Земельні, водні, мінеральні ресурси Землі в умовах НТП

ІІ. Природні ресурси та їх класифікація.

Питома вага різних типів природних ресурсів у природно-ресурсному потенціалі України.

За розрахунками фахівців Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України загальна вартість природних ресурсів України за світовими цінами у 1996 р. становила 5002,3 млрд. доларів США. При цьому земельні ресурси складали 72 %, а мінерально-сировинні – 26 % цієї вартості.

На інші природні ресурси припадало майже 2 % загальної вартості. Тому для економіки України земельні і мінерально-сировинні ресурси мають визначальний характер. Це не знижує ролі водних, лісових, рекреаційних ресурсів, тваринного і рослинного світу для створення належних умов життєдіяльності народу України і сталого розвитку держави в цілому.

(Водні ресурси – 0,97 %, рослинний світ – 0,003 %, лісові ресурси – 0,54 %, рекреаційні ресурси – 0,49 %)

4.1. Мінерально-сировинні ресурси

Багаті мінерально-сировинні ресурси України обумовили прискорений розвиток гірничо-видобувної і переробної галузей за часів Радянського Союзу. Але родовища поступово відпрацьовувалися, видобування корисних копалин переміщувалося в інші регіони: нафти і газу – до Західного Сибіру, залізничних руд на – КМА, вугілля – до Казахстану, Воркути і Кузбасу. Україні залишились важкодоступні запаси, освоєння яких стало мало прибутковим, а також величезна гірничо-видобувна галузь зі зношеним обладнанням у якій була зайнята значна частина населення. Все це обумовило як невиправдано великий масштаб гірничо-видобувної і переробної галузей, так і значні деформації в цих сферах народного господарства.

Розвиток цих галузей (а разом з ними і геологічної) набув в Україні гіпертрофованого і незбалансованого характеру. Україна продовжує посідати провідні місця щодо інтенсивності експлуатації надр. Вона видобуває стільки ж залізної руди, як сумарно всі країни Західної Європи у 5,4 рази більше виробляють чавуну, у 8,4 рази – сталі, у 6,5 раз – прокату. В той же час слід зазначити зниження економічної ефективності значної частини мінерально-сировинних ресурсів України у зв'язку із зростанням цін на енергоресурси, ускладненням гірничогеологічних та екологічних умов освоєння родовищ корисних копалин. Обвальне закриття шахт упродовж останніх трьох років у Донбасі, Кривбасі й інших регіонів призводить до критичного рівня видобутку, коли погіршується керування станом надр і знижується безпека (у тому числі і екологічна) видобувних робіт та їх технологічний рівень.

Внаслідок численного закриття шахт та кар’єрів в останні роки набули розвитку небезпечні гідрогеологічні, інженерно геологічні процеси, підтоплення, зсуви, хімічне забруднення ґрунтів, підземних вод та ін.

4.2. Земельні ресурси

На сьогодні стан земель України в цілому можна охарактеризувати як незадовільний. Пройшовши фазу потужної індустріалізації (80-ті роки) сільське господарство залишилося екстенсивним. Надмірне техногенне навантаження на земельні ресурси, характерне для періоду інтенсифікації аграрного виробництва, спричинило ерозію екосистем, деградацію базових компонентів агросфери, збіднення арголандшафтів, дегуміфікацію ґрунтів, виснаження земельних ресурсів та інші негативні процеси. Це сталося і внаслідок надмірного залучення до використання в аграрній сфері земельних та водних ресурсів, зростання до критичних рівнів антропогенних навантажень на біосферу, захоплення природоперетворювальною діяльністю, порушення екологічно допустимих співвідношень між ріллею, природними кормовими насадженнями і площами під лісами і водоймами, а також так званою “дикою природою”.

Специфіка землекористування в Україні пов’язана з виключно високим рівнем сільськогосподарського освоєння території і, зокрема, її розораністю, що майже не має аналогів у світі.

Під час земельної реформи в Україні відбулися зміни в землекористуванні внаслідок розпаювання земель (рис. 10).

Цікавими є дані з динаміки розвитку форм власності на землю (рис. 11) та з розподілу сільськогосподарських угідь за формами власності, % (рис.12).

Сучасна структура земельного фонду України наведена на рис. 13.

Рівень розораності всього земельного фонду становить 58 % (у колишньому СРСР – 10 %). Посилюються ерозійні процеси, внесення добрив скоротилося на 78 % (з 1990 р.). Скоротилося внесення органічних добрив внаслідок зменшення поголів’я рогатої худоби, свиней, домашньої птиці. На 37% – ВРХ у порівнянні з 1991 р. Головна проблема в Україні – забруднення сільськогосподарських угідь радіонуклідами – всього 5,7 млн. га. З цієї причини вилучено з сільсьгосподарського обороту 80 тис. га земель (рівень забруднення більше 40 кюрі/ км²). Залишається проблемою забруднення ґрунтів важкими металами. Окремою проблемою є відходи підприємств гірничо-промислового, хімічно-металургійного, машино-будівного, паливно-енергетичного, будівельного, целюлозно-паперового комплексів. Вони складаються в поверхневих сховищах і нагромаджуються в шламонакопичувачах, териконах, золовідвалах тощо (рис. 14-19).

Важливою проблемою вважається також забруднення ґрунтів пестицидами.

Таким чином, основними дисбалансами використання земельних ресурсів, що безпосередньо позначаються на економічному стані більшої частини території України і зниженні продуктивності сільськогосподарського виробництва, є:

- екстенсивність та розораність земель, що майже не мають аналогів у світі;

- ерозія екосистем;

- деградація базових компонентів агросфери;

- збіднення агроландшафтів;

- дегуміфікація та деформація ґрунтів, їх фізико-хімічна деградація і зниження продуктивності землеробства;

- забруднення сільськогосподарських угідь пестицидами, важкими металами та радіонуклідами;

- виснаження земельних ресурсів;

- зменшення площ потенційно якісних орних земель;

- падіння врожайності основних сільськогосподарських культур.

4.3. Водні ресурси

Вода є важливим природним ресурсом, який забезпечує функціонування біосфери, активно використовується практично в усіх видах людської діяльності, а також виконує важливі екологічні функції регулювання клімату, масо-енергообміну в навколишньому середовищі.

За даними Держводгоспу загальні ресурси прісних вод України становлять 216,8 км³, з них ресурси річкового стоку – 209,8 км³ та об'єм підземних вод, що враховуються в ресурсній частині водогосподарського балансу, – 7,0 км³.

У 2007р. із природних водних об'єктів було забрано 16,4 млрд. м³ води (15,4 млрд. м³ прісної та 1 млрд. м³ морської), що на 6,7% більше порівняно з 2006р. та у 2,2 раза менше порівняно з 1990 роком. При транспортуванні втрачено 15% (2,4 млрд. м³) забраної води.

Основними водокористувачами в країні були 15 тис. підприємств, установ та організацій, якими спожито 11,0 млрд. м³ води, що на 0,8 млрд. м³ (на 7,3%) більше порівняно з 2006р., проте у 2,7 раза менше, ніжу 1990 році.

На виробничі потреби підприємств у 2007р. припало 56% (6,2 млрд. м³) всієї використаної води, на побутово-питні потреби – 20% (2,2 млрд. м³), зрошення – 15% (1,6 млрд. м³), ставково-рибне господарство – 7% (0,7 млрд. м³) та на сільськогосподарське водопостачання – 2% (0,2 млрд. м³).

Зростання обсягів використання води відбулося за рахунок збільшення її витрат на виробничі потреби (на 6,6%, або на 0,4 млрд. м³), зрошення (на 0,4 млрд. м³, або на 37,8%), ставково-рибне господарство (на 6,5%, або на 45,0 млн. м³). У той же час, зменшились витрати води на побутово-питні потреби (порівняно з 2006р. на 0,1 млрд. м³, або на 4,6%), сільськогосподарські потреби (на 11 млн. м³, або на 4,5%).

Порівняно з 1990р. обсяги води, направленої на сільськогосподарські потреби, зменшились у 7,2 раза, на зрошення – у 4,3 раза, на виробничі та побутово-питні – відповідно у 2,6 та 2,1 раза, проте на ставково-рибне господарство – зросли в 1,8 раза.

Потреби промисловості задовольнялися також шляхом залучення води в оборотні і повторно-послідовні системи, частка яких у загальному обсязі використання води на виробництво зросла з 81% у 1990р. до 89% у 2007 році. За рахунок цього протягом 2007р. зекономлено 48,9 млрд. м³ свіжої води.

В межах України за статистичними даними з 1990 по 2007 рр.:

- забір води з природних водних об’єктів для використання в розрахунку на одну особу в Україні зменшився з 603 м³ до 229 м³, в м.Києві з 4356 м³ до 288 м³ (додаток 1);

- забір води з підземних джерел також має тенденцію до зменшення, а саме в Україні з 5200 млн. м³ до 2315 млн. м³, в м.Києві з 135 млн. м³ до 68 млн. м³;

- загалом використання прісної води в Україні зменшилося з 29083 млн. м³ до 10000 млн. м³;

- водовідведення в Україні зменшилося з 19329 млн.м³ до 8579 млн.м³, у м.Києві з 1014 млн. м³ до 723 млн. м³.

4.4. Поверхневі водні ресурси

Характерною для сучасної структури водокористування в межах України є наявність стійких екологічних дисбалансів, обумовлених використанням в областях і регіонах з обмеженою природною кількістю поверхневих вод значних їх об’ємів, що подані ззовні за рахунок зарегулювання рік (Дніпро, Сів. Донець та ін.). До таких регіонів, зокрема, належать: Донбас, Кривбас, Запорізька область, Автономна Республіка Крим тощо.

Аналіз свідчить, що більшість водно-екологічних змін на території України пов’язана з екологічно незбалансованими довготерміновими наслідками водно-господарської діяльності, переважно орієнтованої на першому етапі на максимальне використання корисних властивостей поверхневих водних об’єктів. В той же час недостатньо враховувався зв’язок природних водно-ресурсних систем з поверхневою зоною літосфери, ґрунтами, ландшафтами водних басейнів, атмосферою, а також з процесами водо-енергообміну, що відбуваються в них.

За існуючими оцінками водні ресурси України є незначними – до 1000 м³/рік на одного жителя, тоді як за оцінками ООН достатньою вважається величина на рівні 10000-15000 м³/рік.

Протягом 2007р. у водойми скинуто 3,9 млрд.м³ забруднених стоків проти 3,2 млрд.м³ у 1990р., а частка забруднених зворотних вод у загальному водовідведенні зросла більше, ніж удвічі: з 16% у 1990р. до 43% у 2007 році.

Понад 60% (2,4 млрд.м³) забруднених стоків потрапило у водойми внаслідок недостатнього очищення зворотних вод на очисних спорудах. Решта (1,5 млрд.м³) – надійшла у водойми без будь-якого очищення, що втричі більше, ніж у 1990р. та на 6% (на 79 млн.м³) більше проти 2006 року. Необхідно зазначити, що наявна потужність очисних споруд (7,8 млрд.м³) дозволяла повністю очистити забруднені зворотні води.

Основним чинником, що негативно впливає на сучасний незадовільний стан водних ресурсів України є стала тенденція до за бруднення поверхневих водних об'єктів скиданням від населених пунктів стічних вод усіх видів, які стали одним із головних забруднювачів і засмічувачів водотоків і водойм в Україні. Суттєвою причиною цього є екологічно небезпечне відведення зворотних вод від населених пунктів та господарських об'єктів, тривала експлуатація якого призвела до сталого забруднення річок, водоймищ і морів нашої країни.

У Законі України про загальнодержавну програму «Питна вода України» на 2006-2020 роки, підписаному Президентом України З березня 2005 p., зазначено: «Сучасний незадовільний стан водних об'єктів показує, що проблеми у сфері охорони вод від забруднення та виснаження не тільки не знайшли вирішення, а й значно загострилися, особливо в останні роки».

Внаслідок значної мінливості техногенних навантажень на річкові басейни рівень хімічного забруднення поверхневих водних ресурсів змінюється в значному діапазоні – від “дуже мало забруднених” до “сильно забруднених” (тобто від II до VI класу відповідно до діючої в Україні Класифікації якості води). Розрахунки на базі критеріїв діючої класифікації свідчать, що 88 % опорних річок мають водно-екологічний стан води від “поганого” до “катастрофічного”.

З метою збільшення обсягу водокористування на території України було побудовано дніпровський каскад водосховищ, водосховища на інших річках та 27,5 тис. ставків, що призвело до певної втрати природної проточності, зниженні динаміки водообміну річкових вод, і, внаслідок цього, сталого зростання техногенного забруднення.

4.5. Підземні водні ресурси

Головними регіональними наслідками техногенних водно-екологічних дисбалансів підземної гідросфери в останні 30-40 років є:

- розвиток стійких джерел та ділянок забруднення водоносних горизонтів відносно захищених від безпосереднього впливу техногенезу;

- регіональний розвиток зон стійкого техногенного підйому рівнів ґрунтового водоносного горизонту (першого від поверхні) з наступним підтопленням значних територій аграрного та селитебного використання;

- зниження інженерно-геологічної стійкості територій центральних та південних районів України, що складені водонестійкими лесами та лесово-суглинистими ґрунтами.

В структурі сучасного процесу забруднення підземних вод на території України можна попередньо виділити 2 рівня:

1) практично суцільне забруднення ґрунтових вод залишками міндобрив, нітратних сполук, пестицидів, важких металів, нафтопродуктів тощо;

2) локальне забруднення перших напірних та більш глибоких горизонтів зони активного водообміну внаслідок прискореної міграції забруднень під впливом експлуатації водозаборів, водосховищ, шахт, тощо.

За різними оцінками площа стійкого забруднення рівнинної підземної гідросфери сягає 2-4 % загальної площі (до 10-12 тис. км³), але його впливом охоплено приблизно до 10-12 % ресурсів прісних підземних вод.

У складі процесів регіонального забруднення підземних вод, як наслідку комплексної дії факторів екологічного техногенного та водного дисбалансів, можна виділити прояв двох головних процесів:

1) переважаючий прояв регіонального зростання мінералізації ґрунтових вод з їх одночасним забрудненням в межах гірничо-промислових районів, промислово-міських агломерацій (Донбас, Прикарпаття, Присивашшя та ін.).

2) підсилення міграції розчинів з підвищеною мінералізацією з водопутівних шарів при експлуатації глибоких артезіанських горизонтів.

Тривожним є той факт, що забруднення підземних вод має практично незворотній характер внаслідок їх значних об’ємів (більше щорічного об’єму поверхневих вод в 100-150 разів в межах зони активного водообміну) та дуже повільної зміни складу природним шляхом. В той же час за оцінками ВООЗ, ЮНЕСКО й інших міжнародних установ питна вода є головним екологічним ресурсом людства, зважаючи на стійкість його фізико-гігієнічних параметрів та високу природну захищеність від безпосередньо негативного впливу техногенних факторів.

Наведені вище дані та їх аналіз свідчать, що значна водоємкість більшості галузей суспільного господарства України призвела до регіональних перетворень поверхневих і підземних вод водноресурсних систем. Головні екологічні наслідки цього процесу, на нашу думку, пов’язані з порушенням рівноваги в системі “поверхнева та підземна гідросфери – верхня зона літосфери” (в більшості випадків – “вода – мінеральний скелет породи”).

Один із національних екологічних пріоритетів України полягає в екологічному оздоровленні та підтриманні якісного стану водних об'єктів. Воду, що не відповідає вимогам «Державних стандартних правил і норм...», п'є кожний п'ятий житель держави. З 2003 р. 1228 населених пунктів України вже змушені використовувати привізну питну воду [4] Еколого соціальне значення водного фактора за останні роки суттєво зросло і стало основним чинником ризику в більшості міст і районів, який загрожує здоров'ю нації.

Тому вирішення проблеми щодо екологічної безпеки водних ресурсів у теперішній час стало одним із головних чинників національної безпеки і є пріоритетним напрямом дій Мінприроди, МОЗ та Ради національної безпеки і оборони України [5].

Заходами з очищення стічних вод серед інших є “біоінженерні споруди” (БІС).

«Біоінженерні споруди» (БІС) – споруди, в яких об'єднуються процеси очищення ґрунтом і гідробіоценозами.

Конструкції БІСзабезпечують рух потоку очищуваної води в горизонтальній площині – через зарості макрофітів і в вертикальній – через кореневий шар ґрунтів, насичених мікрофлорою. Площа біоінженерних споруд коливається в межах від декількох сот кв. м до декількох га, потужність біологічно активного шару ґрунтів 1,0-0,5 м, висота стовпа води в споруді – 0,5-1,5 м. Вищі водні рослини представлені видами з добре розвиненою кореневою системою – очеретом звичайним, рогозом, комишем озерним і іншими.

У населених пунктах України автономними очисними спорудами на базі вищої водної рослинності можуть бути охоплені поверхневі стічні води від промвузлів, окремих підприємств, деяких частин територій житлової забудови, особливо на околицях населених пунктів.

Екологічна небезпека для водних об'єктів за межами населених пунктів спричиняється періодичним скидом недостатньо очищених побутово-виробничих стічних вод від очисних біологічних споруд.

У межах населених пунктів водотоки і водойми забруднюються поверхневими стічними водами — дощовими, сніговими, поливно-мийними — і крім них випадковими і неконтрольованими, що виникають в аварійних ситуаціях: 1) при техногенних аваріях; 2) при гасінні пожеж; 3) при порушеннях режиму роботи мереж відведення побутово-виробничих стічних вод. Поверхневі стічні води надходять в водотоки і водойми населених пунктів як через зосереджені випуски, так і розосереджено поверхневим способом. Через надходження у водні об'єкти в аварійних ситуаціях неочищених побутових стічних вод водотоки і водойми є небезпечними в санітарно-епідеміологічному відношенні. Крім того, неочишені побутові стічні води спонукають у водних об'єктах процеси гниття, які у малих річках і водоймах у межах населених пунктів носять майже хронічний характер.

Для припинення забруднення і засмічення водних об'єктів побутово-виробничими і поверхневими стічними водами і для відновлення сприятливого екологічного стану водних об'єктів у населених пунктах України треба змінити екологічно небезпечне водовідведеня на екологічно безпечне стосовно водних об'єктів.

Упорядкування існуючого водовідведення в населених пунктах України необхідно здійснювати з урахуванням обмеженості коштів в умовах перехідного періоду в розвитку України. Види робіт по перевлаштуванню водовідведення дозволяють на перших етапах реалізовувати заходи, що не потребують значних коштів. Для знешкодження значних об'ємів поверхневих стічних вод з територій околиць населених пунктів, промвузлів і окремих підприємств можна створювати дешеві очисні споруди з використанням природних біоценозів.

Крім того, до коректування загальної схеми водовідведення населеного пункту можуть по всіх населених пунктах проводитися роботи по перебудові дощоприймачів в напрямку дообладнання їх осадовими частинами і пристроями для уловлювання плаваючих предметів.

4.6. Біоресурси

Україна, завдяки своєму розташуванню, має надзвичайно багату різноманітну біоту, яка з півночі на південь на відносно невеликій території утворює чотири зони: широколистяно-лісову, лісо-степову, степову, присередземноморську.

За орієнтовними підрахунками кількість видів її біоти становить понад 70 тисяч. З них флора – понад 25 тис. видів і фауна 45 тисяч видів. З них до червоної книги України занесено до 511 видів рослин і 382 види тварин.

На Україні поширено понад 3,5 тис. асоціацій рослинних угруповань, що складає національне багатство. Збереження його є обов’язковою умовою сталого розвитку.

На жаль, сьогодні інтенсивна діяльність людини призвела до значної деградації екосистем та глобальних екокриз. В Україні в І столітті н.е. в її теперішніх межах проживало близько 1,5 млн. чоловік, які повністю змінили рослинність лише на кількох відсотках території. Тоді ліси займали не менше 50 % території, степи – 35, болота та плавні – 6, солонці та солончаки – 4 і луки – 1 %. Сьогодні ліси займають 15,6 % з лісосмугами, луки – 8,9, болота та плавні – 3, степи – менше 1 %. За цей час втрачено 150-200 переважно ендемічних (обмежених відносно невеликою областю поширення) видів рослин та тварин, тобто екосистеми зазнали незрівнянно більших втрат, аніж генофонду. Це зумовлює необхідність докорінної зміни існуючої системи використання біоресурсів.

З природних біоресурсів в Україні головну роль відіграють ліси, які займають близько 9 млн. га (без лісових смуг), на другому місці луки – 7,8 млн. га. За багатством біорізноманіття всіх випереджають ліси та степи. Луки, болота, плавні тощо поступаються їм за цим показником у 2,5-3,5 рази.

Більш докладна характеристика біоресурсів розглядатиметься на наступних лекціях.

Дата добавления: 2014-01-07