Лекція 23. Транснаціоналізація міжнародної економіки

¨ Підприємницька транснаціоналізація: суб'єкти і специфіка

¨ Геостратегічні фактори інвестиційних процесів

¨ Акціонерні форми транснаціоналізації комерційної діяльності

¨ Неакціонерні форми транснаціоналізації господарської діяльності

¨ Підприємницька транснаціоналізація: суб'єкти і специфіка

Однією з ключових рис сучасних міжнародних економічних відносин є багатоаспектна інтернаціоналізація господарських процесів. Вона відбувається як на рівні інтеграції національних економічних комплексів, так і в комерційній сфері національних господарств. Причому в останньому випадку частіше кажуть про “транснаціоналізацію”, тоді як терміном “інтернаціоналізація” частіше позначають процеси інтеграції на національному рівні, посилення глобальної взаємозалежності та утворення регіональних економічних угруповань. Означені два терміни визначають різні рівні інтеграції, її дихотомічну природу. Причому, кожній з двох своєрідних підсистем властиві специфічні інструменти, форми, а також цілі співробітництва та економічної політики. Ці підсистеми є взаємно пов'язаними та функціонально обумовленими, оскільки транснаціоналізація на рівні відтворювальних комплексів країн має своїм результатом створення нових ринкових систем, більш широких можливостей для розвитку великомасштабної (глобальної) спеціалізації виробництва.

Транснаціоналізація в господарській сфері може відбуватися в різні способи. Так, історично першим і тому традиційним для останніх століть інструментом створення міжнародних комерційних структур є шлях акціонування. Засобами транснаціоналізації є процеси злиття та поглинання виробничих і комерційних структур. Ці процеси почали поширюватися наприкінці ХІХ століття, але й протягом останніх десятиріч відбувалося укладання масштабних угод з поєднання економічних потенціалів відомих гігантів індустрії та фінансової сфери, внаслідок чого утворювалися велетенські монополістичні угруповання. Процеси поглинання крупних, зокрема автомобільних, страхових і банківських компаній відбувалися й в наслідок кризових явищ в економіці 2008-2009 рр. Дедалі більшою мірою поширюються процеси міжнародного прямого та портфельного інвестування, створення нових виробничих структур за кордоном, або вкладання капіталів у діючі комерційні фірми.

Означені форми транснаціоналізації (акціонування, злиття та поглинання) так або інакше пов'язані з процесами руху капіталів. Разом з тим, завдяки поширенню різноманітних форм торгівлі послугами та торгово-коопераційної взаємодії (наприклад, в ході міжнародної реалізації виробничо-будівельних інженерно-консалтингових проектів) відбувається так звана неакціонерна транснаціоналізація. Вона призводить до створення на постійній або тимчасовій основі комерційних об'єднань та структур без попередньої купівлі акцій, поглинань тощо, а лише завдяки налагодженню сталих виробничо-коопераційних ланок між окремими, уособленими раніше контрагентами.

Такі процеси можуть розглядатися в якості об'єктивних передумов поглиблення міжнародної корпоратизації бізнесу, концентрації капіталів, технологічних потенціалів та інших видів ресурсів у рамках підприємницьких утворень. В той же час транснаціоналізація за участю комерційних структур є тим економічним механізмом, який визначає нові пріоритети суспільного відтворення, цілі міжнародної політики держав, особливості та динаміку інтернаціоналізації господарського життя в глобальному та регіональному масштабах.

Глобальні тенденції інтернаціоналізації призводять до подальшої лібералізації торгівлі та валютно-фінансових відносин, а події на підприємницькому рівні транснаціоналізації характеризуються зростанням масштабів міжнародного за природою підприємництва. В сучасному світі дедалі більш поширеним явищем є виникнення підприємницьких монстрів, діяльності яких інколи не в змозі заважати навіть антимонопольне законодавство. Крім того, сучасні складні процеси і тенденції монополістичної, взагалі ринково-підприємницькій діяльності можна охарактеризувати і як зміни в кількісному співвідношенні етноцентричних і геоцентричних фірм, компаній, а також і в якісних показниках господарської діяльності останніх. Під етноцентричними (від грецького «ethnos» - «плем'я», «народ» і «центр») компаніями розуміють такі підприємницькі структури, що зосереджують свою діяльність переважно на внутрішньому ринку своєї країни і для яких міжнародно-торгові операції (якщо вони мають місце) представляються разовими, нетиповими формами економічної активності. Відповідно, під геоцентричними (від грецького «ge» - «Земля» і «центр») – ті, які своєю ринково-збутовою політикою прагнуть охопити найбільш широкий спектр країн і регіонів світу.

Великі міжнародні корпорації, а також спільні підприємства можна розглядати як організаційно-підприємницьку форму усуспільнення виробничої діяльності. Адже вони концентрують значну масу капіталу – раніше створених суспільних цінностей виробничого призначення. Власний капітал корпорацій формується засобами акціонування, тобто шляхом залучення коштів інвесторів в обмін на реалізовані їм акції.

Крім того міжнародні комерційні структури не просто виступають на ринковій арені як суб'єкти підприємницької діяльності, а виконують суспільно регулюючі функції, впливають на перерозподіл виробленого продукту в світовому масштабі. Порівняно до інших підприємницьких структур на базовому рівні економічного життя великі корпорації уособлюють собою найбільш повне матеріальне втілення ідей і цілей інтернаціонального усуспільнення у виробничій сфері, підвищення комерційної ефективності міжнародної економічної діяльності, передусім за рахунок структурної оптимізації відтворювального процесу. На відміну від цього, невеликі комерційні структури відзначаються більшою гнучкістю, а у випадках спільних підприємств можна казати про найбільшу структурну адаптованість мікроекономічних структур до потреб реалізації конкретних виробничо-технологічних проектів.

Внаслідок транснаціоналізації відбувається значна активізація міжнародно-торгової діяльності підприємницьких організацій. Дедалі більшою мірою великі компанії, а також фірми, які здійснюють спеціалізоване високотехнологічне виробництво, обирають в якості об'єктів своєї діяльності зарубіжні ринки. Вони намагаються активно розширювати міжнародний маркетинг, здійснювати глобальну конкуренцію. І, природно, основною рушійною силою в здійсненні цих змін є розгалужені монополістичні об'єднання транснаціонального типу.

Важливим свідченням зростання ролі міжнародних фірм та передусім ТНК в сучасному світі є вражаюча динаміка обсягів прямих іноземних інвестицій. Відомо, що значна їх частина припадає саме на ТНК і функціонально прямі іноземні інвестиції забезпечують контроль і механізми володіння закордонними виробничими об'єктами. Так, якщо в 1982 році показник таких інвестицій становив 58 млрд. дол., то протягом 2000-х років, згідно оцінок Конференції ООН по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), він щорічно зростав на 10-14 % і сягнув кількох трильйонів. Процес накопичення обсягів прямих інвестицій відповідає тенденції зростання вартості світових ринків капіталу. Згідно прогнозних оцінок експертів компанії Pricewaterhouse Coopers, менш ніж через десять років сукупна оцінка таких ринків може зрости з 20 до 200 трлн. дол. США.

Втім, інвестиційна активність корпоративних суб'єктів інвестицій не обмежується прямим інвестуванням, створенням нових виробничих об'єктів або контролем тих, що вже існують. Значну активність ТНК та інші міжнародні інвестори проявляють і у галузі портфельного інвестування, причому співвідношення даних моделей їхньої участі в механізмі глобального руху капіталів залежить від конкретних господарських цілей, кон'юнктури, характерних конкретних пріоритетів підприємницької діяльності. Так, в діяльності корпорації Ford Motors роль та вага портфельних інвестицій значно перевищує обсяги прямого інвестування, складаючи менше третини від загальних. Для діяльності корпорації Daimler Chrysler також типовою є “спеціалізація” на портфельних інвестиціях. Водночас протягом того ж періоду (рубіж ХХ1 століття) інвестиційну стратегію General Motors характеризував акцент на прямі інвестиції, які реалізовувалися у фінансуванні конкретних проектів, а також опосередковувалися операціями злиття та поглинання.

Прямі іноземні інвестиції у виробництво переважають в структурі інвестиційної діяльності японських ТНК. Причому тенденцією останніх років є подальше збільшення саме такого інвестування, яке передбачає підприємницький контроль за господарською діяльністю закордонних об'єктів. І таке збільшення має не тільки абсолютний, але й відносний вимір, якщо йдеться про порівняння з портфельним інвестуванням. Причому при прийнятті рішення щодо здійснення як прямого, так і портфельного інвестування, приймається до уваги значна кількість факторів, що стосуються стану, внутрішнього та зовнішнього середовища функціонування об'єкта-реципієнта. Такими факторами у ситуації з підприємствами в країнах з транзитивною економікою є:

¨ стан виробничих фондів та їх ринкова перспективність;

¨ ступінь ефективності менеджменту;

¨ наявність експортного потенціалу чи унікальної продукції;

¨ наявність стабільного попиту на типову для підприємства продукцію на внутрішньому ринку;

¨ можливість реструктуризації об'єкту та його пристосування до вимог ринку, споживачів;

¨ наявність конструктивних відносин з урядом та владними структурами;

¨ прозорість компанії;

¨ організаційно-правова форма об'єктної фірми;

¨ ведення бухгалтерського обліку у відповідності до західних стандартів.

В ряді індустріально розвинутих країн, зокрема у США, протягом останніх десятиліть до участі на ринках капіталів широко залучалися різноманітні верстви населення, яке, згідно традиційних уявлень про соціальну структуру суспільства, не належить до кола підприємців-капіталістів. Йдеться про робітників підприємств, вчителів, лікарів, фермерів та людей інших професій, які купують акції та отримують по них прибуток. Тільки за період з 1983 по 1999 рік кількість американців, які вклали свій капітал в акції зросла на 86%, або до 78,7 млн. Наприкінці 90-х близько половини сімей у США приймали участь в роботі фондового ринку, тоді як на початку декади – тільки близько третини. Даний процес супроводжувався зростанням “паперового багатства” Америки у зв'язку зі зростанням фондових коефіцієнтів на 8 трлн. дол. за останніх п'ять років.

¨ Геостратегічні фактори інвестиційних процесів

Помітним є зростання ролі міжнародних за своєю природою фірм, і передусім ТНК для економік не тільки країн, що розвиваються, але і провідних ринкових держав, зокрема тих, які є членами ОЕСР. Згідно дослідження, яке було проведеним цією організацією, у ВВП більшості країн-членів ОЕСР постійно зростає вага фірм та корпорацій, що мають штаб-квартири за межами їхніх територій.

В якості ілюстрації можна навести приклад США, у промисловому виробництві яких питома частка іноземних корпорацій досягає 15,8%, що перевищує відповідні показники по 1985 року (8,8%) та 1989 року (13,2%). Подібні тенденції мають місце і у Великобританії, Канаді та Швеції, причому своєрідним рекордсменом в цьому відношенні є Ірландія, в якій господарські суб'єкти із розташованими за межами території держави штаб-квартирами забезпечують 66% промислового виробництва та 47% зайнятості у промисловості. Зростає активність іноземних компаній на території Великобританії. За експертними даними, кількість таких суб'єктів підприємництва на території країни на початку 2000-х років зростала у середньому на 3 тис. щорічно. Разом з тим, такі тенденції не є універсальними: в Японії, яка серед країн світу поступається за масштабами економіки тільки США, іноземні фірми забезпечують працевлаштування тільки 0,89% зайнятих у промисловості.

Не дивним є й те, що для інтернаціональних за характером діяльності та структури фірм і корпорацій типовою є особливо виразна концентрація на тих видах господарської діяльності, які пов'язані з міжнародним обміном. Особливо сказане стосується тих фірм, які мають штаб-квартири за межами країн, в яких вони створені та працюють. Наприклад, для Ірландії показники експорту іноземних та місцевих компаній становлять 89% та 34% відповідно. Дещо нижчим є дане співвідношення для Нідерландів (64% та 37%), Франції (35,2% та 33,6%) та Японії (13,1% та 10,6%). Водночас не у всіх країнах така закономірність “працює” – в США показник експорту поступається імпорту – 10,7% та 15,3%.

Подібна “прив'язка” міжнародних, і особливо великих корпорацій, які акумулюють значні виробничі ресурси і виробляють значну частку ВВП країн базування, до експортної діяльності не є випадковою. Нарощування експорту пов'язано з поглибленням спеціалізації, що, в свою чергу, стимулює збільшення обсягів виробництва. До речі збільшення експорту країни 1% зумовлює 0,1% приросту ВВП.

Але якщо здійснити порівняння процесів взаємного інвестування США та країн Європи, то можна констатувати, що протягом останніх десятиліть більшу “трансатлантичну” інвестиційну активність демонструють європейські ТНК. Інакше кажучи, потоки капіталів до Америки значно перевищують обсяги зворотного руху інвестицій до “Старого Світу”.

Згідно даних європейських аналітико-інформаційних центрів європейські фірми вклали до економіки США 220 млрд. дол., тоді як американські компанії інвестували в Західній Європі усього 33 млрд. дол. Подібне положення пояснюється особливою роллю США в процесах глобалізації, технологічним випередженням Сполученими Штатами країн Європи, а також більш прості організаційно-адміністративні процедури створення компаній та їх вища прибутковість.

Зовсім інша картина спостерігається при розгляді процесів прямого інвестування до країн, що розвиваються. На початку 2000-х рр. обсяги інвестицій залишилися приблизно на тому ж рівні, що і в попередньому 1999 році – 190 млрд. дол., але їх питома частка в загальних показниках знизилася до 17%. Щоправда, згідно даних ЮНКТАД, порівняно високими темпами збільшувалися обсяги прямих іноземних інвестицій до Африки – на 25% з 8 до 10 млрд. дол. Але для того, щоб розвиток країн континенту відбувався більш динамічно, континенту необхідно включитися до стратегії провідних ТНК, причому не тільки в якості сировинного придатку, та територій, які використовуються для екологічно брудних видів виробництва, але і в ролі їх більш повноправного партнера. Важливим завданням є покращення участі в процесах руху капіталів більшості держав континенту, яка на зламі століть залишалася практично мізерною. На сьогодні 70% інвестицій до Африки припадає на п'ять країн – Анголу, Єгипет, Нігерію, ПАР та Марокко, переважно у розробку корисних копалин, промислове виробництво та послуги.

Чималі обсяги прямих іноземних інвестицій від провідних країн-експортерів капіталу та конкретно – ТНК протягом останнього десятиріччя ХХ століття надходили до регіону Центральної та Східної Європи (до їх числа, на жаль, не входить Україна, як і решта країн СНД). Разом з тим, попит на прямі інвестиції капіталів забезпечують не лише постсоціалістичні країни. Можна констатувати тенденцію значного зростання потреб в капіталах на так званих “нових ринках” (emerging markets – ринки, що виникають) взагалі. Значний попит на капітали, передусім на капітальний ресурс ТНК, створюють найбільш успішні країни з групи тих, які раніше умовно відносилися до “Третього світу” (“Першим світом” вважалися провідні ринкові держави, “Другим світом” – ті, що називалися соціалістичними). Критерій “успішності” в даному відношенні – здатність забезпечити основні вимоги ТНК, як і власників капіталу взагалі (щодо прибутковості, гарантій, прозорості, законності, соціальної сприятливості тощо), які необхідні для притоку інвестицій.

Йдеться передусім про цілий ряд країн в Південно-Східній Азії та Латинській Америці, яким вдалося забезпечити динамічний розвиток, сформувати ефективне конкурентне середовище. Лідером за валовим показником надходження капіталів серед даної групи країн є Бразилія. Взагалі серед країн, які не входять до групи провідних економік, ця найбільша латиноамериканська країна поступилася тільки Китаю.

¨ Акціонерні форми транснаціоналізації комерційної діяльності

Виходячи з об'єктивних передумов та методологічного розуміння природи транснаціоналізації на господарському рівні, причин утворення міжнародних монополій, розглянемо конкретні інструменти, механізми та цілі утворення великих міжнародних структур, те, яким чином та якими організаційними шляхами реалізуються на практиці потенційні можливості отримання підприємницької вигоди.

Оскільки йдеться про ТНК, які, за визначенням цього поняття, мають корпоративну природу, при вивченні процесів концентрації та централізації виробництва не можна оминути проблематику утворення статутних фондів нових компаній чи реструктуризації тих, що вже існують. Разом з тим, слід відзначити що обсяги операцій великомасштабних комерційних структур можуть значно перевищувати показники ВВП цілих країн, причому інколи країн середнього масштабу. Змістом корпоратизації постає поєднання економічних потенціалів, виробничих ресурсів та активів вже існуючих бізнесових структур.

Існують два основні шляхи концентрації виробництва, яке відбувається за участю великих корпоративних структур. Це, по-перше, злиття і поглинання, а, по-друге, розширення за принципом «щупальці восьминога» (відкриття філій, дочірніх та асоційованих структур, винесення тих або інших виробничо-технологічних процесів за кордон). Ці шляхи є традиційними для експансії корпоративних структур в межах традиційних для них галузей або з метою розвитку суміжних виробництв, диверсифікації виробничо-комерційної діяльності.

Злиття і поглинання є найбільш радикальним методом концентрації і централізації виробництва і капіталу в міжнародному масштабі. Цей процес активно відбувається вже не перше десятиріччя і свідоцтв його згасання немає. Оскільки це явище є характерним передусім для розвинутих країн світу, саме на них і припадає переважна більшість іноземних інвестицій.

Одним з найбільш гучних та найбільшим за обсягами процесів злиття 90-х років було об'єднання потужних корпорацій Royal Dutch та Shell, в результаті чого утворилася Royal Dutch/Shell Group. В кредитно-фінансовій сфері однією з найбільш помітних подій на європейському континенті на початку нового тисячоліття постала купівля фінансовою групою German Ensurer іншого закладу німецької банківської системи – Dresdner Bank, за що його колишнім власникам було виплачено 29,65 млрд. дол. В результаті утворився гігант, який є четвертим за розмірами фінансовим угрупованням світу.

Підприємницькі мотивації подібних явищ органічно випливають з логіки ринкової поведінки економічних агентів і описуються досить універсальними характеристиками. В принципі, означена логіка полягає в основі й інших господарських акцій. Наприклад, поглинання або повне об'єднання з конкурентами дозволяє розв'язувати питання власне конкурентної боротьби, зокрема усунення конкурентів за допомогою об'єднання з ними капіталів та господарських стратегій.

Господарська експансія шляхом відкриття за кордоном підприємств (відділень), в які вкладаються кошти та/або інтелектуально-технологічні цінності, дозволяє краще маневрувати ресурсами, опановувати нові ринки збуту, використовувати ті порівняльні факторні переваги (наприклад, дешева робоча сила, сировина), які є в наявності в країні-реципієнті капіталів.

Проте стосовно подібних випадків, слід зважувати і на такий важливий момент, як еволюція конкурентних механізмів ринкових систем, головним рушієм якої виступають ТНК. Утворення гігантських корпорацій змінює (або може змінити) самі “правила” ринкової гри, принаймні традиційні форми їх сприйняття.

Разом з тим, використовуються й інші форми транснаціоналізації господарської діяльності, які пов'язані з акціонуванням та утворенням (модифікації структур) статутних фондів міжнародних господарських структур міжнародними інвесторами. Так, в сучасних умовах поширення наукомістких виробництв та жорстких конкурентних вимог до функціональних якостей продукції поширеними формами участі в статутних фондах є технологічні внески, ноу-хау (така ситуація є особливо типовою при утворенні спільних підприємств).

¨ Неакціонерні форми транснаціоналізації господарської діяльності

Диверсифікація форм транснаціональної господарської діяльності та нові реалії міжнародної кон'юнктури, політичного життя привели до поширення неакціонерних форм транснаціоналізації та експансії міжнародних компаній, які спеціалізуються на наданні технологічних, будівельно-монтажних послуг, що передусім стосується великих ТНК. Такі форми активності корпорацій відповідають новим характеристикам міжнародної торгівлі високотехнологічними товарами та послугами, а також моделі відносин метрополій з периферією, оскільки пов'язані з наданням послуг, проведенням робіт, на яких спеціалізуються ТНК та інші технологічні лідери світового ринку.

Передусім йдеться про будівельно-технічні, консалтингові, інжинірингові, управлінські послуги, проведення розвідки та видобуток корисних копалин. Цей перелік, з одного боку, характеризує ряд перспективних напрямів міжнародного співробітництва, які пов'язані з використанням нових технологій, прогресивних конструктивних матеріалів та підходів у менеджменті. Разом з тим, він відповідає тій традиційній міжнародній спеціалізації вітчизняного господарства та окремих виробничих структур, яка сформувалася за часів перебування України у складі Союзу РСР протягом 1970-80-х років, причому потенційно дані напрями спеціалізації зберігають актуальність для України і на початку ХХІ століття. Адже відсутність вільних інвестиційно-кредитних коштів в українській ситуації може бути частково компенсованою наявною виробничою базою та залученими ззовні кредитними, страхувальними ресурсами.

Втім, потенційне значення для України має не тільки роль технологічного донора, сторони-виробника при реалізації будівельно-монтажних, виробничо-технологічних проектів подібного типу, але й роль реципієнта виробничих послуг замовника відповідних робіт. Подібне ставлення питання вочевидь передбачає акцент уваги на найбільш типовій моделі діяльності ТНК, яка пов'язується з неакціонерною експансією. Її змістом є відносини з тими країнами та суб'єктами господарської діяльності, які значно поступаються метропольним державам та фірмам за рівнем технологій, забезпеченістю машинами та обладнанням, кваліфікованими кадрами.

Взагалі, можна казати про те, що фактично відбувається становлення та поширення нових форм відносин провідних корпорацій (а відтак й індустріально розвинутих країн в цілому) з країнами, що розвиваються. Наявність факторних переваг, які пов'язані з володінням капіталом та можливостями забезпечувати собі технологічне лідерство, монопольне володіння передовими знаннями та обладнанням, дозволяє ТНК обирати найменш витратні, швидко-окупні та безпечні для себе форми отримання прибутків у країнах Африки, Азії та Латинської Америки. Причому дедалі частіше ТНК обирають такі форми господарювання, які не потребують здійснення інвестицій.

Втім такий підхід не означає усунення корпорацій від контролю за господарською діяльністю в країнах, що розвиваються. Володіння технологіями, капіталами, передовими засобами менеджменту та управління, а також каналами збуту дозволяють ТНК, навіть якщо вони перебувають в ролі контрактора, а не власника, забезпечувати собі контроль над підприємствами-реципієнтами наданих послуг. За сучасних умов багато в чому контрактна, а навіть не інвестиційна модель відносин ТНК та країн “периферійної зони” дозволяє з більшою економічною ефективністю використовувати капітал, оскільки надає провідним виробникам можливість спеціалізуватися на більш властивих для себе функціях і не витрачати кошти на будівництво інфраструктури, інші необхідні статті адміністративних, накладних витрат.

Разом з тим, і для країн, що розвиваються, а також країн, які, як і Україна, перебувають на перехідному етапі розвитку, неакціонерні, контрактні форми відносин з ТНК можуть посприяти у справі поширення високих технологій, допомогти з модернізацією сфери виробництва, створенням нових робочих місць. Певний потенціал співробітництва пов'язаний із здійсненням контрактних операцій у видобувній промисловості – так званих угод щодо “розподілу продукції”. Відповідно до таких угод підрядники не пов'язують свою діяльність з контролем над родовищами, і навіть можуть не створювати концесій. Натомість фірма, яка здійснює пошуково-розвідувальні та експлуатаційні роботи, сама їх фінансує і страхує, тобто перебирає на себе як витрати, так і ризики господарської діяльності. В якості винагороди ТНК-підрядник отримує винагороду в натуральній формі, тобто у вигляді видобутої сировини або енергоносіїв.

Разом з тим, негативний бік подібної форми співробітництва пов'язаний з тим, що ТНК, які вдаються до неакціонерних форм експансії у країнах периферії, значно меншою мірою заінтересовані в досягненні позитивних результатів країнами та національними підприємствами, які користуються послугами метропольних структур. Внаслідок реалізації таких неакціонерних коопераційних моделей реципієнти можуть зіткнутися із ситуацією, коли вони постають нездатними самостійно впоратись із подальшим фінансуванням проектів, управлінням створеними об'єктами. Особливо гостро ця проблема почала поставати перед багатьма країнами “Третього Світу” з 80-років, коли загострилася криза заборгованості, а умови залучення коштів у формі кредитів погіршилися через підвищення боргових відсотків.

Відносно несприятлива ситуація для ТНК, яка виникла в 70-ті роки у зв'язку із прагненням ряду країн, що розвиваються, особливо фінансово забезпечених членів ОПЕК, звільнитися від контролю з боку провідних корпорацій та знизити задля цього рівень прямих іноземних інвестицій, змінилася. У 80-х та 90-х роках погіршився фінансовий стан багатьох країн “Третього Світу”, а це в ряді господарських ситуацій означало виникнення сприятливішої кон'юнктури для корпорацій, оскільки означало більш високий попит на інвестовані капітали.

В будь-якому випадку, поширення високотехнологічних видів промисловості, подальша спеціалізація наукомісткого виробництва зумовлюють значущість неакціонерних форм участі ТНК в економіці країн, що розвиваються.

Поширення процесів транснаціоналізації бізнесу, утворення надвеликих ринкових структур постає результатом та важливим фактором розвитку інвестиційних процесів, усієї системи міжнародних економічних відносин. Концентрація капітальних ресурсів, процеси злиття та поглинання приводять до формування приватних утворень, які є співставними за обсягами економічної діяльності з національними відтворювальними комплексами, інколи перевищуючи їх. Результатом цього процесу постають нові умови міжнародного співробітництва, частковий перерозподіл регулюючих повноважень між державами та ТНК на користь останніх. Вагомим підживленням цієї тенденції є сучасні процеси лібералізації економічного життя, глобалізації процесів відтворення.

Особливе значення сказане має стосовно цілей активізації міжнародної економічної діяльності України. Розширення участі країни в роботі міжнародних ринків капіталів є фактором оптимізації інвестиційного процесу в державі. А в контексті поширення неакціонерних форм експансії компаній, що мають необхідний технологічний ресурс, можливим є забезпечити конкурентноздатність українських підприємств, які не мають достатніх капіталів для проникнення на ринки країн, що розвиваються. Контрактні операції в сфері будівництва можуть поновити практику великомасштабного співробітництва, зокрема в перспективному регіоні Близького Сходу та Перської Затоки, яка відбувалася за участю вітчизняних підприємств ще за радянських часів.

***

Транснаціоналізація виробництва є наслідком сучасних тенденцій міжнародних економічних відносин та фактором їх подальшого поглиблення. Адже вона виступає організаційним засобом подальшої спеціалізації виробництва, що приводить до зниження витрат, підвищення продуктивності господарської діяльності.

Практика інтернаціоналізації виробництва дає змогу констатувати виникнення нових реалій міжнародної кооперації ще й тому, що у процесі взаємодії між державами та міжнародно-підприємницькими структурами кордони перших дедалі меншою мірою збігаються із сферою економічних інтересів та діяльності останніх.

Виникає новий науково-технічний стан міжнародної кооперації виробництва. Дослідницька та дослідницько-прикладна сфера є не лише передумовою обміну товарами високої технології та поєднання виробничих зусиль у тих процесах господарського відтворення, яким вони передують. Науково-технічні розробки дедалі більше й самі постають предметом міжнародної кооперації виробництва, об'єктом дво- та багатосторонніх проектів з метою вивчення та практичного застосування природних закономірностей, феноменів, створення біотехнологій, полімерів, сплавів тощо. І причина цього – не лише механічна зміна міжнародно-коопераційних пріоритетів, поширення сфери інтернаціонального ринку на нові технологічні рівні, а й органічне поєднання науки з виробництвом.

Транснаціоналізація, навіть у тих випадках, коли вона не приводить до утворення єдиних комерційних структур, а виступає у більш м'якій формі консорціумів або коопераційних угод, виступає кардинальною передумовою створення нової продуктивної сили в тих випадках, коли певні промислово-технологічні проекти (зокрема й такі, в яких приймає участь Україна, наприклад - “Sea Launch”) потребують докладання саме інтернаціональних зусиль. У таких випадках відбувається не просто механічне поєднання зусиль, але народження нового якісного стану, що утворюється внаслідок об'єднання техніко-економічних потенціалів господарських суб'єктів різних країн.

Терміни та поняття:

Транснаціоналізація – процес міжнародного об'єднання економічних потенціалів комерційних структур, як за допомогою придбання власності, так і неакціонерним шляхом, з метою підвищення ефективності та прибутковості, покращення конкурентних умов підприємницької діяльності.

Злиття – об'єднання двох чи більшої кількості компаній з метою підвищення ефективності господарської діяльності, заощадження на управлінських та маркетингових витратах, покращення ринково-конкурентної ситуації, усунення конкуренції між собою. З. виступає одним із засобів концентрації виробничого та банківського капіталів.

Поглинання – добровільна чи примусова купівля-продаж активів чи акцій однієї промислової чи фінансової компанії іншою. Можлива купівля не усього пакету акцій, а лише його частини (контрольного пакету), яка надає можливість здійснювати ефективне управління та контроль за компанією, акції якої купуються. П. виступає одним із засобів концентрації виробничого та банківського капіталів.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ)– купівля підприємства (фірми), його акцій (контрольного пакету) та активів або будівництво об'єкта виробництва за кордоном. ПІІ забезпечують можливість контролю з боку інвестора над об'єктом капіталовкладення. Переважно здійснюються приватними агентами. В залежності від розпорошеності акціонерного капіталу та кількості суб'єктів (зокрема й дрібних) фондового ринку, поріг, перевищення якого означає реальний контроль над комерційною політикою фірми (корпорації) може оцінюватись по-різному. Згідно номенклатури ООН, а також підходів, які прийняті в багатьох країнах (ФРН, ряд країн Азії, Африки, Латинської Америки), прямими вважаються інвестиції, які перевищують 25% (численні дослідження показали, що цей умовний показник, як правило, відповідає ситуації, коли частка володіння від загального капіталу є достатньою для здійснення загального контролю над фірмою або корпорацією). В США із значно більш диверсифікованим фондовим ринком та соціальною політикою «нації власників» відповідний показник становить 10%.

Портфельні інвестиції (ПІ)– внесення капіталів у акції, цінні папери довгострокового характеру, яке не надає права інвесторові здійснювати ефективний контроль за об'єктом інвестування. ПІ є формою експорту капіталу і переважно здійснюються приватними агентами, хоча держава також може брати участь в такій формі переміщення капіталів і в якості інвестора, і в якості реципієнта. Критичні показники якості інвестицій, які означають можливість контролю (або його відсутність) над об'єктом інвестицій (див. ПІІ) визначають «стелю» портфельних інвестицій. Обсяги приросту портфельних в 90-х роках ХХ століття почали переважати відповідні динамічні показники прямих інвестицій, що перетворило ПІ на переважну форму експорту капіталу, що не було типовим раніше.

Філія – самостійна структура (відділення) у складі підприємства (фірми) або навіть юридично незалежна фірма, яка контролюється материнською корпорацією. Згідно класифікації підприємств з іноземними інвестиціями, Ф. – це підприємство, яке повністю належить іноземному інвестору.

Дочірня компанія – юридично самостійна фірма, яке було засноване материнською структурою та має затверджені нею статут і обсяг повноважень. Згідно класифікації підприємств з іноземними інвестиціями, Д.к. – це підприємство з часткою з іноземних інвестицій, яка перевищує 50% капіталу. Сучасні тенденції розподілу повноважень між материнською структурою та Д.к. спричиняються до більшої відповідальності та ширших повноважень Д.к.

Асоційована компанія – юридично самостійна фірма, яка пов'язана виробничо-господарськими зв'язками із материнською структурою та проводить з нею узгоджену, єдину корпоративну політику. Згідно класифікації підприємств з іноземними інвестиціями, А.к. – це підприємство з часткою з іноземних інвестицій, яка є меншою за 50% капіталу.

Дата добавления: 2014-01-07