Норма і відхилення від норми в соціальній педагогіці

Соціально-педагогічна робота з девіантними дітьми

Характеристика девіації

Норма і відхилення від норми в соціальній педагогіці

ПЛАН

ЛЕКЦІЯ 3. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ДЕВІАНТНИМИ ДІТЬМИ

Модуль 3

Література:

1. Завацька Л.М.Технології професійної діяльності соціального педагога. Навчальний посібник для ВНЗ. – К.: Видавничий дім «Слово», 2008. – 240с.

2. Карпенко О.В. Професійне становлення соціального працівника. Навчально-методичний посібник. – К.: ДЦССМ, 2004. – 164 с.

3. Краснова Н.П., Харченко А.П. Методика роботи соціального педагога. Навчальний посібник для студентів педагогічного університету. Частина 3. – Луганськ: Альма-матер, 2003. – 292 с.

4. Широкорадюк Лілія. Лихослів’я у шкільному середовищі: профілактика і корекція / Л. Широкорадюк. – К.: Шк. світ, 2009. – 128 с. – (Бібліотека «Шкільного світу»).

5. Методи та технології роботи соціального педагога / Автори-укладачі: С.П.Архипова, Г.Я.Майборода, О.В.Тютюнник. Навчальний посібник. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2011. - 496с.

6. Никитина Н.И. Методика и технология работы социального педагога: учеб. пособие для студентов пед. училищ и колледжей, обучающихся по специальности «Соц. педагогика» /Н.И. Никитина, М.Ф. Глухова. – М.: Гуманитар. изд. центр ВЛАДОС, 2007. – 399 с. – (Для средних специальных учебных заведений).

7. Паскаль О.В. Технології соціально-педагогічної діяльності. Навчальний посібник – Харків: Бурун Книга, 2011, - 288 с.

8. Профілактика девіантної поведінки. Частина 1. – К.: Главник, 2008.- С.128.(Серія «Психол.інструментарій).- Бібліогр.: с.120-128

9. Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. – 2-е изд., стереотип. М.: Издательский центр «Академия», 2004. – 272 с.

10. Шевців З.М. Основи-соціально-педагогічної діяльності. Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 248с.

Людина народжується з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних взаємовідносин. У процесі розвитку людина вступає у різноманітні види діяльності, набуває відповідного досвіду, тобто соціалізується. У словниках для соціальних педагогів під редакцією Звєрєвої І.Д., Капської А.И., Пін-чук І.М. Толстоухової С.В. визначено, що соціалізація - це процес входження людини у суспільство разом із її соціальними зв'язками та інтеграцією в різні типи спільнот, внаслідок чого відбувається становлення соціального індивіда; процес засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних зв'язків та відносин. При цьому людина вносить у середовище щось своє і таким чином впливає на нього, змінюючи його, і в той же час, середовище впливає на людину, пред'являючи їй свої вимоги. Ставлення оточуючого середовища до людини визначається тим, наскільки її поведінка відповідає встановленим нормам.

Поняття "норма" і "відхилення від норми" широко використовується в медицині, психології, педагогіці, соціології, фізиці та інших науках. Актуальним це поняття є завжди і для соціальної педагогіки. Норма - це сукупність вимог, що пред'являє соціальна спільнота до своїх членів з метою здійснення діяльності (поведінки) установленого зразка. Норма передбачає таку взаємодію людини з соціальним середовищем, яка адекватно відповідає потребам і можливостям її розвитку та соціалізації. Це модель прийняття людиною поведінки, яка створюється суспільством для самозбереження. Норми можна умовно розділити на дві групи:- універсальні, тобто такі, які стосуються всіх людей у суспільстві (Конституція, Конвенція про права людини та ін.); - часткові, які регулюють певну сферу професійної діяльності (Етичний кодекс соціального педагога, посадові обов'язки фахівця та ін.). За іншою класифікацією існуються правові, моральні, політичні, релігійні та інші норми.

Соціальна норма розглядається як чинник виховання, в процесі якого відбувається входження в соціальне середовище, засвоєння соціальних норм та цінностей, соціальних ролей і соціального досвіду. За твердженням польського соціолога Я.Щепанського нормальна особистість та, яка адаптувалася у соціумі і веде себе в межах встановлених соціальних норм.

Зокрема ознаками морально здорової дитини є: - інтерес до зовнішнього світу, наявність сенсу життя, певної життєвої філософії;

- наявність ієрархії цінностей (чесність, віра в бога);

- адекватність реакцій на мінливі обставини;

- збалансованість основних нервових процесів (гальмівного і збуджувального);

- здатність до встановлення духовного контакту з оточуючими;

- відповідність поведінки до норм та правил встановлених у суспільстві;

- здатність до гумору та інші. Кожне суспільство зацікавлене в тому, щоб людина успішно соціалізувалася, зокрема оволодівала ролями жінки і чоловіка, створила сім'ю, отримала освіту і професію, була здоровою, стала законослухняним громадянином держави. Тобто була об'єктом соціалізації. Людина стає повноцінним членом суспільства лише тоді, коли вона активно засвоює соціальні норми і культурні цінності, проявляє активність, задовільняє свій інтерес і потреби, саморозвивається і само-реалізується у суспільстві. Тобто є суб'єктом соціалізації. Однак, якщо людина позбавлена можливості задовільняти свої потреби в достатній кількості і досить довгий час у неї виникає стан, який носить назву депривація. Деприеація (з лат. - втрата, позбавлення чого-небудь) - це суспільне і психологічне явище, яке можна розглядати з позицій втрати, позбавлення чого-небудь. Таке визначення стану людини дали чеські дослідники Зденек Матейчик і Йозеф Лангмайєр. Англійський психолог Дональд Хебб дав більш лаконічне визначення депривації: це стан, пов'язаний з біологічно повноцінним, але психологічно недостатнім середовищем.

Існує три види депривації: емоційна (тривала або постійна відсутність чуйності, людського і материнського тепла, розуміння - сімейна депривація), сенсорна (позбавлення одного або декілька видів сенсорної інформації - зорова, слухова депривація), соціальна (позбавлення або недостатність побутових умов, відсутність людського спілкування, ізоляція від людей). Багато авторів прирівнюють поняття емоційної депривації до терміну "відсутність материнської турботи". Однак останній термін носить більш загальний характер і, як правило, містить у собі поняття соціальної депривації, тобто результат недостатніх соціальних впливів: бездоглядності, блукання, ізоляції від людей і ін.. Найчастіше різні види депривації переплітаються. Наприклад, дитина виховується в дитячій установі: вона позбавлена не тільки материнського тепла, але і повноцінної турботи з боку обслуговуючого персоналу. Крім цього, вона одержує також мало соціальної інформації, у неї недостатній запас знань і ін., - усе це може створити складний комплекс відхилень. Однак не слід думати, що тривалі емоційні та інші позбавлення обов'язково приводять до порушення психіки. Це залежить від ступеня виразності і тривалості дії цього фактора, від природних властивостей організму і багатьох інших причин. У більшості дітей, що знаходилися в умовах депривації, не буває тривалих розладів. Мільйони людей виховувалися в дитячих садках, були безпритульними, перенесли безліч психічних травм, але в них не було і немає ніяких наслідків цих нещасть. Лише в дуже незначного числа людей реєструються ті або інші відхилення. Усе це говорить про те, що однією тільки дією фактору депривації не можна пояснити походження відхилень - вони появляються при поєднанні зовнішніх впливів і біологічної схильності Але нерідко процес соціалізації ускладнюється, проходить в різних умовах, які негативно впливають на людину. Вона відчуває внутрішній дискомфорт, конфлікт між "Я" і суспільством, що заважає самореалізації і самоствердженню. Тобто людина стає жертвою соціалізації. Людина, яка стала жертвою депривації називається депривантом. У соціальному розумінні депривація - це наслідок бідності, яка передбачає відсутність матеріально-побутових благ. Жертвами такої депривації є ті, хто одержує значно менше благ, ніж більшість населення. Депривантом можна вважати людину, якщо вона опиняється у важкому становищі принаймні за чотирма позиціями із шести: робота, наявність житла, матеріальні умови, спосіб життя, стан здоров'я. Якщо ж особистість уражена за двома-трьома позиціями, її можна віднести до категорії клієнтів, які перебувають під загрозою депривації. На сенсорному рівні - це депривація людини в умовах повної ізоляції або часткового обмеження життєвих умов (інваліди, які мають обмеження в пересуванні і соціальних контактах, певна група пенсіонерів; жінки-домогосподарки, безробітні та ін.) Види жертв несприятливих умов соціалізації представлені різними категоріями людей. Їх умовно можна розділити на три типи:

1.Реальні - це інваліди, які з тих чи інших причин втратили працездатність, люди з психосоматичними відхиленнями і дефектами.

2.Потенційні, але дуже реальні - це люди, схильні до психічних станів; мігранти; діти, які народилися і живуть в сім'ях з низьким освітнім, економічним і моральним рівнем.

3. Латентні - це високообдаровані люди. Проблеми соціально-педагогічної підтримки різних категорій людей, які стали жертвою соціалізації вивчає віктимологія. Віктимологія (від лат. viktima - жертва)- це соціально-педагогічна галузь знань, яка розвивається на стику педагогіки, психології, кримінології, соціології та вивчає різні категорії людей, які стали жертвами несприятливих умов соціалізації. Існують об'єктивні та суб'єктивні фактори перетворення людини в жертву. Об'єктивними факторами виступають природнокліматичні, екологічні умови, суспільство і держава, в якому проживають люди у даний період (економічний, політичний устрій країни), інфраструктура району проживання та віддаленість його від центру, благополуччя сім'ї. Суб'єктивні або індивідуальні фактори - це біологічні фактори. На кожному етапі соціалізації виділяються, як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори віктимізації. Віктимізація - це процес і результат перетворення людини або групи людей в один із типів жертв несприятливих умов соціалізації. Поняття віктимності характеризує схильність людини стати жертвою тих чи інших обставин.

Однак, чи стане людина конкретною жертвою соціалізації залежить і від об'єктивних, і від індивідуальних причин. Кожному віковому періоду притаманні новоутворення, які при несприятливих умовах спричиняють відхилення в поведінці. У силу анатомо-фізіологічних особливостей перехідний період характеризується нерівномірністю фізичного розвитку, тимчасовими психологічними відхиленнями, а один із механізмів соціалізації дитини - ідентифікація ще недостатньо сформований. Змінюється емоційно-вольова сфера дитини, що підсилює невміння контролювати власну поведінку, дотримуватися норм встановлених в суспільстві. Таке явище у науці називається девіацією. На поведінку в соціумі впливають і особистісні реакції на важкі життєві ситуації. У дітей молодшого і середнього шкільного віку часто спостерігаються реакції:

1) протесту і опозиції (активного протесту - неслухняність, брутальність, агресивна поведінка, прагнення роботи все назло; пасивного протесту - інфантильна поведінка, псевдовтрата навички охайності, втечі із школи чи з дому, автоагресивна поведінка);

2) відмови (від їжі, спілкування з оточуючими); 3) імітації (лихослів'я, алкоголізм, паління, носіння певного одягу, зачісок);

4) тривожність і невпевненість. Для підлітків більш характерні реакції: 1) емансипації (перебільшення прагнення до самостійності, рятування від контролю батьків, вчителів); 2) групування з однолітками - утворення неформальних груп про-соціального (активно підтримують і захищають існуючі в суспільстві ідеали) і антисоціального (активно виступають проти пануючих у суспільстві ідеалів) типу;

3) заохочення, хобі-реакції (надмірне перебільшення захоплення чим-небудь);

4) реакції зумовлені сексуальним потягом (онанізм, раннє статеве життя тощо).

Відхилення від норми можуть носити як позитивний, так і негативний характер. До позитивних відхилень належить обдарованість, яка є відхиленням у розумовому розвитку дитини чи дорослого, проявляється через творчість. Такі негативні відхилення в поведінці, як злочинність, алкоголізм, наркоманія та ін. впливають на розвиток, становлення людини у суспільстві і на суспільство в цілому. Умовно всі відхилення від норми можна розділити на чотири групи: фізичні, психічні, педагогічні та соціальні. Фізичні відхилення від норми пов'язуються із здоров'ям людини і визначаються медичними показниками: антропометричні відхилення, відхилення пов'язані із втратою здоров'я (хвороби, які тимчасово обмежують життєдіяльність; хвороби, які обмежують виконувати якусь роботу в процесі життєдіяльності; хвороби, які приводять до недієздатності людини) До відхилень у фізичному розвитку належать хвороби, порушення зору, слуху, опорно-рухового апарату. Міжнародна організація інвалідів розробила соціальну модель інвалідності, визначила поняття "порушення", "інвалідність". Порушення - це функціональне обмеження інвалідів, що спричинене фізичними, інтелектуальними чи сенсорними вадами. Інвалідність - втрата або обмеження можливості вести нормальне життя у суспільстві щодо реалізації рівних прав внаслідок фізичних чи соціальних бар'єрів. Вважається, що термін "порушення" більш точний, ніж "вада" і "розлад", тому що вміщує не тільки розлади і дефекти, а й інші аномалії - втрату органа, кінцівки, частини тіла. Під соціальним відхиленням розуміється така вада інваліда, яка випливає із порушення чи обмеження життєдіяльності, через що людина не може виконувати в повному обсязі звичну для неї роль у житті. Психічні відхилення від норми пов'язуються з розумовим розвитком дитини, його психічним недоліком. До цієї групи відхилень належать затримка психічного розвитку (ЗПР); розумова відсталість (олігофренія); порушення мови (заїкуватість, дефекти вимови, читання і письма); порушення емоційно-вольової сфери (аутизм, суїцид); обдаровані діти. У наукові літературі до дітей з вадами фізичного та розумового розвитку, хронічно хворих дітей та дітей з патологічними станами використовують терміни: "аномальні", "неповноцінні", "з особливими потребами", "із труднощами у навчанні", "з обмеженими розумовими і фізичними можливостями", "з обмеженими психофізичними можливостями" та ін. Така неоднозначність у дефініціях характеризує різні підходи до вирішення їх проблем. Педагогічні відхилення - порушення стандартів отримання освіти. До цієї групи належать діти, які не отримали навчання і виховання відповідно віку (педагогічно занедбані); діти, які не отримали середньої загальної освіти; молодь, яка не отримала професійної освіти. Соціальні відхилення пов'язуються із впливом макро-, мікро соціуму на процес розвитку, становлення особистості, її соціалізацію. При цьому чинниками розвитку відхилень є патології суспільства (алкоголізм, токсикоманія, наркоманія, проституція, втрата сім'ї та житла). Типовими жертвами соціальної невпорядкованості є бродяги, дармоїди, бомжі, алкоголіки, наркомани, сироти, безхатченки, кримінально карні особи та ін. У цих випадках поведінка дитини не відповідає нормам і правилам, які прийняті суспільством. Отже, у соціально-педагогічній діяльності поняття "норми" і "відхилення від норми" дозволяє виділити "ідеальну точку" відліку, відносно якої уточнюються причини, які викликають ті або інші відхилення, встановити, як вони впливають на процес соціалізації дитини, і на основі цього проектувати практичну соціально-педагогічну діяльність.

Дата добавления: 2014-01-07