Прогалини в управлінському законодавстві та засоби їх подолання і заповнення

Поняття прогалин в праві та законодавстві. Прогалини в праві – це відсутність норм права (або їх частин), що регулюють конкретні суспільні відносини у тому випадку, якщо вони підлягають правовому регулюванню. Дійсна прогалина в праві існує тоді, коли певне питання повинно розв`язуватись юридичними засобами, але правом таке розв`язування не передбачено.

Прогалина в праві – це відсутність конкретного нормативного роз­порядження відносно фактичних обставин, що знаходяться в сфері правового регулювання, відсутність норми права для врегулювання якого-небудь виду суспільних відносин.

Прогалини в праві виникають, як правило, там, де є суперечливість норм однакової сили, коли одна з них "знищує" іншу.

За необхідності врегулювати певні суспільні відносини, які, оче­видно, для їхніх учасників повинні бути врегульовані правом, може виявитися, що в законодавстві відсутня відповідна правова норма, яка б регулювала дані відносини. В даному випадку говорять про прогалину в законодавстві.

Прогалина в законодавстві – це відсутність нормативно-правової регламентації певної групи суспільних відносин у сфері правового регулювання, окреслюваній основними принципами права. Або, інши­ми словами, це відсутність правової норми, яка б регулювала суспільні відносини даного виду, які потребують правового регулювання.

Прогалина у законі – це повна або часткова відсутність необхідних юридичних норм у даному законі.

Прогалини в управлінському законодавстві - це повна або часткова відсутність необхідних юридичних норм у сфері державного управління.

Причини прогалин:

1) невміння законодавця чи органів державного управління відоб­разити в нормативних актах усе різноманіття життєвих ситуацій, су­часних управлінських ситуацій та суспільних відносин, що вимага­ють правового регулювання (первісна прогальність);

2) невміння законодавця чи органів державного управління перед­бачити появу нових життєвих ситуацій у результаті постійного розвит­ку суспільних відносин, здійснити щодо них певні законодавчі дії чи застосувати до них управлінські дії (подальша прогальність);

3) технічні помилки законодавця чи прорахунки органів державно­го управління, допущені при розробці законів (або інших нормативних актів) і у використанні прийомів юридичної техніки.

Прогалина відрізняється від помилки, коли дані фактичні відноси­ни врегульовані, але через умови часу, що змінилися, через нові по­треби і інтереси правове регулювання виявляється неправильним. Прогалину в праві не можна ототожнювати з "помилкою в праві" як результат невірної оцінки об`єктивних умов і вияву не тієї законодавчої волі, котру слід було б втілити в нормативно-правовому акті.

"Помилка в праві" можлива у випадках, коли правотворчий орган:

1) помилково вважає якісь відносини такими, що не підлягають правовому регулюванню;

2) помилково покладається на конкретизацію права в ході його застосування;

3) помилково передає питання на розсуд того, хто застосує право;

4) видає норму, яка не потрібна;

5) помилково вирішує питання в установленій нормі.

Способи усунення прогалин у праві і законодавстві. Прогалини в законодавстві та в нормативно-правовому регулюванні органів державного управління повинні усуватися в процесі правотворчості шляхом внесення змін і доповнень до законів, видання нових, досконаліших юридичних актів.

Головним шляхом усунення прогалин є правотворчість, тобто прий­няття відповідних змін і доповнень до певного нормативно-правового акту, яким вводиться нова норма права. Найбільш ефективним засо­бом усунення прогалин у праві є видання компетентним органом пра­вових норм, яких бракує. Однак такий шлях правотворення не зав­жди прийнятний, адже він досить складний і займає великий проміжок часу. Але в деяких випадках, зокрема, коли дані суспільні відносини є нетиповими чи потрібно оперативно врегулювати спір, що виник, прогалини в законодавстві усуваються за допомогою:

- застосування аналогії закону та аналогії права;

- субсидіарного застосування норм права;

- застосування ділових звичаїв.

Аналогія закону і аналогія права. За наявності прогалини у галузі цивільного законодавства суди не можуть відмовити у правосудді, посилаючись на відсутність закону. У разі прогалин у цивільно-правових відносинах застосовується аналогія двох видів: аналогія закону і аналогія права.

"Дві речі схожі в декількох властивостях, отже, і в даній властивості" – такий доказ по аналогії.

Аналогія закону – це застосування для урегулювання певних відносин закону, що регулює аналогічні (близькі за змістом) відносини. Інши­ми словами – це вирішення конкретної справи або окремого юридич­ного питання на основі правової норми, яка розрахована на подібні випадки або яка розрахована на регулювання подібних суспільних відносин, близьких за своїм значенням і характеру.

Аналогія виключається, якщо вона прямо заборонена законом або якщо закон пов`язує настання юридичних наслідків з наявністю кон­кретних норм.

У випадках, коли суспільні відносини прямо не врегульовані ніяки­ми нормами права і відсутні норми, що регулюють схожі відносини, застосовують аналогію права, тобто вирішення конкретної справи на основі загальних ідей і принципів права (гуманізму, справедливості, рівноправ`я і т. ін.). Аналогія права застосовується тоді, коли, немає норми, яка прямо передбачає даний випадок або немає норми, яка передбачає подібний випадок.

Аналогія закону, і особливо аналогія права, мають обмежену сфе­ру використання. Прогалини в праві можуть заповнюватися шляхом аналогії лише в тому випадку, якщо це прямо дозволено законом.

У ряді областей правового регулювання застосування аналогії по­вністю виключено. Так, аналогія закону і права не застосовується при залученні до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної і майнової відповідальності, що служить гарантією недоторканності особи, забезпечує стабільність правового регулювання, служить припинен­ню свавілля і суб`єктивізму.

У той же час аналогія припустима в цивільному, трудовому і в деяких інших галузях права. Але в кожному конкретному випадку рішен­ня, що було прийняте за допомогою використання аналогії закону чи права має значення виключно для даного конкретного випадку.

При вирішенні справи за аналогією закону і аналогією права необ­хідно додержуватися таких умов:

1) аналогія допустима тільки у випадку повної відсутності або не­повноти правових норм;

2) суспільні відносини, до яких застосовується рішення за анало­гією, повинні бути врегульовані хоча б у загальній формі, тобто пере­бувати у сфері правового регулювання;

3) наявність подібності (аналогії) аналізованих обставин і обставин, передбачених наявною нормою, повинна бути в істотних, юридично рівнозначних ознаках; розбіжність – у деталях, у неістотному;

4) пошук норми, яка регулює аналогічний випадок, має відбувати­ся спочатку в актах тієї ж самої галузі права, у разі відсутності такої – в іншій галузі та у законодавстві в цілому;

5) вироблене в ході використання аналогії правове рішення не по­винно суперечити дії розпоряджень закону, його меті;

6) обов’язково мусить бути вмотивоване пояснення причин засто­сування рішення за аналогією до даного випадку.

Субсидіарне застосування норм права. Для заповнення прогалин у законі використовується також субси­діарне застосування норм права – додаткове застосування одного інституту або галузі права до відносин, що регулюються іншим інсти­тутом або галуззю права.

Субсидіарне застосування правових норм до різних відносин, як правило, закріплене в законі. Є випадки субсидіарного застосування, які прямо законом не передбачені.

Загальні положення і норми цивільного права застосовуються до;

1) відносин, що регулюються трудовим правом, якщо ті чи інші питання не врегульовані трудовим законодавством;

2) регулювання відносин, які виникають у зв'язку з охороною дов­кілля, якщо вони не врегульовані екологічним законодавством;

3) відносин, що регулюються сімейним законодавством, якщо ті чи інші питання ним не врегульовані.

Ділові звичаї. Ще одним способом усунення прогалин в праві є ділові звичаї. Цивільні відносини, окрім законів, указів Президента України, поста­нов уряду, актів міністерств, договорів, регулюються діловими звичая­ми (тобто вимогами, що пред`являються), які розраховані виключно на підприємницькі відносини.

Під діловими звичаями розуміються сформовані, стійкі і достатньо визначені в своєму змісті, широко вживані в підприємницькій діяльності, не передбачені законодавством правила поведінки. Названі ознаки, можуть викликати при вирішенні практичних питань неясності, які у разі суперечки повинні вирішуватися судом.

Звичай – це додаткове джерело права. Питання про застосування і зміст звичаїв повинні розв`язуватися правозастосовчим органом з урахуванням широкого кола чинників, у тому числі господарських можливостей боржника і кредитора.

Звичай ділового обороту не обов’язково повинен бути зафіксований в письмовому документі, хоча нерідко вони присутні і є бажаними, бо це вносить визначеність у відносини сторін і виключає виникнення комерційних суперечок.

Правозастосовчий орган зобов`язаний, знайшовши в нормативному (правовому) акті прогалину, яка не заповнюється договором, застосувати ділові звичаї. Вони використовуються не тільки як джерела права (правила поведінки), але і як обставина, яка повинна враховуватися при тлумаченні права. При цьому діловий звичай, відтворений в договорі, набуває правову силу умов договору і займає місце договору.

Дата добавления: 2014-01-07