Роль юридичних знань та інформації в діяльності суб’єктів державного управління

Роль науки і знань в управлінні. Надання державному управлінню наукового характеру передба­чає широке використання наукових досягнень на всіх рівнях і ланках системи державного управління, передусім результатів досліджень у сфері політології, права, філософії, соціології, економіки, екології та інформатики; сприяння розвитку наукових досліджень з актуальних проблем державного управління, зокрема розробленню нових управ­лінських технологій і впровадженню їх досягнень в практику; залу­чення науковців до аналітичної роботи в органах державної влади; підвищення рівня забезпеченості апарату системами підтримки прий­няття рішень на базі сучасної управлінської методології та викорис­тання засобів інформатизації і комп’ютеризації.

В умовах складності і масштабності проблем державного управлі­ння наукові підходи і методи їх вирішення набувають особливого зна­чення. Перспективне прогнозування, стратегічне управління та плану­вання, вибір раціональної структури органів державної влади та її кад­рового забезпечення, створення високоефективних мотиваційних підходів, розроблення сучасних методів контролю, комунікацій, прийняття рішень – це лише кілька завдань з багатьох, вирішення яких неможливе без розвитку науки державного управління в напрямі ство­рення нових і удосконалення існуючих концепцій, теорій, принципів і методів, запровадження інновацій.

Сучасні процеси суспільної трансформації, в тому числі систем державного управління в світі, серед них і в Україні, пов’язані пере­дусім з обумовленим утвердженням в суспільній свідомості, в загальній ієрархії соціальних цінностей "людиноцентристської" ідеології, ідей людяності, особистості, її правового статусу. Наприклад, в Україні лише недавно конституційно закріплена (ч. 1 ст. 3) норма, відповідно до якої "людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю". При цьому, як зазначається у ч. 1 ст. 34 Консти­туції України: "Кожному гарантується право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань".

Роль інформації в управлінні. Визначення терміну "інформація" дається у ст. 1 Закону України "Про інформацію". Інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Зазначене ви­значення можна адаптувати до змісту управління соціальними система­ми таким чином: "Інформація в управлінні соціальними системами – це відповідним чином задокументовані або публічно оголошені відо­мості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі і які використовуються в управлінській діяльності (управлінському процесі, управлінських відносинах)".

Інформація як категорія розуміється як діяльність (дії) щодо одер­жання. використання, поширення (розповсюдження) інформації у пев­ному соціальному середовищі. Причому така діяльність може здійсню­ватися свідомо і підсвідомо, цілеспрямовано і без чіткого визначення мети.

Яке місце займають інформаційні відносини (комунікація) в управ­лінській діяльності керівника певної соціальної системи? Дослідника­ми зазначається, що керівник 50-90 % часу витрачає на комунікацію, щоб реалізувати свою роль у міжособистісних стосунках, інформацій­ному обміні та процесах прийняття рішень щодо функцій управління. Обмін інформацією є однією з найскладніших проблем на будь-якому рівні ієрархії.

Загалом, інформація в управлінській діяль­ності пов’язана з процесом регулювання не лише через властивості самого права як виду соціальної інформації, але й через рівень інфор­маційного забезпечення тих чи інших правомірних дій, тієї чи іншої організаційної діяльності.

У державному управлінні, наприклад, рішення про методи, спосо­би, засоби дії на керовану систему приймаються на основі інформації про неї й відповідно до управлінської інформації нормативного характеру. У цій взаємозалежності закладені передумови та гарантії прий­няття оптимальних рішень у рамках принципів і вимог законності.

Управлінська інформація та її роль в діяльності органів влади. Розробка організаціями стратегічних планів, забезпечення підтримки діяльності співробітників, ідентифікація проблем, що виникають, та взаємодія з іншими організаціями багато в чому визначаються рівнем якості інформації. Один із способів огляду якості інформації полягає в оцінці її характеристик з точки зору їх значення для організації.

Стрижнем науково обґрунтованого управління є своєчасна і повна інформація про ситуацію, в якій приймається рішення, про шляхи його реалізації, про цілі управління і можливі наслідки.

Істотним каналом втрат, який слід перекрити, залишається нераці­ональне комплектування інформаційних фондів, надлишок інформації. Підраховано, що не менше половини цих фондів взагалі не викорис­товується.

Нині найвужчим місцем, яке стримує прогрес, є не відсутність на­укових досягнень, а незадовільна їх реалізація. До впровадження доходить не більш як 30-50 % розробок. Решта або зовсім не викори­стовуються, або впроваджуються дуже повільно. Однією з причин цього є затримка інформації. Поліпшення інформаційного обслугову­вання може прискорити реалізацію нових ідей.

Інформація це сукупність різних повідомлень про зміни, які про­ходять в системі й навколишньому її середовищі. Управління як інфор­маційний процес складається з обміну інформацією між органом управління, керованим об’єктом і зовнішнім середовищем.

Інформація виступає як основа процесу управління. За допомогою інформації реалізується звязок між суб`єктом і об`єктом або між керую­чою і керованою частинами системи управління.

Управління має справу з величезними масштабами інформації, розмір якої безперервно збільшується в міру росту обсягів виробницт­ва продукції. В цілому обсяг інформації зростає майже пропорційно квадрату росту обсягу виробництва.

Організаційно-практична діяльність керівника також носить інфор­маційний характер, бо враховує одержання інформації для прийняття рішень і передачу інформації про прийняті рішення.

До інформації належать усі види відомостей, повідомлень (усні, письмові, графічні тощо) і знань, потрібних для реалізації функцій ме­неджменту.

Практика свідчить, що в сучасних умовах ефективність управлін­ня значною мірою залежить від інформаційного забезпечення, від по­вноти інформації.

Правильне визначення кількості інформації дає змогу уникнути перевантаження керівників і спеціалістів, оскільки існує показник межі інформації, яку може переробити людина за певний період. На прак­тиці здебільшого спостерігається перевантаження інформацією вироб­ничого персоналу приблизно у 3-4 рази порівняно з нормами.

Управлінську інформацію класифікують за різними ознаками:

• за формою відображення – візуальна (графіки, таблиці, табло та ін.), аудіоінформація (сприймається на слух завдяки звукозапису), аудіовізуальна (поєднує інформацію у формі зображення і звуку);

• за формою подання – цифрова, буквена і кодована;

• за порядком виникнення – первинна і похідна;

• за характером носіїв інформації – документована і недокументована;

• за призначенням – директивна (розпорядча), звітна і довідково-нормативна;

• за напрямом руху – вхідна і вихідна;

• за стабільністю – умовно-перемінна, умовно-постійна;

• за способом відображення – текстова (алфавітна, алфавітно-циф­рова) і графічна (креслення, діаграми, схеми, графіки);

• за способом обробітку – що піддається і що не піддається меха­нізованій обробці.

Для ефективного функціонування системи управління важливе зна­чення має своєчасність надходження інформації. Часткова інформа­ція, одержана своєчасно, значно корисніша для управління, ніж по­вна інформація за всією формою, яка одержана із запізненням.

Сьогодні стає все більш актуальною необхідність зміни поглядів посадових осіб органів влади на проблему створення і функціонуван­ня інформаційної інфраструктури, відхід від вузького розуміння потреб інформаційного забезпечення діяльності органів влади. Від посадових осіб очікується ефективне використання інформа­ційних технологій в своїй професійній діяльності, адаптація та впровадження стрімких змін інформаційного середовища в свою діяльність, здатність до саморозвитку, вміння находити ефективні шляхи вирі­шення управлінських завдань за допомогою інформаційних технологій, інноваційність щодо їхнього використання.

На сьогоднішній день сформувалося нове уявлення про головний фактор могутності держави. Згідно з таким уявленням, цим фактором для держави в XXI ст. стає інформація, здатність держави мати у своє­му розпорядженні найсучасніші інформаційні технології і засоби, що дозволяють ефективно обробляти, зберігати, передавати й розповсюджувати необхідну інформацію. Володіння державою такою здатністю – шлях до подальшого нарощування на нових засадах своєї еко­номічної міцності.

Розгляд існуючих форм залучення громадськості до управління в країнах Східної Європи підтверджує добре розуміння того, що в цих країнах відмінність демократії від інших політичних систем полягає у рівні участі громадян в процесі управління. У відкритому і прозорому суспільстві участь громадян не закінчується кабіною для голосуван­ня, а проявляється також у щоденній діяльності. Залучаючи грома­дян до виконання завдань, що стоять перед державою чи громадою, можна підвищити їх зацікавленість у зростанні добробуту та досягти кращого розуміння самоврядування. І в цьому не малу роль відіграє інформація.

Ефективна діяльність системи владних органів можлива за умови запровадження широких інформаційних зв’язків між управлінськими структурами і населенням (громадськістю). Тому важливим питанням в проблемі організаційного і правового забезпеченням органів влади є створення правової основи інформування громадян.

Слід констатувати, що в незалежній Україні існує недостатня якість послуг, що надаються населенню державними структурами, непро­зорість державної і місцевої політики, втрата державного контролю над регіональними процесами. Все це ще раз доводить, що на сьогодні бракує обміну інформації між центром та регіонами і громадськістю.

Органи влади повинні відійти від "закритого" спосо­бу управління, коли життя цілої громади вирішує невелика група лю­дей, а повинна вирішувати максимальна більшість. Будь-який перс­пективний проект приречений на невдачу, якщо до його реалізації не залучені ті, заради кого від здійснюється. Виходячи з цього, актуаль­ним питанням для всіх органів влади сьогодні є налагодження поро­зуміння з громадськістю шляхом розробки та запровадження ефек­тивного механізму інформування про свою діяльність – від зв’язків через засоби масової інформації до вивчення і реалізації звернень громадян. Та не менш важливою моделлю спілкування з громадські­стю є зворотній зв’язок, тобто вивчення думки про дії влади. Ця мо­дель спілкування повинна реалізовуватись органами влади за допо­могою опитувань, анкетування, громадських спухань, зустрічей, розгляду звернень, що дозволяє вивчити критичні зауваження, пропозиції, реалізувати їх.

Особливого значення повинна набути особиста відповідальність ке­рівників відділів, управлінь, структурних підрозділів органів виконавчої влади за висвітлення питань діяльності їх підрозділів. Необхідно розро­бити критерії та запровадити механізм персональної відповідальності таких керівників за недотримання зв'язків з представниками засобів поширення інформації з питань, що належать до їх компетенції. Відтак, важливим завданням для керівників має стати планування регуляр­них заходів для вчасного інформування громадськості, спілкування із засобами масової інформації, така комунікація має бути чітко спла­нованою та динамічною.

Поряд з цим, в умовах розвитку інформатизації, органи влади по­винні здійснювати моніторинг системи існуючих правових норм регу­лювання соціальних інформаційних відносин щодо їх дієвості і вноси­ти відповідні пропозиції з метою узгодження з новими соціальними відносинами.

Питання подальшого цілеспрямованого впровадження науково-тех­нічних досягнень як в управлінській, так і в інших важливих видах діяльності держави слід розглядати під кутом зору постійного удоско­налення державного механізму та його правового регулювання.

Зокрема, важливими напрямками роботи, по-перше, є підготовка чинних правових актів і норм до застосування їх в умовах інформати­зації суспільства. Право як загальний регулятор суспільних відносин складає один з основних масивів інформації, яка має бути пристосо­вана до нових умов.

По-друге, підготовка апарату управління до функціонування в умо­вах інформатизації. Важливою умовою організації роботи апарату управ­ління служить визначення правового статусу кожного органу, його підрозділів, службовців. Нині, коли зміни торкнулися всіх рівнів управ­ління, положення про відділи та управління, посадові інструкції необ­хідно суттєво обновляти. В основу розробки положень про структурні підрозділи та посадові інструкції мають бути покладені єдині методи­ки й класифікатори функцій.

По-третє, успішне розв’язання питань, безпосередньо пов`язаних зі створенням інформаційних систем передбачає налагодження склад­ної мережі організаційних та управлінських відносин, що виникають при плануванні, координації й контролі розробки проектів інформацій­них систем органів управління різних ступенів.

Останнім часом Україна поступово здійснює перехід до інформа­тизації суспільства, яке характеризується зростанням ролі інформації у соціальних процесах, швидкості її обробки, у проникненні електрон­но-обчислювальної техніки та заснованих на ній сучасних інформацій­них технологій у всі сфери суспільного життя. Це підтверджується прийняттям ряду нормативних актів вищих органів державної влади та управління, що регулюють інформаційні стосунки в Україні. До їх числа належать Закони України від 02.10.1992 № 2657-ХІІ "Про інформацію", від 05.07.1994 № 80/94-ВР "Про захист інфор­мації в інформаційно-телекомунікаційних системах", від 13.01.2011 № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації"та ін.

Дата добавления: 2014-01-07