У тогочасній радянській історіографії

Сучасний стан історіографії щодо характеру Другої світової війни

Другої світової війни

Причини, характер, періодизація й історіографія

Лекція № 9

1. Сучасний стан історіографії щодо характеру Другої світової війни

2. Причини і періодизація Другої світовой війни війни/ Співвідношення основних блоків.

особливо гострі суперечки точаться навколо питань:

- по-перше, який був характер війни, яку вели Англія й Франція в початковий період другої світової війни, тобто в 1939-1941 рр., і особливо в період так званої " дивної війни" 1939-1940 рр.;

- по-друге, як оцінювати позицію, зайняту в 1939 -1941 рр. Радянським Союзом.

Підкреслювалися дії західних держав, які свідчили про імперіалістичний характер війни з боку Англії й Франції в ці роки. керівники цих країн і в початковий період другої світової війни не залишали надій на досягнення компромісу з фашистською Німеччиною, на продовження курсу на підбурення Німеччини й СРСР.

Напроти, позицію Радянського Союзу змальовували винятково позитивно. Замовчували всі негативні сторони політики сталінського керівництва в ці роки, підкреслювалися переваги, отримані Радянським Союзом після укладання пакту про ненапад з Німеччиною.

Наприкінці 80-х - початку 90-х рр., у зв'язку з відкриттям частини радянських архівів, із застосуванням більш об'єктивних приймань наукового дослідження, почався перегляд традиційних концепцій радянської історіографії.. найбільше яскраво виявилося прагнення частини вітчизняних публіцистів і вчених до перегляду за принципом "навпаки", шляхом простої "зміни знака ". створювалася зворотна по оцінках, але настільки ж однобічна, чорно-біла картина.

В окремих випадках справа доходить навіть до виправдання дій гітлерівської Німеччини. Так, в 1993 р. колишній офіцер Головного розвідувального керування СРСР Володимир Резун, що емігрував в 1978 р., опублікував під псевдонімом Віктор Суворов книгу за назвою "Ледокол. Кто начал вторую мировую войну?". Стверджувалося, що, фашистська Німеччина не була агресором, що вона почала війну проти СРСР із метою зриву "превентивної війни" проти Німеччини, яка нібито от-от повинна була початися в липні 1941 р. Книга В. Суворова і його наступні "праці" масовими тиражами почали видаватися й продовжують видаватися в нашій країні.

Встає законне питання: де істина?

Для комуністичних партій країн Заходу укладання радянсько-германського пакту був величезною несподіванкою. Ні керівники компартій, ні керівництво Комінтерну навіть не підозрювали про секретний протокол до договору. І сам уряд СРСР, підписуючи договір з Німеччиною, з метою заспокоєння суспільної думки заявило, що залишає можливості для продовження переговорів з Англією й Францією.

Комінтерн, схвалюючи намір СРСР піти на укладання договору з Німеччиною, у той же час намагався проводити попередній курс боротьби в першу чергу проти агресивного фашистського блоку. У заяві секретаріату ИККИ говорилося: "Своєю готовністю укласти з Німеччиною пакт про ненапад СРСР допомагає малим сусіднім Прибалтійським країнам і діє в захист загального миру... Переговори з Німеччиною можуть спонукати уряди Англії й Франції перейти від порожніх розмов до якнайшвидших домовленостей зі СРСР".

Після того як 1 вересня 1939 р. почалася друга світова війна, компартії Франції, Англії, США, Бельгії, Голландії, Данії, Швейцарії підтримали оголошення Англією й Францією війни Німеччини. Особливо важливе значення мала позиція впливової Французької компартії. Парламентська група ФКП голосувала за військові кредити й заявила про "непохитну рішучість усіх комуністів стати в перші ряди опору агресії гітлерівського фашизму", про свою готовність "вжити всіх заходів, щоб забезпечити поразку гітлерівського агресора" у війні, яка носить "антифашистський характер ".

Однак ця лінія, зайнята керівництвом Комінтерну, була абсолютно неприйнятною для сталінського керівництва СРСР після укладання радянсько-германського пакту про ненапад. У своїй політиці воно керувалося наміром направити агресію Німеччини проти країн Заходу. З початком війни лінія на зіштовхування двох коаліцій з метою їх взаємного ослаблення опинилася в центрі політики радянського керівництва.

Керівництво СРСР вимагає від компартій припинити викриття германського фашизму й направити основний удар у пропаганді проти імперіалізму взагалі, відмовитися від співробітництва з буржуазно-демократичними силами, із соціал-демократією. Вістря критики треба було скерувати на винуватців війни, якими вважалися Англія й Франція. Відповідно до цього Сталін зажадав від керівництва Комінтерну, від компартій країн Заходу, насамперед від компартій Франції й Англії, негайно змінити свій політичний курс.

Уже 9 вересня 1939 р. Виконком Комінтерну, повністю підтримавши сталінські установки, виступив з новою заявою - війна Англії й Франції - це не війна проти фашизму, що йде боротьба двох імперіалістичних коаліцій за світове панування й що компартії повинні викривати імперіалістичний характер війни.

кардинальна зміна позиції СРСР створила комуністичному руху чималі труднощі. В особливо складному становищі опинилася Французька компартія. Як згадував член політбюро ЦК ФКП Артюр Раметт, "комуністів ображали на вулиці, на заводах... Це були страшні дні ізоляції. Ми не могли навіть виступати, нас більше не слухали".

26 вересня 1939 р. ФКП була заборонена.

"Виправлення" лінії ФКП і підтримка нею нового курсу радянського керівництва викликали серйозні сумніви й навіть заперечення в рядах компартії. 27 депутатів, тобто більш третини парламентської фракції ФКП, привселюдно засудили новий політичний курс Комінтерну й керівництва Французької компартії. У їхньому числі виявився навіть член Політбюро ЦК ФКП, секретар по організаційних питаннях Марсель Життон, що займав у неофіційній партійній ієрархії третє місце після Тореза й Дюкло.

Керівництво компартії оголосило Життона "зрадником" і "поліцейським провокатором".

Теза про імперіалістичний характер другої світової війни з боку обох воюючих коаліцій залишалася постійною тезою радянської пропаганди аж до 22 червня 1941 р.

Це було прямим наслідком тодішнього зовнішньополітичного курсу радянського керівництва, що розраховував на тривалу війну на Заході й на взаємне ослаблення Німеччини й англо-французького блоку.

Після того як ці розрахунки не виправдалися й Німеччина захопила багато країн Західної Європи, включаючи Францію, у центр сталінської політики стало завдання - за всяку ціну зберегти мир для СРСР, відстрочити війну. Це було пов'язано, насамперед, з необхідністю підготуватися до війни, ліквідувати військове відставання СРСР.

Але в радянській пропаганді цього періоду зберігалися також і відголоски традиційного комінтернівського курсу на "революційне повалення капіталізму". в одній зі своїх статей, опублікованої у квітні 1941 р., академік Е. Варга, як це не видасться зараз неймовірним, писав, що інтереси Радянського Союзу "вимагають збереження миру доти, поки не назріє революційна криза в капіталістичних країнах". І далі в статті затверджувалося: "Якщо виникне така ситуація, що в деяких країнах у результаті війни вибухне революційна криза, буржуазна влада буде ослаблена й пролетаріат захопить владу у свої руки, те Радянський Союз повинен буде піти й піде на допомогу пролетарської революції в інших країнах".

Дата добавления: 2014-01-07