Сутність податків

Сутність податків.

Суть, функції та класифікація податків

Тема 2

План:

2.Функції, які виконують податки

3. Класифікація податків

4. Елементи системи оподаткування

За своєю економічною суттю податки є фінансовими відносинами між державою та платниками податків з метою створення загально­державного централізованого фонду коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Податки виступають одним із головних інструментів у руках держа­ви в здійсненні економічної та соціальної політики. Вирішення зазна­чених завдань прямо залежить від обсягів надходжень податкових платежів.

Податки є найбільш адекватним свободі їх платників методом вста­новлення взаємовідносин держави з платниками податків.

Вони являють собою обов'язкові та за юридичною формою індивіду­альні безвідплатні платежі фізичних і юридичних осіб, впроваджені дер­жавою з визначенням їх розмірів, порядку та строків сплати до бюджетів різних ланок або до державних цільових фондів.

Як відомо, податки з'явились з розподілом суспільства на прошарки та виникненням державності, як «внески громадян, необхідні для утримання... публічної влади...» (Маркс К., Енгельс Ф. Твори, 2-ге вид., т. 21, с. 171). В історії розвитку суспільства жодна держава не змогла обійтись без податків, оскільки для виконання своїх функцій по задо­воленню колективних потреб вона потребує певну суму коштів, які мо­жуть бути зібрані тільки через податки. Виходячи з цього, мінімальний розмір податків визначається сумою витрат держави на виконання міні­муму її функцій: управління, освіта, охорона здоров'я, оборона, суд, охо­рона порядку. Чим більше функцій має держава, тим більше вона виму­шена збирати податків.

Кожен вид податків, зборів та обов'язкових платежів має свої спе­цифічні риси та функціональне призначення і займає окреме місце в системі оподаткування.

Закон України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування» із змінами до нього передбачає, що під податком, збором та обов'язковим платежем до бюджетів та до державних цільових фондів розуміються обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або до державного цільового фонду, здійснювані платниками в порядку та на умовах, що визначаю­ться законами України з питань оподаткування.

Таким чином, податки виражають обов'язок всіх юридичних та фізич­них осіб, що отримують доходи, брати участь у формуванні державних фінансових ресурсів. Тому податки виступають найважливішою складо­вою фінансової політики держави в сучасних умовах.

Які ж платежі слід вважати податками, а які ні? Адже частина коштів юридичними та фізичними особами вноситься не до бюджету, а до державних цільових фондів.

З позицій платника податків нема ніякої різниці, як називається той чи інший платіж і на що він в подальшому буде спрямований. Так чи інакше для платника податків він є витратами і посередньо або опосе­редковано збільшує ціну товарів, робіт і послуг. Ці витрати спочатку покладаються на виробника, а потім перекладаються на споживача зазначеної продукції.

У фінансовій термінології застосовуються три терміни, що відобра­жають платежі, --це плата (збір), відрахування (збори) та податок

(збір).

Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до
відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою
отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення
на користь таких осіб державними органами, органами місцевого
самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично
значимих дій.

Плата (збір) передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою, її розмір залежить від розміру ресурсів, які використовують­ся платником, а надходження плати визначаються державною власні­стю на ці ресурси.

Якщо держава втрачає право власності на них, то вона втрачає й ці доходи.

Прикладом плати є плата за землю, збір за спеціальне використан­ня природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природно­го середовища, рентні платежі, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, державне мито.

Значною мірою частина цих платежів має відшкодувальний харак­тер, оскільки вони є платою за отримання дозволу на певні види діяль­ності, а також платою за послуги, які надаються державою.

Платник у відповідь на внесену ним плату державі отримує відпові­дні дії держави, наприклад видача торговельного патенту.

Відрахування (збори) передбачають цільове призначення платежів.

Використання цих коштів може бути певним або частковим за при­значенням. Наприклад, часткове цільове призначення має збір за гео­логорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бю­джету, оскільки кошти сплачуються до державного бюджету, в загальній сумі якого це цільове призначення втрачається.

При цьому розміри фінансування з бюджету геологорозвідувальних робіт можуть бути меншими або більшими від проведених відрахувань. Коли фінансування цих робіт менше, ніж надходження від зазначеного збору, то цільове призначення коштів не зберігається.

Прикладом повного цільового призначення коштів є відрахування (збори) до державних цільових фондів.

До державних цільових фондів належать:

* збір до Фонду для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

* збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

* збір на обов'язкове державне соціальне страхування;

* збір до Державного інноваційного фонду;

* збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

* єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через держав­
ний кордон України.

Використання цих коштів не за цільовим призначенням заборонено.

Розмір відрахувань (зборів) встановлюється законодавством в про­центах до певних показників. Так, наприклад, відрахування (збір) на обов'язкове державне соціальне страхування, на обов'язкове держав­не пенсійне страхування проводиться в процентах до фонду оплати праці.

Відповідно до проведення відрахувань платник одержує певні пра­ва. Так, наприклад, за здійснене платником відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування він отримує право на відповідні соціальні послуги.

Податки (збори) не мають цільового призначення і встановлюються для утримання державних структур та для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави — управління, оборони, соціальної та економічної.

Податок (збір) — це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини валового внутрішнього продукту на загальнодержавні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство не може існувати.

Податком є обов'язковий, безумовний платіж до
відповідного бюджету, що справляється з платників податку

Податки передбачають наявність встановленого законодавчим шляхом об'єкту оподаткування. Вони не мають ні елементів конкретно­го еквівалентного обміну, які має плата, ні повного або часткового кон­кретного цільового призначення, яке мають відрахування. Хоча треба зазначити, що частково ці елементи в податках також присутні.

Одночасно слід зазначити, що якщо плата та відрахування можуть сплачуватись як державі, так і іншим юридичним або фізичним особам, то податки — це пріоритет лише держави, і тому вони надходять тільки до бюджету.

В Законі України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесен­ня змін до Закону України "Про систему оподаткування"» і в розробле­ному та 13 червня 2000 року ухваленому Верховною Радою України у першому читанні проекті Податкового кодексу України плата, відраху­вання та податки відокремлені для конкретизації їх суттєвості, еконо­мічного змісту та призначення.

Крім того, податки, плати та відрахування базуються на відмінних принципах, які враховуються при виданні та використанні на практиці нормативно-правових актів з питань оподаткування.

Податки та податкові платежі — це форма надходження коштів державі від інших форм власності, перехід власності з особистої та колективної форми в державну.

В доходах бюджету виділяється група неподаткових платежів. Від­мінність їх від податків проста і випливає з їх функціонального призна­чення. Податки — це фіскальний інструмент формування доходів бю­джету. Неподаткові ж платежі такого призначення не мають.

Так, наприклад, до неподаткових платежів належать доходи від ре­алізації конфіскованого майна, фінансові санкції, які мають юридичну, а не фінансову суть.

Для таких платежів немає спеціального фонду, і тому вони надхо­дять до бюджету.

2.Функції, які виконують податки

Базову основу функціонального прояву системи оподаткування ста­новлять функції фінансів, як загальна економічна категорія розподілу.

Загальновизнаними, є дві функції фінансів: розподільча та контро­льна. В рамках кожної з них формується особлива функціональна спе­ціалізація податкових відносин. Це й становить методологічну основу для формулювання податкових функцій.

Податкова функція — це прояв сутності податків в дії, спосіб ви­разу їх властивостей.

Функції податків — це перш за все теоретичне передбачення того, цо в них проявиться суспільне призначення податків, як забезпечити доходи держави без нанесення будь-яких збитків розвитку бізнесу в країні.

У числі податкових функцій економісти звичайно називають такі функції, як фіскальна, регулююча, економічна, перерозподільча, конт­рольна, стимулююча. Ці функції приводяться як в повному обсязі, так і у компонуванні окремих з них. З числа податкових функцій відразу ж треба вилучити економічну функцію. Самою по собі економічною кате­горією є поняття «оподаткування».

Звичайно основними функціями податків вважаються фіскальна та регулююча.

За допомогою фіскальної функції податків реалізується головне су­спільне призначення податків — формування фінансових ресурсів держави, які акумулюються в бюджеті та у державних цільових фон­дах, які необхідні для виконання державою своїх власних функцій. Від­повідно до цієї функції в країні проводиться стягнення частини доходів підприємств та громадян для утримання державного апарату, оборони країни та тієї частини невиробничої сфери, яка не має власних джерел доходів, або вони недостатні для забезпечення потрібного рівня роз­витку. Це, зокрема, такі установи, як заклади охорони здоров'я, науко­ві, учбові заклади, театри, бібліотеки, архіви, музеї тощо.

Здавна податки в усіх державах вводились з метою виконання фіс­кальної функції, тобто забезпечення держави коштами для фінансу­вання державних витрат. Потім держави в більшій чи в меншій мірі почали використовувати податкові ставки та податкові пільги з метою регулювання соціально-економічних процесів. І тоді вже податки стали виконувати- регулюючу функцію, тобто впливати на відтворення -стимулювати чи стримувати темпи виробництва, збільшувати чи зме­ншувати накопичення капіталу та платоспроможність населення тощо, сприяти вирішенню різного роду соціальних проблем, таких, як захист незахищених верств населення, провадження ефективної демографі­чної політики тощо.

Ринкова економіка — це економіка, що регулюється. Уявити собі ефективно функціонуючу ринкову економіку в сучасному світі, що не регулюється державою, неможливо. Інша справа — як вона регулює­ться, яким чином, у яких формах тощо. Якими б не були ці форми та методи, центральне місце в самій системі регулювання належить по­даткам. Ось чому на одне з перших місць треба поставити функцію, без якої в економіці, що базується на товарно-грошових відносинах, не можна обійтися. Ця функція податків — регулююча.

Державне регулювання здійснюється за двома основними напря­мами:

1) регулювання ринкових товарно-грошових відносин. Воно полягає головним чином у визначенні «правил гри», тобто розробка законів, нормативних актів, що визначають взаємовідносини діючих на ринку осіб перш за все підприємців, роботодавців та найманих працівників. До них відносяться закони, постанови, інструкції центральних органів виконавчої влади, що регулюють взаємовідносини товаровиробників, продавців, покупців, діяльність банків, товарних та фондових бірж, а також бірж праці тощо. Цей напрямок державного регулювання ринку безпосередньо з податками не пов'язаний;

2) регулювання розвитку народного господарства, суспільного ви­робництва в умовах, коли основним об'єктивним економічним законом, що діє у суспільстві, є закон вартості. Тут мова йде головним чином про фінансово-економічні методи впливу держави на інтереси людей, підприємців з метою спрямування їх діяльності в потрібному та вигід­ному суспільству напрямі.

Таким чином, розвиток ринкової економіки регулюється фінансово-економічними методами — шляхом застосування налагодженої систе­ми оподаткування, обігу позичкового капіталу та застосування процен­тних ставок, виділення з бюджету капітальних вкладень та дотацій, державних закупівель та обслуговування народногосподарських про­грам тощо. Центральне місце у цьому комплексі економічних методів посідають податки.

Маніпулюючи податковими ставками, пільгами та штрафами, змі­нюючи умови оподаткування, вводячи одні й скасовуючи інші податки, держава створює умови для прискореного розвитку певних галузей та виробництв, сприяє рішенню актуальних для суспільства проблем. Оскільки регулююча функція податків спрямована на економічні та со­ціальні процеси в державі, її можна розділити на економічну, стиму­люючу, соціальну тощо.

Інша функція податків — стимулююча. За допомогою податків, пільг та санкцій держава стимулює технічний прогрес, збільшення робочих місць, капітальні вкладення та розширення виробництва тощо. Так, наприклад, в багатьох розвинутих країнах звільняються від оподатку­вання витрати на науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи. Робиться це по-різному. Так, наприклад, в Німеччині вказані витрати включаються до собівартості й тим самим автоматично звіль­няються від оподаткування.

Аналогічно, з метою стимулювання окремих галузей народного гос­подарства в Україні законодавством передбачається їх пільгове опо­даткування.

З метою зниження цін на науково-технічну продукцію українським законодавством передбачено звільнення її від оподаткування подат­ком на додану вартість.

Наступна функція податків — перерозподільча. Ця функція податків виражає їх сутність як особливого централізованого інструменту розподільних відносин. За допомогою податків здійснюється перерозподіл розподілених частин сукупного доходу суспільства. У бюджеті концен­труються кошти, що спрямовуються потім на вирішення народногоспо­дарських проблем, як виробничих, так і соціальних, фінансування кру­пних міжгалузевих, комплексних, цільових програм — науково-технічних, економічних тощо.

За допомогою податків держава перерозподіляє частину прибутку підприємств та підприємців, доходів громадян, спрямовуючи її на роз­виток виробництва та спеціальної інфраструктури, на інвестиції в капі­таломісткі та фондомісткі галузі з тривалими термінами окупності про­ведених витрат: залізниці та автостради, видобувні галузі, електростанції тощо. В сучасних умовах значні кошти з бюджету по­винні бути спрямовані на розвиток сільськогосподарського виробницт­ва, відставання якого найбільш суттєво відображається на всьому ста­ні економіки країни та життєвому рівні населення країни.

Перерозподільча функція податкової системи носить яскраво вира­жений соціальний характер. Побудована відповідним чином система оподаткування дозволяє надати ринковій економіці соціальну спрямо­ваність, як це зроблено, наприклад, в Німеччині, Швеції та багатьох інших країнах світу. Це досягається шляхом встановлення прогресив­них ставок оподаткування, спрямування значної частини бюджетних коштів на соціальні потреби населення, остаточного або часткового звільнення від податків громадян, що потребують соціальної підтримки.

Нарешті, остання функція податків — контрольна. Вона, як економі­чна категорія, заключається в тому, що з'являється можливість кількіс­ного відображення податкових надходжень та їх співставлення з по­требами держави в фінансових ресурсах. Завдяки контрольній функції податків оцінюється ефективність податкового механізму, забезпечує­ться контроль за рухом фінансових ресурсів, проявляється необхід­ність внесення змін і доповнень у систему оподаткування.

Сутність контрольної функції податків заключається в тому, щоб платники податків, зборів та інших обов'язкових платежів своєчасно і в повному обсязі сплачували їх відповідно до чинного законодавства.

Вказане відмежування функцій системи оподаткування носить умо­вний характер, оскільки всі вони пов'язані та здійснюються одночасно. Чим стабільніше буде система оподаткування, тим впевненіше почува­тиме себе підприємець: він може заздалегідь та досить точно розраху­вати, який буде ефект від виконання заключених ним угод, вирішення господарських проблем, проведення фінансових операцій. Адже неви­значеність — це самий головний ворог підприємництва. Підприємниць­ка діяльність завжди пов'язана з ризиком, але ступінь ризику принаймні подвоюється, якщо до нестійкої ринкової кон'юнктури додається нестабільність податкової системи, нескінченні зміни ставок та умов опо­даткування.

3. Класифікація податків

Об'єднання податків у систему передбачає можливість їх класифі­кації, що дозволяє краще з'ясувати суть цієї категорії. Підстав для кла­сифікації може бути декілька.

Податки класифікуються за різними ознаками.

Класифікація податків проводиться:

* за формою оподаткування;

* за економічним змістом об'єкта оподаткування;

* в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;

* за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);

* в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;

* в залежності від встановленого порядку використання;

* за суб'єктом оподаткування.

За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі.

Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладан­ня обов'язку сплати податку на іншу особу — на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього по­датку прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.

Прямі податки встановлюються відносно платників, їх розмір зале­жить від розміру об'єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном.

До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки.

Вони встановлюються на дохід або майно платника податків і спри­яють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу, таких, як США, Японія, Великобританія, ФРН, прямі податки становлять близько 40-90 відсотків в загальній сумі по­даткових надходжень.

Разом з цим, пряме оподаткування вимагає відпрацювання склад­ного механізму стягнення податків, оскільки виникають проблеми в обліку об'єкта оподаткування. Крім того, вимагається відпрацювання механізму попередження ухилень від оподаткування.

За ступенем обліку фінансового стану платника податків прямі по­датки поділяються на особисті та реальні.

Механізм обчислення та сплати особистих податків враховують платоспроможність та сімейний стан фізичної особи, оскільки вона сплачує податок в залежності від величини отриманого доходу (прибутку). Прикладом особистого податку є податок на доходи фізич­них осіб.

Реальними податками оподатковується майно фізичних і юридичних осіб незалежно від індивідуальних фінансових можливостей платника податку. Прикладом реального податку є податок (плата) на землю, пла­тники якого повинні сплачувати його незалежно від того, чи отримали вони доходи і, якщо отримали, то в яких розмірах.

Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послу­ги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання.

Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і са­мі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним до­ходів або наявного у нього майна.

До непрямих податків належать такі податки, як податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Незважаючи на критику з боку багатьох економістів, непрямі подат­ки доволі широко використовуються в усьому світі, оскільки при віднос­но простому механізмі їх стягнення вони забезпечують стабільні й суттєві доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, пси­хологічно ці податки сприймаються платниками легше, ніж прямі, оскільки вони приховані у ціні товару, роботи, послуги, і платник подат­ку в момент його сплати не завжди усвідомлює, що сплачує податок державі.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяють­ся на:

· прибуткові податки;

· майнові податки;

· податки на споживання;

· податки на різні дії.

Прибуткові податки стягуються з доходів (прибутків) фізичних та юридичних осіб.

Майнові податки застосовуються при оподаткуванні рухомого та нерухомого майна, а також на використання різних ресурсів — землі, води, корисних копалин тощо.

Податки на споживання сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.

Податки на різні дії стягуються за оформлення юридичних чи гос­подарських актів, з фінансових операцій, реалізації продукції тощо.

В залежності від рівня державних структур, які встановлюють пода­тки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

В Законі України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесен­ня змін до Закону України "Про систему оподаткування"» відокремлені загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних податків належать:

9.1. До загальнодержавних належать такі податки та збори:
9.1.1. податок на прибуток підприємств;
9.1.2. податок на доходи фізичних осіб;
9.1.3. податок на додану вартість;
9.1.4. акцизний податок;
9.1.5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

9.1.6. екологічний податок;
9.1.7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;
9.1.8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;
9.1.9. плата за користування надрами;
9.1.10. плата за землю;
9.1.11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;
9.1.12. збір за спеціальне використання води;
9.1.13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
9.1.14. фіксований сільськогосподарський податок;
9.1.15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
9.1.16. мито;
9.1.17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
9.1.18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

* податок на додану вартість;

* акцизний збір;

* податок на прибуток підприємств;

* податок на доходи, фізичних осіб;

* мито;

* державне мито;

* податок на нерухоме майно (нерухомість);

* плата (податок) на землю;

* рентні платежі;

* податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

* податок на промисел;

* збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держа­вного бюджету;

* збір за спеціальне використання природних ресурсів;

* збір за забруднення навколишнього природного середовища;

* збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

* збір на обов'язкове соціальне страхування;

* збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

* збір до Державного інноваційного фонду;

* плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності

* фіксований сільськогосподарський податок; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через держав­ний кордон України.

Загальнодержавні податки, збори та обов'язкові платежі відповідно до статті 14 Закону України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"» вста­новлюються Верховною Радою України та стягуються в обов'язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бю­джету вони зараховуються. Уряд, місцеві органи влади не мають права скасовувати ці податки, збори та обов'язкові платежі або запроваджу­вати інші, встановлювати ставки оподаткування чи надавати пільги за виключенням тих, що передбачені чинним законодавством України.

Порядок зарахування загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів до Державного бюджету України, бюджету Ав­тономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і до державних цільових фондів визначається відповідно до чинного законодавства України.

Такі податки, як податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел, збір за викорис­тання природних ресурсів та збір за забруднення навколишнього при­родного середовища на території Автономної Республіки Крим, вста­новлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим. При цьому ставки по цих платежах встановлюються в межах граничних розмірів ставок, встановлених законодавством України.

Зарахування загальнодержавних податків та зборів до
державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до
Податкового Кодексу та Бюджетного кодексу України

10.1. До місцевих податків належать:
10.1.1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
10.1.2. єдиний податок.
10.2. До місцевих зборів належать:
10.2.1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
10.2.2. збір за місця для паркування транспортних засобів;
10.2.3. туристичний збір.

10.3. Місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Місцеві податки та збори зараховуються до місцевих бюджетів.

В залежності від способів встановлення податкових ставок податки поділяються на пропорційні, прогресивні та рівні. До пропорційних на­лежать податки, які передбачають сплату однакової суми з кожної одиниці оподаткування. Ставки прогресивних податків збільшуються із ростом одиниці оподаткування. Рівний податок стягується в однаковій сумі зі всіх його платників. Перевагою таких податків є простота його стягнення.

В залежності від встановленого порядку використання податки по­діляються також на загальні та спеціальні. Загальні податки при надходженні до бюджету обезлічуються. Вони не мають особливого при­значення й передбачені для проведення загальнодержавних заходів і можуть бути використані для покриття будь-яких видів видатків держа­вного та місцевого бюджетів. Спеціальні (цільові) податки мають стро­го визначене призначення й стягуються для проведення цільового фі­нансування окремих раніше визначених заходів.

За суб'єктом оподаткування податки поділяються на ті, що стягую­ться з:

* юридичних осіб;

* фізичних осіб;

* юридичних і фізичних осіб (змішані).

4. Елементи системи оподаткування

Загальні принципи побудови системи оподаткування знаходять кон­кретний вираз у загальних елементах оподаткування. До елементів системи оподаткування належать:

• 7.1.1. платники податку;
7.1.2. об'єкт оподаткування;
7.1.3. база оподаткування;
7.1.4. ставка податку;
7.1.5. порядок обчислення податку;
7.1.6. податковий період;
7.1.7. строк та порядок сплати податку;
7.1.8. строк та порядок подання звітності про обчислення і
сплату податку.

Суб'єкти оподаткування або платники податків, зборів та обов'язкових платежів — це особи, на яких Конституцією України та податковим законодавством покладено обов'язки:

а) сплачувати податки, збори та обов'язкові платежі;

б) нараховувати, утримувати та перераховувати податки, збори та
обов'язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти
і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти
України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують
(передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність
(операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або
податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати
податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Платник податків може визнаватись суб'єктом оподаткування одним або декількома податками, зборами та обов'язковими платежами в залежності від діяльності, яку він провадить, володіння майном або інших обставин, у разі наявності яких виникають податкові зо­бов'язання.

Суб'єктом оподаткування може визнаватись й особа, на яку відпові­дно до податкового законодавства України покладено обов'язки щодо нарахування податків, зборів та обов'язкових платежів, утримання їх з платника та перерахування до бюджету.

Суб'єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов'язкових платежів є юридичні або фізичні особи, банки, бюджетні організації, міжнародні об'єднання та організації, які відповідно до чин­ного податкового законодавства безпосередньо зобов'язані нарахову­вати, утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов'язкові пла­тежі.

_Податкове законодавство завжди розпочинається з визначення суб'єктів оподаткування або платників податків, зборів та обов'язкових платежів, оскільки необхідно чітко знати, хто повинен платити той чи інший вид платежу до бюджету чи до державного цільового фонду та хто несе перед державою відповідальність за несплату або несвоєча­сну сплату цього платежу.

Об'єкт оподаткування — це те, що підлягає оподаткуванню тим чи іншим податком, збором або обов'язковим платежем, — доходи, при­буток, майно, операції з продажу товарів, робіт, послуг та інші визна­чені чинним податковим законодавством об'єкти.

Кожен податок, збір та обов'язковий платіж має самостійний об'єкт оподаткування, який визначається чинним податковим законодавст­вом.

Об'єкт оподаткування повинен бути стабільним, чітко визначеним, мати безпосереднє відношення до платника податку.

База оподаткування (оподатковуваний оборот) — це вартісний, фізичний або інший характерний вираз об'єкта оподаткування, законо­давче закріплена частина доходів або майна платника, яка враховує­ться при розрахунку податку, збору та обов'язкового платежу.

Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування.

База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший
характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується
податкова ставка і який використовується для визначення розміру
податкового зобов'язання.

23.2. База оподаткування і порядок її визначення
встановлюються цим Кодексом для кожного податку окремо.

23.3. У випадках, передбачених цим Кодексом, один об'єкт
оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних
податків.

23.4. У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна
вартісна, фізична або інша характеристика певного об'єкта
оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

Одиниця оподаткування — одиниця виміру об'єкта оподаткуван­ня. Це, зокрема, грошова одиниця для податку на доходи фізичних осіб, одиниця виміру площі (га, кв.м) для податку на землю, одиниця виміру потужності двигуна (кВт) для податку з власників транспортних засобів та самохідних машин та механізмів тощо.

Стаття 24. Одиниця виміру бази оподаткування

24.1. Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна
вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або
її частини, щодо якої застосовується ставка податку.

24.2. Одиниця виміру бази оподаткування є єдиною для
розрахунку і обліку податку.

24.3. Одній базі оподаткування повинна відповідати одна
одиниця виміру бази оподаткування.

Джерело сплати податку, збору та обов'язкового платежу — це дохід платника податку, збору та обов'язкового платежу, з якого він сплачує податок, збір та обов'язковий платіж.

Податкова ставка (норматив) — це законодавче встановлена ве­личина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування.

Стаття 25. Ставка податку

25.1. Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань
на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

Стаття 26. Базова (основна) ставка податку

26.1. Базовою (основною) ставкою податку визначається ставка,
що визначена такою для окремого податку відповідним розділом цього
Кодексу.

26.2. У випадках, передбачених цим Кодексом, під час
обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися
декілька базових (основних) ставок.

Стаття 27. Гранична ставка податку

27.1. Граничною ставкою податку визнається максимальний або
мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений цим
Кодексом.

Стаття 28. Абсолютна та відносна ставки податку

28.1. Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з
якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована
величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.

28.2. Відносною (адвалорною) визнається ставка податку,
згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у
відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру
бази оподаткування.

Стаття 29. Обчислення суми податку

29.1. Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення
бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням
відповідних коефіцієнтів.

29.2. Специфічні ставки, фіксовані ставки та показники,
встановлені цим Кодексом у вартісному вимірі, підлягають
індексації в порядку, визначеному цим Кодексом.

Податкові ставки (нормативи) можуть встановлюватись єдині для всіх платників або бути диференційованими, коли встановлюється ос­новна ставка (норматив) для всіх платників та понижені або підвищені ставки (нормативи) для окремих платників. При цьому переслідується мета створення або однакових, або різних умов оподаткування для платників податків.

В одних випадках єдина ставка податку (нормативу) ставить усіх платників у рівні умови, а диференціація створює одним пільгові, а ін­шим — більш жорсткі умови оподаткування.

Встановлення податкових ставок (нормативів) базується на наяв­ному досвіді в оподаткуванні з урахуванням необхідності забезпечити видатки держави. При проведенні розрахунків враховується також і такий фактор, як вплив податку на фінансові ресурси платника.

Ставки податків, зборів та обов'язкових платежів можуть корегува­тись.

При встановленні податкових ставок (нормативів) звертається ува­га й на можливу поведінку платника податку, збору та обов'язкового

платежу.

Податкові ставки (нормативи) бувають:

• адвалорні (у процентах до бази оподаткування);

• специфічні (у твердих сумах з одиниці виміру ваги, об'єму, кіль­кості або іншого натурального показника);

• змішані (одночасно у процентах до бази оподаткування та у твердих сумах).

Адвалорн і ставки (нормативи) встановлюються у процентах до бази оподаткування (оподатковуваного обороту), яка має грошовий вираз. Адвалорні ставки (нормативи) поділяються на три види;

1) пропорційні, тобто єдині ставки (нормативи), які не залежать від розміру об'єкта оподаткування. Вони спрощують податкову роботу та більш за все відповідають принципу рівнонапруженості в оподаткуванні;

2) прогресивні, тобто ставки (нормативи), розмір яких зростає в мі­ру збільшення обсягів об'єкта оподаткування;

3) регресивні — це ставки (нормативи), які, на відміну від прогреси­вних, зменшуються в міру зростання об'єкта оподаткування, і вони не­обхідні тоді, коли держава хоче стимулювати такий ріст.

Прогресія шкали при застосуванні прогресивних ставок (норма­тивів) оподаткування може бути простою та ступеневою.

При простій шкалі підвищені ставки (нормативи) застосовуються до всього об'єкта оподаткування. При розмірах об'єкта оподаткування, близьких до граничних обмежень, платникові вигідніше не збільшувати цей об'єкт, оскільки сума податку може суттєво збільшитись.

Така шкала встановлюється тоді, коли держава хоче обмежити роз­міри об'єкта оподаткування та веде жорстку податкову політику.

При ступеневій шкалі прогресії підвищені ставки (нормативи) засто­совуються не до всього об'єкта оподаткування, а лише до тієї його час­тини, яка перевищує обмеження розміру об'єкта оподаткування.

Специфічні ставки (нормативи) оподаткування — встановлюються у грошовому виразі до одиниці об'єкта оподаткування, тобто у твердих сумах з одиниці виміру ваги, об'єму, кількості або іншого натурального показника.

У випадках встановлення фіксованих твердих ставок (нормативів), < необхідно постійно переглядати, оскільки у зв'язку з наявною інфляцією вони втрачають реальне співвідношення з рівнем доходів та об'єктом оподаткування.

Змішані ставки (нормативи) оподаткування встановлюються одно­часно у процентах до бази оподаткування та у твердих сумах.

Податковий період

33.1. Податковим періодом визнається встановлений цим
Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення
та сплата окремих видів податків та зборів.

33.2. Податковий період може складатися з кількох звітних
періодів.

33.3. Базовий податковий (звітний) період - період, за який
платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків,
подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до
бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим
Кодексом, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно
визначити суму податкового зобов'язання платника податку.

Стаття 34. Види податкового періоду

34.1. Податковим періодом може бути:

34.1.1. календарний рік;

34.1.2. календарний квартал;

34.1.3. календарний місяць;

34.1.4. календарний день.

Податкова пільга — законодавче закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Податкові пільги можуть бути встановлені шляхом зменшення бази оподаткування або об'єкту оподаткування; запровадження знижених податкових ставок; зменшення нарахованих сум податків, зборів та обов'язкових платежів; звільнення від їх сплати окремих категорій пла­тників; надання відстрочення або розстрочення у їх сплаті.

Платники податків, зборів та інших обов'язкових платежів мають право використовувати податкові пільги або відмовитись від їх викори­стання. Податкові пільги, які платник податків, зборів та інших обов'язкових платежів не використав, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані у рахунок майбутніх платежів або відшкодовані з бюджету.

30.1. Податкова пільга - передбачене податковим та митним
законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо
нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та
збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом
30.2 цієї статті.

30.2. Підставами для надання податкових пільг є особливості,
що характеризують певну групу платників податків, вид їх
діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне
значення здійснюваних ними витрат.

30.3. Платник податків вправі використовувати податкову
пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її
застосування і протягом усього строку її дії.

30.4. Платник податків вправі відмовитися від використання
податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька
податкових періодів, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть
бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок
майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з
бюджету.

30.5. Податкові пільги, порядок та підстави їх надання
встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про
захист економічної конкуренції виключно цим Кодексом, рішеннями
Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого
самоврядування, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

30.6. Суми податку та збору, не сплачені суб'єктом
господарювання до бюджету у зв'язку з отриманням податкових пільг,
обліковуються таким суб'єктом - платником податків. Облік
зазначених коштів ведеться в порядку (1233-2010-п), визначеному
Кабінетом Міністрів України.

30.7. Контролюючі органи складають зведену інформацію про
суми податкових пільг юридичних осіб та фізичних осіб -
підприємців та визначають втрати доходів бюджету внаслідок надання
податкових пільг.

30.8. Контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю
надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим
використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів
використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним
поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання
пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги,
використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті,
повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі
120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

30.9. Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу
оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування
податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

Податкова квота — встановлена доля податку в доході платника в абсолютному та відносному виразі, її величина характеризує допусти­мий рівень оподаткування. Якщо законодавчо встановити податкову квоту, це означатиме встановлення граничної величини вилучення до­ходу платника. В Україні поняття податкової квоти сьогодні не застосо­вується.

Строки сплати податків, зборів та обов'язкових платежів вста­новлюються законодавством з питань оподаткування окремо для кож­ного з них.

Стаття 31. Строк сплати податку та збору

31.1. Строком сплати податку та збору визнається період, що
розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника
податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім
днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути
сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.
Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк,
вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у
тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

31.2. Строк сплати податку та збору обчислюється роками,
кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на
подію, що повинна настати або відбутися.

31.3. Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно
до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна
платником податку, податковим агентом або представником платника
податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати
податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим
Кодексом.

Стаття 32. Зміна строку сплати податку та збору

32.1. Зміна строку сплати податку та збору здійснюється
шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку
сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк.

32.2. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі:

відстрочки;

розстрочки;

податкового кредиту.

32.3. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не
створює нового податкового обов'язку.

Порядок сплати податків та зборів

35.1. Сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі
у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим
Кодексом або законами з питань митної справи.

35.2. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або
безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або
законами з питань митної справи.

35.3. Порядок сплати податків та зборів встановлюється цим
Кодексом або законами з питань митної справи для кожного податку
окремо.

Стаття 36. Податковий обов'язок

36.1. Податковим обов'язком визнається обов'язок платника
податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та
збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з
питань митної справи.

36.2. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним
податком та збором.

36.3. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим
стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім
випадків, передбачених законом.

36.4. Виконання податкового обов'язку може здійснюватися
платником податків самостійно або за допомогою свого представника
чи податкового агента.

36.5. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання
податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків,
визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Стаття 37. Виникнення, зміна і припинення податкового
обов'язку

37.1. Підстави для виникнення, зміни і припинення податкового
обов'язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим
Кодексом або законами з питань митної справи.

37.2. Податковий обов'язок виникає у платника податку з
моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань
митної справи пов'язує сплату ним податку.

37.3. Підставами для припинення податкового обов'язку, крім
його виконання, є:

37.3.1. ліквідація юридичної особи;

37.3.2. смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або
безвісно відсутньою;

37.3.3. втрата особою ознак платника податку, які визначені
цим Кодексом;

37.3.4. скасування податкового обов'язку у передбачений
законодавством спосіб.

Стаття 38. Виконання податкового обов'язку

38.1. Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в
повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у
встановлений податковим законодавством строк.

38.2. Сплата податку та збору здійснюється платником податку
безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим
законодавством, - податковим агентом, або представником платника
податку, або банком на підставі податкової поруки.

38.3. Спосіб, порядок та строки виконання податкового
обов'язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної
справи.

Дата добавления: 2014-01-07