КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови
План Лекція 2. Основи культури української мови 1. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови. 2. Комунікативна професіограма фахівця. 3. Словник у професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури. 4. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул Література Основна 1. Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 536 с. 2. Кацавець Г. М., Паламар Л. М. Мова ділових паперів: Підручник. – 2-ге вид., К.: Алеута, 2005. – 328 с. 3. Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 592 с. Додаткова 1. Барановська Л. В. Навчання студентів професійного спілкування. – Біла Церква, 2002. – 2565 с. 2. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. 3. Климова К. Я. Основи культури і техніки мовлення: Навч. посібник. – 2-е вид., випр. і доп. – К.: Ліра – К., 2007. – 240 с. 4. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2006. 5. Українська мова. Енциклопедія / Редкол. Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співавтори), М. П. Зяблюк та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 2000. – 752 с. Словники 1. Великий тлумачний словник української мови: Близько 40000 слів/ уклад. Т. В. Ковальова. – Х.: Фоліо, 2005. – 768 c. 2. Головащук С. І. Правописний словник. – К., 1999. – 607 с. 3. Дзюбишина-Мельник Н.Я., Дужик Н.С., Єрмоленко С.Я. та ін.: Культура мови на щодень / Дзюбишина-Мельник Н.Я., Дужик Н.С., Єрмоленко С.Я. та ін. – К.: Довіра, 2000. – 169 с. 4. Демська О., Кульчицький І. Словник омонімів. – Львів: Видавництво «Фенікс», 1996. – 224 с.
5. Жайворонок В. В. Велика чи мала літера? Словник-довідник. Близько 10000 номінацій. – К.: Наукова думка, 2004. – 203 с. 6. Коломієць М., Морозова Л. Словник іншомовних слів: Близько 3000 слів. – К.: Освіта, 1998. – 190 с. 7. Мацько Л. И. Русско-украинский и украинско-русский словарь: Отличающаяся лексика / Л. И. Мацько, О. М. Сидоренко, С. В. Шевчук. -2-е изд., доп. – К.: Вища школа, 1995. 8. Новий російсько-український словник-довідник: Близько 65 тис.слів / С. Л. Єрмоленко, К. В. Ленець, Л. О. Пустовіт. – К.: Довіра, 1996. – 798 с. 9. Полюга Л. М. Словник антонімів української мови / За ред. Л. С. Паламарчука. – 2-е вид., доп. і випр. – К.: Довіра, 2001. – 275 с. – (Словники України). – Бібіліогр.: с. 197 – 198. 10. Словник скорочень в українській мові/ Уклад. Н. Д. Гула та ін.; ред-упоряд. В. В. Жайворонок, М. М. Фещенко; за ред. Л. С. Паламарчука. – К.: Вища шк., 1988. – 512 с. 11. Ужченко В. Д. Фразеологічний словник. – К.: Освіта, 1998. – 224 с. 12. Український орфографічний словник / Уклад. М. М. Пещак та ін. – 3-тє вид., перероб. та доп.– К.: Довіра, 2002. – 1006 с. 13. www.mova.info Усебічному розвиткові особистості сприяє висока культура мови – дотримання мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Культура мови – це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули привітання, прощання, побажання, запрошення. Вони змінюються залежно від ситуації спілкування, від соціального стану, освітнього, вікового рівнів, від статі тих, хто спілкується.Відтак поняття «культура мови» включає в себе два ступені опанування літературної мови: правильність мови, тобто дотримування норм літературної мови, і мовна майстерність, тобто не тільки дотримування літературних норм, а й уміння вибирати із співіснуючих варіантів найбільш точний, стилістично і ситуативно доречний, виразний. Тому, що висока культура мови передбачає високу загальну культуру людини, культуру мислення, свідому любов до мови.
Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови пов’язана з соціологією та психологією не тільки в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості. Культура мови покликана оцінювати доречність, доцільність або недоречність, недоцільність використання різних засобів мовного вираження. Вона виступає тим чутливим інструментом, що першим помічає явища в лексиці, фразеології, граматиці, підказує мовцям стилістичне забарвлення мовних форм, попереджає про втрату словом його інформативного й емоційного заряду. Головним завданням культури мови є: · виховання навичок літературного спілкування; · пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови, вимові та наголошенні; · несприйняття спотвореної мови, або суржику. Коротко схарактеризуємо основні комунікативні ознаки культури мови: · змістовність (потрібно продумувати текст і основну думку висловлювання; розкривати їх повно; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає); · логічність і послідовність (говорити й писати логічно, зв’язно, за написаним або продуманим планом (тезами); дбати про переходи («місточки»), висновки, узагальнення; уникати логічних помилок); · точність (добирати слова й будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання; при потребі користуватися тлумачним словником); · багатство (використання різноманітних мовних засобів, уникання невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій); · правильність (дотримання мовних норм); · виразність і образність (добирати слова й будувати речення так, щоб якнайточніше передати думку, бути оригінальним і вміти впливати на співрозмовника); · доречність (ураховувати, кому адресовано висловлювання, прогнозувати, як воно буде сприйняте співрозмовником за певних обставин спілкування).
Мова усного професійного спілкування, окрім названих ознак, включає й такі: · відповідність між змістом і мовними засобами; · відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення; · відповідність між мовними засобами та стилем викладу; · вживання сталих словосполучень; нешаблонність у побудові висловлювання; · виразність дикції; · відповідність інтонації мовленнєвій ситуації. Відтак, культура мови в житті професійного комунікатора відіграє провідну роль. Головна складність в оволодінні усним мовленням полягає у необхідності визначити на слух, інтуїтивно доцільність або недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови у кожному конкретному випадку. За висловом французького письменника Ф.Ларошфуко, «істинне красномовство полягає в тому, щоб сказати все, що треба, але не більше». Отже, багато говорити й багато сказати – поняття нетотожні. Культура мови людини безпосередньо залежить від багатства її індивідуального лексикону (словникового запасу). До того ж, багатство мови визначається й смисловим насиченням слова, що створюється правильним і доречним застосуванням в усному мовленні синонімів, омонімів, паронімів, багатозначних слів. Емоційне забарвлення текст отримує завдяки використанню різних суфіксів, фразеологізмів, прислів’їв та приказок. А значно збіднюють мову, роблять її невиразною штампи та канцеляризми (наприклад: спрямувати увагу на виконання завдань замість старанно виконувати завдання). Подібні вислови доречні в офіційно-діловому спілкуванні, де в певних ситуаціях виникає необхідність їх вживання. Оскільки поняття мова й мовлення взаємозалежні, варто поряд з поняттям культура мови вирізняти й культура мовлення. Культура мовлення – це система вимог, регламентацій щодо вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній і писемній). Проблема культури мовлення проявляється в таких основних аспектах: нормативність, естетичність, поліфункціональність мовлення.
Нормативність – це дотримання правил усного й писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту тощо. Нормативність – це "технічна" сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів. Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіантність на фонетичному, лексичному й граматичному рівнях. Наше завдання – розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови, мовленнєвої ситуації. Естетичність мовлення – це реалізація естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних потенцій мови. Оптимально дібраний темп і звучність мовлення, уникнення нагромадження приголосних чи голосних, різноманітність синтаксичних конструкцій, доречність цитати чи фразеологізму, прислів'я чи приказки, тропів чи фігур, узагалі нестандартність мовлення – усі ці та інші резерви мови. Поліфункціональність мовлення – це забезпечення застосування мови в усіх перелічених аспектах, у кожній сфері спілкування. Коли ж людина змушена через необхідність вживати слова іншої мови, то є підстави говорити хіба що про культуру повторного суржика. А саме в такій ситуації опиняються зараз мовці в технічній, виробничій, діловій та деяких інших сферах. Культура мовлення несумісна з багатослів'ям, словоблуддям, фальшивою патетикою, славослів'ям. Культура усного ділового мовлення передбачає багато чинників, що визначають рівень мовлення комунікатора: · знання норм літературної мови; · ерудиція і світогляд людини; · культура мислення; · ступінь володіння технікою мислення; · психологічна і комунікативна культура мовця; · вміння працювати в колективі; · вміння коректно викладати свої думки; · мовне чуття; · професійна підготовка тощо. Таким чином, традиційно усталена регламентованість ділового спілкування вимагає уважного ставлення мовця до використання мовних засобів.
Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 3639; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |