Поняття та класифікація функцій управління

Систематизація принципів управління

За універсальністю принципи управління розподіляються на:

загальні - принципи системності, об'єктивності, саморегулювання, зворотного зв'язку, оптимальності, інформаційної достатності, демократиз­му, гласності, змагальності, стимулювання;

часткові - принципи, що застосовуються у різних підсистемах чи су­спільних сферах (економічній, соціально-політичній, духовній), і принципи, що застосовуються при аналізі різних суспільних явищ, організацій, інсти­тутів.

За спеціалізацією визначають такі групи принципів управління: організаційно-політичні, організаційно-технічні принципи побудови апара­ту управління, організаційно-технічні принципи діяльності апарату управ­ління.

За функціональним призначенням принципи управління поділяють на: 1) суспільно-політичні принципи; 2) структурні принципи; 3) принципи державно-управлінської діяльності.

Визначають такі види принципів управління: загальносистемні, структурні, спеціалізовані.

Структурні принципи, що впорядковують структуру групи елементів можна поділити на такі види: структурно-цільові, що відображають закономірності раціональної побу­дови дерева цілей державного управління; принципи побудови організа­ційних структур, які визначають закономірності та взаємозв'язки побудови організаційної структури державного управління; структурно-функціональ­ні, що пов'язані із організацією функціональної структури державного управління; структурно-процесуальні, що дають уявлення про основні (ви­значальні) закономірності та взаємозв'язки раціонального та ефективного здійснення управлінської діяльності органів виконавчої влади.

Спеціалізовані принципи поділяються на принципи форму­вання організаційних структур, принципи керування установою, принципи прийняття управлінських рішень, принципи контрольної діяль­ності, принципи використання методів державного управління, принципи державної служби, принципи управління персоналом, принципи діяльно­сті органу виконавчої влади, принципи діяльності Кабінету Міністрів України, принципи діяльності місцевих державних адміністрацій тощо.

Зміст управління найбільш виразно проявляється в його функціях.

В управлінні під функцією слід розуміти основні базові види діяльності, які повинні здійснюватися управлінцями.

Специфіка функцій управління полягає в тому, що вони:

· обумовлені цілями (завданнями) управління;

· мають об'єктивний характер;

· є складовими змісту управлінської діяльності;

· є відносно самостійними та однорідними;

· реалізуються в процесі управлінських відносин (взаємо­дія суб'єкта та об'єкта);

· мають бути спрямовані на забезпечення життєво необхідних потреб об'єкта управління.

Функції управління - це складові змісту управ­лінської діяльності, що характеризуються певною самостійністю, однорідністю, складністю та стабільністю організуючого впливу суб'єкта управління, спрямованого на забезпечення життєво значущих потреб об'єкта управління.

До функцій управлінської діяльності відносяться:

1) планування - функція управління, сутність якої полягає у визначен­ні цілей функціонування системи і шляхів їх здійснення.

2) організація - форма виявлення цілеспрямованого впливу на колек­тиви людей що передбачає створення формальної структури підлеглості, формування об'єкта та суб'єкта управління, їх підрозділів і зв'язку між ними.

3) укомплектування штату (робота з кадрами) - полягає у залученні та підготовці кадрів і підтримці сприятливих умов праці.

4) керівництво (директивність) - полягає у завданні прийняття рішень та їх відповідного оформлення, а також у здійсненні керівних дій.

5) координація - забезпечує необхідну узгодженість усіх дій органів управління і посадових осіб, а також між системою в цілому та зовнішнім середовищем.

6) звітність - інформування щодо стану справ, необхідність наявної інформації для успішної управлінської діяльності.

7) складання бюджету - включає все, що пов'язане з бюджетним про­цесом у вигляді фінансових планів і фінансового контролю.

Визнання ролі людського чинника в організаціях зрештою привело до відмови від суто адміністративних підходів: доктрина «людських відносин», засновниками якої є Мері Паркер Фоллет (1868-1933) та Елтон Мейо (1880-1949), базувалася на розумінні того, що навіть чітко відпрацьовані виробничі операції та висока заробітна плата не завжди приводять до адекватного зростання продуктивності праці. Професор школи менеджменту Мічиганського університету Дуглас Мак Грегор (1906-1964), створив управлінську концепцію на основі поєднання психології з процесом управління. У результаті виокрем­люється ще одна функція управління - мотивація. Особливе місце в розробці проблеми мотивації належить американсь­кому дослідникові Честеру Барнарду (1886-1961) - представникові «школи соціальних систем» в управлінні.

Сьогодні ви­окремлюють п'ять функцій управління:

1. Планування: визначення цілей організації та заходів щодо їх досяг­нення.

2. Організація: класифікація видів діяльності, доведення завдань і на­дання повноважень для їх виконання.

3. Комплектація кадрами: визначення потреб людських ресурсів, до­бір, підготовка та розвиток кадрів.

4. Мотивація: спрямування поведінки персоналу до певної мети.

5. Контроль: порівняння кінцевих результатів з поставленими цілями, визначення причин відхилень і в разі необхідності - вжиття заходів для виправлення ситуації.

Існує три групи управлінських завдань:

а) загальні завдання, вирішення яких спрямовані на реалізацію загальнозначущих або публічних потреб відповідної соціаль­но-політичної системи.

б) спеціальні завдання, вирішення яких веде до утворення управлінської сис­теми, її стабільності, надійності, розвитку.

в) допоміжні завдання, що випливають із внутрішньої технології управлінської праці. Вони відо­бражають спрямованість зусиль адміністративного апарату на забезпе­чення життєво важливих потреб об'єктів управління.

Дата добавления: 2014-01-07