Вплив демократичних процесів в Україні на реформування пенітенціарної системи

Вступ

Висновок

Державна пенітенціарна служба України - пріоритетні напрямки діяльності та очікуванні результати реформування Державної кримінально-виконавчої служби України.

Основні проблеми вітчизняної пенітенціарної системи.

Вплив демократичних процесів в Україні на реформування пенітенціарної системи

Вступ

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Література

«В'язнична реформа» - ровесниця в'язниці: вона постає як своєрідна її програма. Із самого початку в'язниця оточена низкою механізмів, які, як це здається, покликані вдосконалити її, але в дійсності є складовою її функціонування, - настільки тісно вони пов'язані з існуванням в'язниці впродовж усієї її довгої історії.

«Не варто запроваджувати нові види пенітенціарних інститу¬тів, доки не забезпечена можливість вивчення їх ефекту.» - И. Анденес "Наказание и предупреждение преступлений"

В’язниця постійно зазнає критики, більшої, ніж інші державні органи. Якщо ми говоримо про українську в’язницю, то ця критика набуває особливої актуальності. Варто наголосити, що в контексті пенітенціарної реформи ресоціалізація повинна розглядатися не тільки і не стільки як формальна мета покарання, не як створення умов для працевлаштування і медичного обслуговування засуджених і колишніх засуджених. Це було б спрощенням. Ідея ресоціалізації повинна стати основою пенітенціарної філософії. Одним із головних напрямів реформування української пенітенціарної системи має бути зміна ставлення до пенітенціарної діяльності як різновиду діяльності соціальної. Вона повинна розглядатися не просто як виконання покарань, а як специфічна сфера державного управління/

Українські пенітенціарні установи потребують:

1) впровадження соціально орієнтованої управлінської філософії та аналізу політики у свою діяльність на всіх рівнях;

2) переосмислення ролі персоналу в процесі управління.

Ні для кого сьогодні не є таємницею, що «зробити» з вітчизняного пенітенціарного офіцера одночасно і менеджера, і соціального працівника є надзвичайно важким завданням. Головним є не те, як засуджені ставляться до певного офіцера, а яку реальну функцію він виконує у в’язниці, який рівень його професійної підготовки та наскільки він може сприяти досягненню цілей ресоціалізації. Трансформація функціональної ролі в’язничного офіцера є необхідною умовою реформування вітчизняної пенітенціарної системи.

У той самий час ресоціалізаційна складова пенітенціарної діяльності вимагає, по-перше, щоб роботою із злочинцями займалися професіонали високого рівня, які мають університетську освіту та пройшли відповідні курси професійної підготовки.

Крім того, персонал пенітенціарних установ має бути інкорпорований до соціальної роботи і працювати для, а не проти ресоціалізаційних програм. Єдине, що можна додати, це те, що дедалі більш зростаючі вимоги до освіти та професійного навчання офіцерів пенітенціарних установ можуть мати успіх лише тоді, коли самі офіцери розглядають себе як агентів позитивних змін у настроях інших людей.

Це обумовлює необхідність більш глибокої уваги до середовища, в якому працює персонал, та стресових ситуацій, з якими він зустрічається у своїй роботі. Іншими словами, на більшу увагу заслуговують питання соціального захисту персоналу та механізми їх ресоціалізації.

Україна, як і інші пострадянські держави, повинна зробити один величезний крок до розуміння, що неможливо відділити пенітенціарну політику від соціальної політики, що «відносини пенітенціарної політики і політики соціальної - це відносини двох структурних частин одного ЦІЛОГО».

Одним із першочергових завдань реформування пенітенціарної системи України є забезпечення її прозорості, особливо прозорості щодо того, скільки вона коштує для суспільства як у фінансовому вимірі, так і соціальному. Пенітенціарна діяльність може розглядатися як послуга, як «соціальна продукція». Вона може оцінюватися потенційними споживачами - тобто всіма громадянами, які мають право вказати на різні негативні аспекти цієї діяльності й рекомендувати шляхи покращення пенітенціарних послуг. Тому одним із найбільш важливих кроків на шляху реформування вітчизняної пенітенціарної системи є її перетворення із закритої автономної мілітаризованої організації на цивільну відкриту службу. Отже, українська пенітенціарна організація повинна стати прозорою і підзвітною суспільству. Цього потребує й специфіка процесу ресоціалізації засуджених, який є відкритим та може бути ефективним лише в умовах соціальної спрямованості й відкритості пенітенціарної система. Якщо вона не буде відкритою, не буде можливостей для громадського контролю і підзвітності перед інститутами суспільства.

У демократичних суспільствах люди посилаються до в’язниці незалежними суддями, які діють під контролем цивільної влади. Як зазначають Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями, в’язничний персонал повинен мати статус цивільних службовців. Експерти Ради Європи у доповіді (1996) прямо вказували на те, що українській владі необхідно «виключити з навчальних програм, призначених для підготовки співробітників пенітенціарної служби, навчання володінню зброєю, стройову підготовку та інші виключно військові навчальні елементи». Інша причина, яка заслуговує на увагу, чому пенітенціарні установи повинні управлятися цивільною владою, має безпосереднє відношення до ресоціалізації засуджених. Усі злочинці повертаються до суспільства, тому питання налагодження зв’язків між адміністрацією пенітенціарних установ та іншими органами управління є вкрай важливими. Це стосується в першу чергу освіти, працевлаштування, охорони здоров’я тощо. Ці зв’язки потенційно будуть міцнішими, якщо цивільна структура буде вести діалог з іншою цивільною структурою, а не з мілітаризованою організацією.

Україна зробила дуже важливий крок вперед у процесі реформування пенітенціарної системи, створивши автономне пенітенціарне відомство. Створення ДДУПВП як органу, незалежного від МВС, було зроблено на основі рекомендацій Ради Європи припинити всі організаційні зв’язки в’язниці з військовою організацією та міліцією. Проте, на жаль, ці зв’язки залишилися. Традиційно пенітенціарні установи розглядаються не як соціальні інституції, а як правоохоронні органи.

Як зазначав Г. Радов, «в’язниця - не панацея в боротьбі із злочинністю. Її навіть не можна розглядати як домінуючий фактор». Тому одним із головних напрямів реформи української пенітенціарної системи є тотальне відокремлення пенітенціарної діяльності від діяльності поліцейської.

Одним із важливих напрямів реформування вітчизняної пенітенціарної системи є створення спеціалізованих державних органів, які б мали завдання не тільки перевіряти законність індивідуальних рішень, але й оцінювати результати впровадження виправної роботи й ресоціалізаційних програм у пенітенціарних установах з огляду на усталені показники оцінювання державної політики.

Одним із перших кроків реформування пенітенціарної системи є створення відповідних державно-управлінських механізмів, які б вирішували проблеми, пов’язані з наданням соціальних послуг засудженим у процесі відбування покарання і після його відбування.

Першим кроком, можливо, має бути обмеження сфери дії інституту адміністративного нагляду. Це обумовлено багатьма факторами, серед яких найбільш впливовими є два.

По-перше, «гуманний аспект роботи з колишніми засудженими полягає не тільки в нагляді за ними».

По-друге, здійснення міліцією адміністративного нагляду означає виконання двох функцій, які суперечать одна одній - соціальної і карально-репресивної.

Експерти Української Гельсінської спілки з прав людини слушно зазначають, що встановлення адміністративного нагляду суперечить принципу справедливості, закріпленому у ст. 5 КВК України. На сучасному етапі українське суспільство достатньою мірою не усвідомлює переваг альтернативних покарань.

Сьогодні українська пенітенціарна система продовжує перебувати в кризовому стані, незважаючи на суттєве покращення фінансування та умов тримання в’язнів. Переповнення установ, порушення прав людини і тортури, недостатнє фінансування, прогалини в законодавстві - все це має негативний вплив на функціонування пенітенціарної системи України.

Безумовно, за роки незалежності багато чого було зроблено, але за цей період неможливо змінити те, що насаджувалося впродовж усього тоталітарного періоду радянської влади. Ми критикуємо радянську в’язницю не за те, що вона радянська, а за те, що будувалася вона на рабстві, тотальній секретності, колективізмі й мілітаризації, тому і була несумісна з триманням ув’язнених з чесністю, справедливістю і повагою.

Якісно нова пенітенціарна філософія - це те, що потрібно сьогодні українській пенітенціарній системі. Ресоціалізація повинна стати не просто метою діяльності установ пенітенціарної системи, а їхньою філософією, на основі якої виробляються політики, приймаються і виконуються рішення. Право на ресоціалізацію має стати основним правом засудженого й ув’язненого. Якщо держава проголошує себе соціальною і якщо вона застосовує примус у виді кримінального покарання, то вона повинна створити максимальні умови для того, щоб покарання застосовувалося не заради покарання, а заради недопущення скоєння рецидивного злочину.

Дата добавления: 2014-01-07