Національна освіта та наука

Тенденції розвитку національної культури

Показником зміни в культурному житті України в умовах УНР є динаміка розвитку національної освіти. У березні 1917 року – відкриті перша українська гімназія в Києві (а всього за роки УНР було відкрито близько 130 гімназій), університет в Катеринославі, консерваторія в Харкові, сільськогосподарський інститут в Одесі. Жовтень 1917 року – Український народний університет в Києві, Учительській інститут в Житомирі, Науково-педагогічна Академія.

Активізується видавнича справа. У 1921 році виходив 121 часопис, 60 газет. Улітку 1918 року створена комісія з організації проекту УАН під керівництвом міністра освіти М. Василенка.

Першим президентом УАН став В. Вернадський (1863-1945) – член партії кадетів, визначний вчений і організатор науки. До 1928 року секретарем академії був А. Кримський (1871-1942) вчений зі світовим ім’ям, сходознавець, славіст, письменник, знав більше 60 мов.

Вернадський Володимир Іванович (1863-1945)

У 1918 році в Києві засновано Близькосхідний інститут, реорганізований в 1920 році в інститут закордонних справ.

Цей період включає в себе і добу злету 20-х рр. покоління «розстріляного відродження», яке вже в 30-ті рр. зазнало тотальних репресій не тільки проти митців, працівників культури, але й звичайних її носіїв, і добу «відлиги» з рухом так званих «шістдесятників», і період подальшої русифікації та утисків української культури.

20-ті рр. в Україні стали періодом небувалого національного-культурного піднесення. Це справді яскравий феномен в історії української культури. Його коріння – в нетривалому, але важливому періоді відновлення української державності 1917-1920 рр. Ця доба дала такий сильний імпульс національного розвитку, що його не змогли зупинити ані братовбивча громадянська війна, ані масова еміграція української інтелігенції, ані тиск тоталітарної держави. Це відродження охопило різні сфери життя, і перед усім – освіту, науку, літературу, мистецтво.

Саме в цей час в освітній сфері було ліквідовано неписьменність населення. У 1921р. було прийнято постанову Раднаркому УСРР, у якій підкреслювалося, що все населення віком від 8 до 50 років, яке не вміє читати й писати, зобов’язане навчатися грамоті російською або рідною мовою за бажанням. Протягом 20-х рр. кількість неписьменних скоротилася з 76 % до 46 % дорослого населення. Держава надавала певні пільги тим, хто навчався. Університети реорганізовували в інститути народної освіти. Навчання було платним, але діти бідних робітників і селян звільнялись від оплати. У 1925 р. діяло близько 18 тис. шкіл, 145 технікумів, 35 інститутів і 30 робітфаків. Багато зробили для розвитку освіти наркоми (міністри) освіти О. Шумський і М. Скрипник.

Наукові дослідження в 20-ті роки зосереджувалися в основному в, яку в 1921 р. перейменували у Всеукраїнську академію наук (ВУАН). Тут було три відділи: історико-філософський, фізико-математичний і соціально-економічний. Найефективніше працювала перша секція, очолювана М. Грушевським, який 1924р. повернувся із-за кордону і був обраний академіком.

У фізико-математичному відділі ВУАН працювала найбільша кількість академічних кафедр – 30. На світовому рівні проводилися дослідження з математичної фізики (М. Крилов), експериментальної зоології (І. Шмальгаузен). Вивчення економічної географії України започаткував Костянтин Воблий, було відкрито перший у світі Демографічний інститут під керівництвом М. Птухи. Плідно працювали у ці роки історик права Микола Василенко, сходознавець Агатангел Кримський та інші науковці. У цей час розвивались також медична та біологічна науки.

Д. Заболотний О. Богомолець, В. Воробйов, О. Корчак-Чепурківський, О. Палладін, М. Стражеско, В. Філатов збагатили медицину новими теоретичними дослідженнями. Великим практичним досягненням в Україні стало те, що вже на середину 20-х років було ліквідовано холеру, віспу, чуму.

У 30-ті роки незважаючи на надзвичайно тяжкі умови розвиток науки не припинився. В Україні вели дослідницьку діяльність наукові колективи. Великих успіхів досягли вчені відкритого 1928 р. у Харкові Українського фізико-технічного інституту (УФТІ). У 1931-1932 рр. у ньому працював І. Курчатов, тут Л. Ландау написав класичну працю з кінетичної теорії плазми; група вчених 1932 р. у складі К. Синельникова, О. Лейпунського, А. Вальтера і Г. Латишева вперше здійснила штучне розщеплення ядра атома літію швидкими протонами. Їхні праці засвідчили народження в Україні центру теоретичної фізики світового рівня.

У Галичині вся українська наука зосереджувалась у Науковому Товаристві ім. Т. Шевченка. У 30-ті роки зв’язки Товариства з Києвом припинилися. Крім того, фінансова криза змусила скоротити адміністративний персонал і гонорари науковцям. Але провідні вчені М. Возняк – історик літератури, І. Зелінський – мовознавець, Я. Пастернак – археолог, І. Витанович – економіст, Ф. Колесса – музикознавець, В. Левицький – математик, В. Кубійович і Ю. Полянський – географи, В. Старосельський – правознавець, М. Панчишин – медик та інші продовжували працювати.

Водночас у цей час науці намітилися певні вульгаризаційні тенденції, що розвивалися під впливом політизації науки та певної ідеологічної ейфорії «комуністичного будівництва», яка охопила широкі верстви українського суспільства у цей період. Методологією науки поступово стають «діалектичний матеріалізм» з властивим йому «класовим підходом» до всіх сфер життя, включаючи й життя наукове. У 20-ті рр. це була лише свого роду «мода», спрямована на певну «популяризацію» наукових досягнень, з якою доводилося рахуватись і серйозним дослідникам.

Дата добавления: 2014-01-07