

З урахуванням специфіки даної моделі інтернет-присутності, при розробці дизайну використовується полегшений функціональний варіант із елементами художнього оформлення. Інформаційна складова містить у собі набір ста­тичних, активних, а також інтерактивних елементів. До статичних елементів можна віднести базу даних з інформацією про асортимент продукції (послуг) з детальними характеристиками кожного виду, що має давати можливість повнотекстового пошуку інформації; відомості про історію галузі, досьє провідних світових виробників, докладний опис галузевих досягнень (кращих марок). До активних елементів належить стрічка галузевих новин, добірка статей і публікацій по рубриках у рамках галузевої спрямованості (поради споживачам, питання-відповіді, сторінка професіонала з методичними матеріалами й т.д.), інтернет-конференції тощо.

Просування інтересів організації в цьому випадку буде здійснюватися за рахунок існування пріоритету в інформаційному наповненні блоків новин, розміщення публікацій, а також за рахунок розміщення матеріалів із посиланням на фа­хівців компанії, пріоритету в асортименті інтернет-магазина, запуску внутрішньої банерної рекламної кампанії й т.п.

Рекламні функції корпоративного сайту з елементами порталу завуальовані, тому дана модель інтернет-присутності набагато £рективніша, порівняно з попередньою, з огляду охоплення аудиторії й можливостей впливу на споживача. Однак варто врахувати, що кількість елементів сервісного обслуговування прямо пропорційна інтелектуальним і матеріальним витратам на створення, підтримку та розвиток ре­сурсу, штату обслуговуючого персоналу й обсягу виконуваних робіт. Сайт із елементами порталу, тобто з розширеним сер­вісним обслуговуванням, вимагатиме від компанії/організа­ції, може й невеликої, але постійної його редакції, сформованої команди, що працює над його створенням і розвитком. На етапі створення потрібні: програміст, дизайнер, редактор, адміністратор, системний адміністратор. На етапі подальшо­го розвитку — кореспондент, промоутер, дизайнер, редактор, модератор, адміністратор і системний адміністратор.

Таких проектів у 1-мережі хоч і не так багато, як простих корпоративних сайтів, але все-таки достатня кількість. Тому, створюючи інтернет-представництво подібної модифікації, потрібно пам'ятати, що воно повинно бути унікальним для того, щоб привабити до себе користувачів. Інакше навіщо людині йти з сайту, де його абсолютно все влаштовує. Під унікальністю, насамперед, мається на увазі ексклюзивність інформа-ції про галузь, власне за рахунок неї й шанується залучення відвідувачів до ресурсу. Одним із яскравих прикладів корпо-ративного сайту з елементами порталу є сайт Міжнародного Прес-клубу, або PR-агентства, Publicity Creating. Крім інформації про саму компанію, тут є й регулярно оновлюваний розділ новин, й ексклюзивні роботи, й рекомендовані посилання на ресурси подібного характеру. Наявність вище зазначеного значно збільшує ефект від присутності в І-мережі.

Наступним варіантом віртуального представництва є інтернет-портал. У рамках даної моделі мова йде про створен¬ня ресурсу, що може позиціонуватися як універсальне джере¬ло інформації більш широкого спектра, ніж просто галузева. Наприклад, для стоматологічної клініки це сайт про медицину в цілому, для виробників парфумерії це ресурс, де також можна довідатися все про сучасні косметичні засоби.

Цілі проекту й інформаційне насичення схожі з попереднім варіантом, але є й важлива принципова відмінність, що полягає у відсутності галузевого принципу підбору інформації.

У зв'язку з розміщенням широкого спектра інформації особливого значення тут набуває наявність пошукової системи та тематичних рубрик. Крім того, інтернет-портал, як правило, характеризується тісною взаємодією з іншими сайтами й порталами. При цьому використовується їхня інформація з посиланням на автора, а також переадресація користувача на інші ресурси відповідно до його запиту при пошуку тих або інших відомостей.

Дизайнерське оформлення дуже схоже і на формат корпоративного сайту з елементами порталу: полегшений функціональний характер з елементами художнього оформлення.

Якщо говорити про просування інтересів бренда або компанії, то поряд із уже описаними засобами, в інтернет-порталі активізуються рекламні можливості. По-перше, збільшується кількість ілюстрованих новин і банерів, які присутні на головній сторінці ресурсу й у тематичних рубриках. По-друге, реклама може бути представлена на партнерських сайтах і пор­талах. Крім того, інтернет-портал здійснює потужну іміджеву підтримку проекту.

Однак створення та подальший розвиток інтернет-порталу - справа не з дешевих, вона потребує значних ресурсів. Крім великого обсягу роботи по створенню й підтримці порталу, величезних інтелектуальних і матеріальних витрат, потрібне розкручування порталу для того, щоб реакція споживачів була адекватна вкладеним зусиллям. Це обумовлено широким охо­пленням аудиторії, що, відповідно, вимагає більшого асорти­менту засобів впливу при просуванні проекту на ринок і його подальшому існуванні. Штат інтернет-редакції в цьому ви­падку практично не відрізняється від редакційного штату по- пулярноїгазети. Функціонально персонал відповідає варіанту, описаним/ в попередньому розділі, але кількість співробітни­ків деяких спеціальностей (кореспондент, системний адміні­стратор, редактор, промоутер, модератор), безумовно, зросте. Але, звичайно, тут все залежить від поставлених завдань щодо різноманітності й обсягу інформаційного насичення.

Можливий і варіант створення не тільки тематичного пор­талу, але й порталу, що пропонує навігацію по всьому Інтернету та надає новини з різних сфер. Але такий портал вимагає ве­личенних витрат і цілого штату кореспондентів, тому не має сенсу створювати подібний проект, якщо, звісно, компанія не є засобом масової інформації або інтернет-провайдером, або ж до планів компанії цей сайт не входить як додаткове джере­ло доходів від реклами в майбутньому. Одним із найбільших таких порталів є сайт «Россия-Он-Лайн», а наповнення його йде величезна частина бюджету. Але в цьому випадку політика бренда виправдана, тому що, будучи інтернет-провайдером, компанія просто зобов'язана надавати найширший спектр послуг у цій галузі, оскільки кожен користувач мережі є по­тенційним клієнтом.

Залишається додати, що обмежуватися єдиним варіантом інтернет-присушості зовсім не обов'язково. Приміром, та сама

ВИКОРИСТАННЯ НОВІТНІХ ІНОФРМАЦІЙНО-КОМУНТКАТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ PR-ПРОЕКТІВ

компанія може створити й корпоративний сайт, й інтернет- портал, розмістивши на обох посилання на «колегу».

Застосування механізму електронної пошта для реалізації PR-проектів

На механізм електронної пошти спираються багато популяр­них засобів мовлення в Інтернеті. До них відносять списки розсипки, дискусійні листи й, зрозуміло, індивідуальні поштові повідомлення. При вмілому використанні електронна пошта може дати ще один ефективний інструмент просування компанії або бренда в Інтернеті.

Переваги реклами за допомогою електронної розсилки очевидні:

• електронна пошта, що з'явилася задовго до розробки Інтернету, є практично в усіх користувачів Мережі;

• вона працює прямо й досягає конкретного користувача;

• дає можливість персоніфікованого ставлення;

• завдяки чіткому тематичному розподілу списків розсипок і дискусійних аркушів можна впливати саме на компанію, що цікавить, цільову аудиторію;

• цікаве, з погляду одержувача, повідомлення може бути легко поширене серед його колег і знайомих;

• багато західних експертів сходяться на думці, що вігук на правильно розміщену рекламу в електронному листі вища, ніж відгук на банери, і, що найголовніше, вища якість переходів на сайт рекламодавця (більше «потрібних» відвідувачів);

• зараз, коли більшість користувачів мають програми поштових клієнтів, що підтримують формат html-листів, для рекламодавця стало можливим розміщення не тільки текстової, але й графічної реклами (зокрема, банерів), а також облік її ефективності (можна відстежити кількість переходів на сайт рекламодавця через посиланню в листі).

Існує ряд ефективних і етичних способів поведінки в мережі щодо використання електронної пошти як інструмента реклами та PR. Один із найбільш популярних методів це спис­ки розсипки. В Інтернеті існує безліч подібних списків, присвячених різним тематикам. Ведуть їх, як правило, люди, добре обізнані в даному питанні, регулярно розсилаючи електро­нною поштою чергові випуски. Одержувачі подібних листів власноручно підписалися на їх отримання, тож у них є право й можливість у будь-який момент анулювати свою підписку.

Існують відкриті розсилки (для всіх бажаючих), закриті (для людей певного кола), безкоштовні (що існують за ра­хунок ентузіазму творців, спонсорської підтримки, платних рекламодавців) та платні. Оскільки список розсилки, як правило, представляє собою засіб інформування певної цільової групи і часто має тисячі передплатників, він є дійсно ефективним інструментом маркетингу,

Існує кілька способів помістити рекламу в списки розсилки. Тут усе залежить від політики адміністрації списку:

• розмістити платну рекламу;

• безкоштовне розміщення (можливо, якщо переконати

адміністратора в корисності даного заходу для перед­платників аркуша);

• можна написати корисний матеріал для розсилання і

тим самим провести непряму рекламу (згадавши свою компанію, поставивши підпис і т.д.).

У російській мережі найбільшим розсильним сервером є Міський Кіт (http://www.citycat.ru/). У даний момент його послугами користується понад 340.000 активних передплат­ників. Вартість розміщення реклами - 0,28-0,42 цента за один лист (2,8-4,16 доларів за 1000 листів). Можливе розміщення як текстової реклами (максимальний розмір - 5 рядків по 70 символів), так і банерів (468x60 до 530x480).

Серед західних можна виділити PostMaster Direct Response (www.postmasterdirect.com), що розміщує рекламу в понад 3000 списків розсилки, 8,5 млн. адрес (вартість 10-30 центів за адресу). До речі, власники служби стверджують, що відгук на рекламу в розсилках становить приблизно 5-15%.

Прекрасним маркетинговим ходом буде складання влас­ного списку розсилки. Природно, що це матиме сенс, тільки якщо організація у змозі на регулярній основі готувати компетентну інформацію, що зацікавила б цільову аудиторію.

Розробник рекламного агентства ПРОМО-РУ Т.Бокарев дає деякі рекомендації щодо організації списку розсипки. Для організації успішного процесу треба:

Надати користувачам чітку інформацію про тематику, формат, періодичність списку розсипки. У майбутньому не треба без згоди передплатників відхилятися від обраних характеристик листа.

Передбачити зручний і зрозумілий механізм здійснення підписки, а головне — відписки від листа. Необхідно, щоб підтвердження прийшло безпосередньо з адреси одержувача, інакше може виникнути ситуація, коли енергійний користу­вач підпише всіх своїх друзів (або ворогів) на список розси­лання без їх відома. Поставитися вони до цього можуть нео­днозначно, і компанія може бути не справедливо звинувачена у спамі з усіма наслідками, що звідси випливають.

Дбайливо ставитися до списку адрес електронної пошти своїх передплатників, у жодному разі не використати їх в інших цілях. Наприклад, для розсилання однієї реклами (помірна кількість реклами в самому розсиланні допускається). Не віддавати й не продавати список цих адрес третім особам.

Бажано при підписці просити користувачів заповнити неве­лику анкету. Насамперед, буде корисно знати, хто ж є передплатниками компанії, потім це буде вкрай важливо, якщо компанія збирається переконати рекламодавця розмістити в списку розсипки його рекламу. При цьому варто враховувати, що не кожен передплатник буде з радістю видавати інформацію про себе, й у всіх повинне залишатися право зберегти свою конфіденційність.

Створити й помістити на свій веб-сайт архів розсипок.

Наступний метод — це дискусійні аркуші, еони ж форуми. Дискусійні аркуші створюються для обміну інформацією, обговорення питань на певну тематику. На відміну від спис­ків розсилки, писати в форумі можуть не тільки безпосеред­ньо його творці, але й усі учасники. Як правило, перед тим, як повідомлення розсилається всім учасникам аркуша, воно проходить перевірку. Модератор аркуша (ним може бути або засновник аркуша, або авторитетна персона, обрана учасни­ками) виключає повідомлення, шо, наприклад, не стосуються тематики форуму. Типовим прикладом дискусійного аркуша є Banners (http://www.barmers.net.ru), присвячений проблемам реклами в російській частині Інтернету.

Найбільш ефективно, з маркетингової точки зору, вико­ристовувати форуми, дотримуючись наступних принципів:

Насамперед, не можна розміщувати на форумах пряму рекламу. Передплатники користуються для обміну думками й одержання нової інформації, а не, для читання реклами. Не слід також писати текстові оголошення з однією тільки метою - продемонструвати наприкінці повідомлення свій підпис із веб-адресою і контактною інформацією.

Перед тим, як публікувати на форумі перші коментарі, потрібно уважно ознайомитися з його правилами. Іноді ко­рисно почитати архів, щоб не ставити потім питань, яким приділялося вже багато уваги. Спочатку бажано кілька днів не проявляти активності, а просто вивчати загальну атмосферу, основних авторитетів й іншу корисну інформацію.

Під час участі в дискусіях, до речі, як і при написанні будь-якого іншого електронного листа, важливо не забувати правила етикету (від англ. net — сітка та етикет — правила поведінки в мережі Інтернет, традиції й культура інтернет- товариств).

Треба брати активну участь в обговоренні тих питань, у яких добре орієнтуєтеся. Головне завдання — зарекомендувати себе на форумі як експерта в заданій галузі. Потенційні клієнти скоріше звернуться до фахівця, що знає відповіді на всі питання в галузі, що їх цікавить.

Важливо не забувати ставити під кожним своїм повідомленням підпис.

Бажано, як при участі в дискусійних листах, так і в усіх інших, не використовувати як свої координати адреси, отри­мані на безкоштовних поштових серверах. Це може виклика­ти недовіру, оскільки їх часто використають спамери, щоб не виказати свої реальні поштові адреси. Але це тільки в тому ви­падку, якщо тема становить реальний інтерес.

Додатковим позитивним моментом активної участі в форумі є той факт, що часто популярні й авторитетні дискусійні листи проглядаються представниками спеціалізованої преси, і є ймовірність бути процитованим на сторінках видань або навіть запрошеним написати статтю. А популярність - це вже певний бонус у боротьбі за клієнта.

І, нарешті, не слід забувати, що крім промоушена компанії, спеціалізовані дискусійні листи вкрай корисні, оскільки будуть постачати їй цінну інформацію та новини.

За адресою http://www.forumone.com/ знаходиться спеціалізована пошукова система по дискусійних аркушах РогштЮпе, де проіндексовано приблизно 225.000 форумів.

Описані нижче групи новин, веб-конференції та реклама на дошках оголошень не використовують електронну пошту як засіб мовлення, але близькі до неї по своїй суті, тож, від­повідно, використовують ідентичні методи при проведенні рекламних заходів.

Групи новин бурхливо розвивалися ще до появи Мережі, на жаль, зараз вони залучають усе менше й менше користува­чів. Більшою мірою це викликано тим фактом, що спамери в першу чергу атакують саме їх, і на одне дійсно корисне пові­домлення по темі доводиться п'ять листів зі схемами швидко­го збагачення й недобросовісною рекламою. Незважаючи на це, з десятків тисяч діючих конференцій усе ще можна знайти кілька груп, участь у яких буде корисною.

Веб-конференції за своєю структурою дуже схожі на групи новин. Відмінність полягає в тому, що вони працюють, вико­ристовуючи веб-інтерфейс, і не розміщені централізовано на серверах новин, а розкидані по мережі. На дуже великій кількості тематичних сайтів є відповідний по темі набір конференцій, так що їхній пошук можна почати саме з великих веб-сайтів, що стосуються конкретної сфери діяльності. Наприклад, на сервері www.auto.ru знаходиться найбільша підбірка конференцій, присвячених автомобілям.

Дошки оголошень згруповані по тематиках і працюють за прин¬ципом газет безкоштовних оголошень. На відміну від дискусійних аркушів, конференцій та PR, на дошках оголошень можна й по¬трібно публікувати саме рекламу, для цього вони й були створе¬ні. Наприклад, на сервері www.guitar.ru в основному пропонують продати або купити музичне встаткування, дається інформація про музичні бази. Тематичні дошки оголошень на сервері IP-club (www.ipclub.ru/bbs) вигідно відрізняється від інших дощок наяв¬ністю географічного рубрикатора, тобто можливістю переглядати оголошення, що стосуються тільки певного російського міста.

В Інтернеті легко можна знайти ще сотні дощок оголо-шень, але не всі вони мають цінність. Варто віддати перевагу найбільш відвідуваним дошкам оголошень, які:

• стосуються діяльності організації (не варто публікувати

оголошення не по темі, оскільки це може викликати справедливий гнів модератора, і вони будуть просто видалятися);

• не переповнені спамом, оперативно коректуються модератором.

Компанія може запропонувати зацікавленим відвідувачам свого сервера підписатися на спеціальну розсипку, що інфор-мує про оновлення й розміщення нового матеріалу на ньому. Дані розсипки будуть нагадувати передплатникам про сервер і сприятимуть збільшенню повторних візитів. Зрозуміло, що не варто посилати повідомлення з незначними або свідомо нецікавими для одержувача новинами.

Найбільш вдалою і грамотною розсипкою є розетка індивідуальних листів. Розсипка індивідуальних листів—досить трудомістке заняття, що вимагає великої кількості часу, і йому передує кропігка робота зі збору адрес. З іншого боку, лист компанії потрапить саме до тієї людини, яка найбільшою мірою зацікавлена в ньому.

Надсилати листа з пропозиціями можна й потрібно тільки тим користувачам, яким буде дійсно цікаво одержати докладну інформацію. У цьому випадку організація, по-перше, швидше за все не одержить у відповідь гнівних листів, по-друге, тільки тоді лист буде по-справжньому ефективним.

Варто також розглянути питання спаму. Його основні ознаки перераховані Т. Бокаревим:

Масова розсилка поштових повідомлень користувачам, що не висловили бажання одержувати подібну кореспонденцію, причому немає різниці, чи це комерційна реклама, а чи просто корисна, на думку відправника, інформація.

Індивідуальні повідомлення, тематика яких не має до адресата прямого відношення; наприклад, якщо людина за-ймається рекламою в І-мережі, то йому цікаві прес-релізи банерних мереж, листи від солідних веб-видавництв із запрошенням до співробітництва, листи з коментарями щодо змісту його веб-сервера тощо. Але якщо він одержує листа, нехай навіть адресованого й відправленого безпосередньо йому, із проханням зайти на сайт металургійного комбінату, то в найкращому разі реакцією цієї людини буде переміщення даного повідомлення у сміттєвий кошик.

Навіть якщо компанія веде список розсипки й має базу постійних адресатів (які добровільно підписалися на розсип-ку), необхідно пам'ятати про наступне: при підписці користу¬вачі повинні одержати чітку інформацію про тематику даного листа, його формат і періодичність.

Те ж саме щодо періодичності — якщо розсилка зазвичай виходить раз на два тижні, а з наступного дня компанія захо¬че робити випуски щодня, вона зобов'язана попередити своїх читачів, можливо, не всім це сподобається.

Підписка користувача на список розсилки без його відома або бажання.

Розміщення в конференції, групі новин, дискусійному аркуші, гостьовій книзі повідомлень, що не стосується заданої тематики, або повідомлень, що є прямою рекламою (якщо це не дозволено встановленими правилами).

Не важко здогадатися, ставлення більшості користувачів Мережі до спаму вкрай негативне. Відповідно до досліджень СШ, тільки 9,2% користувачів читають подібні послання. При цьому дана цифра сформована завдяки користувачам- новачкам. З тих, хто провів у мережі більше 3 років, спам читають лише 5,4%. Від 12% адресатів подібних листів мож­на одержати обурені листи, а 1,5% користувачів влаштують вендету (це можуть бути <?поштові бомби» на адресу компанії, скарга провайдеру, що надає адресу електронної пошти, зане­сення адреси в чорні списки й т.д.).

У Росії, за даними електронного опитування, проведено­го на сайті http://www.poll4all.ru, у якому взяло участь понад 500 чоловік - користувачів Інтернету, 61% опитаних сказали, що вони одержують спам не рідше декількох разів на тиждень. Найбільша частка регулярних одержувачів спама зафіксована серед чоловіків віком від 21 до 25 років, що працюють у сфері управління й бізнесу. Як бачимо, дана категорія людей нале­жить до найбільш активних користувачів Інтернету.

Таким чином, немає нічого дивного в тому, що 71% опи­таних не відчувають до даного виду розсилання нічого, крім негативних емоцій. Найбільшу незручність у зв'язку з цим ви­кликають: можливість одержати у спамі вірус (61%) і витрата на нього робочого часу (57%).

Це показує, що проблема несанкціонованих розсилок на даний момент має надзвичайну гостроту й піднімає ще ряд важливих проблем. Одна з них — проблема конфіденційнос­ті особистої інформації користувачів Інтернету. Відповідаючи на відкрите запитання про шляхи одержання спамерами адрес електронної пошти, респонденти, найчастіше, вказували на неохайність тих сайтів, на яких вони залишали свої реєстра­ційні дані. Не секрет, що деякі сайти просто торгують даною інформацією. Ще один із поширених, на думку опитуваних, спосіб одержання електронних адрес — це їхній пошук, іноді за допомогою спеціальних програм, частково по сайтах в Інтернеті й не тільки. Різноманітні форуми також мають сумну репутацію серед російської інтернет-аудиторії.

На спам усі реагують по-різному. Деякі активно вживають заходів для його припинення - таких 36%, але більшість — 43% — терпляче видаляють зі своєї поштової скриньки непотрібні повідомлення, не читаючи їх. Активна ж частина інтернет- аудиторії в основному вживає наступних заходів боротьби зі спамерами: використання спеціальних фільтрів і скарги про­вайдеру на спамера. Причому понад третина з них (37%) упев­нені в ефективності своїх дій. Таким чином, бачимо, що чим активніше користувачі борються з несанкціонованим розси­ланням, тим більш ефективними вважають свої дії.

Популярність фільтрів як засобу боротьби зі спамом та­кож демонструють 56% опитаних, які вказали на необхідність їхньої наявності в поштовій системі Інтернету.

Як показують проведені опитування, проблема спама, бу­дучи досить актуальної, у свою чергу, піднімає ряд важливих проблем, рішення яких дасть додатковий імпульс розвитку Інтернету. Тому, перш ніж використати електронну пошту як маркетинговий інструмент, важливо усвідомити необхідність подібних дій. Дешевизна даного способу розсилання не озна­чає, що ним потрібно користуватися на право й на ліво, у цьому випадку компанія може заробити негативну репутацію спамера, що погано відобразиться на іміджі компанії як віртуальному, так і реальному. Тільки грамотний і цивілізований підхід до роботи з електронною поштою дозволить домогтися від її використання максимального ефекту. Ключовим моментом тут є етичний аспект.

Проведення РR-кампаній за допомогою банерів

Зараз зупинимося ще на одному цікавому явищі, яке іноді вважають чи не єдиним засобом реклами в Інтернеті, — банери. Ці графічні (іноді ще й анімовані) елементи, що є посилання­ми на рекламований ресурс, розташовані іноді на десятках, а іноді сотнях тисяч сторінок по всій І -мережі, дійсно найоче­видніший спосіб залучення відвідувачів на сайт. Але далеко не єдиний і часто не найпотужніший. Досить помітити, що один із лідерів російського Інтернету, причому не тільки в групі фі­нансових ресурсів, а й «у загальному заліку», сайт агентства Росбізнесконсалтинг (http://www.rbc.ru/) ніколи не викорис­товує банери для своєї реклами. Однак недооцінювати їх теж не можна. їх грамотне й доречне використання є особливо ефективним із моментом відкриття сайту, коли стоїть завдан­ня максимально швидко проінформувати про появу нового ресурсу якомога ширші маси користувачів Інтернету.

Таким чином, банер — це прямокутна картинка певних розмірів, як правило, 468x60 пікселів, натиснувши на який, користувач потрапляє на певну сторінку в мережі Інтернет. Основні питання, обговорювані інтернет-співтовариством, стосуються двох тем:

• як банери розміщуються;

• що на них зображено.

Найпоширенішими є два способи, за допомогою яких банер потрапляє на сторінку. Перший спосіб очевидний — власник сторінок, на які буде вести банер, домовляється безпосередньо з власником сторінок, на яких цей банер буде розміщений. Яким чином буде вирішене питання оплати — за гроші, за зу­стрічні покази банерів або безоплатно — не суттєво. Другий спо­сіб — банерна мережа. На перший погляд, з нею все дуже про­сто. Замість того, щоб домовлятися з рекламодавцем напряму, власники сторінок розміщують на своїх сторінках невелику програмку, що підставляє замість себе банер, який вона бере з центральної бази мережі. Рекламодавець приходить уже не до власника сторінок, а до власника мережі, що може організувати покази банера відразу на багатьох сторінках. Найпоширенішою практикою є обмінні мережі, коли сторінки-учасники обміню­ються показами. Влаштовано це досить просто — якщо органі­зація за добу показала на своїх сторінках 100 чужих банерів, ви­ходить, 90 її банерів (10% - комісійні, які забере мережа) будуть показані на чужих сторінках, а 10% мережа резервує для себе й готова їх продавати за гроші.

Основні суперечки щодо мереж ідуть навколо двох осно­вних концепцій — елітної мережі й загальнодоступної мережі. Перша концепція припускає, що учасниками обміну можуть бути тільки обрані сайти — тоді рекламодавець буде впевне­ний, що його банер не з'явиться на чиїйсь домашній сторін­ці. Іншими словами, усе буде респектабельно. Друга концеп­ція полягає в тому, що не важливо, де буде показаний банер, якщо місця показів ефективні. Нічого страшного в тому, що банер банку з'явиться на сторінці нікому не відомого хлопчи­ка, якщо відсоток натискань (кліків) мишкою на цей банер буде вищим, ніж на цілком респектабельних сторінках якого-небудь електронного журналу. Відсоток натискань називаєть­ся CTR банера і є предметом досить палкої полеміки.

CTR (інша назва - Click Ratio) - це оціночна характерис­тика, що дозволяє співвідносити покази банера й натискання на нього. CTR, рівне 2%, означає, що на кожні 100 показів ба­нера доводиться 2 переходи на рекламовані сторінки. У дея­ких випадках ця цифра може свідчити про його ефективність. Так, наприклад, вважається, що банери з CTR, нижчим, ніж 2%, можна вважати невдалими й такими, що підлягають замі­ні. Нормальним CTR вважається 3-4%, однак у деяких випад­ках він може бути й вище. Навколо більш високих цифр саме й виникає невизначеність. Зрозуміло, що чим ближчий банер до тематики сайту, тим вище CTR. Якщо на сторінці описують можливості принтера, а банер на ній рекламує сторінки ви­робника цих принтерів, то натискати на нього будуть частіше, ніж на той же банер, розміщений на сторінках спортивного сервера.

П'ять правил банерної реклами вивела компанія Crucial Technology (http://www.crucial.com/), що вважає її одним із найкращих способів для просування в мережі:

• Потрібно чітко представляти цільову аудиторію ком­панії. На перший погляд це очевидно, але багато хто не розуміє того, що широка аудиторія навряд чи буде потрібна для вузькоспеціалізованих ринків. Важлива гранична точність. Наприклад, Crucial продає комп'ютерну пам'ять, і багато хто намагається прода­ти їм банер на технічних сайтах. Але більшість з них не досить орієнтована на необхідну їм аудиторію, а тому не приносить бажаних результатів. Більше того, навіть спеціалізовані комп'ютерні сайти не дають достатньої віддачі.

• Необхідно підігнати інформацію під аудиторію сайту.

Тобто, якщо основними перевагами є ціна, якість подання товару й сервісу, то потрібно використати ці ар­гументи в банерах для відвідувачів усіх сайтів, на яких іде банерна кампанія.

• Важливо постійно оцінювати результати своїх дій. Суть

у тому, що мережа прискорила темпи розвитку реклами. Щоквартальна або щомісячна оцінка неефектив­на, іноді навіть не вистачає щотижневої.

• Більше не значить краще. Ґрунтуючись на досвіді Crucial,

усе виходить саме так: у них дуже поганий відсоток натискань на «баштові» банери — ті, які починаються вгорі сторінки й тягнуться збоку, поки користувач пе­реглядаєте сторінку до кінця. Вони практично не при­несли ніяких відгуків.

• Необхідно розвивати відносини з іншими сайтами.

Практично в кожному випадку побудова взаємин до­помагає обом учасникам.

Ось оригінальні приклади того, як Інтернет використову­ють у практиці PR:

• Усе більше організацій створюють свої власні веб- сторінки для інформаційних цілей репортерів, особливо під час кризи або надзвичайних ситуацій. The Star Report оприлюднив дослідження щодо любовної інтрижки Президента Клінтона та Моніки Левінськи в Інтернеті для широкого та нагального розповсюдження. Агентства новин потім зробили цей матеріал доступним на своїх сайтах, де приблизно 24,7 мільйонів людей читали частини цієї історії декілька разів на день.

• Веб-сайт PR-відділу Xerox пропонує відповіді на будь-

які питання взагалі. У відповідь на незвичайне он­лайн питання сайт підрахував, що для того, щоб про- пилососити штат Огайо, знадобиться 33 661 рік. Це закінчилося згадуванням в журналі People та ряді те­левізійних новин.

• The LifeSavers, як і багато інших веб-сайтів, використовує безкоштовні он-лайн ігри, щоб привабити клієн­тів. Тоталізатори грають схожу роль у залученні трафіку до веб-сторінок.

• Такі компанії, як Boeing та Compaq використали веб-

кастинг, щоб збільшити висвітлення важливих прес- конференцій, транслюючи їх за допомогою веб-сайтів Medialink, NewStream.com

• Губернатор Гавайїв використав веб-кастинг, щоб відповісти на критику та запитання від занепокоєних мешканців щодо страйку вчителів. При мінімальних затратах у $100 була охоплена значна аудиторія у роз­мірі 30 000 осіб. Зіштовхнувшись із кризою в школах, Губернатор Кайетано спілкувався безпосередньо з аудиторією, викликаючи й успішне та послідовне ви­світлення подій, і он-лайн звернення до архівів веб- кастингу.

Дата добавления: 2014-01-06