Учасники Болонського процесу

Заключна частина

Формування загальноєвропейського простору вищої освіти потребує значних зусиль з боку держав, які підписали Болонську декларацію, університетів та інших вищих навчальних закладів. Взято зобов'язання на національному, регіональному та інституціональному рівнях для досягнення зазначеніх цілей. Європейська комісія запровадила ряд ініціатив та підтримує інші. Сьогодні міністри вищої освіти роблять певні кроки до формування загальноєвропейського простору вищої освіти як частини становлення "Європи знань".

Після прийняття Болонської декларації було створено офіційні структури, в основу яких покладено дві групи: "велику" і "малу робочу". До першої групи увійшли представники (по 1-2 особи) від кожної країни, що підписала декларацію. До другої, яку називають Керівним комітетом, увійшли: 1) делеговані члени від держав, що головують в ЄС у період між зустрічами міністрів (1999 рік - м. Болонья; 2001 рік - м. Прага; 2003 рік - м. Берлін); її називають "розширеною трійкою ЄС" (Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, представник від Чеської Республіки - країни, яка приймала міністрів у 2001 році; 2) члени Європейської Комісії; 3) делегати двох європейських організацій - Асоціації європейських університетів і Конфедерації спілок ректорів ЄС (Confederation of EU Rektors' Conferences).

На засідання обох груп запрошують членів різних неурядових організацій, які відображають інтереси університетських і студентських спільнот.

Уже сьогодні до Болонського процесу залучено багатьох фізичних та юридичних осіб. Склад учасників постійно розширюється. Це збільшує шанси на успіх процесу, але, зрозуміло, не полегшує вирішення завдань, спрямованих на досягнення його цілей. Болонський процес іноді називають процесом консалтингу зі зближення політиків і провайдерів, студентів і роботодавців. Це - "сузір'я" виробників вищої освіти, її користувачів та менеджерів, або - форма загальноєвропейського соціального діалогу.

Від відповідальних осіб на всіх рівнях вимагають ґрунтовних знань сучасних ролі та потреб вищої освіти в наростаючому динамізмі змін та умов невизначеності, що поширюються.

Як визнають зарубіжні експерти, головне в Болонському процесі - діяльність незалежних агентств поза офіційними структурами. Саме вона є сутністю змін. Найбільш інноваційним їх елементом є поточний діалог між урядовими колами і спільнотою вищої школи. В одному з коментарів Болонської декларації йдеться про те, що вона "...визнає вирішальну роль освітньої спільноти в успіху Болонського процесу". У ній заявлено, що співробітництво між урядами має здійснюватися у взаємодії з "неурядовими європейськими організаціями, компетентними у сфері вищої освіти". Уряди очікують від університетів позитивного відгуку та значного внеску в успіх їх прагнень. Зрозуміло, що вищі навчальні заклади мають унікальну можливість формувати своє майбутнє в Європі і відігравати вирішальну роль у розвитку та реалізації Болонського процесу.

Університети та інші вищі навчальні заклади - суб'єкти, а не об'єкти формування постболонського простору. Активно долучається до процесу національниі студентські спілки Європи. На зустрічі міністрів у Празі схвалено ініціативу європейських студентів щодо участі їх у структурній реформі як "компетентних, активних і творчих партнерів". У Гетеборзькій декларації студентів від 25 березня 2001 року проголошено, що "участь студентів у Болонському процесі є одним із ключових кроків до постійного та більш упорядкованого залучення студентів у всі структури, що приймають рішення, та в дискусійні форуми з питань вищої освіти на громадському рівні".

Конструктивні агенти розпочатої реформи такі:

• Асоціація європейських університетів;

• Європейська асоціація університетів (EAU), створена в Болоньї 2000 року;

• Національні студентські спілки Європи (ESIB);

• Європейська асоціація міжнародної освіти (EAIE);

• Конфедерація спілок ректорів ЄС;

• Союзи ректорів Данії, Іспанії;

• Асоціація студентів Австрії;

• Французький національний фонд освіти у сфері управління (FNEGE);

• Асоціація політичних інститутів Фінляндії;

• Європейське товариство інженерної освіти (SEFI);

• Європейська асоціація вищих навчальних закладів - коледжів, політехнічних інститутів та вищих навчальних закладів професійної освіти (EURASHE);

• Генеральна дирекція ЄС з освіти та культури;

• Університет у м. Саламанка;

• Європейська мережа організації контролю якості (ENQA);

• робочі групи мережі NARIС/ENIC за підсумками Болонської декларації тощо.

Андріс Барблан вважає, що "якщо одне з об'єднань вийде з гри, інші одразу ж підуть за ним і циклу інновацій не існуватиме. Процес цей ризикований, але саме тому він цікавий" - робить висновок генеральний секретар Асоціації європейських університетів.

Країни, що входять до Болонської співдружності (станом на 2003 рік) [15]

- Країни, які підписали Болонську декларацію (Болонья, 1999 р.), засновниці Болонського процесу:

• Австрія

• Литва

• Чехія

• Нідерланди

• Фінляндія

• Португалія

• Греція

• Словенія

• Ірландія

• Швейцарія

• Ліхтенштейн

• Болгарія

• Мальта

• Естонія

• Польща

• Німеччина

• Словакія

• Ісландія

• Швеція

• Латвія

• Бельгія

• Люксембург

• Данія

• Норвегія

• Франція

• Румунія

• Угорщина

• Іспанія

• Італія

• Великобританія

- Країни, що приєдналися до Болонського процесу на Празькому саміті (2001 р.):

31. Хорватія

32. Кіпр

33. Туреччина

- Країни, що приєдналися до Болонського процесу на Берлінському саміті (2003 р.):

34. Албанія

35. Андорра

36. Боснія та Герцеговина

37. Ватікан

38. Росія

39. Сербія та Чорногорія

40. Македонія

7. Формування європейської та світової співдружності університетів

7.1. Велика хартія університетів

(Magna Charta Universitatum)

Для розвитку національних систем освіти в кожній країні мають діяти потужні методологічні центри, роль яких мають узяти на себе провідні університети цих країн. Ця ідея лягла в основу створення співдружності провідних університетів Європи, які мають виступити в ролі новаторів, піонерів тих перетворень, за якими має йти вся Європа. Тому Велика хартія університетів (Magna Charta Universitatum) - це результат пропозиції, з якою в 1986 році Болонський університет звернувся до провідних університетів Європи. Ідею складання та підписання такого документа з ентузіазмом підтримала наукова, освітянська та політична еліта Європи.

На зустрічі в Болоньї (червень 1987 року) делегати з 80 європейських університетів обрали раду з восьми членів - керівників провідних європейських університетів та представників Ради Європи - для розробки проекту Хартії, який було складено в Барселоні у січні 1988 року. У вересні 2001 року було створено Наглядову раду (Observatory) Великої хартії університетів.

18 вересня 1988 року під час урочистостей, присвячених 900-річчю Болонського університету - альма-матер європейської вищої освіти, ректори 430 університетів в урочистій обстановці у присутності багатьох представників громадськості, урядовців та духовенства підписали Велику хартію. Цей документ окреслює фундаментальні принципи, якими мають керуватись університети, щоб забезпечити розвиток освіти та інноваційний рух у світі, який швидко змінюється. Метою документа стало відзначення найважливіших цінностей університетських традицій і сприяння тісним зв'язкам між університетами Європи. Однак, оскільки цей документ має універсальну спрямованість, його можуть підписувати також університети з інших регіонів світу.

Наводимо повний текст Великої хартії університетів.

Дата добавления: 2014-01-06