Буття духовного

У цьому контексті необхідно осмислити й роль духовного як особливої форми буття. Духовне в широкому розумінні — це сукупність усіх проявів свідомості, включаючи й знання, які втілені у формах природних мов та знаково-символічних систем. Сюди належать норми та принципи людського спілкування й поведінки (право, мораль, художня творчість). Духовне можна поділити на два підвиди — духовне, невіддільне від конкретної життєдіяльності індивіда, й на те, що існує поза ним (об'єктивоване духовне). Перше включає свідомість індивіда, за допомогою якої він орієнтується у світі. Воно існує як невидимий, незворотний потік швидкоплинних збуджень, вражень, почуттів, переживань, думок людини, як сукупність її ідей, переконань, цінностей, установок тощо. Цей різновид духовного "прихований" від людського ока й зовнішнього спостереження. Його можна простежити лише за умови індикації індивіда про зміни в його свідомості, та й то лише окремі фрагменти, які проявляються як суб'єктивні враження чи як об'єктивно значущі результати.

У процесі життя люди спостерігають за тим, що відбувається з їх свідомістю, повідомляють про це іншим і обговорюють з ними її стан. На цьому ґрунтуються людське спілкування й культура в цілому, оскільки вони пов'язані з внутрішнім досвідом людини.

Філософію найбільше цікавить проблема способу існування свідомості. І хоча остання невіддільна від діяльності мозку й нервової системи індивіда, все ж її прояви не зводяться лише до них.

Важливою є проблема самосвідомості. Вона не існує поза свідомістю, а швидше є її епіцентром, оскільки нерозривно пов'язана з людським "Я".

Індивідуалізоване духовне охоплює й несвідоме. Сьогодні більшість учених і філософів дотримуються саме такого погляду. Несвідоме має кілька різних рівнів. До першого зараховують несвідомий психічний контроль людини за функціонуванням свого тіла, задоволенням своїх біологічних і фізіологічних потреб тощо. Цей контроль здійснюється несвідомо, автоматично.

До другого рівня належать ідеальні процеси, близькі до свідомості людини. Вони проявляються в стані її бадьорості. Будучи взагалі неусвідомленими, вони з часом можуть переміститися в поле свідомості. Це той стан, коли можна зафіксувати факт народження думки. Сюди належать і переживання, які витісняються зі свідомості, інші враження тощо.

Третій рівень проявляється в тих процесах наукової, філософської, художньої та інших видів інтуїції, що визрівають у психіці людини. Це несвідоме тісно переплітається зі свідомим, із творчістю людини. У повсякденному житті з'являються лише фрагменти несвідомого, "схоплені" свідомістю.

Аналізуючи індивідуалізоване духовне як особливу форму буття, філософи розглядають його у зв'язку з буттям людини та буттям світу. З одного боку, це частина світу, а з другого — воно має пріоритет над усіма формами людського існування, хоча без природи, виникнення життя, людського тіла воно не існувало б. Людина живе нормально доти, доки розвивається її свідомість, вся сукупність її індивідуалізованого духовного.

Буття індивідуалізованої свідомості, підсвідомого, несвідомого — лише відносно самостійна форма буття. Воно невіддільне від еволюції буття як цілого, не існує окремо і від сукупної діяльності індивіда. У свідомості індивіда немає іншого "місця буття", крім самого індивіда, хоча він обумовлений і буттям суспільства, розвитком усієї історії людства. Тому індивідуалізоване і позаіндивідуалізоване духовне переплітаються, вони здатні переходити одне в одне. Результати діяльності свідомості людини можуть відокремлюватися від неї, утворювати духовне іншого типу — об'єктивне духовне.

Є й такі форми матеріалізації духовного, які народжуються в лоні людської культури і належать до позаіндивідуалізованих форм її буття. Найуніверсальніші з них є природними й штучними, знаково-символічними формами існування (втілення) духовного. Прикладом такої єдності індивідуалізованого й об'єктивованого духовного є мова. Зв'язок її зі свідомістю, думками безсумнівний. Мова є безпосередньою дійсністю і транслятором думки, матеріальною формою свідомості. Разом з тим букви (звуки), слова, речення, тексти тощо є реальністю, відособленою від свідомості окремих індивідів і людських поколінь. Ця реальність дана як особливий світ, зафіксований у "пам'яті" культури людства. Мовна пам'ять людства - складне утворення актуальної пам'яті конкретних людей, які спілкуються однією мовою. Завдяки цьому мова живе й збагачується.

Ще в давні часи виникали ідеї, які потім матеріалізувались і продовжували існувати разом з розвитком конкретних індивідів, цілих поколінь людей, для яких вони були своєрідними правилами дії. Ці ідеї потім відбиралися, змінювалися, створюючи духовне багатство людської культури. Виник особливий спосіб буття об'єктивованого духовного, яке втілювалось у мовних звуках, знаках, словах тощо. Його реальними носіями є матеріальні цінності суспільства (книги, картини, проекти, фільми, пам'ятники тощо). Сьогодні соціальна пам'ять дедалі більше фіксується сучасними машинами, що сприяє поглибленому дослідженню проблем свідомості й самосвідомості.

Об'єктивація ідей відбувається й в інших формах. Ніякі "чисті" ідеї самі по собі не існують, хоча й функціонують в узагальнених ідеях краси, добра, честі тощо. Ці ідеї викристалізовуються, створюючи духовні багатства. Світ ідей збагачується, й відтак більшого значення набуває їх відносне самостійне духовне буття, включене в цілісне буття світу. Об'єктивоване духовне буття має здатність зберігатися, вдосконалюватися, переміщуватися в соціальному просторі й історичному часі. Місцем буття об'єктивованого духовного є духовна сфера життя суспільства, його духовна культура.

Важливу роль у духовному відіграють духовно-матеріальні принципи, норми, ідеї, цінності. Вони існують як в індивідуалізованому, так і в об'єктивованому духовному. В першому випадку йдеться про складний комплекс мотивів, цілей, які визначають духовну структуру особистості, в другому — про втілення в науці, культурі, масовій свідомості, суспільних ідеалах, нормах тощо.

Інакше тлумачать проблему духовного буття об'єктивні та суб'єктивні ідеалісти. Вони проголошують духовне "справжнім", "вищим" буттям, протиставляючи його природним потребам, імпульсам людини як "несправжньому", "нижчому" буттю.

Однак варто погодитися з тим, що і в їх концепціях є раціональні ідеї.

Суперечливість поглядів на цю проблему свідчить як про те, наскільки вона є складною й важливою, так і про те, що, оскільки зберігається її актуальність, потрібна інтеграція зусиль різно-галузевих учених і філософів з метою подальшого комплексного її дослідження, глибокого й всебічного осмислення.

Дата добавления: 2014-01-07