Поняття про грунт та його родючість. Показники родючості грунту

План

Тема: Грунти та їх родючість

Лекція №2

1. Поняття про грунт та його родючість. Показники родючості грунту.

2. Гранулометричний склад.

3. Поняття про структуру грунту.

4. Режими грунту, прийоми їх регулювання.

Завдання для самостійного вивчення:

1. Суть процесу та фактори грунтотворення.

2. Класифікація грунтів. Грунти України та їх якісна оцінка.

Рекомендована література:

Основна:

1. Карасюк І. М. Технологія виробництва продукції сільського господарства, ст. 6-11

2. Ярош Ю. М. Технологія виробництва сільськогосподарської продукції, ст.. 26-42

Додаткова:

3. Єщенко В. О. Загальне землеробство – К.: Вища освіта, 2004

4. Кравченко М.С., Злобін Ю. А., Царенко О. М. Землеробство. – К.: Либідь, 2002.

5. Гудзьо В. П. та ін. Землеробство. – К.: Урожай, 1996.

6. Гордієнко В. П. та ін. Землеробство. – К.: Вища шк.., 1991.

7. Ступаков В. П. Основи землеробства. – К.: Вища школа, 1979.

Теорія грунтотворного процесу розроблялась В.В. Докучаєвим, П.А. Костичевим, Н.М. Сібірцевим, В.Р. Вільямсом, П.С. Колосовичем, К.К. Гедройцем та іншими.

Грунтом називають верхній шар земної кори, що утворюється і змінюється в результаті вивітрювання гірських порід і безперервного впливу фізико-хімічних і біологічних процесів, а також діяльності людини, який на відміну від гірської породи набув основної своєї ознаки - родючості.

Грунтотворним процесом називають сукупність всіх явищ, які зумовлюють зміни грунтотворних порід і пов’язані з перетворенням та переміщенням речовин і енергії.

Розглядаючи загальну схему грунтотворного процесу і взаємовідношення процесів механічного і фізико-механічного вивітрювання з процесами біохімічного грунтоутворення, В.Р. Вільямс визначив два природних кругообіги речовин у природі: великий геологічний і малий біологічний.

Суть великого геологічного кругообігу він пояснював так. Вода, безперервно випаровуючись з поверхні океанів, у вигляді дощу надходить на поверхню суші і насичує кору вивітрювання, розчиняючи всі розчинні сполуки і забираючи їх в океан. Частина продуктів вивітрювання, що зноситься в море, є поживою для представників рослинного і тваринного світу і разом з виловлюванню рибою, морськими тваринами і рослинами повертається знову на сушу. Однак більшість елементів живлення, що зноситься в океан, залишається там у вигляді простих мінеральних сполук, відмерлих морських організмів та продуктів їх життєдіяльності і бере участь в утворенні простих осадочних порід. Лише після закінчення геологічних віків і епох ці породи знову братимуть участь в утворенні суші. Описаний процес є чисто абіотичним (без участі організмів) процесом вивітрювання і вилуговування верхніх пластів земної кори і нагромадження їх на дні морів із зворотним поверненням на материк у процесі рухів земної кори. Загалом він призводить до збіднення материків на елементи родючості.

Малий кругообіг речовин у природі сприяє нагромадженню родючості грунтів на материках. Малий біологічний кругообіг зольних елементів та азоту здійснюється в результаті синтезу і руйнування органічної речовини за допомогою зелених організмів і безхлорофільних мікроорганізмів. Ці процеси є основою грунтотворного процесу. Зелені рослини, засвоюючи корінням воду і розчинені в ній зольні речовини (мінеральні солі), а листям та іншими своїми зеленими частинами вуглекислоту повітря, синтезують органічну речовину, яка після їх відмирання відкладається у верхніх частинах земної кори у вигляді їх решток. Органічні речовини лише в процесі мікробіологічного руйнування перетворюються в розчинні і доступні для рослин форми. Саме це і є суттю малого біологічного кругообігу в природі.

Під родю­чістю розуміють здатність грунту задовольнити потребу рослин її елементах живлення, воді, теплі, повітрі. Грунту властива певна природна родючість як загальна сума елементів життє­діяльності, якими грунт потенційно може забезпечити рослину. Ця родючість стає ефективною після того, як людина за допо­могою знарядь діє на грунт, перетворює його в засіб вироб­ництва. Діючи на грунт прийомами обробітку, внесенням добрив, меліорацією землі, людина створює додаткову, тобто штучну родючість. Тому ефективна родючість залежить від рівня природної родючості грунту і використання його у виробництві.

Показники родючості ґрунту. Родючість грунту визначається багатьма показниками, які умовно можна поділити на такі групи:

біологічні;

· агрохімічні;

· агрофізичні.

Біологічні показники:

—вміст органічних речовин у грунті та їх якісний склад;

—вміст гумусу;

—біологічна активність грунту;

—засміченість грунту насінням та вегетативними органами розмноження бур'янів, шкідниками та збудниками хвороб сіль­ськогосподарських культур.

Органічні речовини — важливе джерело елементів живлення для рослин. Вони забезпечують рослини майже повністю азотом, значною частиною фосфору та сірки, а також незнач­ною кількістю калію, кальцію, магнію та іншими поживними елементами.

Гумус є основним джерелом поживних речовин та енер­гетичним матеріалом для більшості ґрунтових мікроорганізмів. Він уповільнює процеси вимивання поживних речовин з кореневмісного шару, підвищує ефективність мінеральних добрив, тепловий режим грунту. Продукція, вирощена на збагачених гумусом грунтах, має вищу якість, рослини харак­теризуються підвищеною стійкістю до хвороб та шкідників.

Вміст гумусу в грунтах коливається в широких межах. Най­більше його в чорноземах, найменше в сіроземах та дерново-підзолистих грунтах.

Джерелом підвищення вмісту органічних речовин та гумусу у грунті є залишені на полі рештки рослин (корені, частинки стебел, опале листя) та органічні добрива.

Агрохімічні показники:

—вміст поживних речовин;

—ємність вбирання;

—суми увібраних основ;

—реакція ґрунтового розчину (рН).

Агрофізичні показники:

—гранулометричний склад;

—будова і структура грунту;

—зв'язність;

—пластичність;

—прилипання;

—спілість.

Від гранулометричного складу залежить будова і структура грунту, водопроникність та вологоємкість, ємність вбирання, повітряний, тепловий і поживний режими. Ґрунти з легким гранулометричним складом мають вищу водопроникність та повітроємкість і нижчу вологоємкість та ємність вбирання. Це природний фактор, і його важко регулювати. Внесенням в орний шар глини чи піску можна дещо змінити гранулометричний склад грунту, але через трудоємкість виконання цей захід має обмежене застосування.

2.Гранулометричний склад — це відносний вміст механічних елементів (фракцій) різних розмірів у фунті.

Будова грунту — це співвідношення об'ємів твердої фази грунту і проміжками різних розмірів (пористістю). Вона значною мірою залежить від гранулометричного складу, вмісту гумусу, структури і складання (взаємного розташування грун­тових частинок) грунту. Характеризується будова грунту об'ємною масою і пористістю.

Рослини однаковою мірою негативно реагують як на над­мірне розпушування, так і ущільнення грунту. У дуже ущільне­ному грунті затруднюється ріст коренів, погіршується постачання водою і повітрям. Надмірна розпушеність грунту збільшує випаровування грунтової вологи, посилює розкладання орга­нічних речовин і вимивання утворених при цьому рухомих поживних речовин у глибші шари. У надмірно розпушеному грунті насіння під час сівби потрапляє на різну глибину, при ньому не створюється належний контакт між насінням і грунтом, внаслідок чого воно повільно проростає. Сходи з'являються ослаблені і недружні, а продуктивність рослин знижується.

Важливим показником будови грунту є пористість грунту та співвідношення об'ємів різних за розміром пор. Пористість — сумарний об'єм усіх пор, виражений у відсотках до загального об'єму ґрунту.

Дата добавления: 2014-01-07