Здобутки української культури у радянський період – СРС

Феноменом другої половини XX ст. стало формування та поширення масової культури. Це культура, що знаходить попит в основній масі населення безвідносно приналежності до тієї чи іншої нації, держави. Незважаючи на регіональні або національні особливості, масова культура є космополітичною.

Своїм виникненням та бурхливим розвитком масова культура завдячує сучасній цивілізації. Із переходом людства після Другої світової війни від індустріальної до постіндустріальної ери значно поширився розвиток і вплив засобів масової комунікації, інформаційних технологій, суттєво підвищився рівень освіченості населення багатьох країн. Тим самим створювались нові можливості поширення культури в суспільстві, донесення її надбань до кожного індивіда.

Масова культура посіла місце між культурою елітарною (верхівка суспільства, найосвіченіші верстви) та народною, укоріненою переважно серед сільського населення. Вона приваблює, насамперед маргінальні (від лат. margo – край; від фр. marginal – побічний, на полях, несуттєвий, другорядний, незначущий) верстви людей, вилучених цивілізацією з їх традиційного оточення, культурного ґрунту. Це жителі села, що опинились у місті, емігранти, ті, хто змушені змінити спосіб життя через втрату роботи, кваліфікації та знаходиться в пошуку нових світоглядних та духовних орієнтирів.

Найхарактернішою рисою масової культури є її комерційний характер. У ринковому суспільстві ця культура, розрахована на основну масу населення, обов’язково виступає в ролі продукту, споживання якого має приносити прибуток. Для вивчення попиту на цей продукт сучасна західна цивілізація вже давно використовує могутній потенціал наук про людину – соціологію, психологію, менеджмент, політологію. Одночасно не лише вивчаються, а й формуються культурні потреби та бажання мас. Існує досить розгалужена система індустрії масової культури, що включає в себе такі підрозділи:

- засоби масової інформації – ЗМІ (практично всі приватні канали радіо та телебачення, газети та журнали існують за рахунок реклами споживчих товарів та послуг);

- система організації та стимулювання масового попиту на продукцію (реклама на вулицях, транспорті, індустрія моди);

- індустрія здоров´я (формування іміджу здорового способу життя);

- індустрія дозвілля (туризм, книговидання, популярна музика та ін.);

- міжнародна комп’ютерна мережа Internet;

- масова соціальна міфологія (цікаво спостерігати за розвитком цього жанру останнім часом в Україні: виходять численні матеріали про життя кумирів, поширюються міфи, псевдонаукові вчення, де складні або недостатньо досліджені проблеми зводяться до простих пояснень, на зразок впливу прибульців із космосу, зірок, знаків Зодіаку, передбачення Нострадамуса).

Продукт сучасної масової культури характеризується наступними рисами:

- подається як якісний. Якщо це роман або художній фільм, тут важливий цікавий сюжет, інтрига, красиві герої, бурхливі почуття. Обов’язково при цьому треба дотримуватися чіткості жанру в розрахунку на певну категорію споживачів: для жінок "бальзаківського" віку – мелодрама, для чоловіків –бойовик, для домогосподарок – "мильна опера" (вихід на екрани Заходу перших телевізійних серіалів у 60-х роках супроводила реклама мила та пральних порошків);

- повинен бути зрозумілим. Надмірна філософія та модерністські прийоми не сприймаються масою, тому в попиті переважно є традиційний реалізм. Масова культура унікальна тим, що вона добре навчилася маніпулювати людськими інстинктами, доцивілізаційними реакціями та імпульсами, серед яких – ерос, страх, агресивність;

- наявна вульгарність – банальні істини, примітивні почуття та ідеї, красиво упаковані й розраховані на невибагливий смак.

Квінтесенцією масової культури, її найодіознішим, пародійним виразом є т. зв. кітч (від нім. kitsch - несмак, дешева продукція, розрахована на зовнішній ефект). У 60-80-ті роки цим терміном позначали популярну художню продукцію, що відповідала міщанським смакам, була символом бездуховності. Це мотрійки, керамічні фігурки котів або слоників, картини з русалками. Сьогодні кітч став більш вишуканим, стилізованим і водночас агресивнішим (найхарактерніший приклад – сучасна телевізійна реклама), він навіть претендує на один із стилів постмодерністського мистецтва.

У тоталітарному суспільстві, незважаючи на його колективістський характер, справжньої масової культури не існує. Декларована як масова, культура такого суспільства по суті є елітарною, оскільки її створює художня еліта на замовлення політичної верхівки. У такій художній культурі мало уваги приділяється особистим почуттям та індивідуальним інтересам, здебільшого йдеться про колектив та державу. Більшість творів соціалістичного реалізму, що виходили в СРСР масовими тиражами, не користувалися справжнім попитом.

Батьківщиною сучасної масової культури є США. Тут виникли шоу-бізнес, бестселер, Голлівуд, Діснейленд та численні інші феномени маскультури, що заполонили увесь світ. У свідомості багатьох європейців Америка – країна суцільного маскульту, бездуховності і прагматизму. У США не було традицій народної культури, не склався повноцінний фольклор.

Європейські інтелектуали вже не перший рік б´ють тривогу з приводу експансії американської масової культури. Однак йдеться швидше не про культуру взагалі, а про рівень творів. У масовій культурі є чимало значущих, навіть видатних творів, які необхідно пропагувати. Добре це чи погано, але на межі XX і XXI ст. її кращі зразки дієвіше впливають на рівень культури суспільства, ніж твори геніїв.

Яким є співвідношення між масовою і елітарною, або фундаментальною культурою? В.П. Руднєв, автор "Словника культури XX століття", підкреслює, що обидві культури – як дві півкулі головного мозку, кожна з яких здійснює принцип доповнення. Масова культура як первинна відтворює образ реальності, фундаментальна ж виступає як вторинна, моделююча система. У цьому відношенні масова культура XX ст. була повною протилежністю елітарній культурі в одному та її копією в іншому. Так, знявши касовий фільм "Парк юрського періоду", знаменитий голлівудський режисер С. Спілберг заощадив кошти на фундаментальну картину "Список Шиндлера", що розповідає про трагедію голокосту. Успіх "Сибірського цирульника" М. Михалкова дає можливість відродити неприбуткове російське документальне кіно.

У багатьох країнах з добре розвинутою ринковою економікою, незважаючи на панування масової культури, цілком успішно розвивається культура елітарна та народна. Отже, масова культура, як і цивілізація, може нести потенційну небезпеку бездуховності, але під контролем суспільства та його еліти вона повинна трансформуватись у прообраз нової буденної культури людства XXI ст.

2. Проблема культурного відчуження: поляризація відношень «елітарна культура – народна культура»

Проблеми сучасної вітчизняної культури часто зводять до її поганого фінансування з боку держави, занепаду рівня життя більшої частини населення і поганого впливу "бездуховної" культури Заходу. Незважаючи на те, що, принаймні, дві перші проблеми дійсно, існують, це вкрай спрощене пояснення.

Історія людства показує, що рівень культури аж ніяк не завжди пропорційний рівню фінансування та забезпеченості населення. Що ж стосується "експансії Заходу", то вона можлива завдяки тому, що з якихось причин затребувана в Україні. Суть того, що відбувається у сфері сучасної культури, можна зрозуміти, тільки розглядаючи цю проблему в більш широкому контексті. Річ у тім, що сучасна вітчизняна культура – це культура перехідного періоду.

Перетворення, що відбулися в нашій країні за останнє десятиліття, настільки фундаментальні, що є радикальною зміною способу життя, системи цінностей і стилю свідомості. Характеристиками подібних періодів в історії культур є динамічність розвитку, з одного боку, і значна нестабільність – з іншого.

Необхідно відзначити крайню мозаїчність вітчизняної культури. Звичайно, субкультури існували в Україні й у радянський час, однак в умовах безроздільного панування комуністичної ідеології, яка регламентувала всі основні сфери соціального буття, вони, залежно від їхнього характеру, контролювалися і вписувалися в єдину соціалістичну культуру чи придушувалися. На рубежі 80-90-х рр. XX ст. стримуючий фактор, а також "залізна завіса", що відокремлювала Україну від Заходу, зникають, і починається стрімкий процес утворення різних культурних спільнот зі своїми традиціями, картиною світу тощо. Кількість їхніх видів і варіантів дуже велика: від відродження і відокремлення національних культур до субкультур нових соціальних груп (наприклад, т. зв. "нових українців"), від традиційних хіпі до таких екзотичних явищ, як прихильників відродження язичництва і шанувальників романів англійського філолога Дж.Р. Толкієна.

Процес культурного багатоголосся взагалі ж нормальний, природний і плідний, адже культура країни створюється в результаті діалогу, і чим більше в ньому учасників, тим вона буде цікавішою. Однак почуття національної ідеї, що лежить в основі великих культур та об'єднувальної субкультури, у даний час сильно послаблено, а уявлення про неї розмиті. І таким чином вищезгадане різноголосся може негативно вплинути на українську культуру.

Помітна також різниця культурної ситуації столиці та провінції. Подобається нам це чи ні, але сучасна культура – культура інформаційного суспільства, і рівень оволодіння нею залежить від ступеня доступу до інформаційних потоків, трансльованих ЗМІ, Інтернетом, масою книжкової продукції тощо. У цій сфері ми досягли значних успіхів, але, як правило, переважно в столицях, жителі яких мають більшу можливість вибору. Рівень же культурної інформації, який досягає провінції, істотно скоротився за більшістю показників, причому не тільки за обсягом, але й за якістю.

Інша група проблем пов'язана з певним відставанням вітчизняної культури в галузі технологічного оснащення. Нова технологія – не тільки якісне і кількісне поліпшення результату тієї чи іншої праці, вона докорінно змінює сам характер людської діяльності у всіх сферах, що, у свою чергу, є одним із факторів, які формують новий спосіб життя.

Вчені і політики стверджують, що в ХХІ ст. "багатство, праця, культура, знання, гроші, торгівля усе буде циркулювати через кібернетичні мережі". Кордони інформаційних полів будуть ретельно охоронятися. А саме ці поля стануть набагато більш ефективним засобом у боротьбі за владу над світом, ніж зброя. Сам розвиток мистецтва нерозривно пов'язаний із комп'ютерними технологіями. Кіно, телебачення, дизайн активно використовують комп'ютерну графіку і взагалі можливості, надані віртуальною реальністю. Однак, якщо порівняти поширення в нас мережі Інтернет, картина дуже невтішно нагадає мережу залізниць в Україні перед Першою світовою війною, яких було катастрофічно мало порівняно з Західною Європою.

Не меншою проблемою є і споживачі культурної продукції. Сам спосіб життя в сучасному індустріальному суспільстві (який погіршується в Україні частими економічними і політичним безладдям) формує особливий тип людини. По-перше, вищою цінністю значна частина наших сучасників (як показують опитування) вважає матеріальне добробут. І за останнє десятиліття дуже багато людей залишили гуманітарну сферу діяльності, оскільки вона не приносила відповідних доходів. По-друге, багато людей втягнуто в надзвичайно інтенсивну трудову діяльність, що супроводжується великою концентрацією зусиль, і, разом з тим, одноманітну діяльність з вузькою спеціалізацією в сфері виробництва і послуг. Подібний ритм життя разом з вільним часом, що скоротився, дуже обмежує розумові обрії і можливість доступу до серйозної культурної інформації, оскільки культурна продукція сприймається тільки як варіант відпочинку і розслаблення. Більше того, людина поступово позбавляється здатності серйозно аналізувати яку-небудь інформацію, передоручаючи це ЗМІ, що надзвичайно полегшує маніпулювання її свідомістю. По-третє, перед поглядом споживача відкривається величезна кількість галузей культури, варіантів культурної продукції і постійно з'являються все нові. "Гарним тоном" вважається прагнення прилучитися до максимально більшої їхньої кількості (звичайно, у міру матеріальних та інтелектуальних можливостей), що створює ілюзію пізнання життя у всій її повноті. Наявність подібного широкого вибору, звичайно, розширює світогляд і робить людину більш вимогливою. Але, разом з тим, неможливість "осягти неосяжне" змушує її ковзати верхівками, а смаки робить усе більш рухливими і нестійкими.

В усіх сферах діяльності людину оточує все більша кількість складних речей (машини, комп'ютери, факси, домашня техніка тощо). Причому в сучасному способі життя вона взаємодіє з ними набагато частіше і більше, ніж із людьми. Ці, далеко не єдині, проблеми свідомості сучасної людини пояснюють усе частіші заклики інтелектуальної еліти, суспільства до гуманізації сучасної культури.

Особливою проблемою є сильні культурні виливи ззовні, що відбуваються на тлі серйозних змін і навіть повного зникнення багатьох традиційних галузей вітчизняної культури. Особливо відчутне проникнення в Україну американської культури. Багато європейських країн приймають закони, що ускладнюють її проникнення та захищають культуру національну. Особливо цим прославилася Франція, де ще в 1982 р. міністром культури була складена програма боротьби з тим, що він назвав "американським культурним імперіалізмом". Це дуже актуально і для нас. Річ не в тім, щоб діалог різних культур припинився, а в тому, щоб він сприяв взаємозбагаченню, а не руйнуванню однієї культури іншою.

Культурна політика полягає не в підпорядкуванні національної культури державі, а в її підтримці, причому аж ніяк не тільки фінансової, але й інтелектуальної. Серед цих заходів – розробка нових освітніх програм, що сприяють гуманізації освіти, де оптимально сполучалися б загально-гуманітарні і національні цінності, закон про охорону мови (прийнятий, зокрема, у Франції), програми, що сприяють збереженню та вивченню традиційних видів мистецтв тощо.

Державу повинна турбувати проблема збереження національної картини світу (національного світогляду), що об'єднує масу індивідуальностей у націю і безліч субкультур у національну культуру.

Національна культура нерозривно пов’язана з наукою, мораллю, освітою, вона формує націю, звеличує її і творить їй неповторне духовне обличчя в своєрідному груповому портреті світової цивілізації. Що стосується основної парадигми української культури ХХ ст., то однією з її принципових особливостей є визначна роль політичного чинника. При цьому переважав не еволюційний характер динаміки, а різкі зміни, які чітко розмежовують основні етапи розвитку української культури. Поворотне значення мали Перша світова війна, Лютнева і Жовтнева революції, боротьба за українську державність 1917-1920 рр., створення СРСР, Друга світова війна, криза соціалізму і розпад радянської системи, отримання Україною незалежності. У радянський період, який охопив більшу частину сторіччя, українська культура пройшла складний шлях, який поєднує досягнення і втрати, духовні злети і трагедії: національне піднесення 20-х років, трагедію в роки сталінської диктатури, хрущовську "відлигу", брежнєвський "застій", горбачовську перебудову. Внаслідок одержавлення всіх сфер життя суспільства, його бюрократизації, централізації влади провідну роль відігравала особа першого керівника комуністичної партії і, відповідно, всієї держави.

Із роками війни (1941-1945) пов’язаний відносний розквіт історичної науки, культури, літератури та образотворчого мистецтва. Все це свідчило про неминучу появу нового культурного та суспільного піднесення України, яка пережила страшну війну та німецьку окупацію. Проте, режим боявся, що 70 мільйонів радянських людей – жителів окупованих німцями територій, остарбайтерів, військовополонених – познайомились із Заходом та деякими аспектами західного життя. Тому Сталін вважав: режим повинен зчавити суспільство у своєму кулаці. Таким чином, новий розмах культурного життя України змінився новим систематичним та планованим руйнуванням.

У повоєнні роки розвиток культури проходив в атмосфері ідеологічної непримиренності, постійних переслідувань інакомислячих. Великоруський шовінізм, "жданівщина" нанесли в цей період особливої сили удар по українській культурі. У 1948 р. з ініціативи вищого партійного керівництва в СРСР розгорнулася боротьба з так званими "космополітами", яка поширилась і в Україні. Пошуки ідеологічних відхилень привели до нападів на діячів європейської культури.

У результаті, у колах творчої інтелігенції стало наростати взаємне недовір'я, підозрілість, утверджувалися доноси, що підтримувалися і навіть заохочувалися. Смерть Й. Сталіна і початок дестанілізації суспільства відкрили перед українською національною культурою. У 1950 р. було ліквідовано кабінет європейської історії в Академії наук УРСР.

Першими на нову ситуацію зреагували письменники. Виходять автобіографічна повість О. Довженка "За ширмою", поеми "Розстріляне безсмертя", "Мазепа", повісті В. Сосюри, Л. Первомайського, Г. Тютюнника. У поезії активно виступали В. Симоненко, М. Руденко, Л. Костенко, Д. Павличко, В. Шевчук.

Із приходом до влади Хрущова політична ситуація в країні поступово змінюється, настає "відлига" – певна свобода творчості, що породила безліч надій. "Відлига" породила таке явище суспільно-культурного життя, як шістдесятництво – рух творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних, і стала центром духовної опозиції режиму в Україні.

Український живопис 60-80 рр. ХХ ст., характеризувався негативними тенденціями партійного диктату соцреалізму, що насаджував народницький академічний стиль ХІХ ст., пропагандизмом і догматичністю.

Традиційно значними є досягнення української музики. З’явилися нові опери, балети, симфонії. Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва.

У 80-ті рр. з’являються вельми успішні анімаційні стрічки режисерів Володимира Дахна, Давида Черкаського, Леоніда Зарубіна, Володимира Гончарова.

У 1951 та 1960 рр. український театр стає учасником Декад української літератури та мистецтва в Москві. Київський колектив підтвердив свій високий мистецький рівень, показав багато нових вистав.

Ситуація у сфері культури різко змінилася з відставкою Хрущова і приходом до влади Брежнєва. Почався поворот неосталінізму, що супроводжувався репресіями, утисками та переслідуваннями багатьох видатних майстрів культури.

У 1984 р. здійснена спроба реформувати освіту. Характерними рисами освіти в Україні були уніфікація, ідеологізація, жорсткий партійний контроль.

У науковій сфері проявлявся застій, мали місце упущені можливості, накопичувалося чимало невирішених проблем, недоліків, які призводили до уповільнення фундаментальних розробок, втрати передових позицій у світовій науці.

Роль авангарду в розвитку української культури, ліквідації "білих плям історії" відіграла Спілка письменників України та її центральний орган – газета "Літературна Україна". Публіцистика зайняла провідні позиції.

Поступово змінилися акценти в питаннях віровизнання, проголошено право свободи совісті. Почалася відбудова багатьох запустілих церковних приміщень, легалізували свою діяльність українські греко-католики, відновився рух серед православних щодо відокремлення незалежності української православної церкви від Московського патріархату.

Значною подією в культурному житті Україні стало проведення Першого фестивалю "Червона рута", який відбив зацікавленість значної частини української молоді в процесах відродження і самобутнього розвитку української популярної музики. Після початку проведення політики перебудови, гласності і демократизації в Україні відбувається широке національно-демократичне піднесення.

З сер. 80-х років в умовах пробудження національної самосвідомості, становлення демократії багато українських літераторів активно включилися в громадсько-політичне життя. У 1989 р. було засноване Товариство української мови імені Т. Шевченка, метою якого стало утвердження української мови у всіх сферах суспільного життя, її всебічний розвиток, охорона чистоти та самобутності мови. Відбувається справжній газетно-журнальний бум. Народ наново відкриває свою історію, проходять широкі дискусії про гетьмана І. Мазепу, про діяльність Центральної Ради, радянсько-німецький договір 1939 р., уперше публікуються матеріали про голод 1932-1933 рр. Друкуються раніше заборонені книги, виходять на екрани фільми. Встановлюються перші контакти з діаспорою. Творча інтелігенція взяла активну участь у створенні Народного Руху України.

Протягом 2 пол. ХХ ст. українська культура розвивалася в складних умовах, її поступ мав здебільшого суперечливий характер. Незважаючи на це, здобутки українських митців у галузі літератури, образотворчого мистецтва, досягнення вчених є вагомими і оригінальними. Останніми роками інерційність мислення і рудименти старого життя все далі відходять у минуле, а в сучасній культурній сфері України можна відзначити підбадьорливі позитивні тенденції, які віддзеркалюють процес національного відродження українського народу.

Дата добавления: 2014-01-07