Ленінградська школа у вітчизняній психології

Лекція

В основі цієї теорії лежить поняття дії, тобто процесу, предмет і мотив якого не збігаються між собою. Далі вводиться поняття операції, в якій окремі частини дії “зливаються” в єдину дію. Нарешті, вводиться поняття діяльності, як дії, що отримала самостійний мотив. Усвідомлення мотиву не є спочатку, а вимагає деякого спеціального акту.

Психологічний аналіз показує, що розумова діяльність має ту ж будову, що і діяльність практична. І в мисленні слід розрізняти відповідно діяльність, дії, операції і функції мозку, що реалізовують їх. Через спільність будови мисленнєвої і практичної діяльностей їх окремі структурні елементи можуть переходити (і переходять) один в одного, так що внутрішня (мисленнєва) діяльність постійно включає окремі зовнішні дії і операції, а практична діяльність – дії і операції внутрішні, мисленнєві.

Диференційована внутрішня структура діяльності виникає тоді, коли людина суб'єктивно відображає зв'язок своїх дій з досягненням загального, колективного результату. Таким чином, разом з народженням дій, виникає і основна «одиниця» людської психіки – розумний сенс для людини того, на що направлена її активність.

У той же час, з'являється і можливість позначення, презентації найнаочнішого світу, що реалізовується за допомогою мови, внаслідок чого виникає свідомість у власному сенсі слова, як віддзеркалення дійсності за допомогою мовних значень.

Свідомість і мова. Так само, як і діяльність, свідомість не є проста «сума» елементів, вона має свою власну будову, свою логіку. О.М. Леонтьєв запропонував оригінальну теорію свідомості людини. Згідно цієї теорії, в свідомості слід розрізняти три відносно самостійні складові: чуттєву матерію, значення, особовий сенс. Чуттєва матерія – це чуттєва складова конкретних образів реальності, що актуально сприймаються або викликаються в пам'яті. Особистісний сенс позначає суб'єктивність, упередженість людської свідомості. Джерела особистісного сенсу – мотиви, які ніби «оцінюють» життєве значення для суб'єкта об'єктивних обставин і його дій в цих обставинах. Як і плотська тканина, особовий сенс не має свого “надіндивідуального” існування. Значення О.М.Леонтьєв вважав найважливішим формотворчим людської свідомості. Носієм значень є мова. У значеннях представлена перетворена і «згорнута» в матерії мови ідеальна форма існування наочного світу.

Таким чином, свідомість є віддзеркаленням дійсності, як би заломленим крізь призму мовних значень. Мова виступає тут не лише, як засіб спілкування людей, вона виступає і як засіб, як форма людської свідомості і мислення.

«Виробництво» мови, свідомості та мислення спочатку безпосередньо вплетене у виробничу діяльність людей, в їх матеріальне спілкування. Разом з відділенням мови і мовлення, що відбувається згодом, від безпосередньої практичної діяльності відбувається також і абстрагування словесних значень від реальних предметів, роблячи можливим їх (значень) існування лише, як думки, ідеально.

Роль мови в психічному розвитку дитини досліджувалася А. Р. Лурією і його співробітниками (Тіхоміров та ін.). Вони підкреслювали, що опанування словесної системи перебудовує всі основні психічні процеси у дитини, слово виявляється потужним чинником, що формує психічну діяльність. Слово, замінюючи безумовне підкріплення і умовний подразник, вносить нові межі до процесу формування нових тимчасових зв'язків.

Ідеї про тісний зв'язок мови (усної і письмової) і мислення проводив у своїх роботах Д.Б. Єльконін. Він вважав, що письмова мова у своєму розвитку усе більш дистанціюється від усної мови, набуваючи іншого характеру функціонування. Письмова мова, на думку Єльконіна, дисциплінує і розвиває мислення, привчає дитину «працювати» зі своїм «потоком думок».

Дослідження функціонування і розвитку свідомості і мови в нормі доповнилися в даному напрямі дослідженнями людей з порушеннями вищих психічних функцій. Даний напрям досліджень займав провідне місце в роботах Лурії. Саме Лурія з'явився основоположником нейропсихології в СРСР.

Лурія вивчав проблеми мозкової організації різних психічних процесів. Роботи при цьому могли бути досить умовно розділені на два напрями: по-перше, «синдромологія», тобто вивчення різних нейропсихічних синдромів, що виникають при локальних ураженнях мозку. По-друге, дослідження різних форм порушення того або іншого психічного процесу унаслідок того або іншого локального ураження мозку (роботи по нейропсихології пізнавальних процесів).

У першому напрямі Лурія був піонером в постановці і вивченні таких проблем, як проблема міжпівкульної асиметрії, проблема специфіки нейропсихічних синдромів у дитинстві, проблема залежності синдрому від характеру ураження.

У другому напрямі його цікавили проблеми особливостей кодування інформації при різних нейропсихічних порушеннях, проблеми лінгвістичного аналізу мовних порушень в клініці уражень головного мозку та ін.

Роль Лурії в розвитку нейропсихології величезна. Ним створена класифікація афазій, доведено існування різних форм порушень пам'яті, мислення, сприйняття. Але головне – ним були виявлені загальні принципи мозкової організації вищих психічних функцій людини, що дозволяють передбачати різні форми їх порушень залежно від локалізації ураження.

Питання лекції:

1. Особистість. Розвиток особистості.

2. Сенсорно-перцептивна організація особистості.

3. Особистість і спілкування.

4. Сприйняття і розуміння людини людиною.

Дата добавления: 2014-01-07