Невротичні розлади у розумово відсталих дітей і підлітків

ПЛАН

Тема 9. Невротичні розлади, психогенні реакції і психосоматичні розлади у розумово відсталих дітей і підлітків

1. Невротичні розлади в розумово відсталих дітей і підлітків.

2. Психогенні реакції в розумово відсталих дітей і підлітків.

3. Психосоматичні розлади в розумово відсталих дітей і підлітків.

Відомо, що під впливом важких життєвих обставин (неможливість впоратися з навчальною програмою, зневажливе або навіть знущальне відношення оточення) у розумово відсталих осіб з'являються нормальні або патологічні емоційні реакції. Проте довгий період часу відмовлялися визнавати, що механізм реагування інтелектуально неповноцінних людей на несприятливі життєві ситуації той же або приблизно такий же, як і в інтелектуально повноцінних індивідів. Вважали, що незрілість особистості відсталої дитини й навіть дорослого, недиференційована, неадекватність і егоцентричність їх почуттів не дозволить їм сформувати такі емоційні механізми, які лежать в основі неврозів. У міру вивчення психології і психопатології розумово відсталих осіб і накопиченні знань про психогенні нервово-психічні розлади сформувалося переконання про можливість виникнення цих розладів у людей із відхиленнями в розвитку.

Пенросе (1963), вивчаючи 1280 розумово відсталих, виявив у 132 з них психоневрози й інші розлади особистості. При цьому в легко розумово відсталих осіб вони зустрічалися майже в два рази частіше, ніж у осіб помірно і важко розумово відсталих. На його думку, обсесивні неврози, тривожні стани й істерія, ймовірно, спостерігаються у них з такою ж частотою, що і в популяції. Ці розлади можуть бути причиною відхилень в поведінці, утруднень в освоєнні навчальної програми і як наслідок — причиною госпіталізації.

Хілард і Кірмен (1965) описали труднощі диференціального діагнозу між психозом і неврозом у розумово відсталих осіб. Особливо, на їх думку, це справедливо по відношенню до дітей. Вони вказали на емоційні труднощі як на причини виникнення неврозів у дітей і привели описи симптомів, що найчастіше зустрічаються. Вони звернули увагу на те, що навіть важко розумово відсталі діти, особливо з неблагополучних сімей, були схильні до стійких негативних емоційних реакцій (занепокоєння, негативізм, реакції опору) на незнайомі обличчя, незвичну обстановку й відрив від сім'ї.

Кірмен (1972) вважає, що емоційне дозрівання розумово відсталих дітей відбувається повільніше, а диференціація почуттів у них завершується пізніше, ніж у дітей, що нормально розвиваються. Афективність дітей, що поступово стабілізується, визначає їх поведінку й дозволяє їм реагувати на все, що відбувається навкруги. При цьому їх поведінка залежить значною мірою від моральної оцінки, яка виробляється в них під впливом виникаючих стосунків між дітьми й між дітьми й дорослими.

Джордан (1972) вказував на те, що у багатьох випадках неможливо визначити характер і походження неправильної поведінки розумово відсталих індивідів. Нав'язливі рухи, думки, страхи, ворожість й інші невротичні розлади в розумово відсталих дітей не завжди своєчасно розпізнаються.

Балтазар (1975), підкресливши важливість проблеми, здійснив огляд більше 1500 джерел літератури, присвячених емоційним розладам розумово відсталих осіб, які виникали в процесі адаптації до довкілля. Значення цієї роботи визначається вказівкою автора на необхідність створення спеціальних профілактичних програм, здатних попередити емоційні розлади у людей з порушеннями розвитку.

Кауфман і Пауне (1975) попереджають про те, що соціальна адаптація розумово відсталих осіб без підтримки оточення практично неможлива й може привести до емоційних зривів. Для абілітації розумово відсталі особи разом з інтелектуальним вдосконаленням потребують розвитку емоційно-вольових якостей. Навчання необхідним життєвим навичкам, як припускають автори, зменшить вірогідність фрустрацій і сприятиме попередженню емоційних розладів.

Зростає увага до різних форм поведінки, що відбивають емоційні труднощі, що часто ускладнюють життя розумово відсталих індивідів. Різноманітність (за вихованням, культурним оточенням, психічним і фізичним характеристикам) розумово відсталих дітей дозволяє одним більш благополучно пристосовуватися до навчання, праці й інших умов життя, тоді як багато хто не справляється з цим. Меншому числу з них вдається уникнути труднощів, вони можуть бути позитивними, доброзичливими, пасивними, товариськими. Більшість же стає тривожною, ворожою, агресивною й антисоціальною. Їх інтелектуальна обмеженість серйозно перешкоджає отриманню задоволення від власних зусиль і здатності з успіхом відповісти на вимоги і очікування оточення. Із-за утруднень в адаптації розумово відсталий індивід потребує допомоги інших людей. У результаті головним чином від підтримки навколишніх дорослих залежить, буде або ні задовільним емоційне пристосування. У випадку якщо дорослі тільки ставлять перед відсталою дитиною завдання й не забезпечують необхідною підтримкою її зусилля, її потреби стають наполегливішими. Виявивши, що на неї не звертають уваги або відкидають, така дитина інтенсифікує свою неприйнятну поведінку. Подібна поведінка може розвиватися і набувати постійного характеру як вдома, так і в школі, незалежно від розуміння дорослими розумової відсталості дитини. Усвідомлення дорослими труднощів дитини може поєднуватися з емоційним неприйняттям її поведінки. Крах батьківських амбіцій у ставлені до дитини призводить до все зростаючого розчарування. Вони реагують гнівом і позбавляють дитину своєї любові, вважаючи її упертою, аморальною або ледачою. А вона, у свою чергу, спостерігаючи навкруги одні лише загрози, стає тривожною, періодично вибухаючи афективними спалахами. У результаті дитині доводиться долати й розумову відсталість, і емоційні труднощі, що виникли через нерозуміння або неприйняття її оточенням. Особливо великі складнощі у дитини, що відстає в розвитку, можуть виникнути із-за раптових змін в оточенні, наприклад при появі нових людей. За відсутності необхідної сімейної підтримки вона стає надмірно замкнутою, боязкою або байдужою. У той же час зацікавлений, але дуже вимогливий дорослий (вихователь, учитель) пригнічує ініціативу дитини, яка стає нездатною зосередитися й засвоїти необхідний матеріал.

Із-за слабкості інтелектуальної регуляції почуттів розумово відсталі особи не здатні управляти своїми емоціями відповідно до обставин. Коли що-небудь не виходить, вони не здатні знайти задоволення тієї або іншої своєї потреби в іншій активності. Вони практично не можуть подавити почуття образи на того, хто спорудив перешкоду на шляху задоволення їх потреб. У багатьох розумово відсталих дітей з народження є хворобливо змінений фон настрою. Вони дратівливі, у них переважає понижене, а нерідко й трохи похмурий, злісний настрій. Природно, при такому емоційному фоні часто провокуються спалахи афекту з руйнівними та агресивними вчинками.

Нижче підсумовуються чинники, сприяючі виникненню у розумово відсталих суб'єктів психічних порушень.

□ Нейрофізіологічні процеси, що лежать в основі розумової відсталості.

□ Вірогідність втрати або розлуки, що збільшується, особливо за межами сім'ї.

□ Дефіцит спілкування.

□ Сімейний стрес, наявність дитини з порушеннями розвитку.

□ Ризик, пов'язаний з обмеженням круга соціальних стосунків і зменшенням репертуару соціальних навичок.

□ Ризик, пов'язаний із недоліком можливостей для розвитку й тренування рекреаційних і трудових навичок.

□ Негативний вплив на самооцінку утруднень у навчанні й можливих тілесних вад.

□ Стійкі, надмірні за силою й тривалістю форми негативних емоційних реакцій у розумово відсталих індивідів:

• прояви декомпенсації основних психічних порушень («психічного дефекту») під впливом переважно ендогенних або неясних обставин;

• короткочасні, виникаючі у відповідь на несприятливу ситуацію, наприклад у момент сварки з однолітками;

• затяжні прояви невротичного розладу, що з'являються, наприклад, в процесі шкільної дезадаптації;

• прояви реактивних станів, що є наслідком серйозних життєвих труднощів.

У розумово відсталих підлітків із церебрально-ендокринною недостатністю, особливо при несприятливо протікаючому пубертатному кризі, розвиваються розлади потягів (гіперсексуальність, булімія, відходи, бродяжництво, агресивно-садистичні тенденції).

К. С. Лебединська (1979) описала декомпенсацію невротичного типу й психічну декомпенсацію психопатоподібного типу: з переважанням емоційно-вольової нестійкості, з переважанням афективної збудливості, з переважанням патології потяги).

М. Ш. Вроно (1983) виникнення декомпенсацій розумової відсталості пояснює, зокрема, астеніями й невротичними розладами (тиками, заїканням, порушеннями сну й апетиту, страхами, істериформними явищами).

Труднощі, що часто зустрічаються на життєвому шляху розумово відсталої дитини або підлітка, можуть привести до невротичних розладів. Тенденцію до появи невротичних розладів виявив у олігофренів Кречмер (1959).

Г. Е. Сухарева (1965) умовою виникнення невротичних синдромів у розумово відсталих дітей вважає не різко виражений інтелектуальний дефект і відносно збережену емоційність, ізольованість від дитячого колективу, нездатність оволодіння загальноосвітньою шкільною програмою і т. ін.

Порушення, що спостерігаються в розумово відсталих дітей, у поведінці нерідко пов'язують із психотравмуючими чинниками й пояснюють психологічними механізмами компенсації й гіперкомпенсації.

В. В. Ковальов, Е. І. Кириченко, Б. А. Лєдєньов, Г. С. Марінчева (1995) вважають, що у дітей з неглибокою розумовою відсталістю під впливом психотравмуючих чинників можуть виникати невротичні розлади у вигляді страхів, тривоги, коливань настрою, системних невротичних реакцій (тики, заїкання, енурез, енкопрез, розлади сну і апетиту). Вони можуть також проявлятися порушеннями поведінки: афективними реакціями, прогулами і т. ін.

Причиною невротичних розладів можуть стати направлення дитини в загальноосвітню школу, переживання підлітком власної неповноцінності, неможливість брати участь в іграх і заняттях психічно повноцінних однолітків, зневажливе, знущальне, жорстоке ставлення оточення.

Б. Е. Мікіртумов (1976) вважає, що вплив періоду статевого дозрівання на динаміку розумової відсталості опосередкований складними взаємовідносинами між соціально-психологічними умовами розвитку, особливостями вікової реактивності й резидуально-органічної церебральної недостатності.

Бароф (1986), поставивши питання про тотожність почуттів у розумово відсталих індивідів порівняно з інтелектуально благополучними особами, відповідає на нього позитивно. Невротичні розлади у легко розумово відсталих дітей і підлітків принципово не відрізняються від таких же у індивідів, що нормально розвиваються.

Невротичний розлад — хвороблива реакція особистості на несприятливу життєву ситуацію. Цей психогенний (як правило, пов'язаний з переживанням конфліктів) нервово-психічний розлад, що виникає в результаті порушення особливо значимих життєвих стосунків людини й проявляється розладом нервово-вегетативних функцій.

Зазвичай ускладнена вагітність матерів розумово відсталих дітей і, як правило, аномальні пологи вносять свій внесок у створення в них нахилу до невротичних розладів. Часто переносимі інтелектуально неповноцінними дітьми соматичні захворювання створюють сприятливий астенізуючий фон, сприяючий виникненню невротичних розладів.

У походженні й оформленні клінічної картини неврозів великого значення набувають преморбідні особливості особистості. У переважної більшості дітей в походженні розумової відсталості беруть участь наслідки перенесених органічних ушкоджень головного мозку. Внаслідок цієї патології нерідко формуються органічні психопатоподібні порушення особистості. Серед них найчастіше зустрічаються нестійкість, запальність, емоційна лабільність та ін. Ці риси особистості разом з інтелектуальною неповноцінністю ще більше утруднюють пристосовні можливості індивіда і збільшують і без того підвищений ризик виникнення невротичних розладів. Психічні травми в дитинстві (втрата батьків, боязнь залишитися незахищеним), хвороба батьків, тривала розлука з ними, конфлікти між близькими людьми створюють тривалі стресові ситуації, виснажують захисні можливості особистості й організму і викликають невротичні розлади.

З соціальних чинників в етіології неврозів розумово відсталих дітей найважливішою виявляється неблагополучна обстановка в сім'ї (розлучення, позашлюбне народження, виховання приймальними батьками). До захворювання невротичними розладами призводять материнські депривація, неправильна підготовка до життя (надмірна опіка, незвичайна суворість або бездоглядність), невідповідне статеве виховання.

Неврастенія — найбільш поширена форма невротичного розладу в розумово відсталих дітей і підлітків. Його причиною зазвичай є виснаження нервової системи із-за надмірної і, як правило, тривалої фізичної або розумової напруги, пов'язаної з негативними емоціями. У розумово відсталих дітей така ситуація створюється зазвичай при вступі до загальноосвітньої школи. При навчанні в перших класах вони не лише не справляються з навчальним навантаженням, але й нерідко стають об'єктом кепкувань з боку однолітків і надмірного тиску з боку дорослих. В основі цього невротичного розладу лежить дратівлива слабкість, підвищена збудливість і стомлюваність, які поєднуються з пониженням загального самопочуття. Стомлюваність проявляється підвищеною виснажуваністю, постійною втомою, пониженою продуктивністю, дратівливістю, нездатністю отримувати від чого-небудь задоволення, головними болями, запамороченнями, почуттям внутрішньої напруги, розладами сну (труднощами засипання і сонливістю вдень).

У дітей зазвичай переважають явища перезбудження (підвищена реактивність, психомоторне занепокоєння), афективні спалахи з руховим збудженням, агресією. У деяких з них на передній план виступають вегетативно-соматичні розлади: анорексія, нудота, розлад ритму дихання, кашель, спазм голосової щілини, неприємні відчуття в серці, непритомність.

Істерія

Нерідко у розумово відсталих дітей і підлітків розвивається невротичний розлад по механізму виникнення, що відповідає істерії — неврозу, формування симптоматики якого ґрунтоване на підвищеній емоційності й навіюваності. Оскільки розумово відсталі діти і підлітки відрізняються несамостійністю й особливою навіюваністю, то й ризик виникнення у них короткочасних істеричних реакцій або істерії дуже високий. Захворювання зазвичай розвивається гостро, як правило, у безпосередньому зв'язку з переживанням несприятливих обставин, які складаються найчастіше через завищені вимоги до оточення і неможливістю виконати ці запити. Нерідка ситуація, що призводить до розвитку істеричного неврозу, — обставини притягнення до відповідальності за здійснення антигромадської або навіть протиправної дії (крадіжки), за яку необхідно нести відповідальність. У походженні істеричних розладів велику роль грає механізм «втечі в хворобу», умовній приємності, вигідності або бажаності хворобливого симптому. Симптоми істерії дуже різноманітні й мінливі навіть у одного й того ж хворого. Прояви істерії можуть бути психічними (втрата спогадів, страхи, іпохондричні прояви, звуження свідомості), моторними (паралічі, парези, порушення ходи, судорожні припадки, гіперкінези, спазми, афонія, мутизм), сенсорними (сліпота, глухота, гіпо- і гіперестезії) і вегетативно-соматичними (порушення серцевої діяльності, дихання, шлунково-кишкового тракту, сечостатевої системи). Як правило, скарги демонстративні. Вони підкреслюють незвичність, тяжкість, непереносимість хворобливих явищ. Клінічна картина істерії може відтворювати відомі синдроми: «бронхіальну астму» (при утрудненні вдиху, а не видиху, як це буває при астмі), «ниркових кольок», при яких немає об'єктивних ознак цього захворювання. Передумовою виникнення істеричної симптоматики у розумово відсталих індивідів можуть також явитися органічні порушення ЦНС, особи істероїдного типу, що особливо проявляються психопатоподібними рисами. Зустрічаються також гострі афективні спалахи, що супроводжуються психомоторним збудженням і звуженням свідомості («істеричні припадки»), що провокується конфліктами. Рухи, що виникають в цих випадках, нагадують тонічні й клонічні судоми, супроводжуються криками, стогонами, плачем.

У дітей істерія найчастіше проявляється астазією-абазією, паралічами, гіперкінезами, тремором, припадками, нападами задухи, психомоторним збудженням, мутизмом, афонією, спазмами кишечника, блювотою, що повторюється. Можуть бути афективні спалахи, присмеркові стани, непритомність.

Невроз нав'язливих станів

Основна його ознака — нав'язливі стани, думки, що несподівано з'являються, страхи або дії, не пов'язані зі змістом свідомості й тому сприймані хворими як чужі, емоційно неприємні. Критичне відношення до них спонукає хворого боротися з ними.

В основі походження цього невротичного розладу — конфлікт, що виник із-за протиріч між потягами, бажаннями й потребами особистості, з одного боку, і боргом, або моральними принципами (як правило, нав'язуваними авторитетними фігурами), — з іншою. У розумово відсталих дітей і підлітків у зв'язку з їх нездатністю робити аналіз своїх переживань зазвичай важко виявити такі складні розлади. У тих же випадках, коли цей невроз діагностується, його симптоматика виявляється рудиментарною. Вона виступає швидше у вигляді насильницьких явищ, які позбавлені елементів усвідомлення переживань і у зв'язку з цим боротьби з ними.

Цей розлад, як правило, починається поступово у тривожних, схильних до невмотивованих страхів, недовірливих дітей. У клінічній картині можуть спостерігатися страхи або такі симптоми, як елементарні рухи або дії — гризіння нігтів, смоктання пальців, або складніші захисні ритуали (спльовування, дотики до яких-небудь предметів, постукування і т. ін.).

Як правило, невротичні розлади у розумово відсталих дітей і підлітків відрізняються моносимптомністю, при них найчастіше вражаються ослаблені хворобами органи і системи, що недостатньо сформувалися. У клінічній картині дуже велике місце займають сомато-вегетативні прояви, різні форми порушень поведінки, при яких розгальмовуються примітивніші способи пристосування (порушуються харчова, самозахисна поведінка). У них легко (умовно-рефлекторно) утворюються й закріплюються різні незрілі форми реагування(наприклад, пасивно-оборонна реакція — страх).

Дата добавления: 2014-01-07