За типами і формами власності МСП поділяються на

План

МІЖНАРОДНІ ВИРОБНИЧІ ВІДНОСИНИ

1. Загальний підхід до визначення суті міжнародних виробничих відносин

2. Міжнародна спеціалізація і кооперація виробництва

3. Міжнародне спільне підприємництво

4. Транснаціональна кооперація

5. Вертикальний зріз системи міжнародних виробничих відносин

6. Міжнародні організації у сфері виробничих відносин

Література

1. Воронова Є.М Міжнародні економічні відносини: Опорний конспект курсу

лекцій.-К.: КДТЕУ, 1999. - 209 с

1. Загальний піл хід до визначення суті міжнародних виробничі» відносин

Насамперед варто визначитись ізподілом понять "міжнародне виробниче співробітництво", " міжнародний бізнес" і "міжнародна виробнича кооперація". В економічному розумінні бізнес є економічною діяльністю, яка приносить зиск (прибуток, дохід). Міжнародний бізнес, з одного боку, багатогранний, а тому охопивв усі сфери економіки. З іншого боку, він в основному зводиться до ділових відносин мікрорівня. а на макрорівні містить у собі тільки бізнесову діяльність держав і міжнародних організацій.

Що ж стосується поняття ''міжнародна виробнича кооперація", то тут пояснення просте: "кооперація" в перекладі українською мовою є "співробітництвом", а тому "міжнародна виробнича кооперація" і ''міжнародне виробниче співробітництво" - це одне і те саме.

Міжнародні виробничі відносини - це форма МЕВ. тобто це такі відносини,які виникають між людьми з приводу виробництва матеріальних благ на основі міжнародного поділу праці, в умовах безмежності потреб і обмеженостіресурсів.

Міжнародні виробничі відносини, як і інші форми МЕВ. базуються на міжнародному поділі праці, але саме при розгляді міжнародного виробничого співробітництва особливо помітнопроявляться взаємопов'язані процеси міжнародної спеціалізації та кооперації.

У другому розділі зазначалося, що міжнародний поділ праці має дві взаємодоповнюючі форми:

* міжнародну спеціалізацію діяльності людини;

* міжнародну кооперацію різних видів діяльності людини.

Міжнародне виробниче співробітництво здійснюється в різних напрямках, логіку одного з яких розкриває така його структура:

- енергетичне співробітництво;

- співробітництво в сировинному виробництві;

- кооперація у сфері переробного виробництва;

- агропромислові; співробітництво.

Наведені складові міжнародного виробничого співробітництва не можуть відриватися одна від одної, оскільки не існує чіткої границі між кожною із цих сфер. Можливе співробітництво в рамках повного виробничого циклу. Наприклад, важко знайти чи добре окреслити границю, яка би безкомпромісно відмежовувала сировинне співробітництво від агропромислового чи енергетичного, позаяк енергоносії часто бувають сировиною для промисловості, як, між іншим, і сільськогосподарська продукція, яка служить сировиною не тільки для харчової чи легкої промисловості, а й для важкої. До того ж агропродукція використовується і в енергетичній сфері.

2. Міжнародна спеціалізація і кооперація виробництва

При розгляді міжнародного поділу праці уже зазначалося, що в літературі інколи визначають міжнародник поділ праці через міжнародну спеціалізацію, а не навпаки. Це порушує логіку побудови визначень, за якою явище визначають шляхом конкретизації загальнішого, ширшого явища. Іншими словами, видове поняття визначають через родове, а не родове через видове. Для міжнародної спеціалізації виробництва загальнішим, родовим поняттям є міжнародний поділ виробничої праці, а тому міжнародну спеціалізацію слід визначати через МПП і ні в якому разі не навпаки. Водночас. з’ясувати суть ширшого явища можна шляхом аналізу його структури, тобто шляхом вивчення більш вузьких конкретніших явиш.

міжнародна виробнича спеціалізація - це форма міжнародногоподілу праці, при якій зосередження однорідного виробництва на міжнародному рівні відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їхніми суб'єктами. Інакше кажучи, в результаті поділу праці відбувається зосередження виробництва одних видів продукції в одних країнах (або на підприємствах одних країн), а виготовлення інших видів продукції- в інших країнах (чи на підприємствах інших країн).

Міжнародна спеціалізація має таку структуру: міжгалузевої міжнародної спеціалізації, внутрігалузевої та внутріфірмової міжнародної спеціалізації.

Виділяють три види внутрігалузевої міжнародної виробничої спеціалізації:

• предметну, тобто випуск ютової продукції, точніше - випускоднорідної готової продукції певної галузі;

• детально-вузлову, тобто виготовлення деталей, вузлів, агрегатів і компонентів внутрігалузевого та міжгалузевого застосування;

• технологічну або стадійну, тобто здійснення окремих операцій або виконання окремих технологічних процесів (наприклад, компонування, фарбування, термообробка, виробництво заготовоктощо).

Не важко вивчати міжнародну виробничу спеціалізацію за територіальним розтином. Територіальний аспект дозволяє побачити спеціалізацію окремих країн, груп країн, міжнаціональних регіонів. Чим країна менша за територією або чим менше країна розвинена, тим більше їй доводиться зосереджуватися й а виробництві якоїсь невеликої групи продукції, щоб у такий спосіб вистояти на світовому ринку. Якщо країна велика за територією, то в міжнародній спеціалізації виробництва бере участь не тільки вся країна загалом, а П окремі її регіони (в тому числі й створення спеціалізованих вільних економічних зон). Подібне може відбуватись і при федеративному устрої країни.

Вертикальний розтин дозволяє поглянути на те, як складається міжнародна спеціалізація виробництва на різних рівнях. На мікрорівні спеціалізація дещо збігається з територіальним аспектом, тобто це спеціалізація на міждержавному рівні Між країнами, групами країн, міжнаціональними регіонами. Мстарівснь зводиться до міжнародної спеціалізації на рівні фірм та їхніх філій.

Головне значення міжнародної виробничої спеціалізації полягає в тому, що вона дозволяє кожній країні концентрувати ресурси для виробництва тих товарів, які вона може випускати найефективнішим способом і отримувати завдяки торгівлі з іншими країнами ту продукцію, яку вона не може на цей час (або не зможе ніколи за браком відповідних умов) виробляти настільки ж ефективно. Тобто міжнародна спеціалізація оптимізує світове виробництво і тім здійснює загальносвітову економію ресурсів.

Міжнародна виробнича кооперація є похідною формою міжнародного поділу праці (і міжнародної спеціалізації), яка полягає в розвитку міжнародних виробничих зв'язків, що виникають та існують між міжнародне спеціалізованими суб'єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів.

Міжнародна виробнича кооперація об’єднує ресурси виробництва в єдиному органаційно - технологічному процесі. Здійснення такого процесу в міжнародному масштабі передбачає укладання відповідних контрактів та угод, які регламентують виробничо-технічні та торгово-економічні питання, а також вироблення адекватних форм і методів співробітництва.

Загальне міжнародне кооперування класифікують за кількома критеріями:

а) за видами:

б) за методами використання;

в) за стадіям»;

г) за структурою зв'язків;

г) за територіальним охопленням;

д) за кількістю суб'єктів;

е) за кількістю об'єктів.

Отже, за видами міжнародне кооперування має такі форми, як.

- економічна кооперація;

- промислове співробітництво;

- виробниче кооперування;

- науково-технічні; кооперування;

- кооперування у сфері проектування і будівництва промислових об'єктів;

- кооперація у сфері побуту;

- кооперація в інших сферах господарської діяльності

За методами використання:

- виконання спільних міжнародних програм:

- договірна спеціалізація:

- створення спільних підприємств.

За структурою зв'язків:

- внутріфірчові та міжфірмові коопераційні зв'язки;

- внутрігалузеве та міжгалузеве кооперування;

- горизонтальні та вертикальні форми кооперування;

- змішані форми кооперування.

За територіальним охопленням:

- кооперування між двома і більше країнами;

- кооперування в рамках регіону;

- міжрегіональне кооперування;

- світове кооперування.

За кількістю суб'єктів:

- двостороннє кооперування;

- багатостороннє: кооперування. За кількістю об'єктів:

- однопредметне кооперування;

- багатопредметне кооперування.

Основні способи налагодження міжнародних коопераційних зв'язків у літературі зводяться до трьох методів:

- здійснення спільних програм;

- договірна спеціалізація;

- інтегрована кооперація.

3.Міжнародне спільне підприємництво

міжнародне спільне підприємництво це - діяльність, в якій бере участь спільний капітал, що утворився з пайових внесків партнерів із двох або більше країн, котрі спільно здійснюють господарську діяльність, керуючи створеним спільним підприємством і розподіляючи між собою отримані прибутки пропорційно до вкладених капітанів.

Відповідно, під міжнародним спільним підприємством слід розуміти підприємства, утворене на кошти двох і більше суб’єктів з різних кран, яке працює як юридична особа в режимі нормальною підприємства (третього по відношенню до засновників). а прибутки діляться між засновниками за принципом пропорційості до внеску.

За формою спільні підприємства частіше будуються у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю, але з часом вони набирають форми командитних товариств і навіть переростають у корпорації.

Класифікують міжнародні спільні підприємства (МСП) за такими основними ознаками, як:

- структура партнерів;

- частка участі партнерів у капіталі МСП;

- вид діяльності.

підприємства:

- з участю тільки приватного капіталу;

- з участю приватних і державних фірм або організацій;

- з участю тільки державних фірм із різних країн;

- з участю національних і міжнародних організацій.

За часткою участі партнерів у капіталі розрізняють такі спільні підприємства;

ü з рівною часткою засновників або з участю на паритетних засадах (ця форма найбільше притаманна міжнародним спільним підприємствам, що створюються і функціонують у промислово розвинених країнах виключно з підприємницьких мотивів, а учасниками є рівні за значенням партнери;

ü з більшою часткою іноземного партнера (ця форма вигідна вситуації, коли місцевий партнер не володіє достатніми ресурсами);

ü з більшою часткою місцевого партнера (така форма притаманна країнам, в яких місцеві підприємства у своїй діяльності мають менше обмежені,, ніж іноземні філії чи підприємства, до яких такий вид підприємства не прирівнюється).

Третя ознака, тобто класифікація спільних підприємств за видом діяльності, надто широко представлена, а тому тут наводяться лиш основні форми:

ü МСІІ науково-дослідницького характеру (створюються метою об'єднання досвіду і результатів наукових, проектних розробок для створення нових продуктів, технологій, нового устаткування тощо);

ü МСП виробничого характеру (створюються за для розвитку промисловості, наповнення місцевого ринку даного роду товарами, а для іноземного партнера ще з метою зниження витрат);

ü Закупівельні МСП (вигідні більше для іноземного партнера можливістю придбати на місцевому ринку дешеву сировину, напівфабрикати, необхідні для власного виробництва);

ü Збутові МСП (вигідні можливістю освоєння нових ринків збуту як у країні функціонування МСП, так і в інших країнах);

ü Сервісні (послугові) МСП (об'єднання досвіду і зусиль з метою якіснішого надання послуг та розширення ринку кожного з партнерів, надання після продажного сервісу);

ü Комплексні МСП (підприємства багатоцільового призначення).

4. Транснаціональна кооперація

Під ТНК розуміється така компанія, головне підприємство (ГК) якої знаходиться в олній країні, а філії чи дочірні компанії (Ф) та їхні філії (внучаті компанії) - як у цій же країні, так і обов’язково в інших країнах.

ТНК може мати 2-3 головні підприємства на території одної країни.

Під МНК(мультинаціональна компанія розуміють компанію, яка є кооперативним об'єднанням невеликої кількості (двох чи трьох) головних компаній такої ж кількості країн із широкою мережею філій і дочірніх компаній. які функціонують у різних країнах світу.

Транснаціональні компанії характеризуються такими основними рисами:

- інтернаціональні у сфері функціонування н застосування капіталу;

- мають, як правило, величезний матеріальний і фінансовийпотенціал;

- мають, як правило, тісні зв'язки з національними банківськими компаніями і національними банківськими системами, входять у фінансові угруповання;

- як правило, це багатономенклатурні фірми, діяльність якихдосить сильно диверсифікована;

- їм притаманна відносна незалежність руху власного капіталупо відношенню до процесів, що відбуваються в національнихмежах.

Важливу роль відіграють ТНК розвинених країн у розвитку економіки країн, що розвиваються. Насамперед варто зазначити, що ТНК не тільки сприяють розвитку, а й безпосередньо розвивають промисловість цих країн, супроводжуючи це наданням доступу до фінансових ресурсів ТНК, до нових технологій, якими вони володіють. Через ТНК з'являється можливість просування національної продукції країн, що розвиваються, на зовнішній ринок. Важливе значення має підготовка національних кадрів із допомогою ТНК.

Буває, що ТНК вивозять у країни, що розвиваються, екологічно шкідливе виробництво, а це псує там довкілля. Тому й не дивно, що ті країни, точніше, їхні держави, намагаються використовувати різноманітні форми здійснення контролю за діяльністю ТНК на їхніх теренах. Допомагає їм в цьому і ООН.

Організація Економічного Співробітництва і Розвитку паралельно до Комісії ООН із транснаціональних корпорацій створила в 1975 році Комітет із міжнародних інвестицій і транснаціональних корпорацій, робота якого в 1976 році увінчалася прийняттям "Декларації ОЕСР про міжнародні інвестиції і транснаціональні корпорації" та укладанням Угоди про ТНК країн-членів ОЕСР.

Основним принципом діяльності сторін, на якому грунтується ця угода, с принцип національного режиму: країни-члени ОЕСР зобов'язані застосовувати до компаній з інших країн не менш сприятливі закони, нормативи та адміністративні заходи, ніж до національних компаній.

У 2000 році умови угоди прийняті в новій редакції, де серед інших нововведень передбачаються жорсткіші екологічні вимоги до діяльності закордонних філій, підвищення відкритості їхніх операцій і взаємовідносин із державними структурами приймаючих країн.

5. Вертикальний розтин системи міжнародних виробничих відносин

Обмеженість паливних ресурсів помітно впливає- на розвиток міжнародних стосунків у сфері енергетики. Багаті країни на паливно-енергетичні ресурси. І одного боку, і бідні на ці ресурси країни, т іншого боку, завжди пов'язані між собою таким співробітництвом, яке мас різні варіанти й напрямки.

Не завжди країни, які мають паливно-енергетичні ресурси, бувають високорозвиненими (наприклад. Нігерія чи Конго), водночас Японія будучи бідною на мінеральні ресурси, безперечно високорозвинена країна. Тож не дивно, що розвинені країни допомагають добувати природні ресурси тим, в кого вони е. але не мас змоги їх добувати самотужки.

До основних паливно-енергетичних ресурсів відносять: нафту, природний газ, вугілля, уран. Окрім рідкості та обмеженості, ці ресурси ще мають таку спільну рису, як невідновлюваність, а чому покладатися тільки на розвиток добувної промисловості нерозумно, через що науковці світу працюють пал проблемами пошуку нових енергетичних джерел.

Слід зауважити, що у світі помітно збільшується частка споживання газу, нафті і, електроенергії, у той час як частка споживання вугілля спадає. За останні 10 років частка нафти у світовому споживанні паливно-енергетичних ресурсів зросла з 39% до 40%, газу - з 22% до 25%, електроенергії (яку виробляють на гідроелектростанціях і атомних електростанціях разом) - з 5% до 6%. а частка вугілля при цьому зменшилась із 33% до 28%.

Отже, міжнародні відносини у сфері сировинного виробництва є формою міжнародних виробничих відносин, які виникають між суб'єктами з різних країн із приводу дослідження, розвідування та добування природних ресурсів, що відіграють роль предметів праці в промисловому виробництві.

Міжнародне співробітництво в сировинній сфері поділяють на

такі частини:

- співробітництво суб’єтів з різних країн при добуванні й реалізації чорних металів;

- міжнародна кооперація при добуванні й реалізації кольорових металів;

- співробітництво у світовому виробництві хімічної сировини;

- міжнародна кооперація при виготовленні штучних сировинних

матеріалів;

- співробітництво на світовому ринку лісових ресурсів.

Із розвитком науково-технічного прогресу відбувається стриктурна зміна в міжнародному співробітництві в сировинній сфері, помітно скорочується частка одних видів сировини, а виробництво й застосування інших видів сировини зростає.

Оскільки йдеться тут про виготовлення із сировини кінцевої продукції, то можна дати таке визначення: міжнародні відносини в переробній сфері виробництва - це така форма міжнародного виробничого співробітництва, яка мас вигляд спеціалізації та кооперації суб'єктів із різних країн при переробленні сировини та виготовленні готової продукції на різних рівнях господарювання і координується не тільки державами, а й міжнародними організаціями та іншими міжнародними інститутами.

З появою нових досягнень науки і техніки структура переробної промисловості також постійно змінюється, а отже, відбуваються відповідні зміни і в міжнародному співробітництві в ціп сфері. Від криз 70-90-х років надзвичайно потерпіли галузі промисловості, продукція яких с найбільш матеріало- та енергомісткою. Відповідно спостерігався відтік іноземних капіталів із металургії, з транспортного і важкого машинобудування, з верстатобудування та основної хімії.

Помітно розширюється співробітництво у виготовленні електронно-обчислювальної техніки. Зростання продажів персональних ЕОМ у розвинених країнах складає в середньому біля 20% на рік. Усе помітнішу роль у такому співробітництві відіграють нові індустріальні країни. Республіка Корея дедалі більше спеціалізується на виготовленні персональних комп’ютерів, телевізорів, іншої електричної та електронної техніки.

Уже майже немає у світовій промисловості фірм, які б при виробництві ЕОМ не використовували електронні комплектуючі, виготовлені в Таїланді, Філіпінах чи Тайвані. Ринки світу заполонили японські товари, які є результатом кооперативних відносин між Китаєм та Японією, оскільки виготовляються в Китаї.

Ще витого ступеня міжнародна кооперація набула в інтегрованій Європі, де немає жодного більш-менш складного електронного механізму, який би був виготовлений повністю з комплектуючих однієї країни. Капітали, а відповідно, й виробничі процеси на європейському просторі переплелися настільки, що тепер важко стверджувати про національне походження фірми чи її товарів. Країною виготовлення вважається та країна, де відбувалася остання стадія складання продукції в одне ціле чи надання кінцевого її вигляду, а от решта учасників цього виробництва залишаються непомітними.

З кожним роком чимраз ширше застосування в переробній промисловості знаходять порошкова металургія, нові високоміцні пластичні матеріали, розв'язуючи ним проблему обмеженості ресурсів і залежності ряду країн від їхнього імпорту. Водночас, на сучасному етапі розвитку науки і техніки жодна з країн, якою 6 вона розвиненою не була, не в змозі самостійно рухатися одночасно ефективно в усіх напрямках розвитку науково-технічного прогресу, якщо не спиратиметься на досягнення інших країн у галузях науки, техніки та промисловості.

Сьогодні людство здатне надзвичайно сильно впливати на природу, а тому виникли проблеми захисту довкілля. У більшості країн світу з'явилися природоохоронні організації, деякі з яких переросли в міжнародні. Уряди країн дедалі частіше стежать за зменшенням впливу виробництва на природу, створюють екологічнозахисні закони. Це викликало до життя такі напрямки розвитку промисловості, як розробка і застосування маловідходних і безвідходних технологій, нових машин і устаткування, призначених для ліквідації шкідливих промислових викидів.

Варто зазначити, що співробітництво між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, поки що має здебільшого однобокий характер: останні слугують сировинним придатком перших. Однак, об'єктивний процес розвитку світового господарства веде до того, що розвинені країни допомагатимуть країнам, що розвиваються, створювати переробну промисловість. Справа в тому, що ринки розвинених країн уже перенасичені товарами, а тому необхідно розширювати їх за рахунок малорозвинених. Але в останніх мало платоспроможних покупців, бо їм ніде заробляти достатні гроші, щоб підтримувати високий попит. Створюючи в країнах, що розвиваються, переробну промисловість, багатшу і платнішу. ніж сировинна, розвинені країни тім розширюють ринок для себе.

Міжнародне агропромислове співробітництво - це система міжнародних коопераційних відносин на річних рівнях господарювання, пов'язана з виготовленням сільськогосподарських засобів праці, з аграрним виробництвом та з переробкою агросировини.

Корпоративні зв'язки між країнами виникають як у масштабах агропромислового комплексу (наприклад, у рамках Європейського Союзу), так і в межах його складових. При цьому рівномірна спеціалізація та кооперація здійснюються між розвиненими країнами і дещо однобока - між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. Певна невигідність такої стабілізації змушус країни, що розвиваються, як і в інших сферах виробництва, карте лізу вати ся.

Щось подібне до картельної угоди існує між Малайзією, Індонезією, Таїландом і Шрі-Ланкою у виробництві каучуку; між Індією та Шрі-Ланкою у виробництві чаю; між Бразилією та Колумбією у виробництві кави; між центральноамериканськими країнами і Еквадором у виробництві бананів. Помітну роль у світі відіграє картельний зв'язок між Канадою. США та Австралією у виробництві зерна.

6.Міжнародні організації у сфері виробничих відносин

Співробітництво у сфері енергетики привело, як і в інших сферах виробництва, до створення міжнародних організацій та об'єднань. А такі, як Європейське Об'єднання Вугілля і сталі та Європейське Співтовариство з Атомної Енергії (Євратом). послужили основою для створення Європейського Союзу. Найпомітнішими у світі с Міжнародне Агентство з Атомної Енергії (МАГАТЕ) та Організація Країн-Експортерів Нафти (ОПЕК).

Організація країн-експортерів нафти - ОКЕН заснована в 1960 році і є глобальною організацією, тобто охоплює країни з різних частин світу.

До ОПЕК входять такі країни: Алжир, Венесуела, Габон, Еквадор, Іран, Індонезія, Кувейт, Лівія, Саудівська Аварія

Мета створення:

- захист інтересів основних нафтодобувних країн Азії. Африки і Латинської Америки в конкурентних змаганнях з нафтовими монополіями;

- координація добування та експорту нафти, а також узгодження цін.

Відомі запаси нафти й цих країнах складають приблизно 64% від усіх розвіданих запасів світу. Найбільші із запасів нафти належить трьом країнам: Саудівській Аравії, Кувейту й Ірану, де знаходиться близько 43% від світових запасів, або 62.6"-и від запасів усій ОПЕК.

ОПЕК за багатьма ознаками відповідає картелю, а тому в західній літературі цю організацію називають "нафтовим картелем". Саме певна згуртованість країн ОГІЕК дозволила їм виграти у 1973 році двобій із нафтовими транснаціональними компаніями (насамперед -американськими) і помітно потрясти економіку розвинених країн (зокрема, економіку США).

Але ОПЕК не е картелем класичною типу, який мав би бути групою фірм із різних країн. Це об'єднання країн, а отже, тут об’єднані політики, а не бізнесмени. Щоправда, ОПЕК встановлює спільну й оптимально використовувану цінову структуру, а також встановлює офіційні правила про кількість продукції, яку повинна виробляти і продавати кожна країна-член цієї організації.

Та все ж країни ОПЕК настільки розкидані по світу та різні за соціально-економічною будовою національних економічних систем, що їм ніяк не вдасться однаково вдало домовлятися щодо узгодженої політики в усіх напрямках своєї діяльності. До того ж вони, навіть домовившись, порушують узгоджені та встановлені правила. Між деякими з цих країн у різний час відбувалися тривалі військові конфлікти (наприклад. Іран-Ірак. Ірак-Кувейт),

Вищим органом ОПЕК є конференція країн-учасниць, яка скликається двічі на рік При цьому рішення там приймаються на основі консенсусу. Виконавчий орган ОПЕК- Рада директорій. Кожна країна-учасниця назначає на два роки директора, який затверджується конференцією. Безпосередньо виконавчим органом ОПЕК є Секретаріат. Штаб-квартира знаходиться у Відні (Австрія).

Відомо, що деякі розвинені країни надзвичайно сильно залежать від імпорту нафти. Ось як, наприклад, виглядає залежність від імпорту нафти (в тому числі й з ОПЕК) чотирьох з них:

Японія-на99,7%;

Франція-на 95.К%;

ФРІ1-на95,4%,

США -на 39.4%

Регулювання цін на нафту ОПЕК здійснює в основному за допомогою встановлення для своїх членів квот на добування нафти, але таке квотування не завжди дозволить досягти бажаного результату, оскільки запроваджені квоти недостатні для впливу на ціни, а також у зв'язку з уже наведеними причинами, а саме тому, що члени ОПЕК порушують досягнуті домовленості.

Слід зазначити, що на світовому ринку посилюється роль таких нових експортерів нафти, як Мексика. Сполучене Королівство. Норвегія, Єгипет. Росія, які не входять в ОПЕК.

Найпомітнішою організацію в царині світового енергетичного ринку є Міжнародне Агентство з Атомної Енергії - МАГАТЕ. Це міжнародна міжурядова організація, яка входить у систему ООН на правах автономного органу. Створено МАГАТЕ в 1957 році, її членами вже стали понад 130 країн.

Основні цілі та завдання МАГАТЕ:

- розвиток міжнародного співробітництва у сфері мирного використання атомної енергії.

- запобігання розповсюдженню ядерної зброї;

- обмеження гонки ядерних озброєнь;

- контроль за виконанням Договору про нерозповсюдження ядерної зброї;

- обмін і розповсюдження науково-технічної інформації;

- допомога в дослідженнях в області атомної енергії та її застосуванні;

- підготовка національних кадрів для країн, що розвиваються;

- розробка норм і правил забезпечення радіаційної безпеки;

- підвищення безпеки ядерного устаткування, підвищення безпеки ядерної енергетики:

- створення системи оперативного оголошення й надання допомоги у випадку аварії чи неполадок на атомній електростанції;

- забезпечення найшвидшого надання взаємодопомоги при виникненні небезпечних ситуацій.

Штаб-квартира МАГФТЕ; знаходиться у Відні, а керівні органи мають такий склад:

- Генеральна конференція представників усіх держав-членів;

- Рада управляючих;

- Секретаріат.

Про функції Секретаріату можна судити з назв відділів, що входять до його складу:

- відділ гарантій;

- відділ ядерної енергії та безпеки;

- відділ наукових досліджень та ізотопів;

- відділ технічного співробітництва;

- відділ адміністрацій.

На регіональному рівні найвагомішими були Європейське Об’єднання Вугілля і Сталі (ЄОВС), створене у 1951 році з метою сприяння й модернізації добування вугілля, руди, виробництва металу в країнах Західної Європи, та Європейське Співтовариство з Атомної Енергії (Євратором) засноване в 1957 році тими ж країнами задля об'єднання ресурсів атомної енергії, атомної промисловості і науково-технічного потенціалу в області ядерної фізики та енергетики. Одною з найважливіших цілей створення Євратому була координація національних програм іч розвитку ядерної енергетики. Саме ЄОВС і Євратом послужили основою створення Європейського Союзу.

Якщо ОПЕК у нафтовій промисловості відіграє роль "нафтового картелю"', то в інших сферах добування й торгівлі первинного сировиною також створювалися і функціонували міжнародні асоціації чи картелі. Більшість таких об'єднань існували недовго, але серед них були і конкурентоспроможні. Наприклад, усе те ж Європейське Об'єднання Вугілля і Сталі. Мав непогані успіхи Міжнародний Урановий Картель, досить, вдало функціонує з 1974 року Міжнародна Бокситова Асоціація, яка об'єднує такі країни, як Австралія, Гвінея, Ямайка, Сербія і Чорногорія.

Некартельовані країни стараються використовувати всякі способи, щоб побороти подібні картелі. З картелями борються як ті, що конкурують із ними, так і ті, що споживають сировину.

У сфері міжнародного співробітництва щодо переробного виробництва, як і у сфері міжнародного виробничого співробітництва загалом, активно діють різного роду міжнародні інститути (особливо їх багато в регіонах). Найважливішою серед таких міжнародних організацій є Організація Об'єднаних Націй з Промислового Розвитку - ООНПР

ЮНІДО створена в 1967 році з метою:

- виконання центральної координуючої ролі в царині промислового розвитку в межах системи ООН;

- сприяння промисловому розвитку і співробітничав; на глобальному, регіональному національному і галузевому рівнях.

Основні завдання ЮНІДО:

- вироблення рекомендацій і надання конкретної допомоги країнам у підготовці програм індустріалізації з урахуванням політичних, економічних, соціальних, фінансових і технічних факторів;

- організація і проведення науково-дослідної, пошуковоїроботи з обґрунтуванням промислових проектів, насамперед у переробних галузях:

- надання інформації з різних напрямків розвитку технологій виробництва й організація обміну дослідом управління промисловими підприємствами;

- та інші.

До складу ЮНІДО входять понад 170 країн. Штаб-квартира розміщена у Відні (Австрія).

При ЮНІДО створено Банк промислової технічної інформації, який має зв'язки з подібними банками нарегіональному та національному рівнях.

Керівні органи мають такий склад:

- Генеральна конференція;

- Рада з промислової о розвитку;

- Секретаріат;

- Представництва ЮНІДО на місцях;

- Комітет з програм і бюджету (допоміжний орган);

- Технічні комітети;

- Програма розвитку ООН (ПРООН);

- Фонд промислового розвитку;

- внески членів.

При ООН діє спеціалізований заклад з питань аграрного співробітництва

заклей з питань аграрного співробітництва Продовольча та Сільськогосподарська Організація –ПСО. (з англійської ФАО) Засновано ФАО у 1945 році.

Основні завдання і види діяльності ФАО:

- координацій роботи міжурядових організацій з питань розвитку сільського господарства;

- координація індивідуальних і колективних дій із метою поліпшення забезпеченості населення продовольчими товарами;

- надання допомоги країнам, що розвиваються, в галузях аграрного виробництва, лісного і рибного господарства, пряме постачання продовольства з розвинених країн у ті яким воно потрібне;

- сприяння в організації та здійсненні наукових досліджень і розробок, у підготовні кадрів для сільського господарства:

- направлення експертів;

- участь у заходах міжнародного та національного масштабів,вироблення рекомендацій, які сприяють прискореному розвитку сільського господарства;

- проведення науково-технічних. соціально-економічних досліджень із проблем удосконалення структури аграрного виробництва, забезпечення продовольством, поліпшення харчування й умов життя сільського населення;

- вивчення та забезпечення умов для розповсюдження передового досвіду у сфері виробництва, переробки і збуту агропродукцїі.

До складу ФАО входить понад170 країн і одна організація - Європейський Союз штаб-квартира знаходився в Римі. Керівні органи ФЛО:

- Генеральна конференція (вищий орган):

- Рада ФАО (виконавчий орган);

- Секретаріат на чолі з Генеральним директором.

Дата добавления: 2014-01-07