Загальні засади адміністративної реформи

ТЕМА 9. АДМІНІСТРАТИВНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

План

1. Загальні засади адміністративної реформи.

2. Реформа публічної адміністрації.

4. Реформа адміністративного права.

Рекомендована література

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // ВВРУ. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 7.10.2010 р. // ВВРУ. – 2011. – № 9. – Ст. 58.

3. Закон України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року// [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.zakon.rada.gov.ua.

4. Постанова Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію урядових органів» від 28 березня 2011 року № 346// [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.zakon.rada.gov.ua.

5. Концепція адміністративної реформи в Україні: Затверджено Указом Президента України від 22.07.1998 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 21. – Ст. 943.

6. Указ Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9.12.2010 р. // Офіційний вісник Президента України. – 2010. – № 32. – Ст. 1026.

7. Адміністративна реформа – історія, очікування та перспективи / Упорядник В.П. Тимощук. – К.: Факт, 2002. – 100 с.

8. Адміністративна реформа для людини: Науково-практичний нарис / За заг. ред. І.Б. Коліушка. – К.: Факт, 2001. – 72 с.

9. Відповідальність у державному управлінні та адміністративне право / За заг. ред. Авер’янова В.Б. – К.: Юрнаукацентр, 2001. – 70 с.

10. Теоретичні та практичні проблеми правового забезпечення соціально-економічного та політичного розвитку суспільства і держави: Моногр. / В.Ф. Опришко, Ф.П. Шульженко, О.О. Гайдулін та ін.; за заг. ред. В.Ф. Опришка, Ф.П. Шульженка. – К.: КНЕУ, 2006. – 699 с.

11. Шумило-Тапіола О. Адміністративна реформа в Україні – крок назустріч ЄС? // Дзеркало тижня. – 11 грудня 2010 р. – №46.

12. Галунько В. В. Напрями адміністративної реформи в Україні / В. В. Галунько // Форум права. – 2011. – № 1. – С. 199–205 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-1/11gvvrvu.pdf

Україна взяла курс на створення правової держави, що поставило вимогу кардинального реформування всіх сфер суспільно-публічного життя. Насьогодні Україна потрапила в складну політичну і економічну ситуацію у зв’язку з чим постає багато нових, важливих питань, які слід вирішувати в найкоротші терміни. Відразу після здобуття незалежності, Україна не змогла ефективно і вдало провести адміністративну реформу в зв’язку з тим, що в перші роки незалежності постало безліч питань, які потребували негайного вирішення. Але вже зараз є достатньо умов для її втілення.

Важливим чинником виходу із трансформаційної кризи українського суспільства є створення сучасної, ефективної системи публічного управління. Необхідність формування нової системи публічного управління як інструменту подолання кризи в Україні до останнього часу недооцінювалась.

Нова система публічного управління в Україні має бути створена шляхом проведення адміністративної реформи.

В першу чергу необхідно визначитись, що ми розуміємо під адміністративною реформою. В сучасних українських умовах адміністративна реформа – це комплекс політико-правових заходів, які полягають у структурних, функціональних та державно-службових перетвореннях, насамперед у сфері виконавчої влади, з метою перетворення її з владно-репресивного механізму на організацію, що служить суспільству, і створення на цій основі ефективної системи публічного управління.

Існуюча в Україні система публічного управління залишається в цілому неефективною, вона еклектично поєднує як інститути, що дісталися у спадок від радянської доби, так і нові інститути, що сформувалися у період незалежності України. Ця система є внутрішньо суперечливою, незавершеною, громіздкою і відірваною від людей, внаслідок чого існуюче публічне управління стало гальмом у проведенні соціально-економічних і політичних реформ.

Тому зміст адміністративної реформи полягає, з одного боку, у комплексній перебудові існуючої в Україні системи публічного управління всіма сферами суспільного життя. З іншого – у розбудові деяких інститутів публічного управління, яких Україна ще не створила як суверенна держава.

Метою адміністративної реформи є поетапне створення такої системи публічного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй стати впливовим чинником у світі та Європі. її метою є також формування системи публічного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей, а головним пріоритетом її діяльності буде служіння народові, національним інтересам. Ця система буде підконтрольною народові, прозорою, побудованою на наукових принципах і ефективною. Витрати на утримання управлінського персоналу будуть адекватними фінансово-економічному стану держави.

Для досягнення мети адміністративної реформи в ході її проведення має бути розв’язано ряд завдань:

1) формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління;

2) формування сучасної системи місцевого самоврядування;

3) запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг;

4) організація на нових засадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;

5) створення сучасної системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів;

6) запровадження раціонального адміністративно - територіального устрою.

Адміністративна реформа має здійснюватись у кількох напрямках.

Перший – це створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні.

Другий - це формування нових інститутів, організаційних структур та нової системи публічного управління.

Третій – це кадрове забезпечення нової системи публічного управління.

Четвертий – це зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ функціонування публічного управління.

П’ятий – це наукове та інформаційне забезпечення системи публічного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.

Реформування організаційних структур виконавчої влади є найбільш складною проблемою адміністративної реформи в Україні. Після проголошення державної незалежності в Україні обсяги управлінської діяльності зросли у деяких сферах у 20 – 30 разів, а окремі з них (оборона, зовнішня політика) – були створені заново. Тому характерний для радянських часів метод реформування апарату управління шляхом його скорочення сьогодні не можна розглядати як ефективний. Тут потрібен системний підхід, який дозволяє визначати оптимальну для потреб України кількість та структуру органів виконавчої влади.

Як відомо, у ході системних перетворень Україна зіткнулася з проблемами організації виконавчої влади нового типу. Існуюча структура уряду України є однією із перепон на шляху до економічного зростання. Міністерства не змогли виробити і реалізувати ефективну політику, щоб зменшити масштаби тіньової економіки, запобігти погіршенню стандартів у сфері охорони здоров’я та освіти, збільшенню нерівності у розвитку регіонів і зубожінню значної частини населення. Державна служба є неефективною, бо вона ще не повністю трансформована в інституцію, що забезпечує реалізацію державної політики.

Визначені у Концепції заходи реформування ґрунтуються на вироблених світовою практикою принципових засадах функціонування виконавчої влади у демократичній, соціальній, правовій державі, серед яких ключове значення мають такі:

• пріоритетність законодавчої регламентації функцій, повноважень та порядку. діяльності органів виконавчої влади;

• незалежність здійснення функцій та повноважень виконавчої влади від органів законодавчої і судової влади у межах, визначених Конституцією і законами України;

• здійснення внутрішньої за діяльністю органів виконавчої влади та їх посадових осіб, насамперед, з позиції забезпечення поваги до особи та справедливості, а також постійного підвищення ефективності публічного управління;

• відповідальність органів виконавчої влади, їх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами, права яких були порушені;

• запровадження механізму контролю за функціонуванням виконавчої влади з боку суспільства через інститути парламентської і прямої демократії, передбачаючи, що вищі посади в ключових органах виконавчої влади є політичними посадами;

• принципи ефективності, відкритості та доброчесності в роботі уряду та інших органів виконавчої влади.

Реформування державної служби в Україні покликано забезпечити підбір і розстановку високопрофесійних, чесних і патріотично налаштованих кадрів апарату управління. У ході адміністративної реформи необхідно законодавчо унормувати інститут служби в органах місцевого самоврядування (муніципальної служби).

Виконавча влада, реалізуючи призначення демократичної, соціальної правової держави, створює основні засади для реалізації прав і свободи громадян, а також надання їм широкого кола державних, в тому числі управлінських послуг. Держава цілеспрямовано мінімізує своє втручання в життєзабезпечення громадян і бере на себе лише ті послуги, які в даний період розвитку суспільства в змозі гарантувати і неможливо знайти на ринку послуг. Вона постійно прагне дерегулювання, тобто передачі своїх функцій механізмам ринкової саморегуляції і недержавним інституціям. Цей процес має ґрунтуватися на тому, що:

1) надання послуг з боку виконавчої влади повинно бути спрямовано на задоволення потреб особи і суспільства. Тому потрібно визначити перелік відповідних послуг, які потрібні громадянам, а також критерії оцінки якості та ефективності їх надання;

2) соціальні процеси повинні регулюватися з боку держави лише у разі, якщо це обумовлено інтересами всього суспільства. Відносини між споживачами та постачальниками товарів і послуг регулюються ринком, окрім тих випадків, коли він не може адекватно задовольнити потреби суспільства;

3) управлінські послуги повинні бути платними тільки у випадку, коли громадянин має вибір – чи користуватися цією послугою, чи ні;

4) управлінські послуги повинні надаватися, насамперед, на низових рівнях структури виконавчої влади, що забезпечить їх наближення до споживачів. У деяких випадках надання послуг на більш високому структурному рівні може бути обумовлено потребами економіки чи вимогами до якості надання послуги.

Дата добавления: 2014-01-07