Мова як суспільне явище. Основні функції мови

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1 Большая советская енциклопедія Т3 стр.

1 Енохович А.С. Краткий справочник по физике [Текст]/А.С.Енохович. М.: Высш. Школа, 1976. – 288 с.

Мова - це єдина, цілісна, складна система знаків: фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання пред­метів, явищ об'єктивної дійсності та понять, є засобом спілкування, обміну думками і формування думок.

Мова - явище фізичне, фізіологічне, антропологічне, суспільне. Умова його існування - людське суспільство. Це феномен людської цивілізації. Зв'язок мови й суспільства обопільний. Вона - одна з го­ловних ланок ланцюга "суспільна свідомість - праця - мова", що ро­бить людину власне людиною. Мова - найважливіше знаряддя соціа­лізації людини. Суспільна сутність людини виявляється уже в тому, що вона щодня спілкується, пристосовується до свого оточення, зміц­нює суспільні зв'язки, взаємодіє зі суспільними групами.

Мова - засіб спілкування, мислетворення, інтелектуального та ес­тетичного освоєння світу, нагромадження і збереження людського до­свіду, а також умова подальшого поступу усього людства.

Мова лежить в основі духовного єднання людей у певну спільноту, вона є „найдосконалішим, незамінним засобом етнічної (національ­ної) єдності" (В. Чапленко), „найголовнішим і найміцнішим цемен­том, що об'єднує етнографічний народ і перетворює його в свідому націю" (І. Огієнко). У ній виявляється генотип нації, досвід її буття, закладено код нації, її ментальність. Мова - найважливіша ознака на­ції і засіб репрезентації її у світі.

Формою існування мови є мовлення - конкретний, практичний вияв мови, „мова в дії-", реалізація мови у різних сферах життєдіяльності.

Щоб осягнути роль мови в суспільстві, варто розглянути її функції, важливі для суспільства взагалі і для кожного окремого носія мови. Узагальнити їх можна як функції спілкування, повідомлення і впливу.

Комунікативна функція.

Мова є засобом спілкування і порозуміння між людьми.

Це одна з найголовніших соціально-практичних функцій мови. Вона є важливою для кожної людини, для існування суспільства і для життя самої мови.

Усе життя людини - це її спілкування з оточенням і взаємний вплив один на одного. Спілкування, стосунки з іншими людьми - життєва доконечна потреба, а водночас і найбільша розкіш, яка дає щастя. Не­можливість спілкуватися означає важку і гнітючу самотність.

Досліджуючи закони спілкування, психологи визначили, що контакти людини зі світом вкладаються у сім кіл спілкування, перше з яких - це сім'я, де вона народилася, а наиширше, сьоме, - спілкування зі світом (цьому сьогодні сприяють розвинені інформаційні технології). Поміж ними - стосунки між друзями, партнерами, колегами, „службовими людьми", земляками. У кожному з цих кіл людина формує свою мовну поведінку. Професійне спілкування - одна з важливих ланок цього ланцюга.

Мова - засіб обміну інформацією у всіх суспільно важливих сфе­рах комунікації: політиці, науці, у галузі економіки, виробництві і ді­ловій сфері, в освіті, культурі та ін. Обслуговуючи потреби суспільст­ва у забезпеченні інформаційних процесів, мова утверджує свою полі-функціональність, повнокровність і силу. Спілкування дає життя самій мові, адже мова, якою ніхто не спілкується, стає мертвою.

Мова - це універсальний засіб спілкування. Описи усіх можливих знакових систем, які спроможні передати інформацію, лише доводять, що це „роди мов", - мова зору, слуху, дотику. „Без розуміння мови немає мови взагалі"1. Невербальна комунікація є похідною від мовної комунікації, бо всі можливі знаки і сигнали нам щось „промовляють".

Мислетворча функція.

Мова - засіб людського мислення: творення, оформлення і вира­ження думки.

Мова - це „дійсність думки", „тіло думки". Вона не є відображен­ням світогляду, який склався, а діяльністю, що його становить. Мис­лити - означає оперувати мовним матеріалом, словами, реченнями. Без цього органічного зв'язку мовлення і пізнавальна діяльність людини неможливі. Мислення - це внутрішнє мовлення.

Кожний момент діяльності зумовлюється думкою і її носієм - мовою.

Номінативна функція.

Мова є засобом називання усіх предметів, ознак, дій, кількості, усьо­го навколишнього світу, реальних та ірреальних сутностей. Цей про­цес науковці називають лінгвалізацією, або омовленням світу.

Попри однаковість реалій, кожна нація бачить світ по-різному. Укра­їнська мова - це самобутня мовна картина світу української нації. По­рівняймо: українське слово лікарня пов'язане зі словами лікувати, ліки, тоді як російське больница асоціюється зі словами болеть, боль; укра­їнське шанувальник має зв'язок зі словами шанувати, пошана, а ро­сійське поклонник — зі словами поклоняться, поклонение. Разом з іншими факторами етнотворення мова формує національний менталі­тет, національну культуру і духовність нації. В основі українського менталітету закладена „природа світовідчуття, оригінальна цивіліза-ційна рефлексія на навколишній світ"2. Омовлені загальнолюдські по­няття існують поряд із національно вагомою лексикою з мовного і со­ціально-культурного простору саме української нації, напр.: лани ши­рокополі, садок вишневий, дівчина як калина, доля стелиться рушниками, чорнобривці посіяла мати, День злуки, тридцятикіло-метрова зона відчуження, скнилівська трагедія, Помаранчева рево­люція та ін.

Процес омовлення світу можна уявити і як щоденні відкриття ма­лої дитини, яка пізнає світ за допомогою мови: називання предметів (іменники), дій (дієслова), ознак (прикметники) - ось її перші дотор­кання до усього навколо; і як потужний Ніагарський водоспад інфор­мації, що сходить на нас завдяки поступу людства. Назвімо, наприк­лад, нові спеціальності, що з'явилися останніми роками на економіч­них факультетах: „Менеджмент організацій", „Інформаційні системи в менеджменті", „Банківська справа", „Фінанси і кредит", „Економіч­на соціологія", „Економічна статистика" та ін. Кожна із цих галузей має свою потужну терміносистему

Пізнавальна функція.

Мова - засіб пізнання світу і накопичення людського досвіду.

У пізнанні нового, раніше не відомого мова є обов'язковим чинни­ком. „Роль думки і мови в пізнанні світу нагадує прокладання тунелю: думка у мовній формі вгризається в породу невідомого і застигає у вигляді кріплень, без яких тунель обвалився б"3.

Мова - енциклопедія людського досвіду усіх попередніх поколінь. Думки, виражені за допомогою мови, збереглися на камені і глиняній табличці, на пергаменті і папері. „Вся людська культура й цивілізація нерозривно зв'язані з цим величезним сховищем людських знань і до­свіду, що їх нагромаджено за весь час існування людства як суму знань видатних людей усіх поколінь"4. Вивчаючи інші мови, ми пізнаємо інший світ, іншу культуру і збагачуємо свій досвід і знання.

Культурологічна функція.

Мова - носій культури, засіб нагромадження суспільно-історично­го, культурного надбання народу - творця мови.

Оволодіваючи мовою, людина опановує і культуру народу. Мова -„генофонд культури" (О. Гончар), „жива схованка людського духу" (П. Мирний). Вона духовно єднає покоління, дає змогу сягнути куль­турних скарбів минулих століть.

Мова - це міст між культурами. Через мову можна глибше пізнати традиції і здобутки чужої культури. Українська мова - це ключ до ба­гатої української культури.

Естетична функція.

Мова - засіб творення позитивних емоцій, краси.

Естетика мови - це ресурси і можливості мови виступати в кон­тексті мистецтва. Словесне мистецтво - це творення художніх образів у всіх родах і жанрах літератури, у публіцистиці, ораторському слові. Творчість Гомера, Есхіла, Данте, Шекспіра, Байрона, Шіллера, Гюґо, Бальзака, Бічер-Стоу, Марка Твена, Пушкіна, Льва Толстого, Достоєв-ського - це сторінки світової величі мистецтва слова, які не залишать байдужими жодного, хто до них доторкнеться. Український фольклор, пісні, мистецьке слово І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Рильського, О. Гончара та інших наших великих майст­рів слова - невичерпне джерело естетичної насолоди.

Однакове задоволення, позитивні емоції ми маємо від слова писем­ного і живого, якщо митець уповні виявив естетичний потенціал сло­ва або якщо воно звучить досконало. Читання художньої літератури, заучування напам'ять улюблених віршів - це виховання відчуття кра­си мови, примноження краси нашого буття.

Експресивна функція.

Мова є засобом вираження внутрішнього світу людини.

Мову вживають не лише для простого повідомлення, а й для вияву своїх переживань, почуттів, емоцій. Радість, щастя, здивування, сму­ток, гнів, неспокій та глибинні порухи почуттів людини розкриваються для інших через мову. А вся система мовних засобів, що висловлюють світ емоцій, віддзеркалює неповторність світобачення і світовідчуття української нації, особливості морально-етичних принципів і релігій­них настанов.

Ідентифікаційна функція.

Мова є засобом ототожнення в межах певної спільноти.

Вона єднає між собою представників певної нації у часі і просторі. Завдяки мові ми усвідомлюємо себе українцями, відчуваємо свою спіль­ність з тими, хто далеко від нас, із тими, хто жив до нас. Мова - це той „найважливіший, найдорожчий і найміцніший зв'язок, що з'єднує від-жилі, живі й майбутні покоління народу в одне велике історичне живе ціле. Вона не тільки виражає життєвість народу, але є саме це життя" (К. Ушинський).

Мова консолідує націю. „Національно-мовна свідомість об'єднує народ як у науково-культурному житті, так і в суспільно-політичному, спрямовує його на діяння. Мова - довговічніша за будь-яку форму су­спільної організації. Випливаючи з непізнаних глибин людської при­роди, вона стає цементуючим ферментом нації"5. Ця функція пов'яза­на з набуттям національної гідності.

Етична функція.

Мова - засіб дотримання норм поведінки, моральних правил.

Досягається це існуванням сукупності мовленнєвих етикетних фор­мул та настанов щодо їх використання. Ввічливість, чемність, тактов­ність, шанобливість, стриманість - визначальні ознаки українського мовленнєвого етикету.

„Етичне в мові, - зауважує Н. Бабич, - це конкретно-історична сис­тема мовних засобів (ресурсів) відповідно до форми моральної свідо­мості й поведінки людини, що передбачає ефект добра"6. Слово добро­зичливе, добродарне має бути в основі етики спілкування.

Фатична функція.

Мова є засобом фатичного спілкування.

Фатична комунікація (дослівно - беззмістовна, пуста) - це обмін неінформативними з погляду реальної комунікації повідомленнями, які виконують важливу етикетну функцію, „своєрідна мовна гра, яку зобов'язані підтримувати члени суспільства, дотримуючись етикетних настанов"7. Йдеться про зачин розмов, стримані відповіді, стереотип­ні запитання про життя, сім'ю, справи, здоров 'я, врожай, як-от: Як спра­ви? Дякую, добре. А у вас? Як життя? Що нового? Як успіхи? та ін. Поетеса Ліна Костенко порівняла цей обмін репліками з "настільним тенісом розмов". Характер цих запитань і відповідей умовний, але для встановлення контакту, підтримання розмови вони дуже важливі. Фа­тична комунікація має національну специфіку, а також відповідає нор­мам народної етики. Без дотримання фатичних ритуалів не буде мати успіху дипломатія, ділові перемовини.

Це перелік основних функцій мови. Мова - безмежний океан, який оточує людину. Кожний порух думки, імпульс почуттів, волі, намір самовираження пов'язаний із використанням мови. Охоплюючи усі сфери суспільного життя, мова супроводжує поступ суспільства. Тому функції мови можна розглядати докладніше. Волюнтативна: мова є засобом вираження волі щодо співрозмовника - прохання, запрошен­ня, поради, спонукання. Виховна: слово прищеплює моральні припи­си, виховує національно-свідомого громадянина, естетичне світовід­чуття. Магічно-містична: йдеться про існування особливої таємни­чої, магічної, гіпнотичної сили слова. Ця сила слова своєю дією може впливати на душевний і фізичний стан, поведінку людини. її викорис­товували в давнину в замовляннях, або заговорах, які мали практичну функцію, але за словесною формою вони були справжніми мистецько-поетичними творами. Колядки, щедрівки, примовляння - це приклади віри українського народу в магічно-дієву силу слова. Магія слова ви­являється і в тому, що воно здатне викликати уявлення, образи пред­метів, істот, які не існують взагалі. Філософсько-світоглядна: мова прив'язує етнос до його природного оточення, ландшафту, предметно­го обжитого космосу, з рослинністю та звіриною включно, який ста­новить неорганічне тіло народу. Державотворча: мова є виявом са­морозвитку держави, головним чинником, який консолідує сучасне українське суспільство в націю. Цю функцію мова може виконувати з (опорою на всі основні функції, забезпечуючи підвищення авторитету української мови, формування національно-свідомої еліти, культурного, інформаційного, засадничо-ідеологічного суверенітету.

Усі функції мова не виконує окремо, вони взаємодіють між собою, впливають одна на одну або ж близькі за своєю суттю. Скажімо, фатич-на функція випливає з етичної, естетична є складовою культурологіч­ної, нагромаджувальна є результатом пізнавальної, а державотворча функція реальна лише за умови дії усіх. Повнота виконання функцій означає ефективність мовоіснування.

Дата добавления: 2014-01-07