Міжнародно-правові документи з прав людини

1.1. Всесвітні міжнародно-правові документи з прав людини. Серед найважливіших міжнародно-правових документів з прав лю­дини слід, у першу чергу, назвати Міжнародний білль про права людини (Міжнародну хартію прав людини), який складається з на­ступних документів:

Загальна декларація прав людини, яка була прийнята Генераль­ною Асамблеєю ООН 10.12.1948. Вона є базисом для чис­ленних конвенцій та національних конституцій. Загальна декларація була прийнята, як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави. Декларація, як така, не є юридично обов’язко­вим документом, проте вона "відображає загальну домовленість на­родів світу і є зобов’язанням для членів міжнародного співтовариства". Юридичних санкцій, які б змушували державу дотримуватися таких зобов’язань, не існує. Як і в інших галузях міжнародного права і міжнародної практики, єдиною санкцією, яка є в даному випадку у світового співтовариства, є висловлення недовіри тим державам, які ухиляються від взятих на себе зобов’язань. Після прийняття Дек­ларації Комісія ООН з прав людини почала опрацьовувати документи, які були б юридично обов’язковими для держав, що їх ратифікували. В 1966 році були прийняті наступні три документи:

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.

Факультативний протокол до Міжнародного пакту про грома­дянські та політичні права.

При прийнятті цих документів члени міжнародного співтовариства досягли згоди не тільки стосовно змісту кожного з викладених у Дек­ларації прав, але й стосовно тих умов, за яких держави можуть відмо­витися від надання цих прав або обмежувати їх.

Пакти, на відміну від Декларації, є юридично обов’язковими дого­ворами. Погоджуючись стати сторонами-учасниками Пактів, держави беруть на себе зобов’язання дотримуватися процедур, обумовлених у відповідних статтях, включаючи подання доповідей про дотриман­ня ними положень Пактів. Пакти набули чинності в 1976 році, коли були ратифіковані необхідною кількістю держав (35). Пакти є обов’яз­ковими тільки для держав, які є їхніми учасниками. Україна є учасни­ком всіх трьох договорів.

І останній документ, який складає Міжнародну хартію прав люди­ни. Другий факультативний протокол до Міжнародного пакту про гро­мадянські та політичні права про відміну смертної кари, який було прийнято в 1989 році. Крім Міжнародної хартії прав людини є ще цілий ряд інших всесвітніх документів, прийнятих ООН або іншими міжнародними організаціями. їх можна поділити на три групи:

1. Конвенції, що стосуються певних категорій людей, яким потрібен захист.

Конвенція щодо статусу біженців 1951 року та Протокол до Кон­венції 1967 року;

Конвенція про права дитини 1989 року;

Конвенція про права корінних народів 1989 року та ін.

2. Конвенції, що викладають певні права більш детально:
Конвенція проти катувань 1984 року;

Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за ньо­го 1948 року;

Конвенція про право на організацію і ведення колективних дого­ворів 1949 року

3. Конвенції, прийняті з метою усунення певної форми дискримінації:

Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 року;

Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти 1960 року;

Конвенція щодо дискримінації в галузі праці і занять 1961 року.

1.2. Регіональні міжнародно-правові документи з прав людини.

Для розвитку прав людини велике значення мають також регіо­нальні документи. Ще в 1950 році була прийнята Європейська конвен­ція щодо захисту прав людини та фундаментальних свобод. Вона була доповнена Європейським Соціальним Статутом 1961 року та спеціаль­ною конвенцією про запобігання тортурам 1987 року.

Особливо велике значення, тим більше після вступу України до
Ради Європи, мають документи Наради з безпеки і співробітництва в Європі:

Заключний Акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Хельсінкі, 1975 рік.

Підсумковий документ Віденської зустрічі держав - учасниць НБСЄ 1989 року.

Паризька хартія для нової Європи, прийнята на нараді глав держав-учасниць НБСЄ у листопаді 1990 року, в якій підкреслено: "Пра­ва людини і основні свободи з народження належать всім людям, вони невід'ємні і гарантуються законом. їхній захист і сприяння їм – головний обов’язок уряду".

Документ Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ 1990 року.

Документ Московської наради Конференції з людського виміру НБСЄ 1991 року.

Хельсінкський документ наради глав держав-учасниць НБСЄ "Вик­лик часу перемін", Хельсінкі, 1992 рік.

Будапештський документ НБСЄ "На шляху до справжнього парт­нерства в нову епоху", Будапешт, 1994.

Дата добавления: 2014-01-07