Філософський смисл проблеми буття

Розділ ІІ. Буття світу і людини

Філософська культура весь час порушує спільні для різноманітних філософських систем проблеми. Однією із них є проблема буття — сущого, того, що присутнє в сві­ті, існує як безпосередня дійсність. Категорія буття у філо­софії характеризує граничні, найзагальніші ознаки всього наявного.

Онтологія (грец. ontos – єство, logos - вчення) - вчення, яке досліджує сутність буття світу, глибинну основу (суб­станцію) всього сущого — постійні (атрибути) і змінні (модуси) вла­стивості світу речей: матерія, рух, розвиток, простір, час, зв'язки, взаємодії, структури тощо.

Теорія буття прагне пізнати сутність того, що існує, з'ясувати внутрішні істотні властивості предметів.

Серед основних форм буття виділяють:

а) буття речей;

б) буття людини;

в) буття духовного;

г) буття соціального.

Онтологічна характеристика світу (буття) речей умо­жливлена поняттям їх матеріальної природи.

Матерія (лат. materia - речовина) — філософська категорія, яка в натуралістичній традиції означає першооснову, субстанцію, що має статус першоначала.

В історії філософії матерію трактують як речі (першоматерія), якості і відношення.

У сучасній філософії існують такі підходи до розуміння речей:

а) онтологічний;

б) гносеологічний;

в) семантичний.

Платон називав матерію «годувальницею» (hyle), «матір'ю всього існуючого», визначав її як стійкий «початок іншого», змінного, непостійного, рухливого.

Філософ Левкіпп (V ст. до н. e.) вва­жав, що сукупність атомів спричиняє вихор і породжує світи. Його учень, давньогрецький філософ Демокріт, по­діляючи думку свого вчителя про атоми як частки, що не піддаються поділу, наголошував на атомістичній природі всієї існуючої множини речей. Атомістична теорія не одне століття домінувала в матеріалізмі (лінія Левкіппа - Дмокріта).

Сучасна наука, насамперед фізична, спростувала пере­конання, що атом є найпростішою первинною «цеглин­кою», з якої у різних комбінаціях складаються всі речі. Фізична модель матерії доводить, що атоми мають складну будову.

Дослідження довели, що ней­трони і протони складаються з дрібніших часток — квар­ків, а електрони і нейтрино — з лептонів. Взаємодію між кварками забезпечують глюони — нейтральні частки. До­ведено також, що субатомні елементи мають корпускуляр­но-хвильову природу: вони проявляються як окремі частки, промінь, пучок електронів (дискретно) і як безпере­рвна хвиля.

Наукове пізнання світу матеріальних речей дає змогу по-філософськи сприйняти найсуттєвіші властивості об'єктивно-реального буття світу: цілісність, невичер­пність, мінливість, системну впорядкованість.

Основними невід'ємними властивостями, атрибутами матерії є рух, простір і час.

Рух - спосіб існування матерії як процесуального (такого, що по­стійно змінюється) явища.

Рух є загальним поняттям, яке об'єднує всі характери­стики змін, переміщень, взаємодій, перетворень, метамор­фоз, що відбуваються з об'єктами (тілами, речами, проце­сами). Арістотель у «Категоріях» розрізняє такі його види: виникнення, зростання, зменшення, перетворення, пере­міщення і знищення. З часом теорія руху збагатилася но­вими його вимірами — становлення, зміна, розвиток. У центрі уваги філософи опинилися дослідження зв'язків між змінами, з'ясування їх чинників, визначення тенден­цій поступу в природі, суспільстві і мисленні

Останнім часом філософи звернули особливу увагу на проблему хаосу, хаотичного руху і його чинників, з ініційовану працею І. Пригожіша та І. Стінгерса «Порядок із хаосу.

Простір — поняття, яке визначає буття матерії щодо її сталості, певної дискретності (переривчастості), окремішності.

Ця форма буття речей характеризується співіснуван­ням різноманітних матеріальних об'єктів та утворень внаслідок їхньої взаємодії, єдністю переривчастості та без­перервності, протяжністю та іншими ознаками. Розвиток природничого знання, насамперед фізики і астрофізики), доповнив концепцію триви­мірного простору вченням про багатовимірний простір, який нараховує від 4-х до 11-ти вимірів.

Час — філософська категорія, яка означає властивість матерії послідовно змінювати свій стан і якості, тривалість свого буття, фази, етапи, цикли існування.

Універсальні властивості часу — тривалість, неповтор­ність, необерненість, ритміка, пульсування. У філософії розрізняють: об'єктивний (фізичний) час (фіксація су­марних процесів у мікросвіті або ритмів руху небесних тіл); суб'єктивний час та соціальний час.

Розрізняють філософський, астрономічний, фізичний, біологічний, історичний, со­ціальний, психологічний, художній зміст простору і часу. Час соціальний, період життя людини — справжня цін­ність. Цінувати час, не витрачати його «на всяких безделец род», закликав «український Сократ» Г. Сковорода. «Не наше то уже, что прошло мимо нас. Не наше то, что породит будуща пора. Дневній день только наш...».

З розвитком науки, зокрема астрофізики, збагачували­ся знання про простір і час, їх взаємозв'язок. Деякі учені вважають, що термін «час» неможливо по-філософськи визначити. Однією з основних для теорії часу є проблема його початку: що є точкою відліку часу? Одні фахівці стверджують, що час — поняття, яке виникає разом з ма­терією в той момент, коли народжується Всесвіт. Адже для розуміння часу як певної тривалості потрібно від чогось відштовхнутися. Інші вчені доводять, що це четверта коор­дината виміру, і людина живе в чотиривимірному просто­рі: «просторі — часі». Існує думка, що час — абстракція, яка фіксує моменти зміни об'єкта; що час, як і простір, — це лише здатність нашого мислення фіксувати явища швидкоплинного світу. У сучасній астрономічній науці є дискусійною проблема «машини часу», «чорних дір» і «кротових нір», в яких, відповідно до теорії відносності, спостерігається уповільнення часу, гальмування всіх проце­сів, подій, переміщення тіл у всесвітньому тунелі простору-часу. У XX ст. сформувалося стійке уявлення про єдиний час-простір, яке фіксує існування матерії як особливої си­стеми з притаманний їй метричними вимірами.

Філософія — людиноцентристська наука. Кожна її ка­тегорія виражає людське ставлення до дійсності, її розу­міння й оцінку. Не є в цьому сенсі винятком і категорія «буття».

Людина живе не лише у природному (фізичному) світі, але й у світі утвореної нею культури. Людина — це «світ люди­ни» (К. Маркс). Створюючи і опановуючи цей світ, вона реалізує власні сутнісні сили, наповнює поняття «про­стір», «час», «рух» людським, соціально і культурно значу­щим сенсом. Світ людини — це простір її соціального, по­літичного, естетичного, морального, національного, релі­гійного, рекреаційного (лат. гесгеаііоп — відновлення), освітнього, побутового існування. Перебуваючи в різних сферах суспільного, духовного, інтимного (такого, що на­лежить виключно її життю), особистість проявляє всі свої здібності і нахили. Людина може дорожити кожною хвили­ною або «вбивати», марнувати час.

Простір має не лише фізичний, а й глибокий мораль­ний сенс: «мала батьківщина», «батьківська хата», «рід­ні простори». Людина як особистість живе не просто в фізичному, а й особливому культурно-смисло­вому просторі, створеному нею, який активно впливає на неї.

Своєрідно в людській свідомості відображаються й інші прояви і виміри буття. Філософська теорія свідомо­сті прагне пояснити природу людських думок, узагаль­нень, розкрити таємницю формування філософських по­нять. Специфіка філософських категорій полягає в їх здатності фіксувати протилежності, роздвоєність (дуаль­ність), опозиційну взаємозалежність.

Свідомість як поняття, певне явище (феномен) проти­стоїть поняттю «буття», так само, як поняття «суб'єкт» пе­ребуває в теоретичній опозиції щодо поняття «об'єкт».

Отже, філософська онтологія є наукою про все, що ре­ально існує — матеріальне чи ідеальне, об'єктивне чи суб'єктивне. Виявляючи фундаментальні властивості бут­тя, з'ясовуючи сутність усіх його форм і способів існуван­ня, категоріально їх фіксуючи (матерія, свідомість, про­стір, час, рух, взаємодія, структура тощо), філософська теорія буття продукує історично та науково змінну карти­ну світу, прагне дати цілісне уявлення про неї.

Література:

1. Бургин М.С. Из чего построен окружающий мир. Онтологический ракурс // Философская и социологическая мысль. – 1991. – №8.

2. Буратова О. Річ та онтологічний простір думки // Філософська і соціологічна думка. – 1995. - №4.

3. Гайденко В.П. Бытие и разум (Размышления о книге А.Л. Доброхотова «Категория бытия в классическая западной европейской филосифии») // Вопросы философии. – 1987. - №9.

4. Гиндилис Н.Л. Единство мира: концепция коллективного бессознательного К. Юнга // Философия науки. – 1995. - №5.

5. Кассірер Є. Людський світ простору і часу // Філософська і соціологічна думка. – 1992. - №5.

6. Кутирев Б.О. Людина і світ: три парадигми взаємодії // Філософська і соціологічна думка. – 1991. - №7.

7. Сартр Ж. Буття і Ніщо. Нарис феноменологічної онтології (фрагменти) // Філософська і соціологічна думка. – 1995. - №5, 9.

8. Трубников Н.Н. Время человеческого бытия. – М., 1987.

Дата добавления: 2014-01-07