Спростування. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності

Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності. якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Перевищення меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

Крайня необхідність – це усунення небезпеки(заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам для усунення небезпеки), що безпосередньо загрожує особі, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди. яку заподіяно тому, хто посягає.

Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту. Афект.

Перевищення меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Необхідною обороною визнаються дії,вчинені з метою захиступрав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільного небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності.

Уявна оборона – дії пов’язані з заподіянням шкоди за таких обставин, коли реальне посягання було відсутнє, та особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково передбачала наявність такого посягання. Уявна оборона включає відповідальність за заподіяну шкоду лише в тих випадках, коли обстановка, що склалась, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальних посягань, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковість свого припущення.

Обставини:

Які пом’якшують покарання

Які обтяжують покарання

- з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; - добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; - вчинення злочину неповнолітнім; - вчинення злочину вагітною жінкою; - вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин; - вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; - вчинення злочину під впливом душевного хвилювання, викликаного аморальними діями; - вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності; - виконання спеціального завдання з попередженням чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

- вчинення злочину особою повторно або рецидив злочинів; - вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; - вчинення злочину на ґрунті расової, національної або релігійної ворожнечі; - вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку; - тяжкі наслідки, завдані злочином; - вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані; - вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; - вчинення злочину щодо особи, що перебуває в матеріальній, службовій або іншій залежності винного; - вчинення злочину з використанням малолітніх осіб, або що страждають психічним захворюваннями чи недоумства; - вчинення злочину з особливою жорстокістю; - злочин, вчинений у стані алкогольного сп’яніння або в стані вживання наркотичних або інших засобів. - Інші обставини, передбачені КК (ст.67).

3. Правила доведення і спростування: помилки, які трапляються в доведеннях

1. Поділ доведень на прямі й непрямі у логіці та кримінальному процесі.

Прямі й непрямі доведення в логіці не можна сплутувати а прямими й непрямими доказами в кримінальному процесі. Поділ логічних доведень на прямі й непрямі не збігається з поділом доказів на прямі й непрямі в кримінальному процесі. Збігається тут тільки термінологія. І в логіці, і в кримінальному процесі розрізняють докази прямі й непрямі.

Але в логіці, як уже говорилося, під доведенням розуміють процес мислення, обґрунтування істини, в кримінальному ж процесі доказ — це доказовий факт, факт дійсності. Тому предмет поділу в логіці та кримінальному процесі різний. У логіці поділ відноситься до процесу мислення, до способу обґрунтування істини: висунута теза може бути доведена або прямо (коли істинність тези виводиться з аргументів безпосередньо), або побічно (коли істинність тези обґрунтовується доказом хибності антитези).

Непрямі докази — це такі факти, зв'язок котрих із шуканим фактом (доводжуваним положенням) не дається нам безпосередньо, не є очевидним. Наприклад, у справі про вбивство факт нанесення обвинувачуваним удару ножем потерпілому, встановлений показами свідків, буде доказом прямим, а такі факти, як те, що обвинувачуваного бачили разом із потерпілим незадовго до вбивства, в обвинувачуваного виявилися деякі речі потерпілого, обвинувачуваний неодноразово погрожував розправитися з потерпілим, — будуть доказами непрямими.

Дата добавления: 2014-01-07