Правозастосування в умовах управлінського рішення чи одержання доручень, які суперечать чинному законодавству

У науковій організації правозастосовного процесу важливе значення має підвищення культури працівників апарату управління, які повинні знати основи законодавства, уміти чітко розмежовувати компетенцію державних органів.

Доручення, надане керівником, повинно бути законним, чітким, зрозумілим. Його виконання необхідно здійснювати точно і в установ­лений строк.

Державний службовець чи будь-який інший працівник повинен діяти
в межах своїх повноважень.

Працівник, дотримуючись норм чинного законодавства, самостійно визначає правомірність доручень, наданих керівництвом, та можливу шкоду, що буде завдано інтересам суспільства, людині, державі у випадку виконання доручення, яке не є правомірним.

У разі одержання доручення (письмового чи усного), яке працівник вважає неправомірним або таким, яке суперечить чинному законо­давству, останній зобов’язаний негайно в письмовій формі повідо­мити про це особі, яка надала доручення, а в разі наполягання на його виконанні – не виконувати його, а повідомити вищого за поса­дою керівника.

У випадку виконання неправомірного доручення, працівник та кер­івник, який надав це доручення, несуть відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства.

Юридична відповідальність поділяється на перспективну (по­зитивну) і ретроспективну (негативну).

Позитивна юридична відповідальність – сумлінне виконання своїх обов’язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспективна юридична відповідальність – специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб’єкта правопорушення, покладанням на останнього обов’язку нести несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

Ознаки ретроспективної юридичної відповідальності: державно-правовий примус; негативна реакція держави на правопорушення суб’єкта, що винний у його скоєнні; обов’язок правопорушника мати несприятливі наслідки за свою протиправну поведінку.

Принципи юридичної відповідальності: відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру; законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладення юридичної відповідальності; гуманність і своєчасність юридичної відповідальності.

Мета юридичної відповідальності – вияв її соціальної необхідності та ефективності. Розрізняють такі види мети юридичної відповідальності: загальну превенцію правопорушення; покарання правопорушника; вплив на свідомість правопорушника; моральну перебудову особи; формування в людини, яка порушила норми права, настанови на правомірну поведінку надалі; виховний вплив на інших людей з метою попередження правопорушень з їхнього боку.

Функції юридичної відповідальності – головні напрямки юри­дичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб, з метою захисту правопорядку і виховання суб`єктів права, що скоїли чи мо­жуть скоїти правопорушення.

Розрізняють такі види функцій юридичної відповідальності: превен­тивну (попереджувальну); виховну; репресивну (каральну); компен­саційну (поновлювальну); сигналізаційну (інформаційну).

Існування різних видів правопорушень передбачає і поділ ретрос­пективної юридичної відповідальності на самостійні види. Існують різні підстави поділу юридичної відповідальності на види. Залежно від суб`єктів – органів, що накладають юридичну відповідальність, її под­іляють на таку, що покладається: а) органами влади; б) виконавчими і розпорядчими органами; в) судовими та іншими юрисдикційними органами.

Залежно від суб`єктів правопорушників вона буває: а) індивідуальною; б) колективною.

Розрізняють також внутрішню державну і міжнародну юридичну відповідальність. Поширеною є класифікація юридичної відповідальності залежно від галузевої належності правової норми, що порушена. На цій підставі розрізняють юридичну відповідальність: а) кримінально-правову; б) адміністративну; в) цивільно-правову; г) трудову (дисциплінарну, матеріальну відповідальність робітників і службовців) та ін.

Кримінальна відповідальність – різновид ретроспективної юри­дичної відповідальності, що полягає у застосуванні міри криміналь­ного покарання до фізичних осіб, винних у вчиненні злочину.

Різновидом ретроспективної юридичної відповідальності є адміні­стративна відповідальність, під якою розуміють покладення на поруш­ників загальнообов`язкових правил, що діють в управлінні та в інших сферах, адміністративних стягнень, котрі тягнуть для цих осіб обтяж­ливі наслідки майнового чи морального характеру.

Самостійним видом ретроспективної юридичної відповідальності є цивільно-правова відповідальність. Це відповідальність фізичної чи юридичної особи за порушення договірних зобов`язань, за заподіян­ня позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення особистих майнових прав. Завданням цивільно-правової відповідальності є за­хист прав власника.

Окрім майнового, цивільно-правова відповідальність має і компен­саційний (правопоновлювальний) характер. Із допомогою цивільного права регулюються і особисті немайнові відносини. На фізичну чи юридичну особу може бути покладено обов`язок спростувати відо­мості, які ганьблять честь і гідність громадянина або організації, коли той, хто її поширює, не доведе, що вони відповідають дійсності.

Дисциплінарна відповідальність – різновид юридичної ретро­спективної відповідальності працівника за порушення трудової дис­ципліни з застосуванням до нього догани та звільнення. Для окремих категорій працівників можуть бути передбачені інші дисциплінарні стяг­нення.

Розрізняють загальну і спеціальну дисциплінарну відповідальність. Загальна дисциплінарна відповідальність передбачається Кодексом законів про працю і Правилами внутрішнього трудового розпорядку, а спеціальна – здійснюється: а) в порядку підлеглості; б) за стату­тами про дисципліну; в) за окремими нормативними актами. Дисципл­інарні стягнення можуть застосовувати органи, які мають право прий­мати на роботу (обирати, затверджувати і призначати на посаду дано­го працівника). На працівників, які несуть дисциплінарну відпові­дальність за статутами, положеннями та іншими актами законодав­ства, дисциплінарні стягнення можуть накладати також органи, що стоять вище від згаданих. Близько до дисциплінарної знаходиться матеріальна відповідальність, оскільки підставою для притягнення до обох видів відповідальності є трудове правопорушення. На відміну від дисциплінарної, матеріальна відповідальність працівника настає у випадках, коли заподіяно матеріальну шкоду.

Матеріальна відповідальність розглядається як різновид рет­роспективної юридичної відповідальності працівника за матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок пору­шення покладених на нього трудових обов`язків. Умовами накладен­ня матеріальної відповідальності є передбачені законодавством такі ознаки: а) пряма дійсна шкода; б) протиправна поведінка працівника; в) причинний зв`язок між протиправними діями чи бездіяльністю та виниклою шкодою; г) провина працівника в заподіяній шкоді.

Матеріальна відповідальність може бути повною та обмеженою.

Як самостійний вид ретроспективної юридичної відповідальності в теорії права розглядають скасування актів, що суперечать чинному законодавству. Це – особливий вид ретроспективної юридичної відпо­відальності, який полягає в тому, що компетентний орган чи службова особа застосовує правовідновну санкцію, скасовуючи незаконно прий­нятий акт. Є декілька форм названої юридичної відповідальності:

а) скасування акта, який суперечить чинному законодавству;

б) визнання недійсним акта, який суперечить чинному законо­давству;

в) зміна акта в тій частині, що не відповідає чинному законодавству;

г) давання вказівок компетентним органом чи службовою особою
про обов`язкове скасування чи зміну акта, який суперечить чинному
законодавству суб`єктом, який його приймав.

Не вважається формою зазначеного виду юридичної відповідаль­ності припинення дії акта.

Підставами юридичної відповідальності є: наявність правової нор­ми, що передбачає склад правопорушення; юридичний факт – скоєн­ня самого правопорушення; наявність правозастосовного акта, що набрав чинності.

Невідворотність відповідальності ще не означає, що особа за кожне правопорушення має обов`язково нести юридичну відпові­дальність, відбути повністю покарання, чи на неї повинно бути накла­дене стягнення. Законодавець передбачає підстави звільнення від юридичної відповідальності. Вони передбачаються у кримінальному, адміністративному, трудовому та іншому законодавстві. Наприклад, кримінальне законодавство передбачає випадки звільнення особи від кримінальної відповідальності та від кримінального покарання. Є такі підстави звільнення від кримінальної відповідальності:

• давність притягнення до кримінальної відповідальності;

• коли до часу розслідування чи розгляду справи в суді внаслідок зміни обставин скоєне винним діяння перестало бути суспільне не­безпечним чи сама особа перестала бути суспільне небезпечною;

• амністія чи помилування;

• застосування до неповнолітнього, який скоїв злочин, примусо­вих заходів виховного характеру;

• застосування до особи, яка скоїла злочин, що не має великої суспільної небезпеки, заходів виправлення і перевиховання без за­стосування кримінального покарання, через притягнення такої особи до адміністративної відповідальності;

• передача матеріалів справи на розгляд у товариські суди; вжит­тя заходів медичного характеру;

• передача особи на поруки громадській організації або трудовому колективу.

Підставами звільнення від адміністративної відповідальності є: давність притягнення до адміністративної відповідальності; пере­дача матеріалів справи на розгляд товариського суду, громадської організації чи трудового колективу; обмеження усним зауваженням у разі скоєння незначного адміністративного правопорушення.

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа може замість накладення дисциплінарного стягнення передати питання про правопорушення на розгляд трудового колективу або його органу. Під­сумовуючи сказане, можна визнати два блоки підстав звільнення від юридичної відповідальності: особа, яка скоїла правопорушення, вва­жається такою, що втратила суспільну небезпечність; правопорушен­ня внаслідок зміни обставин перестало бути суспільне небезпечним.

Дата добавления: 2014-01-07