Система і джерела фінансового права України

Поняття, предмет та метод фінансового права України як галузі права.

ПЛАН.

Фінансове право як галузь права

ЛЬВІВ 2012

ТЕМА № 1. Фінансове право як галузь права

ЛЕКЦІЯ З КУРСУ ФІНАНСОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Інформаційного права

1.Поняття, зміст та методи публічної фінансової діяльності.

1. Поняття, зміст та методи публічної фінансової діяльності

Фінансове право як і будь-яка галузь права охоплює своїм впливом певне коло відносин. Зміст цих відносин визначається діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування щодо планомірного та цілеспрямованого утворення, розподілу і використання централізованих та децентралізованих грошових фондів. Тобто публічна фінансова діяльність є основною сферою фінансово-правового регулювання.

Визначення змісту та обсягу поняття публічної фінансової діяльності неможливо без усвідомлення сутності фінансів – багатос­тороннього і складного явища. На думку О.П. Орлюк фінанси – це відносини, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу вартості валового суспільного продукту та частини національного багатства у зв’язку із формуванням грошових доходів і накопичень у громадян, суб’єктів господарювання, органів місцевого самоврядування та держави і використання їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних та інших потреб суспільства. Основне призначення фінансів полягає у тому, щоб шляхом утворення грошових фондів забезпечити не тільки по­треби публічних органів влади у грошових коштах, а й забезпечувати основні потреби суспільства, а також здійснюва­ти контроль за витрачанням грошових ресурсів. Необхідність фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічних відносин призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можна задовольнити через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином у зв’язку з відповідними об’єктивними причинами. До них слід віднести структурну перебудову економіки, боротьбу із злочинністю, захист навколишнього середовища, захист тих громадян, які з’являються на ринку як споживачі - малозабезпечені, інваліди, діти, а також проведення фундаментальних наукових досліджень, загальну освіту, підготовку кадрів, соціальне забезпечення і страхування, охорону здоров’я тощо.

Фінанси поділяються на публічні та приватні. Грошовими коштами, які належать до публічних фінансів розпоряджаються органи державної влади та місцевого самоврядування чи інші уповноважені державою суб’єкти через відповідні фонди коштів. Грошові ж кошти, які належать фізичним та юридичним особам незалежно від статусу суб’єкта підприємницької діяльності, вважаються приватними фінансами та отримують своє правове регулювання за допомогою норм приватного права, передусім цивільного. Однак, оскільки фінанси розглядаються як економічні відносини, тобто динамічна категорія, то чіткого поділу між публічними та приватними фінансами не існує. Зокрема, сплата податків чи зборів передбачає зміну правового режиму фінансів з приватних на публічні.

Предметом регулювання фінансового права виступають лише публічні фінанси, до яких належать:

- публічні фінанси держави;

- публічні фінанси місцевого самоврядування;

- публічні фінанси соціального призначення.

Публічні фінанси держави проявляються через систему фінансових інститутів, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність. Публічнимфінансам держави притаманні риси, які в своїй сукупності характеризують їх сутність: завжди існують стосовно грошей чи грошового еквівалента; зумовлені управлінською роллю держави; є перерозподільними відносинами у сфері сукупного суспіль­ного продукту.

За допомогою публічних фінансів місцевого самоврядування здійснюється вплив органів місцевого самоврядування на економічний та соціальний розви­ток відповідних територій держави. Загалом такі фінанси вважають еко­номічними відносинами, що пов’язані з утворенням (формуван­ням), розподілом та використанням централізованих та децент­ралізованих фондів грошових коштів з метою виконання зав­дань та функцій місцевого самоврядування.

Економічні відносини щодо утворення, розподілу та використання коштів цільових публічних соціальних фондів, які не належать до сфери управління ні органів державної влади, ні органів місцевого самоврядування слід віднести до публічних фінансів соціального призначення.

Незважаючи на відносну самостійність видів публічних фінансів у межах держави, вони функціонують як єдине ціле, що підтверджується унітарним устроєм держави; єдністю грошової системи, економічної, фінансової та митної полі­тики; єдністю державної та місцевої систем управління та регу­лювання фінансово-кредитної системи.

За матеріальними змістом публічні фінанси – це фонди коштів, які поділяються на цент­ралізовані й децентралізовані фонди грошових коштів.

Централізовані фонди коштів перебувають у розпорядженні держави як суб’єкта публічної влади (державний бюджет) та органів місцевої влади й місцевого самоврядування (місцеві бюджети). За рахунок зібраних до цих фондів коштів фінансуються державні та місцеві видатки, здійснюється капітальне будівництво, інвестиційна та інноваційна діяльність, утримується соціально-культурна невиробнича сфера тощо.

Децентралізовані фонди коштів створюються у межах окремих суб’єктів господарської діяльності (за рахунок власних прибутків) та певних галузей національної економіки. Їх не можуть використовувати органи державної влади для фінансування видатків держави, проте вони відіграють істотну роль на фінансовому ринку держави. Зокрема, за рахунок цих коштів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів держави шляхом сплати податків. Вони активно обертаються у кредитно-фінансовій системі, у тому числі в банківській, і дають додаткові прибутки як власникам, так і кредитно-фінансовим установам і, відповідно, державі.

Таким чином, публічні фінанси – це відносини, що виникають у процесі утворення, розподілу, перерозподілу централізованих та децентралізованих публічні фондів коштів держави, місцевого самоврядування та соціального призначення, і використання їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Публічні фінанси як економічні відносини характеризуються наявністю суб’єктів та особливостями їх функціонування – публічною фінансовою діяльністю. Публічна фінансова діяльність – це планована діяльність держави, органів місцевого самоврядування та інших суб’єктів у сфері мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих публічних фондів коштів із метою виконання покладених на них завдань і функцій та задоволення публічного інтересу.

У Конституції України (ч. 2 ст. 92) є імперативна норма, що стосується організації фінансової діяльності держави. Зокрема, виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи. Такий підхід свідчить про розуміння державою визначальної ролі фінансів для виконання її завдань і функцій, які залежать від конституційного ладу та державної політики, здійснюваної уповноваженими органами державної влади.

Значення публічної фінансової діяльності зумовлено наступним:

1) публічна фінансова діяльність є важливою й необхідною складовою частиною механізму соціального управління. Це проявляєть­ся у тому, що накопичені фінансові ресурси спрямовуються в економіку, соціальну та інші сфери з урахуванням пріоритет­ності заходів, що фінансуються;

2) за допомогою публічної фінансової діяльності створюється матеріальна основа, необхідна для функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, забезпечення оборо­ноздатності та безпеки держави тощо;

3) вплив на соціально-економічні процеси в державі та її адміністративно-територіальні одиниці здійснюється не тільки у формі прямої фінансової підтримки, виділення коштів на певні програми, а й непрями­ми формами – це надання податкових пільг, застосування понижених процентних ставок, надання безпроцентних кредитів, відстрочок та розстрочок за податковими платежами з метою стимулювання будь-якої діяльності, що визнана дер­жавою як пріоритетна;

4) публічна фінансова діяльність впливає на розвиток відносин між дер­жавою та місцевими утвореннями. Важливою її стороною є розподіл фінансових ресурсів між державними та місцевими органами, що має важливе значення для регулювання та коорди­нації виробництва та розвитку соціально-культурної сфери в межах як держави, так і її адміністративно-територіальних утворень;

5) як складова частина механізму державного регулювання та управління соціально-економічними процесами публічна фінансова діяльність містить широкі можливості для розвитку ринко­вих відносин.

Для публічної фінансової діяльності властиві такі організацій­но-правові особливості:

· на відміну від інших сфер діяльності, вона має міжга­лузевий характер, оскільки акумуляція, розподіл та викорис­тання фінансових ресурсів охоплює всі галузі і сфери публічного управління;

· здійснення державою фінансових функцій відбувається у виг­ляді діяльності як представницьких, так і виконавчих органів влади. Реалізується публічна фінансова діяльність як державними орга­нами, так і органами місцевого самоврядування, а в деяких випадках вона реалізується через спільну діяльність цих органів або через діяльність суб’єктів, які не мають статусу органу публічної влади;

· сфера публічної фінансової діяльності відноситься до відання як дер­жавних органів, так і органів місцевого самоврядування, але також існують питання спільного відання держави та її місце­вих утворень.

Фінансова діяльність базується на відповідних принципах права, серед яких виділяють загальні, галузеві та міжгалузеві, а також принципи окремих інститутів публічної фінансової діяльності.

Принципи публічної фінансової діяльності, як основні засади здійснення фінансової діяльності, є основоположними чинниками подальшої нормотворчої та нормозастосовчої діяльності у цій сфері суспільних відносин. Важливу роль відіграють принципи права у прийнятті нових правових норм, тлумаченні правових актів, усуненні прогалин у фінансовому за­конодавстві, а також у формуванні адміністративної та судової практики.

Загальноправові принципи є визначальними для формування галузевих принципів. До них належать, зокрема, принцип верхо­венства права, принцип законності тощо. Сутність принципу за­конності стосовно публічної фінансової діяльності полягає в тому, що весь процес утворення, розподілу та використання фондів грошових коштів досить докладно регламентується нормами фінансового права, дотримання яких забезпечується можливістю застосуван­ня до правопорушника засобів державного примусу.

До галузевих принципів публічної фінансової діяльності належать:

1. Принцип публічності та гласності фінансової діяльності. У процесі здійснення публічної фінансової діяль­ності передбачається доведення до суспільства, в тому числі й за допомогою засобів масової інформації, змісту проектів пра­вових актів, звітності, результатів ревізій та перевірок фінан­сової діяльності окремих суб’єктів тощо.

2. Принцип плановості. Кожна сфера фінансової діяльності ба­зується на основі фінансово-планових актів, вимоги стосовно яких закріплено у нормативних актах. Цей принцип найбільш повно реалізується у прийнятті головного державного фінан­сового плану – Державного бюджету України, який є підста­вою для інших планів – місцевих бюджетів та кошторисів.

3. Принцип розподілу функцій представницької та виконавчої влади. Цей розподіл здійснюється на підставі конституційно­го принципу розподілу влади взагалі (ст. 6 Конституції Ук­раїни).

4. Принцип пріоритетності представницьких органів влади перед виконавчими органами. Він є продовженням поперед­нього принципу і його зворотною стороною. Зазначені два принципи нерозривні і завжди проявляються одночасно.

5. Принцип пріоритетності публічних видатків по відношен­ню до доходів бюджету. Здійснення державою її функцій не може ставитись у прямо пропорційну залежність від роз­міру доходу державного бюджету. І тому, визначаючи в пріоритетному порядку обсяг публічних видатків, вираховують­ся розміри державних доходів, необхідних для фінансової рівноваги.

6. Принцип обліку та контролю. Цей принцип передбачає наявність відповідного масиву нормативних актів, що вста­новлюють єдину методику бухгалтерського обліку, а також здійснення спеціально уповноваженими на це державними органами контролю за утворенням, розподілом та викорис­танням фінансових ресурсів.

До інших принципів публічної фінансової діяльності належать принцип єдності фінансової діяльності і грошової системи дер­жави, принцип міжгалузевого характеру публічної фінансової діяльності, принцип самостійності у встановлених чинним законо­давством межах фінансової діяльності органів місцевого само­врядування та інших суб’єктів, принцип соціальної спрямованості публічної фінансової діяль­ності, принцип фінансової безпеки держави тощо.

Базуючись на вищезазначених принципах, держава та інші суб’єкти реалізують розподільчу, перерозподільчу та контрольну функції фінансів. Це виражається переважно через методи публічної фінансової діяльності. Методи, тобто способи здійснення фінансової діяльності, поділяють на три основні групи, що пов’язано з роллю та призначенням державних фінансів: 1) методи мобілізації фондів коштів; 2) методи розподілу фондів коштів; 3) методи використання фондів коштів.

Мобілізація – це комплекс заходів, які здійснюються у державі з метою планомірного формування фондів коштів. Збирання коштів здійснюється за допомогою обов’язкового та добровільного методів мобілізації. Обов’язковий метод являє собою, по суті, справляння податків, зборів та інших обов’язкових платежів, за рахунок яких і формуються переважно доходна частина бюджету та цільові фонди коштів. Держава на рівні закону встановлює вид обов’язкового платежу, розмір, ставки, об’єкт та платників, порядок справляння тощо. Метод обов’язкових відрахувань застосовується і при проведенні обов’язкового державного страхування. Добровільний метод мобілізації передбачає відсутність імперативу з боку держави при здійсненні платежів і реалізується у вигляді грошово-речових лотерей, благодійних допомог, пожертвувань, дарунків, траншів тощо. До добровільного методу мобілізації слід віднести й позики, що здійснюються державою та органами місцевого самоврядування шляхом емісії державних або муніципальних цінних паперів з метою покриття дефіциту бюджету або виконання певних цільових програм.

Розподіл коштів є також одним важливих напрямів публічної фінансової діяльності. Саме під час розподілу коштів чіткіше простежуються пріоритети державної політики та її співвідношення із функціями держави, в тому числі закріпленими у законодавстві (в першу чергу в Конституції України). На цьому етапі дістає своє відображення перерозподільча функція фінансів. До основних методів розподілу коштів належать фінансування й кредитування. Фінансування – це безповоротний, безоплатний, цільовий відпуск коштів, що здійснюється на підставі затверджених фінансових планів з відповідного централізованого фонду коштів; кредитування – виділення коштів на певний термін на засадах оплатності та поворотності з додержанням цільового призначення. Ці методи у свою чергу поділяються на кілька підвидів залежно від об’єкта та суб’єктів, які беруть участь у відносинах з розподілу фінансових ресурсів, що перебувають у фондах коштів. Зокрема, бюджетні установи можуть отримувати кошти як на умовах фінансування, так і кредитування.

До методів використання фінансових ресурсів відносять плановість, цільовий характер використання коштів, ефективність та економію, науково-методологічний підхід у визначенні обсягів видатків, використання коштів у межах встановлених лімітів та інші методи.

Перелічені методи фінансової діяльності є основними, але не вичерпними. Так, на всіх етапах фінансової діяльності застосовується метод фінансового контролю. Його призначення є досить важливим, оскільки фінансові ресурси завжди обмежені, їх мобілізація й витрачання регламентуються спеціальними правовими нормами. Фінансовий контроль є постійним і всебічним, оскільки фактично охоплює всі аспекти фінансової діяльності держави, юридичних та фізичних осіб.

Дата добавления: 2014-01-07