ГЛОСАРІЙ. Авангард– це яскравий, зухвалий напрям, який пориває з традиціями і стандартним мисленням

Авангард – це яскравий, зухвалий напрям, який пориває з традиціями і стандартним мисленням. Цей стиль став знаком революційних прагнень молоді початку ХХ століття, і в той же час авангард з’явився ще й як своєрідний культурно-естетичний виклик, який претендує на створення нового мистецтва. Саме тому і було вибрано таке позначення нового напрямку – «авангард», що означало «йде попереду» або «передовий загін». Авангард був покликаний для того, щоб зруйнувати звичні уявлення в мистецтві, свідомості та житті. Але це не означає, що авангард породжує лише руїни і уламки. Навпаки, з хаосу виникають зовсім нові, ультрасучасні ідеї, форми, вирази.

Автохтони – корінні жителі, місцеві жителі країни чи території.

Агіогра́фія (грец. άγιος «святий» і γράφω «пишу») (житійна література) — жанр християнської літератури, в якому описується життя святих та аскетів, а також наукова дисципліна, що вивчає історію написання житія. Той хто пише в цій царині називається агіограф.

Акрополь дослівно з грецької — «верхнє місто», найвища, частина давньогрецького міста. Звичайно він був місцем первинного поселення, навколо якого поступово розросталось менш захищене «нижнє місто». Тоді акрополь слугував прихистом для мешканців міста під час воєн.

Анімі́зм (від лат. anima — душа) — віра в існування душі і духів, які керують матеріальним світом. У теорії релігії концепція духовного домінує над концепцією матеріального: наприклад, душа, як безтілесна копія тіла, може існувати самостійно як за життя, так і після нього. Анімізм це також вірування первісних людей, віра в існування духів, одухотворення сил природи, тварин, рослин і предметів, приписування їм розуму, дієздатності і могутності. Звідси виникають погребальний культ, культ предків і розвиток вірувань в загробне існування душі, потойбічне життя. Анімізм тісно пов’язаний з практикою табу (заборони на певні дії, що стосується якоїсь істоти або предмету). Згідно з цими віруваннями, кожна річ в світі має душу або дух. Намагання підкорити сили природи призвело до появи чорної та білої магії.

Ансамбль (фр. Ensemble — сукупність, струнке ціле). Ансамбль — узгодженість, єдність частин, що утворюють що-небудь ціле. Наприклад, комплект одягу з декількох предметів; кілька будинків, витриманих у єдиному стилі (архітектурний ансамбль) і т. п. Архітектурний ансамбль — гармонійна єдність просторової композиції будинків, інженерних споруджень, монументального живопису, скульптури й зелених насаджень.

Антропологія – біологічна наука про походження та еволюцію фізичної організації людини та її рас. Іноді розуміється як сукупність наук про людину, включаючи етнографію, культурну та соціальну антропологію.

Антропоцентризм –філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються, що вона створена Богом «за своїм образом і подобою».

Арка – перекриття отвору в стіні або простору між двома опорами. Вперше арки (кам'яні) з'явилися в архітектурі Стародавнього Сходу. Далі широкого поширення набули в архітектурі античного Риму. За формою арки бувають напівколові, стрілчасті, підково- або кільцеподібні.

Археологічна культура – термін, уживаний для позначення спільності (комплексу) подібних між собою археологічних пам’яток, що відносяться до одного часу і поширені в певній місцевості.

Архітектурні ордери, порядки (лат. ordo, фр. ordre — порядок) — певна структура й художня обробка складових частин стійко-балкової конструкції будівлі.

Балада (фр. ballade, від прованс. ballar — танцювати) — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом.

Бароко (іт. barocco — вибагливий, химерний) — стиль у європейському мистецтві у ХVI -XVIII ст.

Бастіон (фр. bastion від лат. bastilio — «будую укріплення») — п’ятикутна довгочасна (кріпосна) або польова фортифікаційна споруда, що зводилася на кутах кріпосної огорожі, призначалася для вогневого захисту фортечних мурів, ровів і обстрілу місцевості перед укріпленням. Бастіон зазвичай складався з одного або двох земляних валів, на яких розміщувалися гармати. Другий вал, що здіймався над першим, називався «кавальєр». Частина бастіону, відкрита всередину фортеці, носила назву «горжа». Ділянка фортечного муру між бастіоном іменувалася «куртиною». Два бастіони з куртиною утворювали бастіонний фронт, поєднання бастіонних фронтів — бастіонну систему.

Братства – національно-релігійні громадські організації українських і білоруських православних міщан у ХVI —XVIII ст.

Варвар (грец. βάρβαροι, «незрозуміле які») — зневажливий термін, яким позначають людину, представника певного народу або племені, що дійсно або уявно перебуває на доцивілізаційному або нижчому цивілізаційному рівні розвитку. Слово «варвар» має грецьке походження, однак поняття «варвар» і «варварство» має аналоги у інших неелліністичних світоглядних системах світу.

Вертеп (зі старослов’янської — печера) — мандрівний театр маріонеток, поширений головно в Україні, в барокову добу (ХVI — XVIII століття). Мав форму двоповерхового дерев’яного ящика. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив’язану до неї сатирично-побутову інтермедію. Перша, різдвяна, частина вертепу, яку називали «свята», мала більш-менш стабільну композицію, натомість, друга змінювалася залежно від місцевих умов, здібності й дотепності вертепника. До сьогодні зберігся переважно на західноукраїнських землях у вигляді різдвяних вистав на релігійну тематику.

Волхви (відуни, віщуни) — служителі язичницького культу. Були передусім носіями релігійних знань, а також мудрецями, знахарями, лікарями.

Гі́мн (грец. hýmnos — похвальна пісня) — урочистий музичний твір на слова символічно-програмного змісту, вживається здебільшого як символ держави (поряд з іншими атрибутами: прапором, гербом тощо).

Глаго́лиця — поряд з кирилицею, одна з найдавніших слов’янських абеток. Вважається, що саме глаголицю створив св. Костянтин (Кирило). Філософ в 862—863 році для запису священних біблійних текстів слов’янською мовою, а кирилицю розробили його послідовники на основі грецького алфавіту. Зазвичай говорять про два види глаголиці: древнішу «круглу», також відому як болгарська, і пізнішу «ламану», хорватську, яка обмежено використовується в богослужінні до нашого часу. Алфавіт останньої поступово скоротився до 30 символів.

Господарсько-культурні типи – історично сформовані комплекси господарства і культури етносів, які проживають у схожих природно - географічних умовах і знаходяться приблизно на однаковому рівні свого господарсько-культурного та соціально-політичного розвитку.

Готика (італ. gotico, були німецького походження племені готів). Готичний стиль — це художній стиль, що виявився завершальним етапом у розвитку середніх століть культури країн Західної Європи (між серединою XII і XVI століть). Термін «Готика» введений в епоху Відродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським».

Графіті (також ґрафіті, походить від італ. grafficare — дряпати, дослівно «надряпані») — спершу так називали одну з технік настінного малярства. Пізніше цим словом скористалися археологи, використовуючи його як загальний термін на означення всіх видів випадкових написів і малюнків на стінах будинків. Нині це поняття розширило свої межі, під графіті розуміють будь-які неофіційні публічні тексти, разом зі сучасними. Та більше, саме сучасні привертають увагу вчених і журналістів, тому в свідомості людини нашого часу зі словом графіті асоціюється передусім добре відомий їй розпис будинків, прогонів на поверхах, ліфтів, вбиралень тощо.

Громада — форма соціальної (колективної) організації людей, характерна майже для всіх народів. Виникла за часів первіснообщинного ладу. Її ознаками були спільна власність на засоби виробництва та звичаєві форми самоврядування. З розвитком суспільства, майнової нерівності і приватної власності змінювалась і форма общини: родова (матріархат), сімейна (патріархат), сільська (поземельна). З утворенням великого феодального землеволодіння втратила незалежність, перетворившись на залежну від панівних верств організацію безпосередніх виробників. Розпалася з розвитком капіталістичних відносин.

Гуманізм — визнання людини найвищою цінністю в світі, повага до гідності та розуму людини; течія в західноєвропейській культурі епохи Відродження, право на щастя в житті, і вільний вияв природних почуттів і здібностей.

Дикунство — перший ступінь тричленного поділу історії суспільства ( Дикунство - варварство - цивілізація), обґрунтованого еволюціоністами XVIII-XIX ст. Стадія дикунства відповідає первісноообщинному ладові. У період дикунства відбулися процес формування людини і суспільства, а також перші етапи розвитку родового суспільства. Дикунству відповідають переважно привласнювальні форми господарювання та міфологічний світогляд. У процесі розвитку дикунства сформувалися умови для переходу до наступної стадії — варварства, що відповідає кризі первіснообщинного ладу та появі перших цивілізацій.

Діаспора – частина народу, що проживає поза країною свого походження. Діаспори утворилися в результаті насильницького виселення, загрози геноциду та інших соціальних причин.

Дума — ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVI—XVIIІ століть. Дума (козацька дума) — жанр суто українського речитативного народного та героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні.

Духовна культура – система духовних (тобто нематеріальних) цінностей: релігійних, наукових, моральних, естетичних, політичних, правничих тощо. Сюди ж належать види і способи творчої діяльності, спрямовані на створення, збереження та поширення духовних цінностей.

Емаль — (франц. email, від франкського smeltan — плавити) — тонке склоподібне покриття, нанесене на поверхню металевих виробів (див. Емалювання). Виготовляють емалі з кварцу, кварцового піску, соди, крейди, польового шпату, каоліну, бури або інших склоутворюючих матеріалів, додаючи пігменти і допоміжні речовини (окислювачі, модифікатори тощо). Розрізняють Е. технічні й художні. Теxнічними Е. (їх використовували ще в Стародавньому Єгипті та ін. країнах) покривають вироби гол. чин. з чавуну, сталі, алюмінію і сплавів легких металів. Такі Е. поділяють на грунтові (їх наносять на вироби першим, ґрунтовим шаром, що добре зчеплюється з металом) і покривні, якими покривають ґрунтовий шар. Е. іноді наз. глухою (непрозорою) глазур’ю через схожість їхніх властивостей і складу. Технічні Е. захищають вироби від забруднення, впливу к-т і лугів, надають виробам водо-й газонепроникності тощо. Xудожні Е. (фініфть), прозорі й непрозорі, здавна вживались в ювелірній справі для прикрашання діадем, пряжок, обкладинок книг та ін. Залежно від техніки нанесення їх на метал розрізняють кілька видів Е. Перегородчаста Е. заповнює проміжки, утворені припаяними за рисунком тонкими металевими перегородками (Візантія, Х — ХІІ ст., Київська Русь, ХІ-ХІІІ ст., Китай, з ХІV ст.). Виїмчаста Е. заповнює заглиблений малюнок, нанесений на метал різьбленням, гравіруванням, викарбуваний штампом або відлитий (ліможські Е. у Франції, VІ ст.). У стародавніх слов’ян виїмчаста Е. відома з ІІІ — V ст. (напр., прикраси, пряжки тощо). На тер. України Е. нього часу виявлено в Придніпров’ї. У Києві, Вишгороді, Чернігові, Сосниці, Борзні знайдено виїмчасті Е. ХІV — ХVІІ ст. Е. на скані використовували майстри Києва в ХІV — ХVІІІ ст. (А. Серебрянський) і майстри Москви (В. і Ф. Іванови). Розписну (живописну) Е., виконувану пензлем на емалевому грунті з наступним випалом, виготовляли в Росії в ХVІІ — ХVІІІ ст. (мініатюри О. Антропова та ін.), в Києві — у ХVІІ — ХІХ ст. (І. Мищенко, М. Комарницький, I. Шапошников), в Зх. Європі — з ХVІ ст. З ХІV ст. відома Е. на рельєфах та різьбленні, в якій з-під шару прозорого покриття просвічує карбований, литий або гравірований малюнок. У СРСР виготовляються речі, оздоблені різними видами емалі. Відомі центри Е. в СРСР — Ростов-Ярославський, Єреван.

Епос (грец. epos — слово, оповідання) — різновид літературного (поряд з лірикою і драмою) роду, що оповідає про події, котрі буцімто відбувалися у минулому (які немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).

Етнографія (від грецького етнос — плем’я, народ; графо — пишу) — суспільствознавча наука, об’єктом дослідження якої є народи, їх культура і побут, походження (етногенез), розселення, процеси культурно-побутових відносин на всіх етапах історії людства. Концентрує увагу на розробці проблем етно- і націогенезу, етнічної історії, міжнаціональних відносин, етнонаціональних процесів, традиційно-побутової культури, народних знань, побуту, народного мистецтва. Етнографія — це історія народу, яка включає в себе історію його житла, одягу, харчування, його родинного укладу, форм побуту у широкому сенсі цього слова. Це історія його світогляду, народних знань, вірувань і марновірства, обрядів і звичаїв. Останнім часом більшість учених відносять етнографію не до історичної, а до суспільствознавчої науки.

Етнос – стійка міжпоколінна природно та історично сформована на певній території динамічна людська спільнота, що маючи самоназву (етнонім) і усвідомлюючи свою єдність, протиставляє себе всім іншим аналогічним утворенням і відрізняється від них стійкими і своєрідними рисами культури, способом життя, етнічними стереотипами.

Етнічна культура – успадкований від предків комплекс господарського і соціального життя, матеріальної і духовної культури, що визначає стиль життя, виконує етноідентифікуючу роль, дає можливість виділити і протиставити себе іншим етносам.

Європоцентризм – ідеологічна концепція, згідно якої провідна роль у розвитку сучасної цивілізації та культури належала Європі.

Земства (установи) – це виборні органи з представників усіх станів, у губерніях і повітах створювалися земські установи.

Зернь — дрібні золоті, платинові або срібні кульки діаметром від 0,4 мм, які напаїваються в ювелірних виробах на орнамент зі скані. Зернь створює ефектну фактуру, гру світлотіні. Ця техніка стала використовуватися в Прадавній Русі з IX-X століть, звичайно разом з емаллю.

Ієра́рхія (грец. ίεράρχίά, від ίερσς — священний, та άρχή — влада) — поділ на вищі й нижчі посади, чини; суворий порядок підлеглості нижчих щодо посади або чину осіб вищим. У ієрархії між її членами діють вертикальні зв’язки — відносини субординації. У більш широкому розумінні слова ієрархія — це розташування частин або елементів цілого в певному порядку від вищого до нижчого. Термін використовується для описання багатьох явищ, переважно у суспільно-політичних, але інколи і в точних науках.

Ікона (грец. εἰκόνα — малюнок, образ, зображення) — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.

Іконоста́с — стіна з ікон у храмі східного (візантійського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні — солеї, за «царськими» воротами має завісу.

Інтелігенція (від лат. intelligentia; рос. интеллигенция — імовірно з пол. Inteligencja) — суспільний прошарок, в широкому розумінні — люди розумової праці, що заняті у різних галузях культури, освіти, науки, охорони здоров’я, виробництва,і мають для цього відповідну освіту.

Інтерме́дія (лат. intermedius — проміжний, середній) — невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави.

Кант — це триголосна, куплетної будови світська побутова пісня. Виник

він у міському побуті на межі XVI та XVII ст. і продовжував розвиватися протягом двох віків.

Капище — давньослов’янське слово, яким називається простір язичницького храму, розміщене за олтарем і призначене для місця копів (статуй, малюнків богів) або інших сакральних предметів. Використовується на означення язичницького святилища, часто як протиставлення християнській церкві.

Квадривіум — цикл з чотирьох дисциплін вільних мистецтв у початковій школі у середньовіччі: Арифметика; Геометрія; Астрономія; Музика.

Квадривіум йшов за тривіумом.

Кераміка (грец. Κεραμεικος — Керамікос, назва кварталу гончарів в Стародавніх Афінах) — вироби і матеріали, що одержуються внаслідок спікання глин й їхніх сумішей з мінеральними добавками, а також оксидів і їхніх сполук. Кераміка з’явилася в епоху неоліту.

Кири́лиця (біл. Кірыліца, болг. Кирилица, мак. Кирилица, рос. Кириллица, серб. Ћирилица) — одна з двох абеток староцерковнослов’янської мови, що лягла в основу деяких слов’янських алфавітів.

Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті ХІХ ст.

Клейноди козацькі — відзнаки та атрибути влади Української козацької старшини XVI — XVIII ст. До козацьких клейнод належали: корогва (прапор), булава, бунчук, пірнач, гербова печатка, литаври, духові труби, значки, палиці, гармати, тощо.

Книга Псалмів, також Псалти́р — одна з книг Старого Заповіту Біблії. Містить 150 духовних пісень.

Книжкова мініатюра - це невід’ємна складова мистецтва рукописної книги: написання тексту, художнього оформлення, виготовлення оправи.

Колегія – Колегіум. Колегія, -ї, ор. -єю. 1. Об’єднання, корпорація; адміністративний дорадчий або розпорядчий орган тощо: колегія адвокатів, колегія міністерства, військова колегія. 2. Те саме, що колегіум. Колегіум, -у. Закритий середній і вищий навчальний заклад.

Колонізація — заселення незайманих земель або захоплення чужих територій із подальшим їх заселенням.

Контрреформація (реформування католицизму) — рух спрямований на оновлення католицької церкви, виник як реакція на поширення протестантизму. Контрреформація тривала приблизно з 1560 року до кінця Тридцятилітньої війни.

Космополітизм – ідеологія заперечення патріотизму і державного суверенітету етносів, обстоювання необхідності утворення національних об’єднань, відстоювання лозунгу – людина – громадянин світу і т. д.

Кочівництво – рухливі форми господарської діяльності та способу життя, що пов’язані з неосілим господарсько-культурними типами.

Культура – сукупність усіх цінностей створених працею і творчістю людей. Обробка ґрунту, «культивування». Світ свідомого буття людини, створеного людьми в процесі взаємодії з природою та між собою.

Культурогенез – процес зародження матеріальної і духовної культури людства.

Літопис –історико-літературний твір у Київській Русі, пізніше в Україні, Росії та Білорусі, в якому оповідь велася за роками.

Магія – загальна назва обрядів, в основі яких лежить віра в надзвичайну дію людини на предмет природи, тварин та інших людей.

Матеріальна культура – сукупність усіх матеріальних цінностей створених певною культурою, її уречевлена складова.

Масова культура – поняття, що характеризується особливостями творення культурних цінностей у сучасному індустріальному суспільстві, розрахованих на масове використання. У матеріалістично-речовому розуміння – культура повсякденного життя, призначена для засвоєння масовою свідомістю.

Масо́нство (франкмасонство фр. Franc-maçonnerie, англ. Freemasonry), «вільне мулярство») — морально-етичний рух, що виник в XVIII столітті у вигляді закритої організації. Найбільш поширене означення масонства — це «система моралі, викладена в алегоріях та проілюстрована символами»; також — всесвітнє братство, всесвітній Орден: масони — це члени духовно-етичних організацій «вільних мулярів». Масонство — релігійно-етичний рух, який має на меті «освітній» вплив на владні структури та проникнення в них.

Матріархат – термін, яким визначають домінуюче становище жінки в сім’ї та суспільстві.

Меандр — колишня (фрігійська) назва річки Великий Мендерес у західній частині Малої Азії, на території сучасної Туреччини. Згадується у грецькій історії та міфології. Річка дуже звивиста. Від її назви пішли загальна назва плавних річкових звил — меандрів, та процесу їх утворення. Також вона дала назву орнаменту, що складається із завитків.

Менталітет – відносно цілісна сукупність думок, вірувань, які створюють картину світу та зміцнюють єдність культурної традиції.

Мідьорит – графічна техніка глибокого друку; малюнок майбутньої гравюри продряпують на мідній пластині, заповнюють фарбою і відбивають на папері.

Міф – оповідь, яка передає уявлення давніх народів про походження світу, явищ природи, про богів та легендарних героїв; виникає у всіх народів народів на ранній стадій розвитку для пояснення явищ природи.

Моде́рн (від фр. moderne — новітній, сучасний. Інші назви: Арнуво (фр. L'Art Nouveau), Югендстиль (нім. Jugendstil); також часто загальна назва Сецесія (Secession від лат. secessio) — відокремлення) — стильовий напрям у європейському та американському мистецтві (переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві) кінця ХІХ — початку ХХ століть.

Модернізація – осучаснення, зміни у відповідності з вимогами сучасності, вдосконалення.

Моза́їка (фр. mosaique, італ. італ. mosaiko, від лат. musivum, букв. присвячене музам; грец. μοΰσα — муза) — зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток, шпону та інших матеріалів.

Монастир (грец. μοναστήριον — «відлюдне житло», «обитель») — релігійна громада ченців або черниць, що володіє належними їм землями та капіталами, і становила релігійно-господарську організацію.

Монотеї́зм (від грец. μόνος monos — «єдиний» + θεός theos — «бог»; єдинобо́жжя) — віровчення про існування єдиного Бога, Творця всього сущого, видимого і невидимого, творіннями якого є всі інші істоти, як духовні так і фізичні, що відрізняє його від генотеїзму або політеїзму, виключаючи існування інших, рівних йому божественних істот. Зазвичай монотеїсти приписують Богу риси досконалості, такі як всемогутність, всюдисущність, всезнання, а також найвище благо в етичному розумінні.

Визнаними монотеїстичними релігіями вважають три абрамічні релігії: юдаїзм, християнство та іслам, а також новіші релігії, що з’явилися на їхньому ґрунті — сикхізм, растафаріанство, бабізм i бахаїзм. Ідея єдиного Бога також присутня у зороастризмі та більшості різновидів індуїзму.

Москвофільство (москалефільство, русофільство) — мовно-літературна і суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття у 1819 — 1930-х рр. Обстоювала національно-культурну, а пізніше — державно-політичну єдність з російським народом і Росією.

Музи, Мус и, Аоніди (грец. Μοῦσα) — у грецькій міфології дочки Зевса й Мнемосіни, богині поезії, мистецтв і наук. Вони жили на вершинах беотійських гір Гелікон і Парнас, де б’є священне Кастальське джерело, однак їхньою улюбленою оселею були узгір’я Піерії під Олімпом. За місцевостями, де жили музи, вони мали епітети аоніди, аонійські сестри, парнасиди, касталіди, гіппокреніди, піериди.

Народо́вці — суспільно-політична течія серед молодої західно-української інтелігенції ліберального напрямку, що виникла в 60-х роках ХІХ століття у Галичині.

Національна культура – система етнокультурних і соціальних вартостей, символів, інтересів, сподівань, що співзвучні сучасним національним інтересам і настроям етносів.

Національна культура – це сукупність символів, вірувань переконань цінностей, норм поведінки, які характеризують духовне життя певної нації.

Нація – особливий стан розвитку етносу, пов`язаний з творенням державності, національно-державних символів, атрибутів, національної свідомості і культури.

Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов’язано з виникненням скотарства, тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності.

Пантеон – група богів, що належать до певної релігії або міфології.

Пантеїзм – релігійно-філософське вчення, яке ототожнює бога з природою і розглядає природу як втілення божества.

Парусина (перекручене слово «персона», від лат. persona — особа) — твори портретного жанру в Росії і на Україні ХVІІ — ХVІІІ ст. Спочатку під терміном «парусна» розуміли портрет, форма і техніка якого ще генетично пов’язані з іконописом («Портрет царя Федора Іоанновича», «Портрет князя М. В. Скопіна-Шуйського», 1-а пол. ХVІІ ст., та ін.). Згодом, коли цей термін набув поширення в мистецтвознавстві, ним почали називати й історичний портрети певного типу. У них підкреслювалися риси урочистості, станової винятковості; більшість таких зображень аналогічна за композиційною схемою, до якої майже завжди входив обов’язковий атрибут — герб. Термін «парусна» застосовується як до рос., так і до укр. та білорус. портретів. П. малювали з натури.

Патерик — це вид агіографічної творчості, житійний твір морально-етичного змісту, у якому поняття християнського аскетизму розкривається на живих прикладах досконалого, праведного життя монахів.

Пектораль (з лат. пектус - груди) — шийна прикраса, що закривала груди, часом і плечі. Очевидно, походить від частини бойового обладунку, що захищав верхню частину грудей, плечі та горло. Найвідоміший приклад — скіфська пектораль із кургану Товста могила, виявлена у 1971 р. Мозолевським Б. Зберігається у Музеї історичних коштовностей України у Києві і належить до Історичного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України.

Плем’я – одна з найбільших давніх форм етнічної спільності, яка складалася з родів.

Побут – загальний уклад виробничого, сімейного і громадського життя, сукупність способів задоволення матеріальних і духовних потреб людей.

Полемічна література —(від грец. πολεμιχός — войовничий) — літературна творчість церковно-теологічного і художньо-публіцистичного характеру в Україні.

Поліс (грец. πόλις, лат. civitas) — місто-держава, міська громада, особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для Стародавньої Греції та Риму. З певними застереженнями полісами можна називати також фінікійські міста-держави класичного часу (зокрема, фінікійські колонії) та поселення, що їх засновували володарі Азії і Африки за грецьким або римським зразком. Зазвичай під полісом розумілося не поселення як таке, а насамперед міська громада, колектив громадян певного міста. Територія полісу складалася з міста (або міст) та сільської округи (хори), з розташованими на ній землеробськими поселеннями.

Просвіта — Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка (колишнє Товариство «Просвіта») — українська громадська організація культурно-освітянського спрямування.Просвіта (місячник) — щомісячний орган товариства «Просвіта», який виходив у Львові між 1936 і 1939 роками.Товариство «Просвіта», або Руске Народне Просвитне Дружство — просвітнє товариство бачвансько-срімських русинів, засноване 2 липня 1919 у Новому Саді.

Ренесанс (фр. Renaissance — «Відродження») — епоха в розвитку ряду країн Західної та Центральної Європи (в Італії ХІV — ХVІ століття, в інших країнах — кінець ХV — початок ХVІІ століття), перехідна від середньовічної культури до культури нового часу.

Релігія – система поглядів, світоспиймання і світовідчуття, що передають віру людини в існування Бога і мають зовнішні прояви в поведінці, побуті.

Реформа (лат. reformo) — перетворення, що вводиться законодавчим шляхом. Зокрема процес перетворення держави, розпочатий владою з необхідності. Кінцева мета будь-якої реформи — зміцнення та оновлення державних засад, що, однак, не завжди несе за собою поліпшення рівня життя, скорочення державних витрат і навпаки — збільшення доходів.

Реформа́ція (від лат. reformatio) — християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи в ХVІ столітті, спрямований на повернення до біблійних першоджерел Християнства, який набув форми релігійної боротьби проти Католицької церкви і папської влади.

Ритуал – церемонія, дійство здебільшого релігійного призначення, що носить символічний характер, що носить символічний характер; забезпечує згуртованість суспільства, відвертає конфлікти та нейтралізує агресивність; більш сувора форма регулювання поведінки, ніж звичай.

Рід – кровно-споріднена група людей, пов’язана єдиним походженням по материнській чи батьківській лінії.

Рококо -реверсований стиль щодо бароко, що в другій половині ХVІІІ ст. дійшов (з Франції і Австрії) на Україну — до Києва, Львова, а звідси у 1760 — 1770-их pp. Творчим рушієм доби рококо у всіх ділянках культури було еспрі («esprit») на противагу чуттєвості («sensibilité») бароко чи рації («raison») класицизму.

«Розстріляне Відродження» — літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним більшовицьким режимом.

Романти́зм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці ХVІІІ ст. у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку ХІХ ст. в Росії, Польщі й Австрії, а з середини ХІХ ст. охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини.

Сакральний – священний, що відноситься до релігійного культу та ритуалу.

Саркофа́г (дав.-гр. σαρκοφάγος, буквально «пожирає м’ясо»; спочатку — назва породи вапняку) — труна, невелика гробниця. Поширені вже в Давньому Єгипті, античній Греції і Римі, саркофаги часто виготовлялися з цінних матеріалів (дорогих порід дерева або дорогоцінних металів, наприклад, знаменитий золотий саркофаг Тутанхамона) і прикрашалися розписом, скульптурою, написами. Поміщалися в похованнях, храмах. Написи на староєгипетських саркофагах містять ім'я померлого, а також заклинання і молитви звернені до богів і покликаний охороняти і захистити тіло померлого від всякого зла. Староєгипетські саркофаги робили з дерева і покривали мідними позолоченими або золотими листами. Також саркофагом названий об’єкт «Укриття», зведений для ізоляції 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС, що вибухнув.

Символ – предмет, дія, які слугують для умовного позначення будь-якого образу, поняття, ідеї.

Скань, філігрань (від древньорус. «скать» — сукати, звивати; іт. filigrana, від лат. filum — нитка й granum — зерно). Вид ювелірної техніки: візерунок, виконаний з тонкої золотої, срібної, мідної або мельхіорового дроту — гладкої або свитою в мотузочку; візерунок може бути ажурним (окремі ланки споюються між собою) або напаяним на металеве тло. С. часто застосовується в комбінації із зерню й емалями. С. була відома в культурах Прадавнього Сходу, Прадавньої Греції, Етрурії, Прадавнього Рима, потім поширилася на Близькому й Середньому Сході, на Кавказі, у країнах Балканського пів-ва. Зах. Європи й ін. У Росії С., яка прийшла з Візантійської імперії, відома з ХІХ – ХІ ст. Розквіту мистецтво С. досягає в ХІІІ – ХV ст. (Рязанський скарб, ХІІІ ст.; оклади богослужбових книг). З ХІV ст. відома С. у Новгороді (потир із червоної яшми з візерунком зі срібної С., 1329), з ХVІ ст. у Пскову (очелье з ікони Богоматері), з ХVІІ ст. у Мстере Владимирської обл.; у ХVІІ ст. у Золотий і Срібної палатах Московського Кремля виготовляли ґудзика із С., зерню, емаллю, перлами. С. понині використовується в художній промисловості (Красносельский ювелірний промисел у Костромський обл.; с. Казакове біля Павлова Посаду).

Скрипто́рій (лат. писальний, або писальне місце) майстерня рукописних книжок у західноєвропейських монастирях VІ ст. – ХІІ століть. Зазвичай скрипторії були при бібліотеках, тому можна припустити, що там, де були бібліотеки, обов’язково мали бути й скрипторії.

Сма́льта (нім. Smalte, від італ. smalto «емаль») — кольорове непрозоре (заглушене) скло у вигляді невеликих кубиків або платівок, застосовуване для виготовлення мозаїк у декоративно-ужитковому, в т.ч. ювелірному мистецтві.

Ставропігі́я (від грец. «ставрос» і «пігіон» — поставлення хреста) — автономна православна церковна одиниця (церква, монастир, братство), яка підлягає юрисдикції не місцевих ієрархів, а безпосередньо патріархові (у Російській Імперії з 1721 Святішому Синодові) і користується спеціальними правами (догляд над духовенством, іноді навіть над ієрархами).

Класичним прикладом ставропігії можуть слугувати 20 нині діючих монастирів Святої гори Афон в Греції.

Субкультура — сукупність культурних зразків, тісно пов’язаних з домінантною культурою і у той же час відмінних від неї. У антропології — група людей у межах більшого суспільства з відмінними стандартами та моделями поведінки.

Табу – особливі релігійні, моральні, етичні, соціальні та інші заборони на предмети, дії, обряди, слова, думки та ін., порушення яких, за віруваннями, спричиняє нещастя, хвороби і смерть, що посилаються богами і духами.

Темпера (італ. tempera, від temperare - змішувати фарби) — фарби, що готуються на основі сухих порошкових мінеральних пігментів і (або) їх синтетичних аналогів. Сполучною речовиною темперних фарб служать емульсії — натуральні (розведений водою жовток цільного курячого яйця, сік і рослин тощо) або штучні (полімери тощо).

Теракота (від італ. terra — земля, глина і cotta — обпалена) — керамічні неглазуровані вироби з кольорової глини з пористою будовою. Застосовується в художніх, побутових і будівельних цілях. З теракоти виготовляють посуд, вази, скульптури, іграшки, лицювальну плитку та архітектурні деталі. Теракота виготовляється з особливих сортів глини, яка після обпалювання набуває характерну фактуру (від грубозернистої до тонкозернистої, з суцільним чи частковим поліруванням) і колір (від чорного та червоно-коричневого до світлого кремового).

Тиньк —покриття поверхні конструктивного елементу шаром з будівельного розчину, що зроблений з піску і вапна, гіпсу або цементу (синонім — штукатурка). Має місце: теразитовий — виконаний на білому цементі з додатками барвників і мармурової крихти.

Тотемізм – віра в надприродній зв’язок родової групи людей з представниками тваринного чи рослинного світу, предметами чи явищами природи, віра в те, що ці представники, явища чи предмети є предками їхніх родів.

Традиція – спосіб передачі етнічного досвіду від одного покоління до наступного у вигляді звичаїв, правил поведінки і т. д.

Тривіум – цикл з трьох дисциплін вільних мистецтв у середній школі у середньовіччі: Граматика; Риторика; Діалектика. Тривіум йшов до квадривіума.

Унія — союз, спілка, об’єднання, єдність. Походить від лат. unio або лат. union — «союз», «об’єднання». Прихильників унії як правило називають уніатами.

Фольклор (англ. folk-lore, букв. - народна мудрість; народне знання), або Усна народна творчість — художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії. Фольклор — створені народом та існуючі в народних масах словесність (перекази, пісні, казки, епос), музика (пісні, інструментальні наспіви і п’єси), театр (драми, сатиричні п’єси, театр ляльок), танець. Народна творчість, що зародилася у далекій давнині, — історична основа усієї світової художньої культури, джерело національних художніх традицій, виразник народної самосвідомості.

Фі́була (лат. Fibulae — скоба) — металева застібка, яка одночасно виконувала роль прикраси. Як правило, фібула складалася з голки, корпуса і пружини. Фібули відомі з бронзової доби і проіснували до раннього середньовіччя. Фібули часто слугували для защіпання плащів на одному плечі. В археології фібули сприяють датуванню культурних шарів, оскільки форма їх змінювалася впродовж різних історичних періодів. Територія України багата на знахідки фібул імпортованих з Римської імперії, готські фібули. Поза тим, найдавніша відома в Європі форма для відливання пальчастих фібул знайдена біля села Бернашівки Могилів-Подільського району Вінницької області у майстерні слов’янського ювеліра, V – VI ст. н. е. Пружинні бронзові фібули місцевого виробництва знайдено також у поселеннях висоцької культури (VIII – VII ст. до Р. Х.) в межиріччі Збруча і Стрипи. Їх вигнуті спинки прикрашені бронзовими намистинками.

Фетишизм – поклоніння неживим предметам, що нібито мають надприродну силу, здатну допомогти чи зашкодити людині.

Фреска (від італ. affresco – свіжий) – живопис на сирій штукатурці, одна із технік настінного малярства, протилежна до а секко (розпис по сухому). Фресками називають також твір, виконаний у цій техніці.

Цивіліза́ція — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд). Наприклад, Єгипетській цивілізації властиві спорудження пірамід, муміфікація померлих, своєрідне ієрогліфічне письмо тощо. Інколи в одну цивілізацію об’єднують людей однакової віри (Християнська цивілізація, Буддистська та ін.).

Цивілізація — такий щабель розвитку людства, коли власні соціальні зв’язки починають домінувати над природними і коли суспільство починає розвиватися і функціонувати на своєму власному ґрунті. Поняття цивілізація (від лат. civilis — громадський, суспільний, державний, громадянський) введене у науковий словник французьким просвітником Оноре Габріелем Мірабо 1756 року. Під цим визначенням французькі просвітники мали на увазі суспільство, засноване на засадах розуму та справедливості.

Чернь, черні, мн. ні, жен. 1. Те ж, що чернота (застар., прост.). 2. Чорнене срібло, употр. у ювелірних виробах. 3. Те ж, що простонародді, чорний народ (див. чорний в 9 знач.; застар.). || перен. Неосвічене, некультурне середовище, юрба (ритор. презир.).

Шестидесятники — назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла в культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва).

Язичництво (з давньоруської мови «народ», або поганство від лат. paganus — «селянин; язичник») — будь-яка політеїстична релігія, пантеїстичні, а також генотеїстичні вірування, світоглядні системи з погляду монотеїстичних релігій (наприклад, християнства, ісламу). У сучасній науці слово «поганство» є лайливим по відношенню до не монотеїстичних релігій. Більшість монотеїстичних релігій (християнство, мусульманство тощо), переслідували поклоніння багатьом богам, нав’язуючи поклоніння одному богові. Непримиренність із іншими уявленнями про божественне у монотеїстичних релігіях наявна і в наш час.

Ярли́к (від тюркського ярлек — наказ, веління) — грамота від сеньйора підлеглому, якою визнаються права підлеглого на володіння його підконтрольною територією. Отримання грамоти встановлює між надавачем і отримувачем стосунки «господар — слуга». Етике́тка — ярлик на товарі, експонаті, будь-якому іншому продукті виробництва із зазначенням назви, виробника, дати виробництва, терміну придатності. Ярлик — невеликий за обсягом файл, в якому міститься шлях до певного об’єкта.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамович С. Д. Світова та українська культура: Навчальний посібник / С. Д. Абрамович, М. Ю. Чікарькова. – Львів: Світ, 2004. — 344 с.

2. Археологія України: навчальний посібник для студ. іст. фак-тів ун-тів і пед. ін-тів / І.С. Винокур; Ред. Л.Л. Сісіна. - Київ: Вища школа, 1994. - 318 с.: іл.

3. Бокань Володимир. Історія культури України: Навч. посіб. / Володимир Бокань, Леонід Польовий. — К.: МАУП, 2002. — 3-тє вид., стереотип. — 256 с.

4. Жарких М. І. Українська культура: енциклопедичний бібліографічний довідник / М. І. Жарких. - Київ: Мислене древо. – 2007. - 145 с.

5. Жолтовський П. Український живопис XVII - XVIII ст. /. П. Жолтовський. - К.: Наук. думка, 1978. - 327 с.

6. Зязюн І. Культурологія: українська та зарубіжна культура:Навчальний посібник / І. Зязюн, В. Семашко та ін.; Ред. М. М. Закович. -К.: Знання, 2007. - 567 c.

7. Іваньо І.В Про українське літературне барокко / Радянське літературознавство. – 1970. - № 10. – С. 11-15.

8. Історія культури: короткий довідник / Є. П. Поліщук. – К.: Український Цент духовної культури, 2000. – 196с.

9. Історія світової культури: Навч. посібник / Керівник авт. колективу Л. Т. Левчук. – 3-тє вид., стереотип. – Київ: Либідь, 2000. – 368с.

10. Історія світової та вітчизняної культури: навч. посіб. / М.Ф. Юрій. — К.: Дакор, 2007. — 455 с.

11. Історія світової та української культури: Підручник для вищ. закл. світи / В. А. Греченко та ін. – К.: Літера ЛТД, 2005. – 464с.

12. Історія України в особах: Козаччина / Горобець В., Гурій В. – К.: Україна, 2000. - 302 с.

13. Історія української культури / За заг. ред. І. Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994. – 656с.

14. Історія української культури: Зб. матеріалів і документів / Упоряд. Б. І. Білик та ін. – К.: Вища шк., 2000. – 607с.

15. Історія української культури: наук. вид.: у 5 т. Т. 4, кн. 1. Українська культура першої половини XIX століття / Л. Ф. Артюх, В. Г. Балушок, Г. Б. Бондаренко, В. К. Борисенко, Т. М. Виврот; НАН України. — К.: Наук. думка, 2008. —1008 с.

16. Історія української культури: У 5 т. Т. 1. Історія культури давнього населення України / Ю. С. Асєєв, В. Д. Баран, І. А. Баранов, В. П. Белозор, С. С. Бессонова, Я. Є. Боровський, О.А. Брайчевська, М. Ю. Брайчевський, С. Б. Буських; Ред.: Б. Є. Патон; НАН України. — К.: Наук. думка, 2001. — 1134 с.

17. Історія української та зарубіжної культури: Навч. посіб. / С. М. Клапчук ті ін. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 351с.

18. Історія української та зарубіжної культури: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Л. Є. Дещинський, С. В. Терський, Р. Д. Зінкевич, Я. Я. Денісов. — Л.: Бескід Біт, 2008. —252 с.

19. Історія української художньої культури: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. мистец. і культури / В. М. Шейко, Л. Г. Тишевська; Харк. держ. акад. культури. — Х.: Регіон-інформ, 2003. —180 с.

20. Культура і побут населення України: Навч. посібник / В. І. Наулко та ін. – 2-е вид., доп. та перероб. К.: Либідь, 1993. – 288с.

21. Культура України у другій половині ХVІІ - ХVІІІ ст.: Методичні вказівки до вивчення курсу «Історія української культури» / Г. Г. Кривчик. – Дніпропетровськ: ПДАБтаА, 2010. – 20с.

22. Макаров А. Світло українського барокко / А. Макаров. – К.: Мистецтво, 1994. – 247 с.

23. Мирончук В. Д., Ігошкін Г. С. Історія України: Навч. посіб. / В. Д. Мирончук, Г. С. Ігошкін. - К.: МАУП, 2002. - 328 с.

24. Нарис історії культури України / М. В. Попович. — 2-е вид., випр. — К.: АртЕк, 2001. —728 с.

25. Павленко О. П. Культурологія: Посібник для підготовки до іспитів / О. П. Павленко. – К.: Видавець Паливода А.В., 2006. – 176 с.

26. Павлова О. Історія української культури Навчальний посібник / О. Павлова, Ф. Мельничук, В. Грищенко, В. Панталієнко, А. Сироватський, Т. Мисюра. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 368 c.

27. Петро Могила в духовній історії України / В. М. Нічик. – К.: Либідь, 1997. – 396 с.

28. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій: Навч. посіб. / А. К. Бичко, П. І. Гнатенко, А. М. Феоктистовта ін. – К.: Либідь, 1992. – 390 с.

29. Українська культура у ХХ – на початку ХХІ століть. Методичні вказівки до вивчення курсу «Історія української культури» / Укладачі: Г. Г. Кривчик, Ю. Е. Яворський. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2010. –50 с.

30. Українська культура:Коротка історія культурного життя українського народу / Огієнко Іван. – К.: Довіра, 1992. – 141с.

31. Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Упор. С. В. Ульяновська. – К.: Либідь, 1993. – 592с.

32. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / М. М. Закович, І. А. Зязюн, О. М. Семашко та ін.; За ред. М. М. Заковича. — К.: Т-во Знання, КОО, 2000. — 611 с.

33. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / О. Л. Шевнюк. – К.: Знання-Прес, 2002. – 277с.

34. Українська художня культура: Навч. посіб. / За ред. І. Ф. Ляшенка. – К.: Либідь, 1996. – 416с.

35. Українське барокко та європейський контекст / Ред кол. Костюк О.Г., Федорук О.К. та ін. – К.: Наукова думка, 1991. - 254 с.

36. Українське мистецтво та архітектура кінця ХІХ - початку ХХст. / НАНУ. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського. – К.: Наук. думка, 2000. – 240с.

ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ

1. litopys.org.ua/krypcult

2. litopys.narod.ru/istkult

3. izbornyk.narod.ru

4. www.culturalstudies.in.ua

5. www.lib.ua-ru.net

6. www.book-ye.com

Дата добавления: 2014-01-07