Питання 3. Завдання та інструменти грошово-кредитної політики

C Р Функції комерційних банків.

Функції комерційних банків можна розділити на дві групи: активні і пасивні.

Пасивні операції спрямовані на формування власного капіталу банка, залучених та емісійних коштів банку, тобто це кошти для проведення активних операцій. Активні операції банка спрямовані на розташування власних та залучених коштів з метою отримання прибутку.

Так, основними видами банківської діяльності є:

· Приймання вкладів

· Кредитування

· Розрахункове обслуговування

· Врахування векселів

· Інформаційно-консультаційне обслуговування

· Торгово-комісійна діяльність

· Трастові операції

· Лізинг

· Факторинг (банк авансує частину угоди, допомагає постачальнику скоріше отримати гроші за товар).

Грошово-кредитна, або монетарна, політика є одним із головних інструментів державного регулювання економіки. Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетаристи. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва.

Грошово-кредитне регулювання економіки здійснює Національний банк за допомогою монетарної політики. Теоретичною базою монетарної політики слугує монетаристська теорія, в основі якої лежить кількісне рівняння:

M*V=P*Y

Згідно з монетаристською теорією, швидкість обертання грошей V є стабільною, а можливі її зміни легко передбачити. За цих умов держава, регулюючи грошову масу М, може цілеспрямовано впливати на номінальний ВВП, тобто на добуток P*Y. Спираючись на це положення, Мільтон Фрідмен, який є засновником монетаристської теорії, запропонував встановити „монетарне правило”, за яким грошова маса має щорічно збільшуватися такими самими темпами, що й темпи приросту реального ВВП.

Монетаристська теорія істотно відрізняється від кейнсіанської щодо тлумачення передатного механізму, на основі якого монетарна політика впливає на економіку.

Грошова маса впливає не лише на інвестиції, а й на всі компоненти сукупного попиту, в результаті зростає обсяг пропозиції товарі та послуг. При цьому вплив сукупного попиту на реальний ВВП забезпечується лише в короткостроковому періоді, а в довгостроковому він викликає лише зростання цін.

Прихильники монетаризму вважають гроші головним засобом регулювання економіки, а фіскальну політику неефективною. Це пояснюється тим, що стимулювальна фіскальна політика, яка породжує бюджетний дефіцит і використовує для його фінансування державні позики, підвищує відсоткову ставку і викликає ефект витіснення інвестицій, унаслідок чого її вплив на економіку вважається несуттєвим.

Мета грошово-кредитної політики — досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання грошей, а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження. Головним суб'єктом монетарної політики держави є Національний банк, який здійснює грошову емісію і регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.

У своїй політиці Національний банк застосовує такі методи:

· операції на відкритому ринку;

· зміна рівня мінімальної резервної норми;

· визначення рівня облікової ставки.

Операції на відкритому ринку —полягають в купівлі-пролажу Національним банком (урядовим) цінних паперів на відкритому ринку, таким чином Національний банк здатний збільшувати або –зменшувати резерви в банківській системі і впливати на пропозицію грошей.

Зміна норми резервування – це частина (у відсотках) банківських депозитів, яка повинна знаходитися у розпорядженні НБУ. Збільшення норми резерву призводить до скорочення грошової пропозиції і підвищення відсоткової ставки. Гроші стануть “дорогими”, що означає рестриктивну політику. І навпаки, знижуючи резервну норму, Національний банк здійснює експансіоністську політику, тобто політику “дешевих” грошей.

Облікова ставка (ставка рефінансування) — це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам. Національний банк може надавати позику безпосередньо комерційним банкам, призначаючи низьку (дисконтну) облікову ставку, це відповідно збільшує грошову пропозицію.

Розглянута грошово-кредитна політика держави має безпосередній вплив на виробництво, забезпечення зайнятості в економіці та цінову стабільність.

Залежно від умов функціонування економіки Національний банк може застосовувати різну політику:

1. експансіоністська („дешевих грошей”), яка полягає у

· купівлі цінних паперів

· зниженні норми резервних вимог

· зниженні облікової ставки

Використовується в умовах неповної зайнятості, коли виникає необхідність стимулювати ділову активність. В результаті проведення політики „дешевих грошей” збільшується грошова пропозиція і знижується відсоткова ставка.

2. рестриктивна („дорогих грошей”), яка використовує

· продаж цінних паперів

· зростання норми резервних вимог

· підвищення облікової ставки

використовується в умовах інфляційного зростання, коли постає необхідність стримувати ділову активність. Завдяки політиці „дорогих грошей” зменшується грошова пропозиція і підвищується відсоткова ставка.

Приоритетною функцією монетарної політики є антиінфляційна. Згідно з кількісним рівнянням Фрідмена ціна є функцією трьох чинників P=F(M,V,Y). головним серед них є грошова маса, яку контролює Національний банк. В умовах економічного зростання і невисокої інфляції він, регулюючи грошову масу і прогнозуючи V і Y, дістає можливість забезпечувати досягнення цільового рівня інфляції.

Набагато складнішою стає антиінфляційна діяльність НБУ в умовах стагфляції. Щоб стримати інфляцію, він повинен застосовувати політику дорогих грошей. Але така політика одночасно може спричинити ще більше падіння виробництва. Тому перед монетарною політикою постає альтернатива: стримання інфляції чи підвищення рівня зайнятості. За різних умов ця альтернатива вирішується по - різному.

Дата добавления: 2014-01-07