Для одержання щільних середовищ використовують

За походженням сировини поживні середовища поділяються на

Типи поживних середовищ для вирощування мікроорганізмів

Склад і призначення поживних середовищ. До складу пожив­них середовищ мають входити

· органічні елементи (С, Н, О, N),

· зольні елементи (Р, S, К, Са, Mg, Fe) і

· деякі мікроелементи (Мп, Cu, Na, СІ, Zn, В, Mo) тощо у формі сполук, що легко засвою­ються мікроорганізмами.

· Вуглець споживають мікроорганізми-гетеротрофи у формі глюкози, інших цукрів, органічних кислот, спиртів та інших сполук. Джерелом азоту можуть бути білки, пептони, амінокислоти. Решту елементів вводять у вигляді со­лей. Джерелом факторів росту можуть бути дріжджові екстра­кти або авто лізати.

· природні (натуральні) Натуральні середовища готують із продуктів тваринного або рослинного походження (наприклад, шматки картоплі, моркви, м'ясна вода, гідролізоване молоко, солодове сусло, дріжджова вода та ін.). їх використовують для вирощування мікроорга­нізмів, нагромадження біомаси, зберігання чистих культур, але вони мало підходять для вивчення фізіології обміну речовин.

· штучні (синтетичні). До складу синтетичних середовищ входять точно вказані концентрації певних органічних або неорганічних хімічних спо­лук (амінокислот, цукрів, мінеральних солей, вітамінів). На­приклад, середовище Рідєр для вирощування дріжджів, середо­вище Чапека для грибів та ін. їх використовують для дослід­ження обміну речовин, виявлення закономірностей росту чи біосинтезу яких-небудь метаболітів та ін.

За призначенням розрізняють

· універсальні, До універсальних належать середовища, сприятливі для росту багатьох видів мікроор­ганізмів (м'ясопептонний бульйон (МПБ), неохмелене пивне сусло та ін.).

· елективні, або вибіркові, середовища забезпечу­ють розвиток лише певних мікроорганізмів чи груп споріднених видів.

· ди­ференціально-діагностичні середовища. Диференціально-діагностичні, або індикаторні, середови­ща використовують для диференціювання видів мікроорганіз­мів (наприклад, середовище Ендо та ін.).

За консистенцією поживні середовища бувають

· щільними. Для виділення чистих культур, одержання ізольованих колоній, збе­рігання чистих культур у музеях та ін.

· рідкими. Рідкі середовища застосовують для нагро­мадження біомаси мікроорганізмів, дослідження їх фізіолого-біохімічних властивостей, рідше — для зберігання,

· сипкими. Сипкі середовища (висів­ки, пшоно, буряковий жом, макуха та ін.) використовують для зберігання деяких видів мікроорганізмів та їх спор, приготуван­ня посівного матеріалу.

Агар — складний полісахарид, його добувають із морських водоростей шляхом екстракції під час кип'ятіння. Готовий агар — це порошок, пластинки або сте­бельця світло-жовтого кольору. У воді набрякає, розм'якшується й утворює гель, що плавиться при температурі 100 °С і застигає при 40 °С. До середовищ додають 1,5—3 % агару.

Желатин — білок, який одержують виварюванням кісток, хрящів, сухожиль тварин. Желатиновий гель плавиться при температурі 22 — 26,5 °С, залежно від його концентрації в сере­довищі.

Кремнекислий гель (силікагель) готують змішуванням рів­них об'ємів НСІ і рідкого скла (Na₂Si0₂ або K₂Si0₂).

Поживні середовища мають бути збалансовані за своїм скла­дом, ізотонічні за концентрацією розчинних речовин, повинні мати оптимальну для росту певного мікроорганізму реакцію се­редовища (рН) і в'язкість.

За складом:

прості: м'ясопептонний бульйон (МПБ), м'ясопептонний агар (МПА);

складні (до простих додають вуглеводи, кров, сироватку, молоко та ін.).

Вимоги до живильних середовищ. Живильні середовища повинні містити необхідні органічні та мінеральні речовини, вітаміни, амінокислоти. Концентрація іонів водню має бути оптимальною (рН 7,2 — 7,4).

7.3.6. Елективні методи культивування (накопичувальні та чисті культури)

Багато які мікроорганізми дуже легко виділити з навколишньо­го середовища: для них без особливих ускладнень можна підібрати умови, які б забезпечували їх ріст. Проте існує дуже багато мікроор­ганізмів, про які стало відомо лише після того, як була розроблена техніка накопичувальних культур. Честь цього відкриття належить нашому співвітчизнику С. М. Виноградському та голландському вче­ному М. В. Бейєрінку.

Накопичувальні культури. Метод накопичувальних культур дуже простий. Для накопичення потрібні такі умови, в яких організм долає конкуренцію інших. Підбираючи ряд факторів (джерела енер­гії, вуглецю, азоту, акцептори електронів, газову атмосферу, освітле­ність, температуру, рН та ш.), створюють певні умови та інокулюють (засівають) середовище змішаною популяцією, яка, наприклад, є в ґрунті, мулі, воді тощо. Найбільш пристосований до цих конкрет­них умов мікроорганізм росте і витісняє всі інші супутні організми. Багаторазовими пересівами на такому самому рідкому поживному се­редовищі і посівом на агаризоване середовище такого самого складу можна без особливих зусиль виділити накопичений штам.

Чиста культура. Це потомство однієї-єдиної клітини (клон). Чисті культури мікроорганізмів виділяють в основному на агаризованому середовищі (на його поверхні чи всередині). Одержання чистих куль­тур аеробів здійснюють за методом Коха (метод посіву на поверхню щільного середовища послідовних десятикратних розведень клітинної суспензії), а анаеробів - методом посіву послідовних десятикратних розведень клітинної суспензії в розплавлений агар (температура 45 °С) і вирощування без доступу повітря.

Дата добавления: 2014-01-07