Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Московська школа у вітчизняній психології




Лекція

Питання лекції:

1. Проблема культурно-історичного розвитку.

2. Особистість і діяльність.

3. Свідомість і мова.

4. Проблеми нейропсихології.

Проблема культурно-історичного розвитку. У середині 20-х рр. ХХ ст довкола Л.С. Виготського починає складатися коло однодумців. Оцінивши фундаментальне значення ідей Виготського про соціальне походження специфічних людських функцій, молоді московські учені (А.Р. Лурія, А.Н. Леонтьєв, А.В. Запорожець, Л.І. Божович і ін.) активно долучаються до розробки культурно-історичної теорії.

Олександр Романович Лурія зіграв велику роль в розробці теорії культурно-історичного розвитку психіки і експериментального обгрунтування її основних положень. У 1930-32 рр. він проводить порівняльне дослідження специфічних психологічних особливостей людей, які живуть в різних соціально-економічних і культурних умовах. Мета цих досліджень – підтвердити положення про соціальну обумовленість змісту і внутрішньої будови вищих психічних функцій людини. Проведені дослідження дозволили підтвердити дану гіпотезу, зокрема, виявивши специфічні особливості мислення і сприйняття у людей – членів суспільств, які стоять на різних рівнях соціально-економічного розвитку.

Вивчаючи формування свідомості людини в ході історичного розвитку, Лурія створював суспільно-історичну психологію, науку, яка опиралася б на принцип єдності онтогенезу та історичного розвитку свідомості.

Проблеми розвитку психіки в рамках дитячої психології вивчав Олексій Миколайович Леонтьєв. Один з основоположників вітчизняної психології розвитку, він сформулював положення про те, що психічний розвиток людини якісним чином відрізняється від розвитку психіки тварини.

Спадкова організація поведінки не має визначального значення в розвитку людини, оскільки вирішальну роль в ньому відіграє набуття окремим індивідом історичного досвіду людей, і, перш за все – суспільно вироблених психічних здібностей, опредмечених в матеріальній і духовній культурі. Таким чином, джерелом психічного розвитку дитини є культура, а рушійними силами цього процесу служать вікові зміни об'єктивного положення дитини в системі її стосунків з дорослими і вікові зміни її діяльності.

Дитина здійснює з різними предметами матеріальної і духовної культури адекватну їх суспільному походженню відтворюючу діяльність, за допомогою якої набуває відповідних здібностей і способів поведінки. З цієї точки зору психічний розвиток дитини полягає в закономірних якісних змінах її діяльності і змісті набутих нею здібностей.

Дитина не може самостійно виробити і виконати цю адекватну предмету діяльність – вона завжди повинна формуватися людьми, які оточують її, в зовнішній спільній діяльності. У подальшому самостійне просування думки дитини можливе лише на основі інтеріоризованого досвіду. Таким чином, інтеріоризація є необхідною ланкою психічного розвитку дитини.

Відповідно О.М. Леонтьєву, психічний розвиток дитини і набуття нею досягнень культури – це єдиний процес. Набуття, здійснюване в спільній діяльності, можна розглядати як навчання і виховання, які виступають внутрішніми і необхідними формами психічного розвитку дитини.

Всі типи навчання і виховання направлені на формування у дитини різних типів відтворюючої діяльності. Але поняття самі по собі не викликають у дитини адекватної дії – вона ще повинна ними оволодіти. Тому головна ланка навчання – це формування розумових дій у дитини навколишніми людьми в процесі спілкування з нею.

Щоб побудувати у дитини розумову дію, первинний її зміст потрібно дати в зовнішній наочній (екстеріоризованій) формі, а потім шляхом її перетворення, узагальнення і скорочення за допомогою мови (інтеріоризації) перетворити цю дію на розумову. Іншими словами, знання можуть бути повноцінно засвоєні людиною лише при виконанні нею певних наочних дій, які у неї спеціально формуються.

Всяке навчання знанням одночасно є процесом формування в учня розумових дій. В той же час, при здійсненні дій, націлених на вирішення певних завдань, людина опановує не лише конкретні знання, але і відповідні психічним здібності і способи поведінки. Така основна ідея діяльнісного підходу до процесів вчення і виховання.

Продовженням ідей Л.С. Виготського про розвиток особистості займався видатний вітчизняний психолог Данило Борисович Єльконін. Зокрема, Єльконін поклав в основу своєї теорії такі основні положення, вперше сформульовані ще Виготським:

1. всі види дитячої діяльності суспільні за своїм змістом і формою, тому дитина з народження – суспільна істота;

2. набуття дитиною досягнень людської культури завжди активне, вона виступає як суб'єкт перетворень, що створює в собі людські здібності.

Єльконін описує людський розвиток таким чином: а) умови розвитку – зростання і дозрівання організму; б) джерела розвитку – середовище, ідеальні форми, тобто те, до чого повинен прийти розвиток; в) форма розвитку – засвоєння; г) рушійні сили розвитку – протиріччя між засвоєними наочними і суспільними сторонами дії; д) середовище розвитку – стосунки «дитина – предмет – дорослий» і «дитина – дорослий – предмет».

Загальні теоретичні уявлення Єльконіна про психічний розвиток дитини послужили для нього основою розгорнутої періодизації розвитку. При цьому Д.Б. Єльконін опирався на поняття провідної діяльності, сформульованою О.М. Леонтьєвим.

Відповідно О.М. Леонтьєву, на кожному етапі життя людини серед багатьох інших виконуваних нею видів діяльності існує деяка головна діяльність, що визначає виникнення і становлення основних психологічних новоутворень даного етапу. Носієм і виконавцем кожного виду діяльності є людина, яка і розвивається в процесі виникнення в її діяльності різних психічних новоутворень.

У розвитку дітей Д.Б. Єльконін виділив ряд вікових періодів, пов'язавши їх із певними типами провідної діяльності і відповідними новоутвореннями. Основна його заслуга полягає в тому, що в основу цілісного психічного розвитку дитини він поставив розвиток її діяльності.

У чому ж полягала суть теорії діяльності в її “класичному” варіанті?




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 559; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.01 сек.