Правові норми і принципи функціонування міжнародних організацій

Тема 2. Механізм функціонування міжнародних організацій

Міжнародні організації є суб'єктами міжнародного права. Міжна­родне право, зокрема міжнародне економічне право, — це сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між його суб'єктами. Нормативна база складається із прав та обов'язків міжнародного права. Норми міжнародного права окреслюють «межі дозволеного» в міжнародних відносинах, установлюють своєрідні правила поведінки для суб'єктів, в тому числі для міжнародних організацій.

Міжнародні правові норми утворюються на основі узгоджень між учасниками міжнародних відносин. Якщо угода офіційно деклару­ється суб'єктами, то така норма зветься договірною; якщо ж норму не декларують, але мають її на увазі і не заперечують, то вона зветься міжнародним звичаєм.

Договори бувають двосторонніми й багатосторонніми, залежно від кількості учасників. Звичайно договори, на підставі яких утво­рюються міжнародні організації, є багатосторонніми. У міжнародних договорах (угодах) закріплюються норми й принципи, що регулюють міжнародні відносини. Договори поділяються на загальні й конкретні. В загальних договорах втілюються норми, що визнані як універсаль­ні, розраховані на тривалий час. Більшість договорів, що належать до міжнародних організацій, є саме загальними. Щодо конкретних угод, то вони звичайно укладаються між двома державами й мають корот­костроковий характер (наприклад, угода про спорудження якогось об'єкта спільними зусиллями).

Міжнародні звичаї — це норми, що складаються внаслідок довго­строкової практики міжнародних відносин. Звичаї можуть установ­люватися на основі постанов міжнародних судових організацій (наприклад, Міжнародного суду ООН), офіційних заяв голів держав або урядів, національного законодавства держав. Звичай визначається всіма учасниками міжнародних договорів, так би мовити, «мовчки», як таке, що не потребує додаткових дискусій. Наприклад, за звичай приймається норма: всі держави мають суверенітет над своїми при­родними ресурсами.

Міжнародні правові норми можуть складатися внаслідок рішень міжнародних організацій або конференцій. До таких рішень, напри­клад, належить Декларація ООН про встановлення Нового міжнарод­ного економічного порядку. Рішення можуть бути обов'язковими або рекомендаційними. Залежно від характеру рішень визначають «м'яке право» (soft law) — рішення-рекомендації або «тверде право» (hard law) — обов'язкові рішення. Рекомендаційні рішення приймаються переважно пленарними (вищими) органами організацій і адресують­ся державам-членам. Обов'язкові рішення спрямовані переважно на виконання внутрішніми органами організацій (затвердження бю­джету, контроль за виконаннями постанов, прийняття нових членів, фінансова політика тощо). Більшість рішень Генеральної Асамблеї ООН рекомендаційні, але в практиці міжнародних відносин рідко яка держава може їх ігнорувати. Так само й рішення МВФ: незважа­ючи на їх переважно рекомендаційний характер, вони сприймаються до виконання беззаперечно.

Інколи рекомендації складають ціле зведення, систему норм, що визначають дії суб'єктів міжнародних відносин у тій чи іншій сфері. Такі норми мають назву міжнародних кодексів поведінки. Вони сис­тематизують правила поведінки членів організації в міжнародному співробітництві в певній галузі відносин. Так, розроблено норми ре­гулювання перевезень торговельним флотом, кодекс поведінки транс­національних корпорацій, кодекс поведінки держав при передачі ви­соких технологій тощо. Звичайно кодекси поведінки розробляються організаціями системиООН.

Таким чином, можна узагальнити джерела формування норма­тивної основи діяльності міжнародних організацій. До них належать:

• міжнародні угоди;

• рішення міжнародних організацій та конференцій;

• міжнародні звичаї;

• міжнародні кодекси поведінки.

Крім договірних і звичайних норм, важливу роль у правовому регулюванні діяльності міжнародних організацій відіграють прин­ципи міжнародного права. Принципи трактуються як норми, що є обов'язковими для всіх учасників міжнародних організацій. Принци­пи поділяються на загальні та спеціальні.

Загальними є принципи, які втілюють найпоширеніші норми поведінки суб'єктів і охоплюють широкий спектр міжнародних від­носин. Загальні принципи ґрунтуються на природних законах пове­дінки, які складалися в суспільних відносинах протягом століть. До загальних принципів належать зокрема: принцип мирного співісну­вання держав; принцип суверенної рівності держав; принцип співро­бітництва держав; принцип добровільного виконання міжнародних обов'язків; принцип взаємовигоди у міждержавних стосунках.

Спеціальні принципи охоплюють дещо вужчу сферу відносин між суб'єктами міжнародного права і є більш конкретними. Серед спеці­альних принципів можна назвати: принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв'язків, принцип суверенітету держав на свої природні ресурси, принцип найбільшого сприяння в зовнішній торгівлі.

Прикладом поєднання загальних і спеціальних принципів є сис­тема принципів, задекларована Організацією Об'єднаних Націй:

• суверенна рівність усіх членів;

• сумлінне виконання прийнятих на себе обов'язків згідно зі Статутом;

• вирішення міжнародних суперечок мирними засобами;

утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти іншої держави;

• надання ООН усілякої допомоги в усіх її діях, що застосову­ються відповідно до цих принципів.

Серед названих принципів перші чотири загальні, а п'ятий — спе­ціальний, бо він поширюється тільки на членів ООН і не обов'язковий для інших держав.

Найчіткіше загальні принципи міжнародних відносин сформу­льовані в Заключному акті Наради з безпеки й співробітництва в Єв­ропі (підписано 35 європейськими та північноамериканськими дер­жавами в Гельсінкі в 1975 р.). Вони відомі як «Десять принципів», що регулюють міжнародні відносини в усьому світі і охоплюють найваж­ливіші сфери зовнішньої діяльності держав. Ось ці принципи:

1. Суверенна рівність, поважання прав, притаманних суверені­тету.

2. Незастосування сили або погрози силою.

3. Непорушність кордонів.

4. Територіальна цілісність держав.

5. Мирне урегулювання спорів.

6. Невтручання у внутрішні справи інших держав.

7. Поважання прав людини і основних свобод, включаючи сво­боду думки, совісті, релігії та переконань.

8. Рівноправність і право народів на самовизначення.

9. Співробітництво між державами.

10. Сумлінне виконання міжнародно-правових обов'язків. Як бачимо, до «Десяти принципів» увійшли всі чотири загаль­них принципи, сформульовані ООН. Загальні принципи Заключно­го акту Гельсінської Наради використовуються в діяльності багатьох міжнародних організацій і відтворюються в їхніх статутах, програмах і угодах. Так, у Статуті СНД записані всі десять принципів як основа діяльності організації. Ті чи інші принципи в різних формулюваннях є взірцем для здійснення політики майже всіх регіональних міждержав­них організацій. Найпопулярнішим є перший принцип: «Суверенна рівність, поважання прав, притаманних суверенітету». Так, головним принципом Латиноамериканської економічної системи (ЛАЕС) є: «су­веренна рівність і незалежність держав»; Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АПЕК) — «рівноправне партнерство»;

Організації африканської єдності (ОАЄ) — «суверенна рівність всіх держав членів»; Економічного співтовариства держав Західної Афри­ки (ЕКОВАС) — «Рівність і незалежність держав-членів» тощо.

Спеціальні принципи є підставою для дії організації в конкретній сфері часто притаманній тільки цій організації. Так, Світова органі­зація торгівлі (СОТ) декларує такі принципи:

• Торгівля без дискримінації (принцип найбільшого сприян­ня).

• Розширений доступ до ринків.

• Сприяння справедливій конкуренції.

• Захист через тарифи.

• Заохочення розвитку і економічних реформ.

З цих принципів перший і останній застосовуються й деякими ін­шими організаціями; решта — специфічні саме для СОТ.

Спеціальні принципи можуть також використовуватися в регіо­нальних інтеграційних об'єднаннях, коли необхідно підкреслити спе­цифічність регіону. Наприклад, серед принципів, що лежать в основі діяльності Латиноамериканської асоціації інтеграції (ЛААІ), є такі:

• плюралізм у політичних і економічних питаннях;

• конвергенція угод, що ведуть до утворення спільного ринку Латинської Америки;

• диференційоване відношення на основі трьох категорій держав-членів (розвинуті, середньорозвинуті, найменш роз­винуті країни).

Організацією африканської єдності (ОАЄ) задекларовані, серед інших, і такі принципи:

• рішуче засудження політичних убивств і підривної діяльності з боку сусідніх держав або будь-якої іншої держави;

• боротьба за повне визволення ще залежних африканських те­риторій;.

• слідування політиці неприєднання. Ці принципи відтворюють найболючіші аспекти політичної ситу­ації, що притаманні Африканському континенту сьогодні.

Діяльність економічного співтовариства держав Західної Афри­ки спирається, зокрема, на такі принципи:

• сприяння демократичній системі правління;

• збалансований і справедливий розподіл тягаря та вигод. Одним з принципів функціонування Ісламського банку розвитку (ІБР) є те, що він не стягає відсотків за наданий кредит, оскільки це суперечило б нормам шаріату; свої витрати банк покриває за рахунок прибутку від інвестицій.

Таким чином, міжнародні організації в своїй діяльності спира­ються на норми й принципи міжнародного права. Вони набувають певної правоздатності та дієздатності, беруть участь у створенні й за­стосуванні міжнародних норм. Міжнародна організація має юридич­ний статус, може брати участь у дипломатичних відносинах.

Міжнародна організація має певні привілеї та імунітети. Її по­садові особи мають право використовувати свої прямі обов'язки на території будь-якої країни-члена. Майно організації не може бути націоналізоване, конфісковане урядом країни, в якій воно розташо­ване. Керівні особи та службовці організації в своїх діях несуть від­повідальність тільки перед організацією. Їхня діяльність скерована насамперед на користь організації, й вони повинні ігнорувати втру­чання уряду своєї країни, якщо воно суперечить інтересам організації. Привілеї та імунітети організації затверджені міжнародними рішен­нями і постановами, наприклад, Конвенцією про привілеї й імунітети Об'єднаних Націй 1946 р.

Положення про імунітет передбачає, що організація не підлягає оподаткуванню з боку уряду країни, де розташовані її офіси. Уряд країни не має права вимагати документацію організації для перегля­ду або вилучення. Він також не може порушувати судової справи від­носно організації, користуючись нормами національного права; якщо якась особа (фізична або юридична) звертається до суду своєї країни з позовом до організації, то суд відмовляє в прийнятті позову.

Як приклад, можна навести юридичний статус штаб-квартири ООН у Нью-Йорку. Майно організації виведене з прямого оподатку­вання відповідними органами США; громадсько-правові відносини співробітників штаб-квартири регулюються внутрішніми правилами організації, а втручання національних законодавчих органів США можливе тільки за угодою керівництва ООН.

Набуваючи певних прав, міжнародна організація несе й від­повідальність за свою діяльність у цілому або за дії своїх окремих працівників. Якщо, виконуючи свої функції, організація мимоволі завдала шкоди якійсь країні, то вона мусить компенсувати збитки. Так, часто військові операції сил ООН або НАТО супроводжуються екологічними негараздами, а то й матеріальними збитками для мир­ного населення. У такому разі організація виділяє кошти для від­шкодування втрат.

У зв'язку з порушенням норм поведінки окремими членами ор­ганізацій міжнародне право передбачає застосування санкцій протії порушників. Найчастіші порушення можна згрупувати таким чином:

невиконання постанов організації; відхилення в свої діях від прин­ципів, записаних у статуті організації; невиконання своїх фінансових обов'язків; агресія проти іншої держави.

Залежно від тяжкості порушення застосовуються такі санкції:

• припинення права голосування в органах організації;

• позбавлення технічної і фінансової допомоги;

• тимчасове припинення членства в організації;

• виключення з організації;

• застосування збройних сил проти порушника.

Дата добавления: 2014-01-06