Іноваційна діяльність дорадчих служб на підприємницьких засадах

Законом України „Про підприємництво" підприємництво визначається як „самостійна, ініціативна, систематична, на свій страх та ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняттю торгівлею з метою отримання прибутку (доходу). Але підприємництво можна визначити як систему відносин між суб'єктами щодо особливого виду діяльності по задоволенню суспільних потреб шляхом здійснення новаторської функції, яка стратегічно зорієнтована на успіх.

Головною функцією підприємництва багато дослідників вважали новаторська діяльність (австрійська школа - Шумпетер: „саме орієнтація на новаторство лежить в основі будь якої підприємницької діяльності"). Пізніше Долан і Ліндай висунули думку про те, що підприємництво являє собою процес постійного пошуку нових можливостей та нових способів виробництва, відмову від старих обмежень, відкритість, прагнення до нових перспектив.

З точки зору новаторства підприємницьку діяльність підрозділяється на:

- науково-технічне (інноваційне) підприємництво,

- ринкове підприємництво.

Ми розглядаємо перший вид, який передбачає економічну реалізацію нововведень та винаходів в різних сферах економіки, включаючи організацію та управління.

Рамелт виділив 4 сучасних типа організації нововведень:

ü піонерські розробки,

ü стратегія творчої імітації (тобто інтенсивне використання чужих нововведень),

ü економічна ніша (орієнтація на вузьку спеціалізацію),

ü зміна характеристик продукції.

Характеристика підприємництва як особливої форми суспільне необхідної діяльності, що базується на розробці, впровадженні та розповсюдженні нововведень, дозволяє розглядати її як соціально-економічну різновидність інноваційної діяльності.

Німецький вчений Хаберланд сформулював сутність поняття „нововведення" - „воно охоплює науково-технічні, технологічні, економічні, організаційні зміни, що проходять в процесі відтворювання. Основні характеристики нововведень:

1) якісна новизна виробів, способів виробництва і технологій порівняно з попередніми,

2) темп реалізації,

3) динаміка циклу нововведень,

4) економічна ефективність,

5) соціальні наслідки.

Таким чином, інноваційну діяльність не можна розглядати окремо від державного планування та управління.

Існує два шляхи вирішення проблеми ефективної інноваційної діяльності:

1. Через державні органи управління сільським господарством (збільшення штату, витрат на його утримання, кваліфікації кадрів)

2. Залучення в систему реалізації науково-технічного прогресу інформаційно-консультаційної служби.

При цьому інформаційна система починає фінансуватися на принципово нових засадах, становиться частково самоокупною, оскільки користування спеціальними послугами дорадчих служб стає платним.

Повноцінне здійснення інноваційної діяльності державою неможливе сьогодні без інформаційно-консультаційної системи, яка, по-перше, передбачає наявність та спільну роботу державних, напівдержав них та недержавних інформаційно-консультаційних структур, а по-друге, однозначно розглядає інформаційно-консультаційні послуги як товар. Пізніше ми більш детально розглянемо інформаційно-консультаційні послуги як специфічний товар з його ознаками та характеристиками.

Життєвий цикл нововведення поділяється на наступні фази:

o поява інновації,

o впровадження в сферу експлуатації,

o розповсюдження,

o удосконалення,

o припинення виробництва.

Стадії життєвого циклу товару: впровадження, зростання, зрілість, спад.

Рисунок 3 – Життєвий цикл інноваційного продукту (крива прибутковості)

Розглянемо життєвий цикл інноваційного продукту (рисунок 3). На схемі життєвий цикл представлено одночасно у трьох проекціях:

1. Технологічній (фазі життєвого циклу технологічного характеру),

2. Економічній (крива витрат на інновації і прибутки від їх впровадження),

3. Суб'єкти (ті, що приймають участь в процесі реалізації інновації).

На протязі всього життєвого циклу інноваційного товару проходить крива витрат, яка показує, що на перших його фазах ці витрати незначні. З моменту ж розробки інноваційного проекту і плану, до моменту експериментального впровадження, витрати починають збільшуватися. Далі крива витрат показує, що на момент експериментального (одиничного впровадження) товар починає приносити прибуток.

Держава, яка забезпечує рівні можливості для усіх споживачів у отриманні інформації, та виконуючи функцію управління по забезпеченню науково-технічного прогресу, несе на собі частину витрат на етапах створення інновацій, оскільки ці витрати мають суспільне необхідний характер.

Але впровадження інновацій, яке потребує значних витрат і супроводжується риском втрат, перетворюється в підприємницьку діяльність з усіма її ознаками. Отже, інформаційно-консультаційні структури, що забезпечують інноваційний процес, з одного боку, виступають від імені держави, інформуючи та консультуючи товаровиробників, а з іншого є суб'єктами підприємницької діяльності.

Приймаючи участь практично в усіх фазах життєвого циклу інноваційного товару, держава має можливість:

- зберігати контроль над інноваційним процесом за допомогою програм, інвестицій виробникам, і т.д.

- економити бюджетні кошти, делегуючи частину повноважень напів- та недержавним інформаційно-консультаційним структурам,

- фіксувати стійкість системи, замикаючи на собі основні джерела інформаційних потоків,

- реалізувати функцію соціального захисту, регулюючи комерційну діяльність інформаційно-консультаційних структур.

Щодо підприємницької діяльності, її головне завдання полягає у забезпеченні окремих операторів ринку (виробників) такою інформацією довідкового або наукового характеру, яка б давала їм можливість, вкладаючи кошти, отримувати певні переваги у конкурентній боротьбі. (Навести приклад фінансування роботи інформаційно-консультаційних служб в інших країнах).

Дата добавления: 2014-01-07