Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Панас Мирний

Перший в українській літературі соціально-психологічний роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1880) Панаса Мирного простежує розвиток характерів протягом цілих історичних епох, в умовах соціально-економічних змін і оновлень.

«Будинком з багатьма прибудовами й надбудовами» — так назвав композицію цього роману О. І. Біленький. Через складну архітектоніку глибоко і всебічно розкриваються внутрішні закономірності народного життя, підіймаються його глибинні пласти.

Головний сюжетний стрижень твору пов’язаний з образом селянина-бунтаря Чіпки Вареника. Із психологічною достовірністю Мирний розгортає ретроспекцію біографії героя, підводить нас до причин, які зробили з нього «пропащу силу».

Ще одна жіноча доля постає в романі Панаса Мирного «Повія» (1883). Христя, пройшовши всі кола поневірянь, повертається до рідного дому, щоб померти там на порозі... У творі органічно поєднані нищівна соціальна критика пореформеної дійсності і тонкий психологічний аналіз. Особливо виразно звучить у творі ліричний струмінь, що проймає авторську мову при зображенні поведінки персонажів, описі їх зовнішності, зокрема Христі, де часто авторська мова непомітно зливається з її думками, мріями, переживаннями.

Соціально-філософську тенденцію в прозі представляють повісті Панаса Мирного «Лихі люди», «На дні», а також «Борислав сміється» І. Франка, «Пропащий чоловік» М. Павлика. Ці твори, викриваючи існуючий лад, у романтично піднесеному плані малювали окремі риси суспільного майбутнього.

«Борислав сміється» І. Франка присвячений спробі першого організованого страйку в Галичині. Тут широко змальовано робітниче життя, побут, умови важкої праці. Через художні образи й сюжетні перипетії І. Франко на локальному матеріалі доносить до нас думки із своєї статті «Мислі о еволюції в історії людськості».

Не тільки жанрова, але й тематична розмаїтість визначає багатство реалістичної прози 70—90-х р. Поряд з традиційними темами, що не втратили своєї актуальності (кріпаччина, життя духовенства, солдатчина), розгортаються нові. Згадана повість І. Франка «Борислав сміється» висунула нову для української літератури тему робітничого руху.

Такою ж новою темою стало змалювання життя інтелігенції. Першими ще в 60-ті рр. до проблеми «нових людей» звернулись О. Кониський, І. Нечуй-Левицький, О. Пчілка, І. Франко, М. Коцюбинський. Тип діяча-культурника, який виступає за національну освіту, представляють твори О. Кониського («Семен Жук і його родичі», «Непримиренна»), Б. Грінченка («Сонячний промінь», «На розпутті»), І. Нечуя-Левицького («Хмари»). Реалістичні образи українських інтелігентів у цих творах розгортають свою діяльність, незважаючи па урядові заборони, розвивають культуру, несуть в народ ідеї національної самосвідомості.

У повісті «Лихі люди» та оповіданні «Народолюбивець» Панас Мирний виводить ще один тип «нових людей» — борців за соціальне та національне визволення. Ці люди — діячі часів народництва. Вони прихильники не тільки освіти серед народних мас, але й пропагандисти методів революційної боротьби, ідеалів нового суспільного ладу.

Романтична традиція також продовжується багатьма авторами в 70—90-ті рр. Події далекого минулого стають для письменників основним матеріалом, що дозволяє говорити про насущні національні проблеми сучасності. Герої повістей Є. Грушкевича («Марія, княжна руська»), І. Грабовича («Марта Борецька») виступають носіями надзвичайних пристрастей, їхні пригоди змальовано в романтичному дусі. Художньо довершеним твором цього ряду є повість І. Франка «Захар Беркут». Скрупульозно і детально письменник передає дух, настрій древніх часів. Захар Беркут і Максим виступають як справжні народні герої, вони не протиставлені народу, а є його живою, органічною часткою.

У романтичному руслі писали свої твори також І. Нечуй-Левицький («Запорожці»), Б. Грінченко («Украла», «Олеся»).

Стильова розмаїтість української прози другої половини XIX ст. відзначається розвитком, поряд з ліро-епічним та епічним, гумористичного та сатиричного стилів. Продовжувачем традицій Г. Квітки-Основ’яненки був І. Нечуй-Левицький. Гумор в його повістях та оповіданнях «Кайдашева сім’я», «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі» не стільки розважає читача, скільки примушує його замислитись над життєвими проблемами та конфліктами, що викликають цей «сміх крізь сльози». У сатиричному світлі змальовує І. Нечуй-Левицький численних представників духовенства, викриваючи їхню убогість та бездуховність («Афонський пройдисвіт», «Старосвітські батюшки та матушки», «Поміж ворогами»).

Чимало зразків гострої соціальної сатири є також у прозі І. Франка. Його гнівний погляд було звернуто до вищих верств суспільства — польської шляхти, духовенства, буржуазії. Нищівно викривав він також політику уряду Австро-Угорщини («Свинська конституція», «Опозиція», «Звірячий бюджет», «Свиня»).

Творчі здобутки українських прозаїків другої половини XIX ст. стали якісно новим етапом в літературі, збагативши її новими темами, стильовими напрямами. Кращі зразки творів П. Мирного, І. Франка, І. Нечуя-Левицького сягають світового рівня.

Розвиток української поезії в другій половині XIX ст. теж ніс могутній імпульс традицій Т. Шевченка. З цього приводу І. Франко писав: «Зі смертю Кобзаря закінчився цілий один період нашої літератури, вичерпалася ціла окрема майора поетичної творчості.

50—60-ті рр. висунули ряд багатьох послідовників і продовжувачів Шевченка. Гуманістичні мотиви звучать в байках Л. Глібова і співомовках С. Руданського, викривальний пафос проймає лірику Ю. Федьковича. Патріотичні ідеї висловлював у своїх поезіях П. Куліш».

У творчості Л. Глібова вміло трансформовано давній байкарський жанр, його насичено глибокою ліричністю, подано зразки різноскладової строфічної байки. Всього ним створено понад сотню творів цього жанру, яким притаманний яскраво виражений український колорит. Критичне звучання байок Глібова спостерігається вже в їх назвах періоду реформи («Вовк та зозуля», «Квіти», «Хмара», «Ведмідь-пасічник»); викриваються влада грошей («Торбина», «Скоробагатько»), марнотратство та невміння господарювати («Мірошник»). Порушено також важливі морально-етичні проблеми («Цуцик», «Лев та Миша», «Коник-стрибунець»).

Вірші-медитації, вірші-заклики громадського спрямування склали творчу спадщину С. Руданського. Новим в українській літературі був і жанр його співомовок. Талановито опрацьовуючи фольклорні джерела, використовуючи бурлеск, створюючи гострі комедійні ситуації, автор розкривав народне ставлення до панства, попівства, чиновників.

Пантелеймон Куліш активно виступив як пост вже по смерті Т. Шевченка. У його першій збірці «Досвітки» (1862) домінуючими були романтичні теми та настрої. Туди увійшли історичні вірші та поеми — «Кумейки», «Дунайська дума». Друга збірка, «Хуторна поезія» (1882), стала підсумком двадцятирічних пошуків, розчарувань, роздумів. У ній передусім пропагується ідея національного просвітянства, заперечення революційного шляху визволення народу. Перу П. Куліша належать також поеми «Маруся Богуславка», «Сковорода», «Куліш у пеклі».

Талант Федьковича, що розцвів у цей час, І. Франко визначив як «переважно ліричний». Розпочавши писати німецькою мовою, поет справжній хист розкрив лише в творах, написаних українською мовою. Побут гуцулів у його віршах змінюється картинами природи, переходить у мотиви кохання («При відході», «Думки», «До неї»). Особливе місце посідає в поетичній спадщині Ю. Федьковича анти-мілітарна тема. У таких творах, як «В арешті», «Трупарня», «Дезертир» зображено нестерпні муки жовніра, відірваного від сім’ї, муштру, каліцтво і смерть людини.

Багатством тем і мотивів відзначається українська поезія 70-90-х рр. Поряд з громадянською ширше розвинулась у цей час лірика філософська, психологічно-рефлексійна, пейзажна та інтимна. Передові пости спрямовували свій погляд па зображення життя селянина, робітника, інтелігента.

Глибокий ліризм і громадянська пристрасність відзначають поетичні твори П. Грабовського, Б. Грінченка, І. Манжури, в них знайшли відображення людські страждання й найтонші ліричні почуття.

М. Старицький у творах «Темрява», «Швачка», «До Шевченка» засобом контрасту протиставляє поневіряння бідних розкошам багатих. Тема поста і його місця в суспільстві розробляється у віршах «Поету», «В грудях вогонь, холодне повівання», «На спомин Котляревського». Автор урізноманітнює лексичні засоби поезії, збагачує поетичний словник.

Але найпомітніше місце на цьому етапі належить, безперечно, І. Франку. Збірка його поезій «З вершин і низин» (1887) відзначилась новим поглядом на суспільні проблеми. У розділах «З глибин», «Осінні думи», «Скорбні пісні» постає образ поета-громадянина, що підноситься над буденним, прославляє все прогресивне і засуджує потворне. Справжніми шедеврами вважаються його «Вольні сонети» і «Тюремні сонети». Невідповідність змістового наповнення традиційній формі загострила і з більшою силою підняла важливі проблеми сучасності.

Ліричною драмою назвав Франко поетичну збірку «Зів’яле листя» (1896). У ній розкрито глибоку інтимну драму людини, широку гаму почуттів, переживань, роздумів і мрій. Від пробудження почуття герой проходить по життю шляхом відчаю, надії, розчарувань. Надзвичайна музикальність Франкових поезій перетворює їх у широковідомі пісні («Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Чого являєшся мені»).

Наступна збірка — «Мій ізмарагд» — продовжила виступ поета-демократа з питань громадянського обов’язку людини, патріотизму («Україна мовить», «Редоленсія», «Сідоглавому»). Різножанрове спрямування мають поеми І. Франка: сатиричні («Дума про Наума Безумовича», «Лис Микита»), соціально-побутові («Наймит», «Панські жарти»), філософські («Смерть Каїна», «Іван Вишенський», «Мойсей»). Останні з названих творів на високому художньому рівні піднімають важливу для поета проблему вождя і народу, героя і маси.

Поезія І. Франка, П. Грабовського, М. Старицького, Я. Щоголіва збагатила українську літературу розмаїттям тем, мотивів і ритмів, глибиною філософської думки, жанровою багатоплановістю.

Широтою охоплення життя, рівнем художньої майстерності, новаторством українське письменство другої половини XIX ст. посіло помітне місце у світовій літературі.

 

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
І. Нечуй-Левицький.1895 р | Образотворче мистецтво та архітектура
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 793; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.019 сек.