Методичні рекомендації. 1. Поняття житлового права, його предмет

Лекція 1: ЖИТЛОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ ЯК ГАЛУЗЬ ЗАКОНОДАВСТВА

1. Поняття житлового права, його предмет.

2. Методи та принципи житлового права.

3. Система та загальна характеристика житлового законодавства.

4. Джерела житлового права: поняття та види.

5. Поняття житлових правовідносин та їх структура.

6. Житлові права і обов’язки громадян.

1. Для визначення предмета житлового права слід виокремити коло суспільних відносин, що регулюються житловим правом. Оскільки правовідносини в житловій сфері можна групувати за різними ознаками, варто зупинитися на можливості поділу їх на приватні та

публічні.

Слід зазначити, що в найзагальнішому вигляді предметом житлового права є сукупність суспільних відносин, що виникають при передачі житлового фонду, переведенні житлових будинків у нежитлові, забезпеченні громадян квартирами, користуванні житловими

приміщеннями у будинках державного, громадського і приватного житлового фондів, обміні оселями; приватизації житлового фонду; користуванні службовими квартирами та гуртожитками; виникненні та припиненні права власності на житлові приміщення в будинках

(квартирах) приватного житлового фонду; утриманні житлового фонду; користуванні прибудинковою територією; виселенні громадян.

Необхідно звернути увагу на те, що відносини, пов’язані із за безпеченням громадян квартирами, користуванням ними, посідають головне місце. Але специфіка сучасного стану розвитку суспільних відносин полягає в тому, що, за Конституцією, лише окремі категорії

осіб, соціально незахищені, зможуть отримати житло безоплатно чи за доступну для них ціну.

Зважаючи на те, що житлове право є комплексною галуззю законодавства, доцільно навести приклади норм адміністративного, цивільного, господарського, кримінального, фінансового права, що регулюють прямо чи опосередковано відносини в житловій сфері.

Необхідно зазначити, що окрему групу становлять норми, які регулюють відносини щодо захисту житлових прав громадян.

Житлове право слід розглядати як комплексну галузь законодавства, що складається з норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають з користування житлом у будинках житлового фонду всіх форм власності залежно від його призначення, а також забезпечення

громадян квартирами, утримання житлового фонду, приватизації державного житлового фонду.

Розкриваючи поняття “житлове право”, необхідно визначити зміст суміжних понять “навчальна дисципліна”, “комплексна галузь житлового законодавства”, “житлове законодавство” і “житлове право як наука”.

2. Формулюючи методи житлового права, слід зазначити, що воно обумовлене загальноправовими методами тих галузей сучасного права, які органічно поєднуються у житловому праві. Водночас специфіка предмета житлового права обумовлює специфічні методи

правового регулювання — сукупність юридичних засобів впливу, характерних саме для житлового права.

У правових нормах закріплено правомочності суб’єктів житлового права та дозвіл, заборона, рекомендація; їх доцільно розкривати на прикладах різних нормативних документів.

Методи впливу можна поділити на диспозитивні та імперативні. Для прикладу слід навести норми Конституції, Цивільного та Житлового кодексу.

Висвітлюючи принципи житлового права, потрібно охарактеризувати специфічні риси житлового права, зумовлені його функціями: соціальною; регулятивною; охоронною; виховною; попереджувальною. При цьому необхідно зазначити, що житлове право — не лише

сукупність норм, а й правові принципи, на яких ґрунтується законодавство.

Законодавство зарубіжних країн надає державним органам дедалі більших повноважень у прийнятті рішень в усіх сферах суспільного життя, що сприяє не тільки усвідомленню права, а й є правовими категоріями, які характеризують житлове право. При цьому необхідно зупинитися на основних принципах житлового права: недоторканність житла, законність, пріоритетність прав людини; гарантованість правового захисту, гласність, доступність судового захисту

тощо.

3. Розглядаючи систему житлового законодавства, необхідно зазначити, що житлове право — це не лише сукупність юридичних норм, а й впорядкована їх ієрархія. Для аналізу поділімо їх на групи за певними ознаками.

До першої групи слід віднести норми, що стосуються загальних питань житлового законодавства. Насамперед це норми, закріплені Конституцією України і Житловим кодексом і визначають зміст і структуру житлового фонду, житлові права та обов’язки громадян;

управління житловим фондом; забезпечення громадян квартирами та користування ними. Другу групу становлять нормативно-правові акти, що визначають порядок утримання приватного житлового фонду, його експлуатацію, ремонт, взаємні права й обов’язки суб’єк-

тів житлового права щодо утримання приватного житлового фонду.

До третьої групи належать нормативно-правові акти, що регулюють приватизацію державного житлового фонду і охоплюють норми щодо використання житлових чеків, передачі житлового фонду до комунальної власності тощо. Четверту групу становлять норми, що забезпечують захист житлових прав і законних інтересів суб’єктів житлового права, відповідальність правопорушників житлового законодавства та порядок розв’язання спорів.

При цьому слід зазначити, що правовідносини у сфері будівництва, містобудування не регулюються житловим правом.

Залежно від суб’єктивного складу системою житлового права можна визнати:

• нормативно-правові акти, які визначають зміст житлових прав та обов’язків і законних інтересів суб’єктів житлового права;

• закони та правові акти, що визначають систему уповноважених державних органів, їхні повноваження;

• правові акти, які визначають компетенцію юрисдикційних державних органів, їхні повноваження.

Можна назвати та окремо проаналізувати нормативно-правові акти в житловій сфері: закони, постанови Верховної Ради України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, акти центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також локальні акти, прийняті на підприємстві, в установі, організації власником або уповноваженим ним органом самостійно або за погодженням із профспілками.

Слід зазначити, що Кабінетом Міністрів розроблено проект нового Житлового кодексу, і його ухвала сприятиме систематизації численних нормативних актів, але це доцільно після прийняття нового Цивільного кодексу України.

4. Під час розгляду питання джерела житлового права слід звернутися передусім до нормативно-правових актів, що приймаються органами державної влади. Що ж до актів ненормативного характеру, то вони породжують права і обов’язки тільки у того суб’єкта (чи визначеного певного кола суб’єктів), якому їх адресовано.

Оскільки система юридичних джерел побудована на засадах ієрархії, то джерела житлового права слід поділяти:

• за органами, що приймають рішення (джерела житлового права класифікуються як закони, підзаконні акти, судова практика застосування чинного законодавства, рішення Конституційного Суду);

• за змістом, формою правотворчості (нормативно-правові акти державних органів, рішення судів, договори, звичаї, нормативно-закріплені принципи житлового права, інші джерела, що не суперечать нормам і принципам права);

• за джерелами приватного та публічного права;

• за сферами правового регулювання;

• за юридичною силою тощо.

Хоча такий поділ є умовним і не усталеним в юридичній науці, він відображає предмет засвоєння навчальної дисципліни.

Основну увагу слід зосередити на Конституції та законах України і зазначити, що тільки законами України визначаються питання права і свобод людини, гарантії цих прав та основних обов’язків тощо. Обов’язково потрібно зупинитися на питанні дії в часі законів України.

Нормативну базу, що передбачає державне регулювання у сфері житлового права, становлять інші підзаконні нормативно-правові акти: укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України;

інструкції, нормативні акти державних відомств, а також нормативноправові акти, прийняті в Україні за часів колишнього СРСР.

Нині нормативна база розвивається стрімко і динамічно, що зумовлено необхідністю переходу від старої системи найму житла до нової системи, яка ґрунтується в основному на відносинах власності, властивих ринковій економіці.

Оскільки Україна зобов’язалася дотримуватися загальновизнаних принципів міжнародного права, то варто звернутися до міжнародних договорів, які визначають природні права людини і ратифіковані Верховною Радою України.

Серед джерел, що визначають сучасний напрям розвитку житлового права, слід назвати деякі рішення Конституційного Суду України, який розв’язує проблеми відповідності законів та інших правових актів Конституції України і надає офіційне тлумачення Конституції

та законів України.

Окрема роль у формуванні єдиної правозастосовчої практики належить Верховному Суду України, який наділений компетенцією роз’яснювати судам зміст правових норм і порядок їх застосування.

Спори, що не врегульовані житловим законодавством, слід розглядати за нормами цивільного законодавства, які теж є джерелом житлового права.

5. Житлові правовідносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами житлового права. Житлові правовідносини — це двосторонні та багатосторонні фактичні відносини, що складаються між суб’єктами житлового права. Тому умовами виникнення житлових правовідносин є: наявність сторін, які повинні володіти правоздатністю і дієздатністю; наявність правової норми; наявність юридичного факту, з яким чинне законодавство пов’язує виникнення правових наслідків. Необхідно звернути увагу на певні конкретні дії та події, що зумовлюють виникнення житлових правовідносин. При визначенні поняття житлових правовідносин слід звернутися до юридичного змісту житлового правовідношення, наявного в осіб суб’єктив-

них прав та обов’язків.

При цьому слід зазначити, що правовідносини, які виникають у житловій сфері, мають свої особливості і їх можна класифікувати за такими видами:

1) адміністративні й цивільні (за методом правового регулювання);

2) регулятивні й охоронні (за підставами виникнення);

3) абсолютні й відносні (за колом зобов’язаних осіб);

4) речові й зобов’язальні (за об’єктом правових відносин);

5) майнові й особисті немайнові (за матеріальним наповненням).

При розгляді питань права й обов’язків громадян у житловій сфері варто знову звернутися до Конституції України, яка є визначальною у формуванні нових підходів до дотримання прав і свобод людини. При цьому мається на увазі, що згідно із Конституцією житло надається безоплатно тільки громадянам, які потребують соціального захисту.

Державою надаються пільгові кредити для спорудження житла, і в першу чергу вони надаються молодим сім’ям і громадянам, які тривалий час перебувають на обліку для поліпшення житлових умов. Крім цього, громадяни можуть набувати прав власника на житло, коло їхніх прав та обов’язків визначається законодавством про власність.

Конституційне положення про те, що житлові права громадян охороняються законом, реалізується у тому, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

При здійсненні своїх прав власники житла зобов’язані не порушувати права та інтереси інших громадян, юридичних осіб і держави, не завдавати шкоди довкіллю, а також дотримуватися моральних засад суспільства.

Житлове законодавство покладає на громадян також виконання ряду обов’язків, які слід схарактеризувати з погляду дотримання законності.

Дата добавления: 2014-01-07