Сутність, функції та види грошей

Розвиток форм вартості (обміну) й виникнення грошей.

У розвиненому товарному виробництві всі товари прирівнюються до грошей, які відображують вартість усіх інших товарів. Але перед тим, як вартість того чи іншого товару знайшла свій вираз у грошовій формі, вона пройшла тривалий і складний шлях розвитку.

Питання про походження і природу грошей давно привертало увагу економістів. Вперше його наукове дослідження здійснено А.Смітом. Пізніше велику увагу вивченню цього питання приділив К.Маркс. Він встановив, що вартість у своєму історичному розвитку набула таких форм: проста або випадкова; повна або розгорнута; загальна і грошова. Кожна наступна форма характеризує вищий ступінь розвитку товарного виробництва й обміну.

Перша з названих форм вартості виникла разом із обміном. Просте мінове співвідношення, в якому х товару А обмінюється на у товару В, має такий вигляд: х товару А = у товару В. У такій послідовності товар А виражає свою вартість у товарі В, перебуває в активній відносній формі вартості, а товар В, який виражає вартість товару А, фігурує в пасивній еквівалентній формі вартості. На цій стадії розвитку обміну роль еквівалента не закріплюється за якимось одним товаром.

Оскільки в умовах вияву простої форми вартості кількісні пропорції складалися випадково, то ця форма вартості задовольняла господарські потреби суспільства доти, доки сам обмін мав випадковий характер.

З розвитком виробництва і суспільного поділу праці відбувається швидке зростання товарних мас. Обмін набуває регулярного характеру, визначаються місця, де зустрічаються товаровиробники. Перехід до регулярного обміну зумовив перехід від простої до повної або розгорнутої форми вартості. Її можна виразити так: x товару А = у товару В, або = z товару С, або = k товару D.

Характерним для цієї форми обміну є те, що вартість одного товару може бути виражена в багатьох інших товарах, а кількість випадкових пропорцій скорочується. Але внаслідок появи все нових товарів збільшується ряд еквівалентів, і відносне вираження вартості товару залишається незавершеним. Сам безпосередній обмін товарами ускладнюється, тому товаровиробники вдаються до третіх товарів, які найчастіше зустрічаються на ринку як посередники. У цьому випадку із загальної маси товарів вирізняються головні товари (товари-посередники), до яких прирівнюються всі інші. Цим самим вартість ординарних товарів стала виражатися в споживчій вартості товару-посередника. Поступово останні перетворилися в межах місцевих ринків на загальні еквіваленти, а безпосередній обмін товарів переріс у їх обіг. Це свідчило про перехід до загальної форми вартості, яка може бути представлена у такому вигляді: х товару А, у товару В, z товару С = k товару D.

Поява загального еквівалента вирішила суперечність загальної форми обміну тією мірою, що кожен продавець товару вже мав можливість обміняти свій товар на інший за допомогою товару – еквівалента, що значно стимулювало обмін товарів, а через нього і виробництво.

На тій стадії, коли роль загального еквівалента закріпилася за одним якимось товаром, виникла грошова форма вартості. З розвитком міжнародної торгівлі роль загального еквівалента закріпилася за золотом.

Золото як загальний еквівалент вирізнилося з ряду інших товарів завдяки своїм властивостям, які зробили його найбільш придатним для виконання суспільних функцій загального еквівалента, а саме: однорідність, подільність, портативність, привабливість та тощо.

З появою грошей стає можливим вимірювання вартостей різних товарів, а розвиток форм вартості набуває свого завершення. Подальша історія обміну пов’язана з використанням паперових, кредитних грошей, електронних та інших, що функціонують паралельно з грошовим товаром чи без нього.

Слід зазначити, що сучасна економічна теорія виділяє дві основні концепції виникнення грошей:

1. Раціоналістичну (П. Самуельсон, Дж. Гелбрейт, згідно з якою гроші виникли в результаті домовленості між людьми про введення їх як засобу для обміну товарів. Різновидом цієї теорії є державна теорія, відповідно до якої гроші виникли в результаті рішення органів державної влади.

2. Еволюційну (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс), згідно з якою гроші виникли незалежно від волі людей в результаті розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва й обміну.

Найповніше суть грошей розкривається в їх функціях. В розвиненому товарному господарстві гроші виконували п’ять функцій: міра вартості; засіб обігу; засіб утворення скарбів і нагромадження; засіб платежу; світові гроші.

Функція міра вартості полягає в тому, що гроші виконують роль загального еквівалента, за їх допомогою порівнюються величини вартості всіх інших товарів. І виконують вони цю функцію тому, що самі володіють вартістю. Але виконують її уявно, тобто як ідеальні гроші.

Виконання грошима функції міри вартості передбачає визначення грошової одиниці, яка була б основою для порівняння цін різних товарів.

Ціна – це грошове вираження вартості товару. Для визначення вартості товарів у грошах треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за одиницю. Такою грошовою одиницею в США є долар, в Англії – фунт стерлінгів, які прирівнюються до різної вагової кількості золота. Таким чином, масштаб цін – це вагова кількість металу, прийнятого в певній країні за грошову одиницю. Масштаб цін установлює держава в законодавчому порядку. Він не залежить від зміни вартості грошового металу, бо є фіксованою ваговою кількістю металу.

Друга функція – засіб обігу – пов’язана з тим, що за умов розвиненого товарного обміну безпосередній обмін товарів переріс у товарно-грошовий обіг: товар – гроші – товар (Т-Г-Т). Гроші функціонують уже не уявно, а реально й обслуговують вони акт купівлі-продажу.

Виконання грошима цієї функції і відокремлення змісту грошей від їх номінального значення створили умови для того, що уряди почали випускати в обіг неповноцінні монети, а це підготувало ґрунт для заміни металевих грошей на паперові. У XI ст. вони почали випускатися в Китаї, з 1690 р. – у США, в 1762 р. – в Росії. З 1914 р. майже в усіх країнах припинився обмін банкнот на золото, а під час світової кризи 1929 – 1933 рр. припинився обіг золота взагалі.

Паперові гроші – це лише символи вартості, тобто грошові знаки, які замінюють повноцінні гроші в їхніх функціях як засіб обігу і засіб платежу. Урядом вони вводяться в обіг з примусовим курсом.

Третя функція – засіб утворення скарбів і нагромадження – пов’язана з наявністю повноцінних грошей поза сферою обігу. Гроші затримуються в руках товаровиробників і випадають зі сфери обігу. Цим товаровиробники захищаються від різних випадковостей стихійного ринку, але такі гроші в будь-який час можуть знову повернутися в обіг.

Четверта функція – засіб платежу – виявляється у зв’язку з потребою продажу товарів і послуг за умов відстрочки платежу і реалізується за рахунок різниці між часом виробництва й реалізації ряду товарів або ж за необхідності купівлі товарів за відсутності грошей. У такому випадку продавець виступає як кредитор, а покупець – як боржник.

Розширення функції грошей як платіжного засобу викликало, в свою чергу, потребу у використанні кредитних грошей. Для цієї ролі почали використовуватися векселі, банкноти, платіжні доручення, чеки. Вексель – це документ, у якому боржник підтверджує своє зобов’язання кредиторові в певний термін сплатити грошову суму. Якщо боржник сплатив за векселем, кредитор повертає видане зобов’язання, гроші в цьому разі виконують функцію засобу платежу.

Значного поширення в розвинених країнах світу набули кредитні картки, завдяки яким ефективніше здійснюються взаємозв’язки між господарюючими суб’єктами й прискорюється грошовий обіг. Кредитна картка – це платіжно-розрахунковий документ, який банк видає своїм вкладникам для оплати необхідних товарів і послуг, у тому числі придбаних у кредит.

Розвиток міжнародного поділу праці та міжнародного ринку привів до виникнення п’ятої функції грошей – світові гроші. Цю функцію найкраще виконувало золото. Нині як міжнародний платіжний і купівельний засіб використовують резервні національні валюти: долар США, євро та інші конвертовані валюти. Проте, обслуговуючи міждержавні ринкові відносини, світові гроші використовуються, головним чином, як засіб платежу. Торгові й фінансові операції опосередковуються не наявними грошовими знаками, а шляхом зарахування боргових зобов’язань через банки. Якщо під час цих розрахунків виникає заборгованість, вона покривається золотом або валютою тієї держави, якій сплачується борг.

Відповідно до різних форм грошей та виконуваних ними функцій розрізняють певні типи законів грошового обігу. Грошовий обіг – це безперервний рух грошей для забезпечення суспільного відтворення й реалізації суспільного продукту. Грошовий обіг складається з готівкового й безготівкового грошового обігу. У ринковій економіці будь-якої країни переважна частина грошового обігу зосереджена в безготівковому обігу, який здійснюється шляхом оплати покупок і боргів перерахуванням грошових сум з рахунку на рахунок без використання грошей у готівковій формі.

Закон грошового обігу в його найбільш абстрактній формі виражається формулою:

Кn=СЦ/О,

де Кn – кількість необхідних для товарного обігу грошей у певному році;

СЦ – сума цін товарів;

О – середня кількість оборотів за рік кожної грошової одиниці.

Виходячи з цієї формули, кількість грошей, яка обслуговує товарообіг, перебуває в прямопропорційній залежності від суми цін сукупної товарної маси і в оберненопропорційній – від швидкості обігу грошей.

Закон грошового обігу зазнає істотної зміни в зв’язку з обігом платіжних засобів (векселів, банкнот, чеків) і набуває такого вигляду:

Кn=СЦ-К+П-ВР/О,

де Кn – кількість грошей в обігу;

СЦ – сума цін товарів;

К – сума цін товарів, проданих у кредит;

П – платежі, за якими наступив строк оплати;

ВР – взаємні розрахунки;

О – середня кількість оборотів грошової одиниці.

У західній економічній літературі для визначення кількості грошей користуються формулою, запропонованою американським вченим І.Фішером, MV=PQ, звідки

M=PQ/V,

де М – грошова маса;

Р – рівень цін;

Q – придбана кількість товарів;

V – швидкість обігу грошей.

Дата добавления: 2014-01-07