Журналістська діяльність Остапа Вишні 20-х – початку 30-х рр

Остап Вишня був вірним високому покликанню письменника, правді життя, любив і поважав людину. Це засвідчила його творчість, життєвий подвиг громадянина.

Народився Павло Губенко (Остап Вишня) 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля села Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський р-н Сумської обл.) в багатодітній родині. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом навчався у Києві, у військово-фельдшерській школі, яку закінчив у 1907 р. 1917 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету; однак залишив навчання й віддався журналістській та літературній роботі.

У час революції та громадянської війни перед майбутнім письменником постала проблема вибору, визначення власної життєвої позиції. Сам гуморист у «Моїй автобіографії» (вийшла у 1927 р.) з притаманними йому іронічними самокпинами щодо своїх революційних «одіссей» писав: «Як ударила революція — завертівся. Будував Україну. Бігав з Центральної ради в університет, а з університету в Центральну раду. Тоді до св. Софії, з св. Софії до «Просвіти», а з «Просвіти» на мітинг, з мітингу на збори... Хотілося, щоб і в війську бути, і в парламенті бути, і в університеті бути, і по всіх комітетах бути, і на національний фонд збирати, і пісень співати. Та куди вам? Де співають,— там і я! Де говорять,— там і я! Де засідають,— там і я! Державний муж, одне слово».

Ця активна «державна» діяльність закінчилася тим, що в 1919 р. П. Губенко, як і чимало ентузіастів відродження національної культури, потрапляє до Кам'янця-Подільського, весною 1920 р. повертається до Києва. Восени його заарештовують. Втім, не виявивши «компромату» в діях П. Губенка ні за гетьманщини, ні за петлюрівщини, його випускають із в'язниці в квітні наступного року.

Перший свій сатиричний твір «Демократичні реформи. Денікіна (Фейлетон/ Матеріалом для конституції бути не може)» за підписом «П. Грунський» письменник надрукував у газеті «Народна воля» 2 листопада 1919 р. У квітні 1921 р. П. Губенко стає працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК» (редагував її В. Блакитний), а кількома місяцями пізніше — й відповідальним секретарем «Селянської правди» (редагував С. Пилииенко), на сторінках якої 22 липня 1921 р. під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» вперше з'явився підпис «Остап Вишня».

Журналістська діяльність стала своєрідним джерелом щоденної школи життя. Молодому сатирику не бракувало життєвих спостережень, комічних барв і невтоленної жаги творчості — саме тому він мало не щодня міг виступати на сторінках «Вістей», «Селянської правди» та інших видань з усмішками, фейлетонами чи й просто з лаконічними ущипливими відгуками на ту чи іншу подію. Слово гумориста користувалося дедалі більшою популярністю. Виходять одна за. одною й збірки усмішок письменника: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп'яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930); двома виданнями (1928 і 1930) побачило світ зібрання «Усмішок» у чотирьох томах тощо.

26 грудня 1933 р. Остапа Вишню було заарештовано; 23 лютого 1934 р. судова «трійка» визначила міру покарання — розстріл, а 3 березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним ув'язненням. Письменник відбував ці строки в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта — був на різних роботах, якийсь час працював фельдшером, плановиком у таборі, в редакції багатотиражки Ухтпечтабору «Северный горняк». У своїй «захалявній» книжечці гуморист із гіркотою писав: «Сиджу я й працюю в редакції «Сев[ерный] гор[няк]». Переписую лагкорівські замітки — готую їх до друку.

На початку 20-х років О. Вишня свою художню творчість пов'язує з найважливішими політичними й соціальними подіями буремної епохи. Звідси — письменницька увага до старого села з його одвічною темрявою та забобонністю й до села нового, як мріялося, з гуманними принципами людської спільності. Цій тематиці присвячена збірка «Вишневі усмішки (сільські)», а також «Лицем до села», які стали помітним явищем в творчій біографії письменника. Привертає увагу художній типаж у цих усмішках — багатий, своєрідний і різноманітний, як різноманітні й уособлювані ним вади й недоліки. Зображувані персонажі, осмислені автором проблеми — це українське пореволюційне село в неповторній інтерпретації майстра слова.

Один з найколоритніших персонажів, вихоплених пильним поглядом письменника з життя,— Митро Хведорович (усмішка «Земля оброботки требуєть...»). Риси характеру та вдачі цього повільного в ділі та слові, забобонного селянина висвітлюються завдяки яскравій портретній характеристиці, й дотепно побудованим діалогам, й іронічним реплікам оповідача. Скільки років цьому персонажеві? Важко визначити, каже автор: може, двадцять сім, може, сорок сім чи шістдесят сім... Невиразний тип збайдужілого до всього, «темного» селянина. Це й відтінює кожен штрих до його портрета: «Волосся копицею. Ні шатен, ні блондин, ні брунет... Якого ж кольору? Хто й зна!! „Неопредєльонний"! Коли розтулить губи, здається, ніби він ухопив шість білих-білісіньких квасолин (зуби)».

В усмішці «Жінвідділ» гуморист із живою натуральністю відтворює «засідання» жіноцтва недільного дня на колодках, де багато усіляких справ вирішував-перебалакував той «жінвідділ». І вже в тому, як передаються з вуст в уста побутові новини, політичні здогади, плітки, бачиться старе село з його людьми, здебільше неосвіченими й забобонними. Автор показує «з смішного боку» болячки сільського буття, щоб читачі рішуче прощались із віджилим, негідним людини.

Згадані твори — із збірки «Вишневі усмішки (сільські)». Ця книжка, а також видана двома роками пізніше «Лицем до села» стали помітними явищами в тогочасній українській сатирі та гуморі. Найперше привертає увагу художній типаж в усмішках — багатий, своєрідний і різноманітний, як різноманітні й уособлені ним вади, недоліки. Можна сказати, і персонажі, зображені в творах, і проблеми, осмислені автором,— це сама дійсність, це саме життя села в неповторній вишнівській художньо-гумористичній інтерпретації.

В усмішках і фейлетонах «Село — книга», «Як гусениця у дядька Кіндрата штани з'їла...», «Газета — дуже велике діло», «Сільська юстиція», «Гіпно-баба» персонажі розкриваються в несподіваних життєвих ситуаціях. Тут проявляється неповторне обдаровання митця влучно підмітити негативне, своєрідно «вжитися» в створюваний образ героя чи антигероя.

Непримиренний до недоліків, О. Вишня вважав своїм письменницьким обов'язком висміювати негативні явища, непривабливих героїв. Разом із тим, піддаючи художньому осуду негативне, письменник шукав шляхи і засоби для утвердження й «позитивної» програми. У творах повоєнного періоду він часто виводить образ людини з народу (чи бодай подає про неї лаконічні відомості) — свого спільника, однодумця. Один із таких прикладів — постать діда Свирида в «Зенітці» як живе втілення кращих рис народного характеру. У ряді ж творів («Зоре моя вечірняя...», «У ніч під Новий рік», «Як вовки голову з'їли» та ін.) роль такого образу відверто функціональна.

До «позитивного» гумору Остап Вишня звертався у нарисових усмішках, репортажах, публіцистичних статтях про героїв-сучасників («У Макара Онисимовича Посмітного», «Запорожці» тощо), де гумор виконував уже завдання уславлення, ставав засобом до розкриття фактів біографії тої чи іншої особи.

Як мудрий знавець природи й співець її щедротного світу постає Остап Вишня в усмішках власне мисливських — про перебування людини на полюванні, риболовлі, допитливість і вміння пізнавати звички й характери «мешканців» лісу, степів, річок, озер. Поетичний лад усмішок обумовлений тим, що в них діє спостережливий, багатий душею оповідач, якому притаманне чуття прекрасного й який уміє скористатися народним колоритним словом, знає численні «бувальщини» з мисливського побуту. Цим пояснюється й гумор мисливських усмішок, багатих на всілякі пригоди, пов'язані з невдачами полювальників і кепкуванням над ними рідних і знайомих. В усмішках панує атмосфера поетичності, ліризму, відтворюються різноманітні, часом і сумовиті настрої людини й природи.

Дата добавления: 2014-01-07