Становлення та розвиток ортопедичної стоматології

Вступ

Ортопедична стоматологія є невід'ємною частиною загальної стоматології та самостійним розділом загальної ортопедії.

Основоположником ортопедії є французький хірург Ніколя Андрі (1658-1742), який у 1741 р. видав свою працю ”L’onthopedie”, тобто "Ортопедія, або мистецтво запобігати деформаціям тіла у дітей та виправляти їх". Термін "ор­топедія" складається з двох грецьких слів:

orthos - прямий,правильний,спра­ведливий.

paideia - виховувати,тренувати.

Уводячи цей термін, Андрі мав на увазі правильне виховування дітей (фізичне) і визначив ортопедію як "ми­стецтво запобігання деформаціям у дітей та лікування їх".

Такі самі завдання стоять перед ортопедичною стоматологією щодо ділянки, зубощелепної системи та щелепнолицевого скелета.

Ортопедична стоматологія як самостійна дисципліна пройшла склад­ний і довгий шлях свого розвитку. Нині вона являє собою сформовану на­укову дисципліну, яка складається із загального та окремих курсів. Загаль­ний курс є пропедевтичним (підготовчим).

Окремі курси включають в себе три основних розділи: зубне протезу­вання, щелепнолицеву ортопедію та ортодонтію.

Пропедевтичний курс ортопедичної стоматології висвітлює анатомо­-фізіологічні особливості жувального апарату, питання біомеханіки, оклюзії та артикуляції, загальні і спеціальні методи обстеження хворого в клініці ортопедичної стоматології, клінічне матеріалознавство лабораторну техніку виготовлення зубних протезів і різних ортопедичних апаратів.

Основне місце в ортопедичній стоматології посідає зубне протезуван­ня, яке включає діагностику, клініку, профілактику та усунення дефектів зубів і зубних рядів, що виникли в результаті того чи іншого патологічного процесу.

Щелепнолицева ортопедія вивчає діагностику, клініку, профілактику питання ортопедичного лікування, виправлення деформацій щелеп та лиця, які виникли в результаті травми, воєнних дій, захворювань, різних операцій.

Ортодонтія вивчає лікування стійких аномалій та деформацій зубів, зуб­них рядів і прикусу, методи запобігання їм.

Ортопедична стоматологія у сучасному баченні — це розділ клінічної медицини, яка вивчає етіологію і патогенез захворювань, аномалій, дефор­мацій та ушкоджень зубів, щелеп й інших органів ротової порожнини і ще­лепно-лицевої ділянки, а також займається розробкою методів їх діагнос­тики, лікування та профілактики.

Про те, що конструкції для заміни втрачених зубів використовувалися ще в ІХ ст. до н. е., свідчать знахідки археологічних розкопок етруського міста Тарквінія, де були знайдені прототипи зубних протезів. Ці протези були представ­лені системою кілець із золотої смужки, за допомогою яких штучні зуби фіксу­валися до збережених зубів. Використання золотого дроту та ниток, інших ма­теріалів треба віднести до перших спроб закріплення не тільки штучних зубів, але й для шинування зубів у разі їх патологічної рухомості.

Закони Римської імперії дозволяли, як виняток, захоронення померлих із зубними протезами, тоді як категорично заборонялося залишати дорогоцінні прикраси, які не належали до ритуальних. Зубне протезування у Римській імперії використовувалося досить широко, а матеріалом для зубних протезів служило золото, слонова кістка, дерево, людські зуби. З цього можна зробити висновок, шо ще за 4500 років до н. е. мистецтво протезування зубів було висо­ким, уже тоді стародавні римляни не відокремлювали зубні протези від інших частин та органів тіла. Виготовленням протезів займались ювеліри, чеканщики, ковалі, банщики, масажисти, тому, незважаючи на успіхи в естетичному плані, такі протези мали невисокі функціональні властивості; майстерність виготовлення зубних протезів була досконалішою, ніж методів консерватив­ного зуболікування того часу.

Уперше спробу виділити зубопротезування як медичну науку зробив арабський лікар Абулькасем (936-1013). До нього лікарі якщо і займалися зубопротезуванням, усе ж вважали, що воно не має ніякого відношення до меди­цини. Будучи хірургом, Абулькасем значну увагу приділяв зубопротезуванню, йому належить детальне описання методики накладалня золотої або срібної лігатури для шинування рухомих зубів.

Ібн-Сіна (980-1037), описуючи операцію з при воду вовчої пащі, рекомен­дував розхитані зуби зв'язунати золотим дротом.

Період занепаду в середні віки, наступ інквізиції на все прогресивне нега­тивно відбився і на розвитку медичної науки. Однак були окремі цікаві і сміливі пропозиції, зокрема, лікар Джіованні Арколі запропонував заповнювати карі­озні порожнини листовим золотом.

На початку XV ст, починається епоха Відродження, яка ознаменована ве­ликими успіхами у сфері практичного зубопротезування.

Французький хірург Амбруаз Паре (1509-1590) запропонував обтуратор із слонової кістки для закриття наскрізних дефектів твердого піднебіння, ре­комендував розхитані або вибиті зуби шинувати дротом з метою прирощування їх до щелепи.

До середини XVII ст. знімні базиси зубних протезів виготовлялися, як і в давні часи; їх вирізали із слонової кістки або виготовляли із золота за допомо­гою тих же прийомів, що і будь-який ювелірний виріб. Технології виготовлен­ня знімних зубних протезів у сучасному розумінні не існувало, як не існувало єдиних критеріїв оцінки їх естетики та функціональних цінностей.

У XVIII ст. починається удосконалення зубного протезування. Протези вже задовольняють не тільки естетичні, але й деякі функціональні вимоги. Зу­болікування, у тому числі і зубопротезування, стає лікарською дисципліною. У цей час з'являються лікарі, які серйозно займаються вивченням і поліпшен­ням методики виготовлення зубних знімних протезів. Цей період знаменується низкою важливих винаходів у галузі зубопротезної техніки. Удосконалюєть­ся методика виготовлення не тільки часткових, але й повних знімних зубних протезів.

Якісні зміни в методиках виготовлення знімних зубних протезів тісно по­в'язані з іменем бреславського лікаря Матіаса Готфріда Пурмана (І721), який запропонував за допомогою воску і сургучу знімати відбитки у хворих із щелеп і за виготовленими моделями виточував протези із слонової кістки.

Визначну роль у розвитку та становленні зубного протезування відіграла праця французького лікаря П'єра Фошара "Le chirurgion dentiste on traite de dnts " (1728) Він запропонував для поліпшення функціональної цінності повних знімних протезів фіксувати їх золотими пружинами, що взаємно відштов­хуються.

П'єр Фошар першим запропонував використовувати корені на щеле-пах для виготовлсння штифтових зубів. Йому належить пріоритет у покритті емаллю зубів, виготовлених із ікол морського коня. Фошар удосконалив обтуратор для твердого піднебіння, який був запропонований у XVІ ст. хірургом Амбруазом Паре.

Використання гіпсу для відливки моделей запропонував Пфафф у 1756 р. У тому ж році Мутон винайшов кламери, які виготовлялися із золота.

У1776 р, аптекар Дюшато і лікар Дюбуа де Шеман почали випускати штучні зуби із фарфору, які за формою і кольором мали вигляд природних зубів.

Зробивши новий крок у методиці протезування беззубих щелеп, Гардет (1800) запропонував поліпшувати фіксацію знімних протезів у ротовій порож­нині і за допомогою використання різниці атмосферного тиску над і під протезом.

Фарфорові зуби з металевими крампонами вперше виготовив італієць Фонці (1808). Фабричне виробництво фарфорових зубів було налагоджено в середині XIX ст. Уайтом (1822-1879). Фарфор як базисний матеріал не набув поширення, оскільки під час випалювання він дає значну усадку.

Водночас із вирішенням технологічних завдань з'явилися роботи, спрямо­вані на підвищення функціональної цінності знімних протезів.

Першим серйозним успіхом вважається гіпсовий оклюдатор Гаріо (1805), розробка якого пробудила інтерес до біомеханіки жувального апарату, в резуль­таті чого виникла теорія артикуляції. Відбиткові ложки були винайдені Делабаром (1820).

Масове виготовлення штучних зубів розпочалося у 1825 р.

У XIX ст. успішно завершилися пошуки матеріалу для заміни золота у виробництві знімних зубних протезів. Після того як Пурман запропонував віск для зняття відбитків, наступним дуже важливим кроком було винайдення майже через 100 років методу вулканізації каучуку (Гудієр у 1839 р). У 1848 р. Делабор застосунав каучук у якості матеріалу для базисів знімних зубних протезів. У 1856 р. Петмен сконструював перший вулканізатор. З'являються нові відбиткові маси: гутаперча - у 1848 р. у 1856 р. — термопластична маса стенс, яка отримала свою назву від імені автора, який її розробив.

Наступною віхою у питанні вдосконалення функціональної цінності зуб­них протезів стала методика отримання функціональних відбитків за Шротом (1854), яка забезпечила надійнішу і фізіологічну фіксацію протезів беззубих щелеп. Незважаючи на численні більш або менш вдалі модифікації, класична методика Шрота залишається і нині актуальною.

З розвитком зубного протезування накопичувалися знання про закони рухів нижньої щелепи, взаємовідношення зубних рядів між собою під час фун­кціонування. Так з'явилася теорія артикуляції, засновником якої по праву вва­жають зубного лікаря Бонвілля (1833-1899). У своїй праці "Артикуляція та артикулятори"(1865) він уперше застосував термін "артикуляція", розуміючи під цим співвідношення зубних рядів за умови різних положень нижньої щеле­пи. Іншим вченим, який вніс значний вклад у вивчення законів артикуляції, був Шпеє(1855- 1937); він у 1890 р. описав сагітальну оклюзійну криву у своїй праці "Путь смещения нижней челюсти на черепе". У 1840 р. Еванс отримав патент на артикулятор, який відтворював протрузійні і бічні рухи нижньої щелепи. Досконаліший артикулятор запропонував Бонвіль (1865). В основу побудови апарату було покладено його теорію, яка стверджувала, що лінії, які з'єднують середини суглобових головок нижньої шелепи і місце контакту різаль­них поверхонь нижніх центральних різців, утворюють рівносторонній трикут­ник з довжиною сторони 10 см.

Використання золота для заповнення каріозних порожнин, за даними Лондо­на, було вперше запропоновано Марфі в 1879 р_. а в 1884 р. француз де Сарран уперше запропонував методику виготовлення вкладок для відтворення цілісності форми зубів. У 1906 р.

Карміхаель запропонував виготовляти напівкоронки із золота. Олендорф у 1909 р. для виготовлення вкладок використав лиття. Водночас, на думку більшості вчених, кращий метод лиття зубних протезів був розроблений і запропонований до використання Таггардом (1907).

У Росії першу книгу про лікування зубів написав у 1829 р. штаб-лікар Петербурзької медико-хірургічної академії А.Соболєв. У ній, зокрема, наголо­шувалося, що дантистика є складовою частиною загальної медицини. Протя­гом XIX ст. на теренах російської імперії зубне протезування не виділялося в окремий розділ медицини, воно було частиною зуболікування, де недостатньо надавалося уваги таким важливим моментам, як взаємодія зубних протезів з органами і тканинами ротової порожнини. У той час з'явилася низка цікавих й оригінальних праць, де висвітлювалися вищезгадані проблеми. Це насамперед "Руководство к зубоврачебной технике” І. І. Хрущова (1884), "Зубопротезная техника" Пірельмана (1910).

З'явилися дослідження з анатомії, фізіології та патології органів ротової порожнини, а саме: "Изменение формы костей под влиянием ненормальных механических условий в окружающей среде"

В.О.Попова (1880) р. "Зубная дуга и видоизменение её у человека А.І. Дементьєва (1986), "Челюстное сочленение человека и животных” А.Анічкіна(1896)_, "Анатомия зубов человека М.В.Алтухова(1910), „Материалы для изучения альвеолярной пиореи зубов” Н.Н.Несмєянова (1905), "Деформации лица при аденоидах" П. Богословського (1903), "Патологическая анатомия” А. І. Абрикосова (1914) р.

Велике науково-практичне значення мала монографія київського лікаря С.С.Тігерштедта "Военно-полевая система лечения и протезировачия огнестрельных челюстных ранений" (1916). Описана методика шинування щелеп під час першої світової війни зберегла своє значення і до наших днів.

У 20- ЗО роки XX от. було організовані кафедри стоматології у медичних інститутах (Москва, Ленінград, Казань, Київ, Харків, Одеса), створено науково-дослідні заклади: протезний відділ Центрального інституту травматології і ор­топедії (ЦІТО), Одеський науково-дослідний інститут стоматології тощо. Скли­калися з'їзди стоматологів (І - 1923, ІІ – 1925, ІІІ - 1928), де по новому ставили­ся питання незнімного протезування (Е.М. Гофунг, Д.А. Ентин, Г.Г.Беркович).

У 30-ті роки опубліковано важливі роботи для практики й теорії протез­ної стоматології - "Симптоматическое значение аномалий зубной системы” М.І.Агапова (1929), "Основи протезного зубоврачевания” Е.М.Гофунга (1923), "Архитектура нижней челюсти" А.Я.Катца (1931), "О функциональном трав­матизме пародонта" Н.А.Астахова (1936), "Функциональное строение челюстей" Н.Д.Довгялло(1928), "Анатомия, гистология и эм6риология полости рта^” В.П.Воробйова і Г.В.Ясвоїна (1936).

Вивчення порушень функції жування ознаменовано створенням статич­ної системи визначення жувальної здатності М.І.Агаповим і методу функціональної проби — Гельманом.

У 1936 р. за ініціативи А.Я.Катца протезна стоматологія була переіменована в ортопедичну стоматологію.

Експериментальними дослідженнями І.П.Павлова та його учнів було до­ведено роль акту жування у виникненні рефлекторної та хімічної фаз травлен­ня. А такі вчені, як С.Ф.Гельман та Б.А. Горчинський, довели, що втрата зубів негативно впливає на систему травлення. Було сформульовано загальні прин­ципи показань та протипоказань до протезування, започатковано фізіологіч­ний напрямок, який є головним і нині.

У 1940р. побачив світ перший підручник з ортопедичної стоматології (Н.А.Астахов, Е.Ф.Гофунг, А.Я.Катц).Виданням цього підручника закінчився про­цес формування тодішньої радянської ортопедичної стоматології як науки і вона по праву посіла своє місце серед інших медичних дисциплін.

У роки Великої Вітчизняної війни було розроблено нові та удосконалено відомі методики лікування вогнепальних поранень щелепно-лицевої ділянки (Б.Н.Бинін, А.І.Бетельман, М.М.Ванкевич, Я.М.Збарж, В.Ю.Курляндський, І.С.Рубінов, З.Р.Шур та ін.).

Успішному розвитку ортопедичної стоматології сприяли значною мірою й успіхи в науковому поступі ортодонтії, а саме: поява функціонально спрямова­ної апаратури (Кінгслей, Андрезен, А.М.Шварц, А.Я.Катц, Г.Френкель, О.І.Дой-ніков, М.А.Нападов), глибоке вивчення біоморфологічних процесів під час ор­топедичних втручань (А.Оппенгейм, Д.А.Калвеліс, В.Ю.Курляндський, В.М.Копєйкін та ін.).

Значно розширився діапазон фундаментальних досліджень у сфері мор-фогенезу жувальної системи (А.Я.Катц, А.Т.Бусигін, О.ІДойніков, І.М.Оксман, Є.І.Гаврилов, Г.Ю.Пакалнс).

У 60-ті роки отримала подальший розвиток як клініка ортопедичної стома­тології, так і технологія виготовлення зубних протезів і, особливо, розробки та впровадження нових стоматологічних матеріалів. Серед цих досягнень необхід­но назвати впровадження індиферентних матеріалів для лиття на основі золота, срібла, паладію, кобальтохрому, що дало можливість виготовляти бюгельні, мо-стоподібні протези суцільнолитими. Було удосконалено і технологію виготов­лення металокерамічних та металопластмасових зубних протезів. Значно роз­ширився арсенал лікаря стоматолога-ортопеда у виборі відбиткових мас.

За роки незалежності України ортопедична стоматологія як медична на­ука постійно розвивалася в усіх напрямках. За підтримки уряду України ство­рено належні умови для функціонування Інституту стоматології АН України (м.Одеса), який очолює професор К.М. Косенко. Інститут є науково-методич­ним центром з планування і проведення наукових досліджень, організації та удосконалення стоматологічної допомоги населенню. Ортопедичний відділ інституту очолює доктор медичних наук, старший науковий співробітник В.А. Лабунець. Основними науковими напрямками в роботі відділу є розробка та удосконалення організації роботи ортопедичної служби в Україні, розробка та впровадження у практику нових стоматологічних матеріалів.

Нині в Україні сконцентровано великий науково-педагогічний потенціал, що дозволяє швидкими кроками рухатися вперед у ногу з науково-технічним прогресом. Успішно функціонують кафедри ортопедичної стоматології стома­тологічних факультетів та факультетів післядипломної освіти.

У Національному медичному університеті кафедру ортопедичної стома­тології очолює професор В.П. Неспрядько. Пріоритетними напрямками нау­кових досліджень кафедри є удосконалення методів лікування незнімними конструкціями зубних протезів, вивчення патології ВНЩС.

Кафедру пропедевтики ортопедичної стоматології та ортодонтії у назва­ному університеті очолює професор П.С. Фліс.

Науковий напрямок їх — це розробка та впровадження нових стоматологічних матеріалів, удосконалення ортодонтичних методів лікування дітей.

У Київській академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика кафедру ор­топедичної стоматології очолює професор В.С. Онищенко, а кафедру стомато­логії — професор О. В. Павленко.

В Українській медичній стоматологічній академії (м.Полтава) кафедри ортопедичного профілю очолюють професор М.Д. Король, професор М.Я. Нідзельський, професор В.В. Рубаненко. Наукові дослідження цих ко­лективів спрямовані на удосконалення методів лікування ортопедичних хво­рих знімними та незнімними конструкціями зубних протезів, розробку проблем сучасної імплантології та впровадження нових стоматологічних матеріалів.

Кафедру ортопедичної стоматології у Львівському державному медично­му університеті ім. Д.Галицького очолює професор В.Ф. Макеєв. Очолюваний ним колектив активно працює над вирішенням проблем біосумісності незнімних та знімних конструкцій зубних протезів.

У Харківському державному медичному університеті кафедру ортопедич­ної стоматології очолює професор В.П. Голік, а в академії післядипломної ос­віти — професор В.І. Гризодуб.

Кафедри ортопедичної стоматології у Донецькому державному універси­теті ім. О.Горького очолюють професор В.А. Кльомін та професор С.К. Сур-жанський.

В Одеському державному університеті кафедрою ортопедичної стомато­логії завідує професор Л.Д. Чулак.

В автономній республіці Крим (м.Сімферополь) кафедри ортопедичної стоматології університету ім.Георгієвського очолюють професор М.П. Сисоєв та професор СІ. Жадько. Науковими колективами проводиться глибоке вив­чення та використання ефіроолійних рослин під час лікування знімними кон­струкціями зубних протезів.

Кафедрою ортопедичної стоматології у Дніпропетровській медичній ака­демії завідує професор В.Г. Помойніцький.

В Івано-Франківській державній медичній академії кафедру стоматології очолює професор М.М. Рожко. Основним науковим напрямком їх досліджень є вивчення проблеми ортопедичного лікування хворих знімними конструкція­ми зубних протезів. Кафедру ортопедичної стоматології очолює доцент З.Р. Ожоган.

У Вінницькому державному медичному університеті ім.М.І.Пирогова ка­федрою ортопедичної стоматології завідує доцент Л.М. Мунтян.

У наймолодшому стоматологічному факультеті на Україні, який відкри­тий у Луганському медичному університеті, кафедрою ортопедичної стомато­логії завідує доцент М.О. Стрельніков.

Кафедрою ортопедичної стоматології Інституту народної медицини (м.Київ) завідує доктор мед. наук. О.І. Мірза.

Дата добавления: 2014-01-07