Когнітивна психологія

Передумови виникнення когнітивної психології. Починаючи з кінця 40-х рр. у західній психології, перш за все, в американській, зростає інтерес до проблематики свідомості. Це виражається в зміні характеру публікацій, у зростанні кількості дослідницьких робіт з цього напряму і пов'язаному з цим зростанні концепцій; а також у популярності даної тематики серед студентів психологічних факультетів.

Одночасно всередині психологічної науки складаються передумови виникнення нового напряму, орієнтованого на вивчення пізнавальних процесів. Усередині біхевіоризму Е. Толмен наполягав на відмові від жорсткої схеми S – R і вводить у психологію поняття пізнання, як важливої детермінанти поведінки. Гештальтпсихологія також вносить значні зміни до методологічного і концептуального аспектів психологічної науки. Сучасні когнітивні теорії тісно пов'язані з гештальт-теоріями і в термінологічному, і в методологічному планах. Урешті, роботи Ж. Піаже сприяли зростанню дослідницького інтересу до проблем інтелекту та пізнання.

Когнітивний напрям у психології не має свого «батька-засновника», як, наприклад, психоаналіз. Проте ми можемо назвати імена вчених, які завдяки своїм роботам стали основоположниками когнітивної психології. Джордж Міллер і Джером Брунер в 1960 р. організували Центр когнітивних досліджень, де розробляли широке коло проблем: мова, пам'ять, перцептивні процеси і процеси утворення понять, мислення і пізнання. Ульрік Найссер в 1967 р. опублікував книгу «Когнітивна психологія», в якій спробував описати новий напрям у психології.

Основні положення когнітивної психології. Сучасний когнітивізм важко визначити як єдину школу. Широкий спектр концепцій, які відносяться до даної орієнтації, об'єднує відома спільність теоретичних джерел і єдність концептуального апарату, за допомогою якого описується досить чітке певне коло феноменів.

Основна мета цих концепцій – пояснити поведінку за допомогою опису переважно пізнавальних процесів, характерних для людини. Головний акцент у дослідженнях робиться на процеси пізнання, «внутрішні» характеристики людської поведінки. Основні напрями досліджень:

а) вивчення процесів перцепції, у тому числі, соціальних;

б) вивчення атрибутивних процесів;

в) вивчення процесів пам'яті;

г) вивчення побудови когнітивної картини світу;

д) вивчення несвідомого пізнання і сприйняття;

е) вивчення пізнання у тварин та ін.

Основним методом цього наукового напряму є лабораторний експеримент. Основні методологічні установки дослідників наступні:

1. Джерело даних – ментальні утворення;

2. Пізнання визначає поведінка;

3. Поведінка як молярний (цілісний) феномен.

Головне посилання: враження індивіда про світ організовуються в деякі зв'язні інтерпретації, внаслідок чого утворюються певні зв'язні ідеї, вірування, очікування, гіпотези, які регулюють поведінку, у тому числі, соціальні. Таким чином, ця поведінка повністю знаходиться в контексті ментальних утворень.

Основні поняття напрямку: когнітивна організація – процес організації когнітивної структури, що здійснюється під впливом зовнішньої стимул-реакції (або сприйнятої зовнішньої стимул-реакції) – «понятійна рамка», масштаб порівняння (розгляд) сприйнятих об'єктів; поняття образу (цілого), поняття ізоморфізму (структурної подібності між матеріальними і психічними процесами), ідея панування «хороших» фігур (простих, урівноважених, симетричних і так далі), ідея поля – взаємодії організму і середовища.

Основна ідея напряму: когнітивна структура людини не може перебувати в незбалансованому, дисгармонійному стані, а якщо це все ж таки має місце, у людини одразу ж виникає прагнення змінити цей стан. Людина поводиться так, щоб максимізувати внутрішню відповідність її когнітивної структури. Ця ідея пов'язана з концептами «логічної людини», «раціональної людини» або «економічної людини».

Основні наукові теорії когнітивної психології. Теорія структурного балансу Фріца Хайдера. Основне положення цієї теорії свідчить: люди схильні розвивати впорядкований і зв'язний погляд на світ; у цьому процесі вони будують якусь «наївну психологію», прагнучи зрозуміти мотиви і установки іншої особи. Наївна психологія прагне до внутрішнього балансу сприйманих людиною об'єктів, внутрішньої несуперечності.

Дисбаланс викликає напругу і сили, які ведуть до відновлення балансу. Баланс, згідно з Хайдеру, це не стан, який характеризує реальні стосунки між об'єктами, але лише сприйняття людиною цих стосунків. Основна схема теорії Хайдера: Р – О – Х, де Р – сприймаючий суб'єкт, О – інший (сприймаючий суб'єкт), Х – об'єкт, що сприймається і Р і О. Взаємодія цих трьох елементів складає деяке когнітивне поле, і завдання психолога полягає в тому, щоб виявити, який тип стосунків між цими трьома елементами є стійким, збалансованим, і якого типу стосунків викликає відчуття дискомфорту у суб'єкта (Р) і його прагнення змінити ситуацію.

Теорія комунікативних актів Теодора Ньюкома поширює теоретичні положення Хайдера на галузь міжособистісних стосунків. Ньюком вважав, що тенденція до балансу характеризує не лише інтраперсональну, але і інтерперсональну системи стосунків. Основне положення цієї теорії виглядає таким чином: якщо дві люди позитивно сприймають одна одну, і будують деякі стосунки до третьої (особи чи об'єкту), у них виникає тенденція розвивати схожі орієнтації відносно цієї третьої. Розвиток цих схожих орієнтацій може бути посиленим за рахунок розвитку міжособистісних стосунків. Стан консонанти (збалансованої, несуперечливої) системи виникає, як і у попередньому випадку, коли всі три відношення позитивні, або одне відношення позитивне і два негативні; дисонанс виникає там, де два відношення позитивні і одне негативне.

Теорія когнітивного дисонансу Леона Фестінгера є, мабуть, найбільш відомою широкій громаді когнітивною теорією. У ній автор розвиває ідеї Хайдера, які стосуються стосунків балансу і дисбалансу між елементами когнітивної карти світу суб'єкта. Основне положення цієї теорії наступне: люди прагнуть до деякої внутрішньої узгодженості, як до бажаного внутрішнього стану. У разі виникнення протиріччя між тим, що людина знає, або між тим, що вона знає і тим, що вона робить, у людини виникає стан когнітивного дисонансу, що суб'єктивно переживається як дискомфорт. Це стан дискомфорту викликає поведінку, направлену на її зміну, – людина прагне знов досягти внутрішньої гармонії.

Дисонанс може виникати:

1. з логічної непослідовності (всі люди смертні, але Я житиму вічно.);

2. з невідповідності когнітивних елементів культурним зразкам (батько кричить на дитину, знаючи, що це недобре.);

3. з невідповідності даного когнітивного елементу якійсь ширшій системі уявлень (комуніст на виборах президента голосує за Путіна (або Жириновського));

4. з невідповідності даного когнітивного елементу минулому досвіду (завжди порушував правила дорожнього руху – і нічого; а зараз оштрафували!).

Вихід із стану когнітивного дисонансу можливий таким чином:

1. через зміну поведінкових елементів когнітивної структури (людина перестає купувати продукт, який, на її думку, занадто дорогий (неякісний, немодний та ін.));

2. через зміну когнітивних елементів, що відносяться до середовища (Людина продовжує купувати якийсь продукт, переконуючи тих, хто оточує, що це – те що треба);

3. через розширення когнітивної структури так, щоб до неї увійшли елементи, що раніше виключалися (добирає факти, що свідчать про те, що от В, С і Д купують той самий продукт – і все відмінно!).

Теорія конгруентності Ч. Осгуда і П. Танненбаума описує додаткові можливості виходу з ситуації когнітивного дисонансу. Згідно цієї теорії, можливі інші варіанти виходу із стану дисонансу, наприклад, через одночасну зміну відношення суб'єкта і до іншого суб'єкта, і до сприйманого об'єкту. Робиться спроба передбачення змін стосунків (атитюдів), які стануться у суб'єкта під впливом прагнення відновити консонанс усередині когнітивної структури.

Основні положення теорії: а) дисбаланс в когнітивній структурі суб'єкта залежить не лише від загального знаку стосунків, але і від їх інтенсивності; б) відновлення консонансу може бути досягнуте не стільки за рахунок зміни знаку відношення суб'єкта до одного з елементів тріади «Р,О,Х», але і шляхом одночасної зміни і інтенсивності, і знаку цих стосунків, причому – одночасно до обох членів тріади.

Питання на семінар:

1.Методи дослідження особистості в гуманістичній психології.

2.Методи дослідження особистості в генетичній психології.

3.Методи дослідження особистості в когнітивній психології.

Питання на самостійну роботу:

1. Ознайомлення з теоріями гуманістичної психології.

2. Теорії генетичної психології.

3. 3.Характеристика основних положень когнітивної психології.

4.Методи дослідження особистості в гуманістичній психології.

5.Методи дослідження особистості в генетичній психології.

6.Методи дослідження особистості в когнітивній психології.

Література:

1. Роменець В. А., Маноха І. П. Історія психології ХХ століття: Навч. посібник / Вст. ст. В. О. Титаренка. Т. М. Титаренко. Вид. 2—ге, стереотип. — К.: Либідь, 2003 — 992 с.; іл.

2. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. — М.: Наука. 1995. — 163 с.

3. Выготский Л. С. Вопросы теории и история психологии ∕∕ Собр. соч.: В 6 т. — М.: Педагогика. 1982. — 589 с.

4. Ждан А. Н. История психологи: от античности к современности. — М.: «Знак почета» узд-ва МГУ, 1999. — 346 с.

5. История традиций и научных школ в истории советской психологи. Ред. А. Н. Ждан. — М.: Изд-ва МГУ, 1990.—367 с.

6. Леонтьев А. Н. Избранные психологические произведения. — М.: «Педагогика». 1983. — 392 с.

7. Марцинковская Г. Д. История психологии. — М.: Изд. Центр «Академия», 2001. — 554 с.

8. Нариси з історії вітчизняної психології ХІХ ст.: У 2 т.∕ за ред. Г. С. Костюка. — К.: Рад. Школа. 1955. — 260 с.

9. Петровский А. В., Ярошевский М. Г. История и теория психологии. — Ростов Н ∕ Д.: Изд. «Феникс». 1996. Т. 1, 2. — 416 с.

10. Пиаже Ж. Избранные психологические труды. — М.: Изд. «Просвещение». 1994. — 660 с.

11. Солсо Р. Л. Когнитивная психология. — Спб.: Питер. 1996. — 589 с.

12. Овчаренко В. И. Психоаналитический глоссарий. — Минск.: Выш. шк. 1994. — 307 с.

13. Фромм Э. Душа человека. — М.: Республика. 1992. — 108 с.

11. Фройд З. Введение в психоаналіз: Лекции. — М.: «Наука». 1991. — 487 с.

14. Франкл В. Человек в поисках смысла. — М.: Прогрес. 1990. — 187 с.

15. Челпанов Г. И. Мозг и душа. — М.: Изд.9. 1912. — 336 с.

16. Теяр де Шарден П. Феномен человека. — М.: ООО «Издательство ACT. 1987. — 553 с.

17. Юнг К. Психологические типы. — М.: «Ювента». 1985. — 285 с.

18. Юнг К. Археотип или символ. — М.: «Ренессанс».1997. — 208 с.

19. Ярошевский М. Г. История психологии. — М.: Академия. 1996. — 416 с.

20. Ярошевский М. Г. Психологія ХХ століття. Учеб. пособие — М. Изд. центр «Академия». 1994. — 416 с.

Дата добавления: 2014-01-07