Комунікативні ознаки культури мовлення

Поняття культури мови і культури мовлення.

Тема 2. Культура мови і культура мовлення. Мовленнєвий етикет.

1. Поняття культури мови і культури мовлення.

2. Комунікативні ознаки культури мовлення.

3. Суржик.

4. Шляхи підвищення особистої культури мовлення.

5 Український мовленнєвий етикет. Стандартні етикетні ситуації.

6. Антиетикет у спілкуванні.

Література:1, 77-100; 2, 46-72; 5, 81-95, 95-120; 19, 235-256.

Термін „культура мови ” або „мовна культура ” вживається у кількох значеннях:

· Розділ мовознавства, який досліджує мовні норми і комунікативні властивості мови з метою її вдосконалення.

· Володіння нормами усної та писемної літературної мови (правилами вимови, наголосу, слововживання, граматики, стилістики тощо), а також уміння використовувати виражальні засоби мови в різних умовах спілкування відповідно до мети і змісту висловлювання.

Культура мовлення - передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:

- нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

- адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

- естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

- поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).

Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність.

Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

· правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);

· точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Точність характеризується відповідністю мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації: знання предмета мовлення, знання мови, її системи, володіння стилістичними ресурсами мови, уміння узгодити знання предмета зі знанням мовної системи в конкретній ситуації. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільш відповідають висловлюваному змісту;

· змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

· логічністю, яка означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутрішня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знаннях об'єктивної реальної дійсності. Логічність - поняття загальномовне. Це ознака кожного функціонального стилю. У науковому стилі суворо дотримуються логіки викладу, вона "відкрита", адже ми простежуємо хід пізнавальної діяльності мовця і процес пошуку істини. В офіційно-діловому - це несупе-речливість, логічно правильна будова тексту, послідовність, смислова погодженість частин тощо. У розмовному стилі нелогічність компенсує ситуація мовлення. Логічні помилки виявляють увесь спектр мисленнєво-смислових порушень. Так звані алогізми виникають внаслідок: - поєднання логічно несумісних слів, напр.: жахливо добрий, страшно гарний; - вживання семантично порожніх (зайвих) слів, тавтологія, напр.: місяць травень, моя особиста справа, особисто я, звільнити із займаної посади, о 20 годині вечора, захисний імунітет;- порушення порядку слів у реченні, напр.: Успіх породжує старання; - порушення хронологічної точності, напр.: У XVII ст. у Львівській області;- підміна понять, напр.: У всіх кінотеатрах міста демонструють ту саму назву фільму; Ревматичний діагноз не дає можливості мені ходити;- розширення чи звуження поняття, напр.: письменники і поети; - нечітке розмежування конкретного й абстрактного поняття, напр.: Нам розповіли про видатного письменника і прочитали уривки з його творчості;

· багатством, що передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень. Для ясного й чіткого вираження думок дуже важливо мати достатній запас слів. Сьогодні доросла досвідчена людина застосовує 6-9 тисяч слів, словниковий запас майстрів слова, як правило, значно більший. Відомо, наприклад, що Шекспір використовував близько 15 тис. слів, Сервантес – близько 17 000 слів, М. Гоголь – близько 10 000 слів, Т. Шевченко, О.Пушкін, І.Франко –понад 20 тисяч слів. 11-томний словник української мови (1971-1980) містить понад 130 000 слів, а „Великий тлумачний словник сучасної української мови” 2001 року видання нараховує понад 170 000 слів;

· доречністю та доцільністю, яка залежить насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Крім цього, треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, і вказувати на помилки співрозмовників у тактовній формі. доречність характеризується добором мовних засобів відповідно до мети висловлювання. Так, наприклад, канцеляризми з офіційно-ділового стилю будуть недоречними в приватній розмові чи в публічному виступі, а вживання епітетів чи метафор недопустиме в науковому або діловому мовленні;

· виразністю, для досягнення якої слід виділяти найважливіші місця свого висловлювання і виражати власне ставлення до предмета мовлення, підтримувати інтерес слухачів або читачів шляхом підбору відповідних лексичних засобів (епітети, метафори, емоційно забарвлені слова та вирази і под.).

· чистотою. Мова тоді буде чистою, коли буде правильно звучати, коли вживатимуться тільки літературно-нормативні слова і словосполучення, будуть правильні граматичні форми. Що "каламутить" і засмічує українську мову? Зайві слова, слова-паразити, які заповнюють паузи. у мовленні, коли людині важко чітко висловити думку. Найчастотніші з них: ну, от, значить, там, як це, чуєш, знаєш, так сказать, типу, розумієш та ін. їх можна легко позбутися, уважно стежачи за своїм мовленням. Недоречним є вживання діалектизмів, надмірне захоплення просторічною лексикою, канцеляризмами, запозиченнями. Вживання цих слів може бути доречним у відповідному стилі чи ситуації, а вжиті без потреби, вони роблять мову незрозумілою і важкою для сприйняття. Чистота мовлення- це відсутність суржику

Дата добавления: 2014-01-07