Макросоціологічні теорії

Основні напрямки теоретизування у сучасній соціології.

Оскільки сфера досліджень в соціології є досить широкою серед соціологів існує спеціалізація. Деякі з них досліджують різні суспільні інститути (релігія, сім’я, економіка), частина зосереджена на вивченні бюрократії, інші аналізують відносини між суспільними класами або вивчають явища масової культури. Однак, соціологи розрізняються не лише залежно від сфери зацікавленості, у них різні погляди на те, що сприяє одержанню дослідницьких даних, тобто які чинники є найбільш впливовими на суспільне життя.

Окрім того, досліджується суспільство на двох рівнях: мікро- та макрорівні. Макросоціологія основну увагу приділяє моделям поведінки, що допомогають зрозуміти сутність будь-якого суспільства. Ці моделі, котрі ми називаємо структурами, включають такі суспільні інститути, як сім’я, освіта, релігія, а також політичний та економічний лад. Люди, що з самого народження втягнуті в дану систему соціальних структур, відчувають на собі їх вплив. Макросоціологи головним чином вивчають взаємозв’язки між різними частинами суспільства, вони прагнуть виявити також, як змінюються ці взаємозв’язки.

Дослідники цього рівня притримуються принципів однієї з двох конкуруючих теорій: функціоналізму (Г.Спенсер, Е.Дюркгейм, Толкотт Парсонс, Роберт Мертон, Кінгслі Девіс) та теорії конфліктів (К.Маркс, Ральф Дарендорф, Люїс Козер). Функціоналісти розглядають суспільство як систему взаємозв’язаних частин, кожна з яких впливає на функціонування цілого. В результаті нормального функціонування різних частин утворюється стійке єдине суспільство. Функціоналізм ототожнювали зі структурним аналізом, тому в соціологічній літературі вони постають як єдина структурно-функціональна теорія (або як функціоналістичні та структуралістичні концепції). Головне завдання соціології, на їх думку, полягає у вивченні механізмів і структур, які забезпечують сталість соціальної системи. Т.Парсонс вважав одним з ключових завдань соціології аналіз суспільства як системи функціонально-пов’язаних змінних. Систему Парсонс розумів як сталий комплекс повторюваних і взаємопов’язаних дій (теорія соціальної дії), а потреби особистості – як змінні у соціальній системі. Парсонс вважав, що будь-яка соціальна система повинна забезпечувати:

1) раціональну організацію і розподіл своїх матеріальних (природних), людських (персонал) і культурних ресурсів для досягнення своїх цілей;

2) визначення основних цілей і підтримання процесу їх досягнення;

3) збереження солідарності (проблема інтеграції);

4) підтримання мотивації індивідів при виконанні ними соціальних ролей і усунення прихованих напружень у системі особистісної мотивації.

Усі чотири функціональні вимоги мають сенс тільки в сукупності, структурній взаємопов’язаності.

Теорії соціального конфлікту з’явились в результаті критики струк.-функц аналізу, котрий не здатний адекватно проаналізувати та описати конфлікти, що притаманні розвитку соціальних систем. Прихильники цих теорій не згодні з тим, що нерівність – природний спосіб забезпечення виживання суспільства (виправдання статусу). Основу теорії конфлікту складає положення К.Маркса про те, що люди розділені на класи відповідно до їх становища в економічній системі і що конфлікти між цими класами невідворотні. Деякі сучасні прибічники теорії конфлікту надають основне значення системі розподілу влади, а не економічним відмінностям. Німецький соціолог Ральф Дарендорф (нар. у 1929р.) – розглядав соціальний конфлікт як наслідок опору відносинам панування та підкорення. Придушення соц конфлікту проводить до його загострення а “раціональна регуляція” – “до контрольованої еволюції”. Хоча причини для конфліктів завжди існують, ліберальне суспільство здатне владнати їх на рівні конкуренції між індивідами, класами, групами. Американський соціолог Льюіс Козер (нар. У 1913р.) вважає, що у кожному суспільстві існують елементи певного напруження і потенційного соціального конфлікту, який є найважливішим елементом соціальної взаємодії і сприяє руйнуванню і зміцненню соціальних зв’язків. Цінність конфліктів полягає у тому, що вони запобігають закостенінню соц. системи, відкривають шлях інноваціям (впровадження нових форм організації праці та управління).

Мікросоціологічні теорії. Мікросоціологія вивчає спілкування людей в повсякденному житті – інтеракцію, їх взаємодію. Дослідники цього напрямку вважають, що соціальні явища можна зрозуміти лише на основі аналізу тих смислів, котрі люди надають даним явищам під час взаємодії один з одним. Головна тема їх досліджень поведінка індивідів, їх вчинки, мотиви, значення, що визначають взаємодію між людьми, котрі в свою чергу впливають на стабільність суспільства чи зміни, що в ньому відбуваються.

Щоб описати та пояснити взаємодію людей у суспільстві соціологами створено ряд теорій. Теорія обміну Джорджа Хоманса (1973р.) пояснює, що взаємодію людей можна пояснити на основі принципу заохочень і покарань – люди схильні відтворювать такі моделі поведінки, за які вони в недалекому минулому в тій чи іншій формі були винагороджені (похвала, захоплення, любов, гроші, тощо).

Гарольд Гарфінкель (1967р.) розробив теорію етнометодології, котра головну увагу приділяє вивченню прийнятих на віру правил та понять, що визначають поведінку людей в процесі їх спілкування з іншими людьми.

З точки зору Ервіна Гоффмана (1959р.), життя подібне до театру. Він описує взаємодію людей в термінах “менеджменту вражень”: люди в житті як актори на сцені, грають ролі, котрі вони свідомо приймають на себе, щоб справити враження і впливати на інших.

Інший підхід – символічний інтеракціонізм (Герберт Мід, Герберт Блумер), прибічники якого вважають, що люди не реагують на вплив зовнішнього світу безпосередньо подібно до жаби, котра автоматично робить хватальні рухи язиком, коли чує дзижчання мухи. Замість цього люди наділяють стимули, що на них впливають, певним значенням і реагують в першу чергу на ці значення чи символи, а не на самі стимули зовнішнього світу. Символи, на які реагують люди, можуть бути слова, предмети, дистанція між людьми, котрі спілкуються, вираз обличчя і вчинки. Попередній досвід та взаємне розуміння смисла символів в більшості випадків допомогають спілкуванню. Інколи значення символів є незрозумілим, в такому випадку стає складніше пояснити поведінку людини. Коли незнайомець вступає з нами в розмову ми намагаємося виявили прихований смисл його поведінки. Можливо, він хоче нас обманути? Можливо ця людина потребує допомоги? Можливо його інтерес до нас викликаний причинами романтичними? Оскільки ми нічого не знаємо про незнайомця, ми намагаємося зрозуміти смисл його слів, дій та їх мотивів, щоб обрати вірну зворотню реакцію. Прибічники символічного інтеракціонізму аналізують вчинки людей в повсякденному житті. Вони виявляють значення, котрі люди надають своїм вчинкам, і чинники, що обумовлюють ці значення.

Дата добавления: 2014-01-07