КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Людина і суспільство у філософській думці епохи Відродження
Основні етапи розвитку середньовічної філософії Основні ідеї та принципи середньовічної філософії План. Лекція 3. Світовий філософський процес. 3. Бог і природа у філософській думці епохи Відродження (Микола Кузанський, М. Копернік, Ґ. Ґалілей, Дж. Бруно) 5. Емпіричний напрям у філософії Нового часу (Ф. Бекон, Дж. Локк, Д. Юм) 1. Середньовічна філософія виникла в епоху феодалізму (У-ХІУ ст.). її головною особливістю є те, що вона тісно пов'язана з релігією, адже основні засади християнського віровчення були водночас і базовими постулатами філософії. Залежність філософії від релігії добре відбило розхоже середньовічне уявлення про філософію як про «служницю теології». Справді, у середньовічній ієрархії знань найвищий щабель посідала теологія/тобто «наука про Бога» — систематизований виклад, обґрунтування і захист християнського віровчення; за нею йшла філософія, покликана доводами розуму пояснювати догмати віри і поширювати їх у доступному вигляді серед вірян. Найнижчий щабель у цій ієрархії посідали конкретні науки, «сім вільних мистецтв» (арифметика, геометрія, граматика, музика, риторика, астрономія, діалектика). Основний принцип середньовічної філософії — принцип те-оцентризму, відповідно до якого центром і основою світу є Бог. На відміну від античних уявлень, Бог єдиний, він перебуває над світом (трансцендентний йому) і відкривається віруючому в акті містичного осяяння, а не раціонального пізнання. У сфері онтології як загального вчення про буття, виходячи з при-, нципу теоцентризму, формувалася теорія креаціонізму — викладена у книзі Буття на перших сторінках Біблії. Згідно із засадами креаціонізму. Бог створив світ з нічого і понині в кожен момент часу підтримує його існування, розділяючи зі створеним світом Свій божественний атрибут — Буття.
Філософія західноєвропейського середньовіччя запозичила від античності ідею «подвійності» буття: світу «дійсного» (божественного, священного, духовного) і «недійсного» (тваринного, земного). Земне розглядається як символ небесного, його недосконале відбиття. Факт божественного походження природи означав, що й на неї по-ширюється властива її Творцеві абсолютна досконалість. Тож природа уявлялася як упорядкована єдність, де будь-яка, навіть найдрібніша частинка гармонійно співвідноситься з цілим (коти створені, щоб ловити мишей, а миші — щоб служити за їжу для колв). У межах гносеології було висунуто теорію Одкровення, відповідно до якої всю можливу істину про світ Бог уже явив у Своїх творіннях, а людям залишається тільки правильно витлумачити цю істину. За приклад типової для середньовічної філософії практики трактування може правити загальноприйнята в теології й досі практика тлумачення текстів Святого Письма не л'льки у буквальному, але й у переносних, символічних смислах (скажімо, цар Соломон і Суламі-та у «Пісні над Піснями» — не просто чоловік і жінка, а уособлення Господа і Церкви — Його Нареченої на землі). Більшість середньовічних мислителів визнавала принцип гармонії розуму та віри, співіснування та взаємодоповнення тих істин, які можна осягнути розумом, і тих істин, у які можна тільки увірувати. Наприклад, учення про єдиного Бога у християнстві —- це істина розуму, оскільки її теоретично можна сприйняти розумом, а істина про триєдність християнського Бога як Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Святого Духа є істиною віри, бо раціонально пояснити їг неможливо. Згідно із середньовічним ученням про людину, вона створена Богом за Його власним образом і подобою; людина — істота привілейована серед інших істот, вона — повелитель усього, що було створено до неї; над людиною стоїть тільки Бог. Людина зобов'язана жити за Його заповідями, зокрема за тими, що їх виклав Христос у Нагірній проповіді.
Людина складається з трьох начал — духу, душі і тіла. Дух є провідником Божественного начала в людині, саме завдяки ньому людина набуває здатності контролювати свою тілесну природу, що розглядається як «грішна». Головною метою і сенсом земного існування людини проголошується прагнення до порятунку своєї душі, підготовка її до Страшного Суду і воскресіння в ім'я подальшого безсмертя в Царстві Божому (сотеріологія). Історію людського суспільства середньовічна філософія пояснювала теорією провіденціалізму, згідно з якою Бог наперед зумовив кінцеву долю світу, і світова історія розгортається відповідно до заздалегідь розробленого божественного плану.
2. Середньовічна філософія почалася з так званої апологетики (І—III ст.), представники якої (Філон Александрійський, Оріґен, Тертул-ліан) виступали з обґрунтуванням християнства, яке на той час тільки-но утверджувалося, та його захистом від тісно пов'язаної з «язичницьким» політеїзмом античної філософії. Цей захист часто включав у себе пошук в античній інтелектуальній спадщині таких ідей, які можна було б пристосувати до нового — християнського — світогляду. У добу патристики (II—VIII ст.) так звані «отці Церкви» — найавторитетніші християнські мислителі — формували у своїх творах визначальні принципи середньовічної християнсько-філософської думки. Одним із найвидатніших мислителів цього періоду і найвідомішим з «отців Церкви» був Аврелій Авґустин (354-430). Наступний період розвитку середньовічної релігійної філософії дістав назву схоластики. Основна ідея схоластики — раціональне обґрунтування релігійних догм логічними методами доведення. Виділяють три-ключові етапи розвитку схоластики: I етап (VIII—XII ст.) — рання схоластика, яка ще не розглядає науку, філософію і теологію як окремі автономні системи знань; II етап (XIII ст.) — середня схоластика. Цей період характеризується відокремленням науки і філософії від теології; III етап (XIV ст.) — пізня схоластика.
Найвидатнішим представником схоластики, безсумнівно, є Фома Аквінський (1225-1274), який у величезних за обсягом працях «Сума теології» та «Сума проти язичників» виступив як систематизатор теоретичної думки не тільки свого часу, але й західноєвропейського середньовіччя в цілому. Кілька слів про найважливіші проблеми, над розв'язанням яких билося не одне покоління середньовічних схоластів. 1. Проблема універсалів — співвідношення одиничного і загального, окремих речей і загальних понять про ці речі. У спробах розв'язання цієї проблеми середньовічні мислителі поділилися на номіналістів та реалістів. Номіналісти вважали,чцо насправді існують лише окремі предмети (стіл, кінь, дерево), а загальні поняття — це тільки назви, породжені людським мисленням. Реалісти дотримувалися думки, що саме поняттям притаманна первинна реальність, і вони поширюють свої властивості на л речі, які позначають.
Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 3316; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |